37.Гуманістичний характер творчості Григорія Сковороди

Життєвий шлях видатного українського філософа Григорія Савича Сковороди є прикладом гуманізму і самопожертви. У своїй філософії Сковорода був близький до пантеїзму.Всесвіт він бачив складається з трьох світів - макрокосму (всесвіт), мікрокосму (людина) і якоїсь «символічної» реальності, сполучною великий і малий світи, ідеально їх у собі відбиває. Сковорода приділяв значну увагу не тільки християнської традиції в філософії, а й античної спадщини, зокрема ідей платонізму та стоїцизму. Г. С. Сковороду нерідко називають першим філософом Російської імперії. У дослідженні спадщини Сковороди є декілька тенденцій.Зокрема, радянськими вченими він інтерпретувався зазвичай як просвітитель, антіклерікал і демократ. Російська релігійна філософія початку XX століття розглядала його як свого початківців. Між тим, сучасний дослідник А. В. Малинов приходить до висновку, що у Сковороди взагалі не було філософської системи або філософського вчення в строгому сенсі слова: «Він мудрець і вчитель життя, у творчості якого виявляється шкільний синкретизм філософських, богословських, філологічних проблем і мов ».Григорій Сковорода став не тільки основоположником новітньої української філософії, яка базувалася на міцному фундаменті Святого Письма та ідей мислителів давнини, а й з'явився в образі Предтечі, який прокладав хресний шлях Месії України - Тарасу Шевченку. Разом з тим, на думку дослідника спадщини Сковороди Д. Чижевського, ні про жодного філософа у світі не висловлено таких розбіжних думок, як про Сковороду. [9] У словах філософа «Світ ловив мене, та не впіймав…», викарбуваних за його ж заповітом на власній могилі, закладено всю сутність філософії Сковороди, у центрі якої перебувала людина та проблема досягнення нею щастя та гармонії з оточуючим світом.

38.Харківський університет як осередок освіти, науки та культури у хіх–поч. Хх ст.

39

40

41.Творчість т. Шевченка-художника

Вивчення Шевченка як живописця представляється важкою справою, за розкиданості і малої доступності його творів, лише випадково і в дуже малому числі потрапляли на виставки. Щоб визначити значення Шевченка як живописця і гравера, потрібно оцінити його твори в сукупності і з різних історичних точок зору, не підганяючи їх під те чи інше улюблене вимогу.Шевченко заслуговує вивчення як сила, що відбила на собі настрій епохи, як учень певних художніх течій. Малюнки Шевченка мають неабияке значення для його біографії. Є малюнки, взяті прямо з оточувала поета побутової обстановки, з хронологічними датами. Розподілені по роках (що зроблено вже почасти паном Грінченка у 2 т. каталогу музею Тарновського), малюнки в сукупності описують художні смаки і прагнення Шевченка і становлять важливу паралель до його віршам.Крім автобіографічного значення, малюнки Шевченка мають значення історичне. У свій час поет, за дорученням київської археографічної комісії, змальовував пам'ятки старовини у Переяславі, Суботові, Густині, Почаєві, Вербках, Полтаві. Є ще одна сторона в малюнках Шевченка, дуже цікава - етнографічна. Якщо розібрати численні малюнки Шевченка з фольклорними цілями, то в результаті вийде цінний етнографічна колекція. Так, для ознайомлення з будівлями можуть стати в нагоді старовинна будівля в українському селі, комора в Потоці, Батьковский хата; для ознайомлення з костюмами - ярмарок, дівчина, яка розглядає рушник, жінка в намітку, що виходить з хати, в цікавий момент подачі нареченою рушників та багато ін . Картин Шевченко олійними фарбами дуже мало; Шевченко лише зрідка вдавався до кисті. Лише чотири картини Шевченка олійними фарбами - «Катерина», «Голова молодої людини», «Портрет княгині Рєпніної» і «Кочубей».