3.1. Народознавча спрямованість часопису “Наш рідний край”

Заслужений авторитет і добру репутацію, як зазначає дослідник В.Гомоннай, здобув О.І.Маркуш як організатор і головний редактор молодіжних часописів “Віночок”, “Наш рідний край”, який виходив у світ з 1922 по 1939 роки [1,с.109].

Педагогічні часописи, побудовані на засадах етнопедагогіки та краєзнавства, мали неабиякий вплив на формування етнічної свідомості краян. Майже не було такої сім’ї, в якій би не виписували і не читали ці дитячі і молодіжні журнали. Характерно, що із-за матеріальних труднощів журнал “Наш рідний край” його редактору довелось певний період видавати на власні кошти [1,с.109].

Журнали були великою підпорою учителям у виховній роботі з учнями, в інтелектуально-пізнавальній діяльності. Ось як у одному із відгуків на часопис у журналі “Учитель” за 1931 рік читаємо: “Наш рідний край” є великою допомогою учителям у вихованні..Прищеплює діточкам гарячу любов до природи рідного краю, розширює їх знання” [3, с.261,].

Цікаво, що у часописах друкувались дитячі твори, тексти початкуючих авторів, багатий фольклорний матеріал. Тут дебютували також поети Ю.Боршош-Кум'ятський, Ф.Лазорик, М.Рішко, прозаїки – Ф.Потушняк, В.Фенич, фольклористи – В.Піпаш-Косівський, П.Пойда та ряд інших.

Дописи до редакції журналу “Наш рідний край” та його додатка “Віночок для подкарпаторуських діточок” надсилали самі школярі із Севлюша (Виноградова), Хуста, Рахова, Іршави, Берегова, Бедевлі та інших міст і сіл краю. Народні перлини вони збирали від своїх батьків, односельців [17].

Ряд текстів ілюстрували дітям цікаві перекази з історії рідного краю: “Пинтя” (Наш рідний край, 1924, Р.2, ч.6), “Чому наш город називається Хуст? ” (Наш рідний край, 1926, Р.4, ч.10), “Хто зруйнував замок в Кіральгазі” (Наш рідний край, 1925, Р.3, ч.4), “Грушівський монастир” (1924, Р.2, ч.8), “Ужгородський замок” (Наш рідний край, 1926, Р.4, ч.10), “Невицький замок” (Наш рідний край, 1923, Р.2, ч.4), “Монастир в Малому Березному” (Наш рідний край, 1926, Р.4, ч.5), “Горінчово” (1926, Р.4, ч.6), “Великий Раковець” (1928, Р.6, ч.6), “Великий камінь в Ільниці” (1926, Р.4, ч.6), “Похід Юрій Раковця I через Мараморошскі Карпаты” (Наш рідний край, 1924, Р.3, ч.5), “Пинтя” ( Наш рідний край, 1923, Р.2, ч.4), “Суд Ивана Корвіна” (Наш рідний край, 1924, Р.2,. ч.6), “Августин Волошин” (1924, Р.2, ч.8), “Хустська Рада” (Наш рідний край, 1926, Р.4, ч.5), “Прилучення Підкарпатскої Руси до Чехословацької Республіки” (Наш рідний край, 1925, Р.4, ч.3). Як слушно зауважує Д. Данилюк, О. Маркуш заслуговує на добру вдячність особливо тим, що редагований ним журнал активно популяризував історію Закарпаття, ознайомлював широке коло читачів з основними віхами в розвитку краю [3, с.11]. Такі тексти сприяли формуванню у молоді історичної пам’яті, виховували любов до рідної землі.

У журналі друкувався багатий фольклорний матеріал: колядки, загадки, народні прислів’я, дитячі скоромовки, народні співанки, сміховинки, прикмети. Ось, наприклад, у деяких із номерів часопису містилися такі цікаві, як на нашу думку, прислів’я: “Поздно по дождьови петек брати”, “За вовка помовка, вовк ся в зуби тиче” (Наш рідний край, 1924, Р.3, ч.5), “Який пан, такий крам”, “По смерти позно каятися”, “Кто ид мені, я ще ближче. Кто од мене, я ще дальше” , “Який їхав, такий стрітив” (Наш рідний край, 1925, Р.4, ч.1), “Дурень спить, дурне му ся снить”, “Дурень дає, а розумний бере”, “Хто много говорить, тот мало робить”, “Рука руку миє, а обидві білі” (Наш рідний край, 1926, №4, ч.4); приказки: “Де суть добрі люди, там біди не буде”, “Одна корова всю череду споганить”, “Багато ворон і коня вбалять”, “Де все гостина, там голод недалеко” ( Наш рідний край, 1936, №3, ч.5); приповідки: “Доки молотиш, доти чир колотиш”, “Коли гаряче залізо, то товчи”, “Хто хоче много виграти, той утратить”, “Нитка там рвеся, де тонка” (Наш рідний край, 1937, с.174). Такі перлини народної мудрості виховували у дітей шанобливе ставлення до кмітливості та мудрості рідного народу.

Знаходимо на сторінках журналу “Наш рідний край” та в додатку “Віночок для підкарпаторуських діточок” цікаві казки. Серед яких: “Бідний чоловік і воронячий цар” (Наш рідний край, 1924, р.3, ч.5), “Змійка в короні” (Наш рідний край,1924, р.4, ч.5), “Відьма з чорної гори” (Наш рідний край, 1927, р.6, ч.1),, “Казка за повітрулю” (1937, Віночок), “Одноочка, Двоєочка, Троєочка”, “Вовк і чоловіче м’ясо” (Наш рідний край, 1927, р.6, ч.2), “Казка про коня, що говорити знав” (Наш рідний край, 1936, р.8, ч.2), “Казка про нечисту силу і трьох братів” (Віночок для підкарпаторуських діточок, 1937, с.192). Казки сприяли вихованню у молодого покоління кращих моральних якостей, втілених у таких рисах характеру, як людяність, кмітливість, добродушність, працьовитість, щирість, простота і відвертість.

Чільне місце у журналі посідають народознавчі статті, які розповідали дітям про новорічні, різдвяні та великодні звичаї на Підкарпатській Русі. Сере яких: “Великодні звичаї в верховинських селах” (Наш рідний край, 1924, Р.2, ч. 8), “Як відбуваються коляди в Нижньому Шарду?” (Наш рідний край,1925, Р.4, ч.4), “Великодні звичаї в верховинських селах” (Наш рідний край, 1924, Р.2, ч.8), “Новий рік” (Наш рідний край, 1926, Р.4, ч.5), “Як верховинці ходять колядувати” (Наш рідний край, 1927, Р.6, ч.4). Журнал популяризував також тексти оригінальних колядок: “Коляда” (Наш рідний край, 1925, Р.4, ч.4), “Жартівлива коляда” (Наш рідний край, 1924,Р.3, ч.5), “Стародавня колядка” (Наш рідний край, 1927, Р.6, ч.4) тощо.

Особливої уваги заслуговують у журналі фотографії та рисунки до кожної статті. Погоджуємося із В. Пагирею, що “редактор дбав про те, щоб читачі бачили рідний край не тільки в статтях, але й знімках” [13, с.11].

Отже, редагований О.Маркушем журнал “Наш рідний край” залишив глибокий слід у розвитку освіти і культури рідного Закарпаття. На сучасному етапі цей цінний дидактичний матеріал необхідно творчо використати у загальноосвітніх навчальних закладах нашого краю.