3. Міжнародні автомобільні перевезення
Правила дорожнього руху встановлені Конвенцією про дорожній рух і Протокол про дорожні знаки й сигнали від 19 вересня 1949 р. (діє редакція 1968 р., що вступила в чинність в 1977 р.). Україна бере участь у цих угодах. Діє також Митна конвенція про міжнародні перевезення вантажів 1959 року (в 1978 р. набутила чинності нова редакція). Україна - її учасниця.
Умови договору міжнародного автомобільного перевезення вантажів між європейськими країнами визначаються Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19 травня 1956 р. У конвенції бере участь більшість європейських держав. СРСР приєднався до неї в 1983 році, і з 1 серпня 1986 р. перевезення вантажів радянським автомобільним транспортом регулювалися цією конвенцією. Конвенція визначає основні права й обов'язки вантажовласника й перевізника при автомобільному перевезенні, порядок приймання вантажу до перевезення й видачі його в пункті призначення. Установлений також межа відповідальності перевізника при незбереженості вантажу - 25 золотих франків за 1 кг ваги брутто. Конвенція діє для України.
При автомобільних перевезеннях істотне значення має створення гарантій при заподіянні шкоди третім особам автотранспортними засобами - джерелом підвищеної небезпеки. Це досягається за допомогою введення обов'язкового страхування громадянської відповідальності, що передбачається як внутрішнім законодавством, так і рядом міжнародних угод. Так, в ув'язнених з рядом країн двосторонніх угодах про організації автомобільного повідомлення передбачається обов'язкове страхування громадянської відповідальності при міжнародних автомобільних перевезеннях.
4. Міжнародні повітряні перевезення
Умови повітряних перевезень пасажирів і вантажів визначаються Варшавською конвенцією для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, 1929 року. Вона доповнена Гаазьким протоколом 1933 року. У конвенції бере участь більше 100 держав, більшість із яких ратифікувало також Гаазький протокол. СРСР - учасник конвенції (з 1934 р.) і протоколу (з 1957 р.). Конвенція й протокол діють для України. Дія Варшавської конвенції поширюється на повітряні перевезення між країнами, що беруть участь у ній, а також на перевезення, коли місце відправлення й місце призначення перебувають на території того самого учасника, а зупинка передбачена на території іншої держави, хоча б і не бере участь у конвенції. У конвенції визначені основні вимоги до перевізних документів, права відправника на розпорядження вантажем у шляху проходження, порядок видачі вантажу в пункті призначення, відповідальність перевізника перед пасажирами й вантажовласником.
Відповідно до Варшавської конвенції, відповідальність перевізника заснована на провині, що презюмується, тобто, іншими словами, відповідальність настає незалежно від доказу провини перевізника. Межа відповідальності перед кожним пасажиром становить 250 тис. французьких золотих франків (франк змістом 65,5 мг золота проби дев'ятсот тисячних), за кожен кілограм багажу й вантажу - 250 тис. франків, відносно ручної поклажі - 5 тис. франків. Ці межі можуть бути підвищені авіакомпаніями. При перевезеннях у США відповідальність обмежується доведеним збитком, але не повинна перевищувати 75 тис. дол. США.
Оскільки Варшавська конвенція залишила відкритими питання про порядок визначення розміру відшкодування (у межах установленого його максимуму) і про коло осіб, що мають право на відшкодування у випадку загибелі пасажирів, вони вирішуються в судах кожної держави відповідно до національного законодавства й сформованої в даній державі практикою. Ці питання можуть зважуватися на підставі закону суду, закону перевізника, закону місця укладання договору перевезення. При розгляді позовів громадян й їхніх утриманців в українських судах застосовується закон суду, тобто суди керуються цивільним законодавством і відповідними статтями ЦК України про деліктну відповідальність.