2. Предмет економічної теорії.

Це питання задоволення безмежних потреб обмеженими ресурсами.

Тому можна сказати, що предметом економічної науки є вивчення проблем ефективного використання обмежених виробничих ресурсів та управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини. Всі конкретні економічні проблеми - інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, бідність, нерівність в доходах, соціальна несправедливість та ін. - зрештою впираються в проблему ефективного використання ресурсів. Розв'язуючи проблему обмеженості ресурсів, економічна теорія повинна допомогти суспільству вирішититри головних завдання:

1) які товари і послуги необхідно виготовляти і в якій кількості;  2) як ці товари і послуги треба виробляти;  3) для кого виробляти.

Ці питання повинна з'ясовувати будь-яка економічна система. Але шляхи, методи, форми їх з'ясування розрізняються в конкретних умовах. Завдання економістів - знайти такі способи розв'язання цих проблем, які при даних умовах будуть найефективнішими, тобто забезпечать максимальне задоволення потреб суспільства при мінімумі витрат. Проблема „що виробляти" пов'язана із знаходженням такого набору товарів і послуг, які відповідають потребам споживачів, які будуть реалізовані і в результаті реалізації яких їх виробники отримають доходи. Проблема „як виробляти" пов'язана з вибором варіантів виробництва товарів і послуг, тобто з визначенням того, хто, як, за допомогою якої техніки, технології організації виробництва буде їх виготовляти. З'ясування питання „для кого виробляти" пов'язане із розподілом створених товарів і послу.г. Воно охоплює як проблему спрямованості виробництва на реалізацію потреб споживачів, так і проблему формування доходів у суспільстві, так і створення системи стимулів у виробництві.

3. Методи економічного аналізу.

Ме́тод економі́чного ана́лізу — це науковий спосіб вивчення, становлення та розвитку господарських явищ і процесів. Він є сукупністю прийомів й способів дослідження господарської діяльності будь-якого економічного об'єкта шляхом виявлення та визначення взаємозв'язку і змін його параметрів, кількісного та якісного вимірювання впливу окремих факторів й їх сукупності на ці зміни.

Класифікація методів економічного аналізу[ред. • ред. код]

Залежно від способу пізнання економічних систем, вони поділяються на три групи:

1. загальнонаукові;

2. економіко-логічні;

3. економіко-математичні.

Загальнонаукові методи:

1. Методи теорії пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція).

2. Евристичні методи (Метод «мозкового штурму», анкетування, морфологічний метод, метод семикратного пошуку,Метод асоціацій та аналогій.)

Економіко-логічні методи

1. Методи детермінованого факторного аналізу (Методи елімінування, логарифмічний метод, інтегральний метод)

2. Методи загального аналізу (методи порівняння і групування, методи середніх величин та індексів, методи балансового зв'язку, графічні методи, методи комплексної оцінки).

Економіко-математичні методи (Методи економічної кібернетики, Методи дослідження операцій, економетричні методи, методи математичного програмування, Методи кореляційно-регресійного зв'язку).

Аналіз (від грец. αναλυσις — розклад, рос. анализ, англ. analysis, нім. Analyse) — розчленування предмету пізнання, абстрагування його окремих сторін.

1. Метод дослідження, який включає в себе вивчення предмету за допомогою уявного або реального розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Протилежне — синтез.

Синтез (від грец. συνθεσις — поєднання, з'єднання, складання) — поєднання абстрагованих сторін предмета і відображення його як конкретної цілісності; метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин. У процесі наукових досліджень синтез пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле.

Індукція (від лат. inductio — наведення, спонукання) — метод пізнання, що ґрунтується на формально-логічному умовиводі, який дає можливість одержати загальний висновок на основі окремих фактів. Інакше кажучи, це є рух нашого мислення від часткового, окремого до загального.

Дедукція (від лат. deductio — виведення) — метод, який полягає в одержанні часткових висновків на основі знання якихось загальних положень. Інакше кажучи, це є рух нашого мислення від загального до часткового, окремого. Наприклад, із загального положення, що всі метали мають електропровідність, можна зробити дедуктивний умовивід про електропровідність конкретного мідного дроту (знаючи, що мідь — метал). Якщо вихідні загальні положення є встановленою науковою істиною, то завдяки методу дедукції завжди можна дістати вірний висновок. Загальні принципи й закони не дають ученим у процесі дедуктивного дослідження збитися зі шляху: вони допомагають правильно зрозуміти конкретні явища дійсності.