13. Архітектура України (х – хі ст.). Характеристика пам’яток Києва та Чернігова.

Високого розвитку і досконалості за часів Давньоруської держави досягли архітектура і різні галузі мистецтва. У той час на Русі будували дерев’яні й кам’яні будівлі. Із прийняттям християнства широкого розмаху набула кам’яна церковна, цивільна і фортифікаційна архітектура. Розвивається живопис: фрески, малювання ікон. Одночасно з цим набули поширення книжкові мініатюри — заставки та заголовні літери рукописних книг. Високохудожні мініатюри зображені у найдавніших руських книгах, що дійшли до нас, — «Євангелії» тощо.

До найдавніших пам’яток кам’яної архітектури належить Десятинна церква у Києві. Побудована вона за князя Володимира Святославича у 989–996 рр. Свою назву церква дістала через те, що будувалася й утримувалася за рахунок десятої частини прибутків Володимира, виділеної ним на утримання руської єпископії. Зруйнована Десятинна церква в 1240 р. під час захвату Києва монголо-татарами. Навколо Десятинної церкви розташовувалися князівські палаци. У 1036 р. було збудовано Спасо-Преображенський собор у Чернігові, відбудований і реставрований після Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.

За Ярослава Мудрого у Києві збудовано Софійський собор (закладений у 1011р.), 1051 р. засновано Києво-Печерський монастир. За часів Ярослава верхня частина Києва була обнесена високим валом з трьома брамами, головна з них дістала назву Золоті ворота. Собори, подібні до Київської Софії, тільки менші за розміром, були побудовані у Полоцьку (1044–1066) і Новгороді (1045–1052). Одночасно з церковними зводилися розкішні світські дерев’яні й кам’яні хороми, палати, «золотоверхі тереми», де жили князі й бояри. Водночас прості люди жили в дерев’яних напівхатах-напівземлянках. Любили східні слов’яни музику, пісні, танці, які розвивалися на народній основі. Отже, культура Київської Русі посіла помітне місце в скарбниці світової культури, увібравши культуру стародавніх слов’янських племен і Візантії.

У Чернігові за князювання брата Ярослава Мудрого Мстислава розгорнулося будівництво єпископського Спаського собору, який був близький до Десятинної церкви. Це була велична тринефна восьмистовпна споруда, увінчана п'ятьма банями. До північно-західного кута прилягала башта, яка нагадувала Софійські, з протилежного боку стояла хрещальня. Центральний неф храму відділений від бокових двоярусними аркадами на мармурових колонах із капітелями іонійського ордеру. Не маючи галерей, споруда набувала видовжених пропорцій по лінії схід-захід. Хрещата форма внутрішніх стовпів, не характерна для візантійської архітектури, в майбутньому стає типовим елементом давньоруської. Інтер'єр Спаського собору розписаний фресками, фасади оздоблені орнаментами, викладеними з плінфи.

Для другої половини ХІ ст. характерним є поширення культового будівництва в багатьох давньоруських центрах. У цей час масово засновуються монастирі, нові кам'яні храми. У Києві це собори Дмитрівського (пізніше Михайлівського Золотоверхого), Михайлівського Видубицького, Печерського, Кловського монастирів. Був вироблений новий тип монастирського храму, який поширився згодом по всій Русі й став особливо характерним для ХІІ ст. Першим його зразком був Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.) Він становив собою хрещату шестистовпну будівлю, увінчану однією банею. Зі сходу нефи завершувалися гранчастими апсидами, із заходу стояв нартекс — притвор, над яким розташовувалися хори. Усередині храм був оздоблений фресками і мозаїками, різьбленими шиферними плитами, по фасаду - декором із плінфи. Згідно зі свідченням "Печерського Патерика”, Успенський собор будували грецькі майстри. Його надзвичайна популярність на Русі призвела до того, що за цим типом почали зводити храмові будівлі і в інших містах.

Пам'ятки києво-чернігівського будівництва, за всієї різноманітності деталей, мають однорідний стильовий характер, який виділяє їх в окрему групу. Основним типом церковного будівництва тут є синтез центробанної, круглої чи багатокутної будівлі з базилікою. Поземний план такого типу творить форму "грецького" хреста в середині й наближеного до квадрата прямокутника - згори.

Центральна баня з круглим або гранчастим, одразу розмірно низьким, а відтак чимраз вищим передбанником, спиралась на чотири внутрішні стовпи-пілони, об'єднані між собою повнолукими арками. Проміжки між луками були зроблені у вигляді сферичних трикутників (паруса), що є важливим конструктивним досягненням і характеристикою техніки візантійського будівництва. Стисле підпорядкування зовнішніх форм внутрішній конструкції - це питоменність будівель того часу. Поздовжнім навам відповідали напівкруглі або гранчасті апсиди від сходу й розчленування західної стіни пілястрами. Пілястри, що були рівною мірою декоративним і конструктивним елементом будівлі, позначували поперечні нави на бічних стінах. Покрівлі клалися безпосередньо на склепіннях, через що й набирали пливких, хвилястих ліній. Обрамування вузьких, повнолуких вікон творила система вкладуваних одна в одну ніш-заглиблень. Зовнішня декорація стін була скромна й витримана, обмежуючись до обрамування вікон, пілястрів і напівколонок на підбанниках. Різьбу для декорації зовнішніх стін у києво-чернігівському будівництві не вживали.