5. Функції політичної економії. Политическая экономия выполняет следующие функции:

Познавательная: заключается во всестороннем изучении формы экономических явлений и их внутренней сущности, что позволяет открыть законы, за которыми развивается национальная экономика.

Методологическая: политическая экономия является теоретической базой конкретных наук, которые осуществляют экономический анализ с позиции того или другого фактора. Она разрабатывает в общих чертах методологические принципы, создает понятийный, категориальный аппарат экономической науки в целом.

Прогностическая: заключается в разработке научных основ предвидения перспектив научно-технического и социально-экономического развития на доступное для обзора будущее. Прогнозные разработки позволяют учесть тенденции, которые складываются, и найти адекватные методы и средства для их реализации.

Практическая: предназначена для научного обоснования целей и мероприятий экономической политики государства, выявления принципов и методов рационального ведения национального хозяйства. Эта политика призвана удовлетворять коренные интересы и насущные потребности членов общества.

Идеологическая: экономическое образование формирует не только профессиональный кругозор человека, но и приобщает его к системе общечеловеческих ценностей, без принятия которых невозможно достичь дальнейшего прогресса цивилизации. Идеология - это некоторая система преимуществ и ценностей, которыми руководствуются люди. Экономическая идеология - формирует социальные приоритеты в сфере хозяйственной деятельности человека.

6. Виробництво як процесс суспільної праці. Виробництво – це процес дії людини на предмети (речовину) із використанням сил природи та пристосування їх для задоволення певних потреб. Здійснення постійного обміну речовин між людиною і природою К.Маркс називав законом, що регулює суспільне виробництво.

Взаємодія людини з природою означає процес праці, що складається із трьох основних моментів: 1) праці людини; 2) предметів праці; 3) засобів праці.

Праця – свідома, доцільна діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин і, водночас, змінюють власну природу.

Предмети праці – речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.

Предмети праці бувають двох видів: 1) дані самою природою (наприклад, риба, яку ловлять; дерево, яке рубають); 2) ті, що підлягають попередній обробці (наприклад, видобута руда обробляється на металургійному заводі). Такий предмет праці називають сирим матеріалом, сировиною.

7. Суспільне виробництво: чинники і принципи заміщення. Суспільне виробництво – це сукупність індивідуальних виробництв (підприємств, фірм) в їхньому взаємозв'язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності.

Суспільне виробництво структурно неоднорідне. Воно включає в себе два види (сфери) виробництв: матеріальне та нематеріальне виробництво.

Галузі матеріального виробництва – це галузі, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Примноження суспільного багатства визначається саме цими галузями, їхнім технічним рівнем. Основне виробництво включає сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, агропромисловий, хімічно-лісовий комплекси, виробництво товарів народного споживання, капітальне будівництво тощо.

Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому. До них належать: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних, інженерно-будівельних тощо).

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва.

Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня.

Сфера соціальної інфраструктури включає такі галузі: охорону здоров'я й фізичну культуру; загальну середню, спеціальну середню, професійно-технічну й вищу освіту, систему підвищення кваліфікації тощо; житлово-комунальне господарство; пасажирський транспорт і зв'язок; побутове обслуговування; культуру й мистецтво.

8. Прості моменти праці. Характер праці та його зміни. Праця – це доцільна діяльність по перетворенню природного і соціального середовища. Процес праці здійснюється як взаємодія наступних елементів (або, як їх назвав К.Маркс, «простих моментів»): безпосередньо доцільна діяльність, предмети праці, засоби праці. 

Засоби праці - це речі або комплекси речей, якими людина впливає на предмети праці. Засоби праці також розпадаються на дві великі групи: до першої належать ті з них, які прямо, безпосередньо впливають на предмети праці з метою їх трансформації (цю першу групу називають знаряддями праці), до другої - всі інші об'єкти і матеріальні умови, необхідні для здійснення виробничого процесу.

Прості моменти процесу праці зберігають свою сутність, своє загальноекономічне якість протягом усього періоду розвитку суспільства з моменту його виникнення. Проте в ході цього розвитку здійснюється кількісне розширення і якісне вдосконалення простих моментів процесу праці, що становить основу суспільного прогресу. Розширюються і ускладнюються навички трудової діяльності людей, робоча сила збагачується все новими властивостями. До складу предметів праці включаються все нові природні об'єкти, а у вже відомих - виявляються властивості, що дозволяють по-іншому, іноді з абсолютно несподіваного боку, впливати на предмет праці з отриманням в результаті інших форм благ. 

Види праці: Регламентована (a - праця) – це діяльність, за якої працівник має діяти у чіткій відповідності до заданої технології (інструкції) і не має об’єктивної можливості змінити цю технологію.

Новаційна, творча (b - праця) – це діяльність, за якої працівник зайнятий лише створенням нового в науці, техніці, мистецтві, економіці та ін. сфери. Результатом b - праці є нові ідеї та образи. Творчою є переважна праця винахідників, науковців, лікарів, інженерів, підприємців тощо. Найвищим проявом творчості є мистецтво.

Духовна (g - праця) – це діяльність, метою якої є вплив на моральні основи людського існування, така праця може бути як позитивною, спрямованою на нагромадження сил добра, так і негативною, орієнтованою на нагнітання ворожості, нетерпимості, жорстокості.

9.Економічна ефективність і її показники. Економічна ефективність — це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності економічних систем (підприємств, територій, національної економіки). Основною особливістю таких систем є вартісний характер засобів (видатків, витрат) досягнення цілей (результатів), а в деяких випадках і самих цілей (зокрема, одержання прибутку).

Ефективність визначається відношенням результату (ефекту) до доходів. Економічна ефективність = прибуток/доходи

Економічна ефективність — досягнення найбільших результатів за найменших затрат живої та уречевленої праці. Економічна ефективність є конкретною формою дії закону економії часу.

Показники економічної ефективності поділяються на часткові та загальні. До часткових належать: врожайність сільськогосподарських культур,

Обсяг продукції як результат виробництва - це кількість виробленої впродовж певного періоду продукції, яка відображає загальний ефект і залежить від мети підприємства.

Продуктивність праці характеризує ефективність використання живої праці робітників, зайнятих безпосередньо на виробництві певного виду продукції, і показує, яку кількість продукції вироблено за одиницю часу.

Фондовіддача відображає ефективність використання затрат минулої праці, втіленої в основних виробничих фондах, і показує, скільки одержано валової продукції в розрахунку на одиницю фондів.

Матеріаловіддача відображає ефективність використання матеріальних затрат і засвідчує, скільки отримано валової продукції в розрахунку на одиницю матеріальних затрат.

Собівартість продукції в загальному вигляді характеризує ефективність використання всіх спожитих засобів виробництва і показує, що затратило підприємство на виробництво певного виду продукції.