4. Видатні економ-географи світу та сучасні концепції розвитку економічної географії Теорія регіонального розвитку

Іван Александров (1875–1936 рр.)  працював над основами генерального плану електрифікації СРСР, зокрема склав проекти електрифікації Середньої Азії та Східного Сибіру; брав участь у створенні плану будівництва Байкало-Амурської магістралі; розробив методологію економічного районування СРСР. 

Микола Колосовський (1891–1954 рр.)  брав участь в роботах Держплану по економічному районуванню Росії, в розробці першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства Росії, Урало-Кузнецької проблеми, керував дослідженнями з використання енергетичних ресурсів річки Ангара, розробив концепції енерго-виробничих циклів і територіально-виробничих комплексів, створив новий курс «Економічне районування Росії».

Іннокентій Герасимов та Юліан Саушкін вважали вчення про райони (їх формування, розвиток, перспективи, практичне значення) ядром усіх географічних наук, у тому числі економічної і соціальної географії. На основі теорії регіоналізму виникли регіональна економіка, регіональна політика, регіональна демографія, регіональна екологія тощо.

Концепція проблемного країнознавства

Ян Машбиць запропонував проблемний підхід та розробив нову схему комплексної характеристики країн: своєрідність території, географічне положення, історико – географічні етапи формування, природа і природокористування, населення і культура, розселення, суспільство, господарство, райони, стан довкілля, перспективи розвитку.

Ж.Ж.Е. Реклю (1830–1905) – засновником сучасного країнознавства, склав опис усіх країн планети на базі достовірних наукових даних, зокрема, є розділи, прис’вячені Україні.

Концепція «полюсів зростання»

Франсуа Перру висловив думку про те, що розвиток виробництва у різних галузях господарства відбувається нерівномірно. Виділяють динамічні галузі, які стимулюють зростання економіки і є своєрідними «полюсами розвитку». Здебільшого таким полюсом виступає місто, іноді район, який внаслідок концентрування має сприятливий господарський вплив на навколишню територію. Ця концепція у різних варіантах була покладена в основу планів і програм регіональної політики багатьох країн світу;

В. Кристаллер (1893 –1969) висунув «теорію центральних місць», створив модель території, яка ще не достатньо заселена і, аналізуючи закономірності взаємного розташування населених пунктів, намагався визначити головне місце розташування майбутнього центрального міста.

Концепція глобальних (світових) міст

Микола Баранський (1881–1963 рр.)  сформував районний напрямок в економічній географії та створив наукову галузь географія міст, є автором декількох підручників з економічної географії  СРСР для середньої школи, праць з соціально-економічної географії та економічної географії.

Джон Фрідман для виділення глобальних міст запропонував такі критерії: чисельність населення; роль міста як потужного фінансового центру; важливість міжнародних функцій і наявність міжнародних організацій; швидке зростання сфери ділових послуг; концентрування галузей обробної промисловості; роль великого транспортного вузла. Прикладами глобальних міст у світі за цими критеріями є Нью-Йорк (США), Токіо (Японія), Лондон (Велика Британія), Париж (Франція).