- •Розділ 1 теоретичні основи дослідження туристично-рекреаційного потенціалу
- •1.1. Поняття туристично-рекреаційний потенціал
- •1.2 Методи оцінки туристично-рекреаційного потенціалу
- •Розділ 2 загальна характеристика японії
- •2.1 Загальні відомості та географічне положення країни
- •2.2 Природно-рекреаційні ресурси
- •2.3 Стан розвитку туристичної інфраструктури
- •Розділ 3 основні туристичні центри японії
- •3.1 Токіо як головний туристський центр Японії
- •3.2 Кіото — місто миру і спокою
- •3.3 Осака — японська Венеція
- •3.4 Нара, як головний буддистський центр Японії
- •Розділ 4 сучасний стан та перспективи розвитку туризму в японії
- •Висновки
1.2 Методи оцінки туристично-рекреаційного потенціалу
Визначення складових елементів туристично-рекреаційного потенціалу з точки зору економіки та дослідження його властивостей як системи є надзвичайно актуальним тому що дозволить: по-перше, більш повно виявити елементи, що входять до складу сукупного туристично-рекреаційного потенціалу регіону; по- друге, більш точно розрахувати його величину; по-третє, дослідити можливості інтеграції елементів, що входять до складу туристично-рекреаційного потенціалу регіону.
Вивчення рекреації й туризму здійснюється за допомогою різних підходів і методів, при виборі яких серед спеціалістів не має одностайності. Як правило, вивчення туристично-рекреаційної діяльності ґрунтується на застосуванні таких підходів: системний, регіонально-цілісний, соціоекономічний та історико-логічний [7].
Для проведення оцінки туристично-рекреаційного потенціалу території необхідно визначити перелік показників, що характеризують компоненти потенціалу, за якими може здійснюватись оцінка. Обрана система окремих показників повинна вирішувати завдання, пов’язані з підвищенням ефективності використання туристично-рекреаційного потенціалу, плануванням подальшого розвитку сфери туризму й рекреації, прийняттям управлінських рішень щодо доцільності подальшого використання території з туристично-рекреаційною метою. Проведений аналіз компонентної структури туристично-рекреаційного потенціалу дає можливість стверджувати, що на сучасному етапі розвитку суспільства більш складними стають питання, пов’язані з управлінням сферою туризму та рекреації й з ефективним використанням туристично-рекреаційних потенціалів регіонів держави. Це пов’язано, по-перше, з існуванням значних міжрегіональних відмінностей, по-друге, з суб’єктивністю в управління туристично-рекреаційної сферою. Суб’єктивний фактор в управлінні призводить до виникнення проблем, вирішення яких вимагає професійного творчого підходу. Тому, управління регіональним розвитком туризму та рекреації, в тому числі й туристично-рекреаційним потенціалом, повинно здійснюватись як синтез двох складових: розвитку науково-практичної діяльності у сфері туризму й удосконалення методів та підходів в управлінні [19].
Розгляд теоретико-методологічних розробок в частині туристично-рекреаційної класифікації територій доводить, що переважна частина дослідників вивчають потенціал галузі на основі ресурсного підходу. Деякі вчені вбачають потенціал туристичної галузі у загальній структурі економічного потенціалу регіону; інші вважають економічний потенціал складовою потенціалу туристичної і рекреаційної сфери. Ю. Гуменюк використовує системно-структурний підхід і аналізує компонентну структуру природно-ресурсного потенціалу. В. Мацола, досліджуючи туристично-рекреаційний комплекс регіону, оцінює його як у натуральних, так і у вартісних показниках. Натуральними показниками при цьому виступають запаси ресурсів і виражена через них потенційна спроможність задоволення рекреаційного попиту населення території, а показниками рекреаційно-туристичного потенціалу територій автор визначає їхню рекреаційну місткість, характеристики існуючих і перспективних центрів відпочинку, туризму та санаторно-курортного лікування [7]. В. Безносюк, О. Бейдик,
Е. Щепанський, В. Шмагіна основою розвитку туристично-рекреаційного потенціалу регіонів вважають наявність відповідних природних та матеріальних ресурсів. Методика компонентної оцінки туристично-рекреаційного потенціалу територій, розроблена Л. Черчик, визначає сукупну можливість природних рекреаційних ресурсів задовольняти рекреаційні потреби людей з урахуванням запасів та норм їх використання. За М. Нудельманом, природний рекреаційний потенціал характеризується максимальною сукупною продуктивною здатністю природних рекреаційних ресурсів і визначається продуктивністю і споживчими властивостями рекреаційних ресурсів території або регіону. Оцінку природо-ресурсного потенціалу слід здійснювати на основі розрахунку продуктивності рекреаційних ресурсів та економічного ефекту від його використання. Для здійснення класифікації курортно-рекреаційних територій з урахуванням їх природо-ресурсного і соціально-економічного потенціалу на увагу заслуговує комплексний підхід В. Руденка до оцінювання природо-ресурсного потенціалу, його диференціації та економічної ефективності [15].
Автор пропонує для вирішення питань, пов’язаних із ефективним використанням туристично-рекреаційного потенціалу та розвитком туристичної діяльності використовувати системний підхід, адже цей підхід інтегрує інші підходи в єдиний комплексний підхід, за допомогою якого можливо вивчити особливості існуючих природних та антропогенних ресурсів певної території, діяльність туристично-рекреаційних підприємств у конкурентному середовищі, рівень розвитку інфраструктури туризму, а також їх взаємодію з іншими системами, такими, як політична, правова, економічна й соціальна. Цей підхід, виходячи з контексту дослідження, є найбільш прийнятним. Виходячи з системного підходу, можливо проаналізувати територію регіону, де утворився значний туристично-рекреаційний потенціал; вивчити проблеми та принципи регулювання туристично-рекреаційних процесів у регіоні; обґрунтувати необхідність запровадження нових організаційних форм і методів регулювання туристично-рекреаційної діяльності.
Системний підхід у дослідженні реалізується через застосування сукупності методів, прийомів та засобів прикладного системного аналізу. Саме системний аналіз на основі врахування впливу внутрішніх та зовнішніх факторів дозволяє «схопити» об’єкт у його повноті, визначити протиріччя та проблеми функціонування системи.
Отже, існує багато підходів і методів для вивчення туристично-рекреаційної діяльності, при виборі яких спеціалісти не можуть дійти згоди, але найбільш прийнятним для досліджень вважається системний підхід.
