5.План та організаційна структура лекції:

№ п/п	Основні етапи лекції та їх зміст	Цілі в рівнях абстракції	Тип лекції. Засоби активізації студентів. Матеріали методичного забезпечення.	Розподіл часу
1. 2. 3.	Підготовчий етап Визначення актуальності теми, навчальних цілей лекції та мотивація Основний етап Викладення лекційного матеріалу за планом: 1.Класифікація ортодонтичних апаратів. Ортодонтичні апарати за призначенням, методом фіксації, місцем розташування, принципом та направленням дії. 2. Реактивні зміни в тканинах пародонта, піднебінному шві, скронево-нижньощелепному суглобі під час дії ортодонтичних апаратів. 3. Методи діагностики в ортодонтії (біометричні методи вивчення моделей щелеп, рентгенологічна діагностика, виміри телеренгенограм, електроодонтодіагностика зубів, інші методи дослідження м’язів, скронево-нижньощелепного суглоба). Заключний етап Резюме лекції, загальні висновки. Відповіді на можливі запитання. Завдання для само- підготовки студентів.		Див. п.1 і 2 Тематична лекція. Питання, проблемні ситуації, задачі. Навчальна література. Питання. Завдання.	3хв. 80хв 7хв.

6.Зміст лекційного матеріалу:

ОРТОДОНТИЧНІ АПАРАТИ

Застосовуючи ортодонтичні апарати, слід враховувати, що дія апарата відбувається одночасно у різних напрямках. Силу, спрямовану на зуби, які переміщуються апаратом, називають активною силою дії. За законом Ньютона — дія дорівнює протидії — в апараті виникає сила віддачі (протидії), яку називають реактивною.

Ортодонтичні апарати звичайно складаються із двох частин: нерухомої, чи фіксуючої, і рухомої, чи мобільної (активної). Конструюючи апарат, слід правильно вибрати опору. Вона може бути стаціонарною, коли фіксуюча частина апарата нерухома і практично не викликає зміщення зубів та альвеолярних відростків, і взаємодіючою — реципрокною (рухомою). Прикладом може бути розширювальна пластинка з гвинтом чи пружинами Коффіна, розпиляна по середині базису. Збільшуючи площину опори, можна регулювати реактивну дію апарата на опорні зуби та альвеолярні від­ростки. Вибираючи опорні зуби, враховують терміни форму­вання їх коренів і ступінь резорбції коренів молочних зубів.

Найповнішу класифікацію ортодонтичних апаратів з урахуванням біофізичних принципів їх дії і конструкційних особливостей запропонували Ф. Я. Хорошилкіна і Ю. М. Малигін (1977). Ортодонтичні апарати класифікують за різними ознаками (мал. 1).

За принципом дії: механічно діючі, функціонально направляючі, функціонально діючі та комбінованої дії.

За способом і місцем дії: однощелепні, однощелепні міжщелепної дії, двощелепні, позаротові та комбінованої дії.

За видом опори: взаємодіючі (реципрокні) і стаціонарні.

За місцем розміщення: внутрішньоротові — оральні (піднебінні, язикові), вестибулярні (присінкові); позаротові — головні (лобно-потиличні, тім'яно-потиличні, комбіновані); шийні, щелепні (верхньогубні, нижньогубні, підборідні, підщелепні, кутові); комбіновані.

За способом фіксації: незнімні, знімні, комбіновані.

За видом конструкції: дугові, капові, пластинкові, блокові, каркасні.

Наприклад, розширювальна пластинка — це механічно діючий, однощелепний, оральний, знімний, пластинковий апарат; направляюча коронка Катца — функціонально направ­ляючий, однощелепний міжщелепної дії, незнімний апарат з реципрокною опорою.

Усі ортодонтичні апарати за своїм призначенням поді­ляють на профілактичні, лікувальні і ретенційні (утримуючі).

Профілактичні апарати запобігають можливому розвитку деформацій жувального апарата, які застосовують для збере­ження місця прорізування постійних зубів. Це, наприклад, роз­пірки і базисні пластинки при ранньому видаленні молочних зубів. За допомогою лікувальних апаратів усувають сформо­вані деформації. Ретенційні апарати потрібні для закріплення наслідків ортодонтичного лікування, запобігання рецидивам.

Механічно діючі апарати. Характерною особливістю цих апаратів є те, що їх діючою силою служить тяга металевої (чи з іншого матеріалу) лігатури, гумового кільця (чи стрічки), тиск чи тяга активованих дуги, пружини, важеля, гвинтів, що закручуються і відкручуються, гайок та ін. Класичним незнімним вестибулярним апаратом механічної дії є дуга Енгля (мал. 2). До цього виду апаратів відносять також апарати Бегга, Джонсона, Ейнсворта та ін. Незнімні механічно діючі оральні апарати — це апарати Мершона, Герліга—Гашимова та ін.

Недоліками механічно діючих незнімних апаратів є те, що вони утруднюють догляд за порожниною рота, тиск чи тяга цих апаратів діють довго (постійно), силу дії регулює лікар. Застосування надмірної сили може призвести до розхитування чи навіть втрати зубів, що переміщуються. Лігатури травмують ясенні сосочки, а дуги іноді ушкоджують емаль зубів. Дитина повинна часто (через 4—5 днів) відвідувати лікаря, який, в свою чергу, витрачає багато часу на корекцію дуги, заміну лігатур, туалет порожнини рота. Вестибулярна дуга має не­естетичний вигляд, що нерідко пригнічує дитину.

Мал. 1. Класифікація ортодонтичних апаратів (за Ф. Я. Хорошилкіною, Ю. М. Малинним)

Мал. 2. Ортодонтичні дуги типу дуги Енгля

Мал. 3. Розширювальна пластинка з пружиною Коффіно

Знімні ортодонтичні апарати механічної дії більш зручні, гігієнічні та естетичні. Прикладом механічно діючого знімного ортодонтичного апарата, може бути розширююча пластинка чи пластинка зі штовхачем. Точкою опори в них служать зуби й альвеолярний відросток під базисом. Регулюючими актив­ними частинами є пружина (мал. 3), гвинт і штовхач, а фіксуючою — кламери. Активність і сила дії апарата залежить від того, наскільки лікар розігнув (активував) пружину, підкрутив гвинт і т. ін.

Функціонально направляючі апарати. До цієї групи відносять всі конструкції апаратів, які мають похилу площину. Ці апарати діють тільки під час змикання зубних рядів і жування. Розрізняють знімні і незнімні апарати. До незнімних апаратів функціонально направляючої дії належать направляючі коронки Катца (мал. 4), а знімних — капа Биніна, пластинки з похилими і накушувальними площинами (мал. 5). Дія цих апаратів залежить від сили скорочення жувальних м'язів і від реакції рецепторів пародонта. Змикаючи щелепи з накладеним функціонально направляючим апаратом, дитина відчуває найбільший тиск на зуби, які контактують з похилою площиною. Коли вона відчуває біль, то зменшує силу стис­кання зубів. Таким чином, сила, яка прикладається до пере­міщуваних зубів, регулюється самою дитиною. Похила пло­щина утворює ділянки посиленого навантаження і ділянки, де навантаження зменшується, що викликає морфологічну і функціональну перебудову жувальної системи. Дія функціонально направляючих апаратів переривчаста. Цей вид апаратів небезпечний, бо нервові закінчення (рецептори) у зуба, що переміщується ,

Мал. 4. Направляючі коронки Катца

з часом перестають сприймати посилене навантаження як больове (захисне) відчуття. Це призводить до порушення регуляції діючої сили (ступеня стискування зубних рядів), перевантаження зубів, які переміщуються, та їх розхитування.

Мал. 5. Накушувальна пластинка

Функціонально діючі апарати. Дія апаратів зумовлена відведенням за допомогою вестибулярної пластинки, щитів чи пелотів від зубних рядів та альвеолярних відростків м'яких тканин (губ, щік, язика), які їх оточують. Зубні ряди та альвеолярні відростки при цьому звільняються від тиску м'яких тканин на ділянках деформації. Це сприяє нормалізації функцій дихання і ковтання, положення щік і язика, змикання і положення губ, розміщення зубів на зубній дузі, також стимулює ріст альвеолярних відростків і щелеп у разі їх недорозвинення (щитова терапія). До апаратів такого виду належать вестибулярні (мал. 6) і вестибулооральні плас­тинки, а також регулятор функцій Френкеля.

Апарати комбінованої дії. Ці апарати поряд з похилою площиною чи накушувальною площадкою мають джерела механічної дії — гвинти, пружини і т. ін. Вони також можуть бути знімними і незнімними. Наприклад, апарат Гуляєвої (мал. 7) — незнімний. Апарат у вигляді розширювальної пластинки з похилою площиною і перекидними гачками на різцях (апарат Хургіної) — знімний.

Мал. 6. Вестибулярна пластинка Мал. 7. Апарат Гуляєвої

Кербітця: а — вид пластинки;

б — розміщення пластинки в роті

Біоклінічні методи вивчення моделей щелеп

а)Метод Пона

б)Метод Хауса

в)Метод Герлаха

г)Графічний метод Хаулея-Гербера-Гербста

I. Діагностика зубо-щелепових аномалій,визначення плану і прогнозу лікування значно полегшуються і уточнюються при доповненні клінічного обстеження даними вимірювання діагностичних моделей щелеп. Для вимірювання моделей щелеп преміняються спеціальні інструменти і пристосування:

1.штанген циркулем з точністю до десятих долей міліметра

2.симетроскоп(Зіберта),копіювальний аппарат(Коркхауза,Волоткіна);

3.Паралелометр з кутомірним механізмом і багато інших;

Діагностичні моделі щелеп вивчають і вимірюють у трьох взаємно перпендикулярних направленнях-трансверзальному,сагітальному і вертикальному.

І трансверзальному напрямку визначають співвідношеннябокових зубів в прикусі, ширину коронок різців і співвідношення ширини коронок нижніх і верхніх різців,ширини зубних рядів і їх верхівкового базису. Доцільно розрізняти слідуючі різновидності змикання бокових зубів:

1.двостороннє(симетричне) звуження верхнього зубного ряду(двосторонній перехресний прикус);

2.односторонє (асиметричне) звуження верхнього зубного ряду( односторонній перехресний прикус)

3.двостороннє (симетричччне) звуження нижнього зубного ряду і розширення верхнього зубного рядц ( двосторонній лінгвальний перехресний прикус);

4.одностороннє (асиметричне) звуження нижнього зубного ряду і розширення верхньоого зубного ряду( односторонній лінгвальний перехресний прикус);

5.двостороннє(симетричне) звуження верхнього зубного ряду і розширення нижнього зубного ряду (двосторонні вестибулярний перехресний прикус);

6.одностороннє (асиметричне) звуженя верхнього зубного ряду і розширення нижнього зубного ряду (односторонній вестибулярний перехресний прикус).

II.Ширину зубних рядів можна визначити методом Пона і методом Снагіної.

Пон встановив залежність між суммою ширини коронок верхніх різців і шириною зубних рядів в області премолярів. Для визначення цієї залежності і вимірюють ширину коронок верхніх різців і відстань між вимірюваними крапками Пона на жувальній поверхні перших премолярів і молярів. На зубах позначають слідуючі крапки:

На _4/4_ -середину міжгорбкової фісури;

На _6/6_ - переднє заглиблення міжгорбкової фісури;

На -4/4- - найбільш дистальна точка скату щічного горба (контактна точка між премолярами);

На -6/6- –вершина заднього щічного горба або вершина середньогощічного горба в п’ятигорбкових молярів.

Пон вивів премолярний і молярний індекси, які виражаються слідуючими чинами:

Премолярний індекс=Ширина верхніх різців *100 =80

Відстань між премолярами

Молярний індекс= Ширина верхніх різців *100 =64

Відстань між молярами

Ширина нижнього і верхнього зубних рядів при ортогнатичному прикусі рівна, так як вимірювальні крапки на нижніх зубах співпадають при центральній оклюзії з такими ж крапками на верхніх зубах.

Снагіна знайшла залежність між сумою мезіо-дистальних розмірів 12 постійних зубів і шириною зубних рядів.

Ширина верхівкового базису зубного ряду визначається по методу Хауса процентним відношенням ширини верхівкового базису до суми мезіо-дистальних діаметрів в 12 постійних зубів. Вимірюють розмір мезіо-дистального діаметру кожного зуба на верхній і нижній щелепах і визначають суму розмірів 12 постійних зубів на кожній щелепі (від першого моляра на одній сторні до першого моляра на протилежній стороні включно). В нормі ширина верхівкового базису верхнього зубного ряду складає в середньому 44%, нижнього 43% від суми мезіодистальних діаметрів 12 постійних зубів.

Для виявлення асиметрії розміщення зубів і діагностики мезіального зміщення верхніх бокових зубів приміняються різні методи і вивчаються слідуючі співвідношення і розміри. Співвідношення зубних сигментів по Герлаху. Вивченням розмірів і співвідношень сигментів зубних рядів по методу Герлаха можна встановити причину неправилбних міжоклюзійних контактів. Метод Герлаха дозволяє встановити індивідуальні різниці в розмірах сегментів зубних рядів, виділення з урахуванням їх функціональної єдності, встановити пропорційність співвідношення сигментів зубних рядів, яка характерна для правильно сформованого прикусу і диференціювати тісне положення зубів,яке викликане невідповідністю в їх величині,від тісного положення зубів,що являється наслідком звуження або скорочення зубного ряду.

Метод Корхауза.При допомозі цього методу визначають деформацію зубного ряду в сагітальному напрямку.Автор встановив залежність довжини переднього відрізку від суми поперечних розмірів чотирьх верхніх різців.Визначивши ці розміри,знаходимо по таблиці величину попереднього відрізку зубної дуги в нормі для даного хворого.Довжина переднього відрізку зубної дуги нижньої щелепи на 2-3мм. Менше довжини переднього відрізку верхньої щелепи.Довжину переднього відрізку зубної дуги визначаємо на моделях слідуючим чином.На міліметровому папері будуємо трикутник,сторонами якого будуть:основа АС – відстань між вимірювальними крапками по Пону на _4/4_ ; сторона АВ – відстань від вимірювальної крапки на _4/ до контактної крапкиміж _1/1_ ; сторона ВС – відстань від вимірювалбної крапки по Пону /4_ до контактної крапки між _1/1_ .З крапки В на основу АС опускаємо висоту h, величина якої буде відповідати довжині переднього відрізку зубної дуги.(Приклад)

Описані вище методи Пона і Коркхауза дозволяють судити про деформації зубних дуг в трансверзальному і сагітальному напрямках в певних ділянках і тільки в період змінного і постійного прикусів.

Щоб судити про деформації зубної дуги в сагітальному і трансвезальному напрямках на всьому її протязі приміняється графічний метод Хаулея-Гербера-Гербета .Поскільки зубна дуга має форму напівеліпса на верхній щелепі,даний метод оснований на його побудові.Початковими даними для цього служить сума поперечних розрізів трьох верхніх передніх зубів ­­_321/123_ .

Побудова діаграми Хаулея-Гербера-Гербета.

Вимірюють ширину коронок центрального, бокового різців та ікол верхньї щелепи кожного окремого по екватору і сумують. Радіусом, рівним сумі поперечних розмірів кожного з цих трьох зубів викреслюють окружність і проводиться вертикальний діаметр АМ. З крапки А тим самим радіусом відсікають дві дуги АС і АD. Одержана таким чином дуга CAD являє собою криву,на якій в нормі повинні розміщатися 6 передніх зубів. Далі викреслюють криві,по яких повинні розміщатися бокові зуби лівої і правої сторін. Для цього потрібно накреслити допоміжну окружність,радіус якої визначається слідуючим чином: до крапки А проводиться доторкуюча FC, до пересікання якої з крапкою М через крапки С і D проводять дві прямі. Сторона отримана таким чином рівносторонього трикутника і є шуканим радіусом. На продовження вертикального діаметра відкладається знайдений радіус допоміної окружності, яким вона і викреслюється із крапки D. Проводиться горизонтальний діаметр KL. Голка циркуля встановлюється в крапку К, олівцем в крапку D і проводиться крива DP,після чогоголка переставляється в крапку L олівцем в крапку С і проводиться крива CN. Одержаний таким чином напівеліпс відповідає формі зубної дуги для даного хворого в нормі.

Слідуючим етапом є співставлення одержаного еліпса з гіпсовою моделлю зубного ряду. Отриманий таким чиноммалюнокнаглядно показує в якій ділянці і в якій степені деформована зубна дуга.

III. З додаткових методів обстеження широко використовуються рентгенологічні методи.Внутрішньоротова рентгенографія – повсякденний метод визнечення стану зубів і пародонту, альвеолярних відростків і щелепових кісток з ціллю виявлення деструктивних змін, кіст, новоутворень і набутих дефектів.

Позаротова обзорна рентгенографія щелеп приміняється для одержання обзорних знімків щелеп.Вона проводиться окремо для верхньої і нижньої щелепи.При дослідженні на одній рентгенограмі одержують зображення зубних, альвеолярних і базальних дуг верхньої або нижньої щелепи, порожнини носа, верхньощелепових пазух, виличних кісток, гілок нижньої щелепи, її тіла і під’язикової кістки. В зв’язку з значною ділянкою огляду можна одержати цінні діагностичні дані при вивченні однієї рентгенограми.

Серед рентгенологічних методів ще використовують ортопантомографію, телерентгенографію.

З додаткових методів дослідження використовують ЕОД (для визначення чутливості пульпи до подразника).

Електроміографія- запис біопотенціалів м’язів з метою вивчення їх електрофізіологічної активності. Приміняється в ортодонтії як один з методів діагностики для визначення стану м’язів в нормі і пои патології. Запис проводять з допомогою спеціального апарату електроміографа. Одержана міограма представляє собою запис біопотенціалів цих м’язів при спокої і під час роботи.

Ефективність жування –робота, яка фактично виконується під час жування їжі .Методи її визначення.

Метод Агапова. Агапов з авторами розробили таблиці таких коефіцієнтів,виходячи з того, що ефективність жування пр інтактних зубних рядах рівна 100%.При визначення степені порушення функції жування відсутніми рахуються не тільки втрачені зуби, але і їх антагоністи. Автор розглядає зниження ефективності жування на 40%, як межа за якою можуть наступити процеси порушення травлення,а наявність таких дефектів є показником до протезування.

Метод Гельмана. Хворому дають 5 гр. мигдаля і пропонують розжувати його на протязі 50 с. Розжований мигдаль збирають в лоток, промивають, висушують і прсіюють через сито з отвоами величиною2,4 мм. Мигдаль,що залишився в ситі важать і вираховують коефіцієнт ефетивності жування в процентах до початкового рівня (5 г), тобто, якщо залишок в ситі склав 2г.,то 5:2=100:X; X=2*100/5=40%. В цьому випадку порушення жування рівне 40% ,а коефіцієнт жування рівний 100-40=60%

IV В результаті дії на зубо-щелепову систему сили, яка розвивається ортодонтичними апаратами, змінюється її форма. При цьому виникають сили, які пргнуть відновити початкрву форму; вони називаються силами пружності. Пружність проявляється і в щелепових кістках при дії на них сили ортодонтичних апаратів.

В процесі лікування зубо-щелепових аномалій, механічна сила, що розвивається апаратами або перетворена ними функціональна сила викликає певні тканинні перетворення. Таким чином ортодонтичні апарати являються спецефічними подразниками або стимуляторами, визиваючими тканинну перебудову і закріплюючими змінену форму елементів зубо – щелепової системи і їх взаємовідношення.

Сили, які приміняються в ортодонтії розділяються :

1. по джерелу їх розвитку – механічно і функціонально діючі;

2. по величині – великі, помірні, слабкі;

3. по характеру дії – сили постійної і перемінної дії.

В свою чергу степінь тканинної перебудови може бути різною – від невеликого стимулюючого здавлювання періодонту до повного його защемлення, від чого залежить протікання і кінцевий наслідок перетворення органів і тканин зубо-щелепової системи.Вирішальне значення має загальна реактивність організму хворого, обумовлена загальним станом його здоров’я, вік і інше. Вміння ортодонта співставити в найбільш доцільному сполученні дію апарату як стимулятора і відновну реакцію організму визначає якість ортодонтичного лікування.

7.Матеріали активізації студентів під час викладення лекції:

1. Поняття про фізіологічну норму.

2. Класифікація зубощелепних аномалій за Енглем, А. І. Бетельманом, Д. А. Калвелісом.

3. Причини виникнення зубощелепних аномалій.

4. Роль у виникненні і розвитку зубощелепних аномалій захворювань на рахіт, порушення дихання через ніс, ранньої втрати зубів, шкідливих звичок.

5. Профілактика зубощелепних аномалій, значення дис­пансеризації, планової санації, санітарно-освітньої роботи.

6. Природжені аномалії щелепно-лицьової ділянки, їх види, анатомічні і функціональні порушення.

7. Аномалії зубів (прорізування, кількості, форми і розміру, положення на зубній дузі).

8. Аномалії і деформації зубних рядів (дуг).

9. Аномалії прикусу: дистальний прикус (прогнатія), мезі- альний прикус (прогенія), перехресний прикус, глибокий прикус (глибоке перекриття), відкритий прикус.

10. Класифікація ортодонтичних апаратів за призначенням, принципом дії, методом фіксації і розміщенням.

11. Прикладання сили ортодонтичних апаратів, поняття про стаціонарну і взаємодіючу (реципрокну) опору.

12. Механічно діючі апарати, їх недоліки, навести приклади.

13. Апарати функціонально направляючі і функціонально діючі, принцип їх дії. Навести приклади.

14. Апарати комбінованої дії, особливості їх конструкції і дії. Навести приклади.

8.Матеріали для самопідготовки студентів:

а) по темі, що викладена в лекції.

Література: Фліс П.С. Ортодонтія. — Київ-Вінниця: Нова книга, 2007.

Власенко А.З., Стрелковський К.М. Технологія виготовлення зубних протезів з використанням керамічних і композитних матеріалів. — К.: Здоров’я, 2005.

Удовицька О.В. Дитяча стоматологія. — К.: Здоров’я, 2000.

Стрелковський К.М., Філіпчик Й.С., Варава Г.М. Ортодонтія і технологія виготовлення ортопедичних конструкцій для дітей. — К.: Здоров’я, 1997.

Стрелковський К.М., Варава Г.М. Техніка виготовлення щелепно-лицьових протезів. — К.: Вища школа, 1992.

Рожко М.М., Неспрядько В.П. Ортопедична стоматологія. — К.: Книга плюс, 2001

б) по темі наступної лекції

Література: Фліс П.С. Ортодонтія. — Київ-Вінниця: Нова книга, 2007.

Рожко М.М., Неспрядько В.П. Ортопедична стоматологія. — К.: Книга плюс, 2001.

Мастеров Ю.І., Скрипнікова Т.П., Семенець В.Г. Захворювання зубів і порожнини рота. — Полтава, 2002.