1. Поняття методів навчання та їх класифікація

Методи навчання продовжують залишатися одною із спірних проблем в педагогічній науці. Спірне і саме визначення методу навчання. Тому доцільно розпочати про поняття “методу” взагалі.

“Метод (від грецької – шлях дослідження, пізнання, теорія, вчення) – форма практичного і теоретичного засвоєння дійсності, яке виходить із закономірностей руху вивчає мого об’єкту, система регулярних принципів практичної або теоретичної діяльності... в педагогіці – система виховних і навчальних засобів, в науці – способи дослідження і викладення матеріалу”. Метод навчання — спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяль­ності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Отже, будь-який метод має форму. В той же час метод є сутністю способу, який відповідає сутності об’єкта, який перетворюється або пізнається.

З поняттям «метод навчання» пов'язане поняття «при­йом навчання».

Прийом навчання — деталь методу, часткове поняття щодо за­гального поняття «метод».

Наприклад, розповідь — метод навчання, але в лекції вона може бути прийомом активізації уваги учнів. Педа­гогічна майстерність учителя потребує не лише знання ним свого предмета, а й володіння методами і прийомами навчання.

Методи навчання пов'язані з рівнем розвитку суспіль­ства, науки, техніки й культури. У давні часи і на почат­ку середніх віків, коли багата верхівка готувала своїх на­щадків лише до світського життя, а не до трудової діяль­ності, у навчанні використовувалися догматичні методи, що ґрунтувалися на заучуванні навчального матеріалу. Епоха великих відкриттів і винаходів покликала до життя потребу в знаннях, украй необхідних людині. Формуються і розвиваються методи, що спираються на наочність, ме­тоди, звернені до свідомості й активності учнів у навчан­ні, практичні методи навчання.

Сучасна освіта висуває свої вимоги до методів навчан­ня. Це стосується і розбудови української освіти взагалі, й удосконалення методики навчання зокрема. Не випад­ково в Державній національній програмі «Освіта» («Ук­раїна XXI століття») одним із шляхів реформування профтехосвіти названо науково-дослідну та ек­спериментальну роботу щодо впровадження педагогічних інновацій, інформатизації училищ.

Ефективність навчання в училищі залежить від уміння вчителя обрати метод чи прийом навчання в кон­кретних умовах для кожного уроку.

Класифікують методи навчання з урахуванням того, що вони мають вирішувати дидактичне завдання. У кла­сифікації повинна виявлятися внутрішня сутність методу, форма взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів як за­сіб управління їх пізнавальною діяльністю.

Перейдемо до класифікації методів навчання. Існують різні підходи до здійснення цієї класифікації залежно від вибору основи.

У дидактиці існують різні критерії, підходи до класи­фікації методів навчання:

За джерелами передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні (С. Петровський, Е. Талант).

За основними дидактичними завданнями, які необхід­но вирішувати на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, засто­сування отриманих знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов).

За характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, част­ково-пошукові, дослідницькі (М. Скаткін, І. Лернер).

Відомий дослідник педагогіки Ю. Бабанський виділяє три великі групи методів навчання (кожна передбачає де­кілька класифікацій), в основу яких покладено:

а) організацію та здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

б) стимулювання і мотивацію навчально-пізнавальної діяльності;

в) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності.

Звісно, ця класифікація, як і попередні, недосконала, оскільки має недоліки, зокрема те, що в практиці навчан­ня метод застосовують не ізольовано, а в певному взаємо­зв'язку і взаємозалежності з іншими методами і прийома­ми. Проте вона найпослідовніша й найзручніша.