2. Функції спілкування

Функції спілкування - це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

Функцiї спiлкування дуже рiзноманiтнi. Iснують рiзнi пiдходи до їх класифiкацiї.

Усi функцiї спiлкування спостерігаються в житті й проявляються, як правило, в єдностi, доповнюючи одна одну:

• контактна (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;

• інформаційна (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);

• спонукальна (заохочення адресата до певних дій);

• координаційна (узгодження дій комунікантів):

• пізнавальна (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);

• емотивна (обмін емоціями);

• налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);

• регулятивна (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

Усі ці функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування.

Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції:

• інструментальну (отримання і передавання інформації, необхід­ної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);

• інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу);

• функцію самовираження (демонстрування особистісного інте­лекту і потенціалу);

• трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);

• функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії);

• функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);

• експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.)

3. Види, типи і форми професійного спілкування

Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

За темою: політичне, наукове, побутове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

За метою: ділове і розважальне.

За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями {начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (спів­розмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (вста­новлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових сто­сунків - лікар - пацієнт).

За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії.

Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування:

• індивідуальні й групові бесіди;

• телефонні розмови;

• наради;

• конференції;

• збори;

• дискусії;

• полеміка.

Усне професійне спілкування можна поділити на такі види:

залежно від способу сприймання інформації:

• контактне (безпосереднє);

• дистанційне (телефонне, селекторне, за допомогою комп’ютера);

залежно від кількості учасників:

• діалогічне (бесіда з одним співрозмовником);

• монологічне (доповідь, промова, лекція);

• полілогічне (дискусія);

залежно від форми і ситуації спілкування:

• міжперсональне (нарада, колоквіум тощо);

• публічне (виступ на зборах, конференції тощо).

з урахування специфіки каналів спілкування:

• мовлення безпосереднього спілкування (обличчям до обличчя);

• мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо);

за способом організації:

• стихійне (випадкова зустріч);

• організоване (збори, мітинги, конференції тощо).