Гортань

Повітря з носової частини глотки переходить у ротову частину глотки і далі в гортань ( larynx ). Гортань розміщена в передній частині шиї на рівні 1V – V1 шийних хребців. У горі гортань з’єднана з під’язиковою кісткою, а внизу продовжується в трахею. Позаду гортані лежить гортанна частина глотки, а по боках – судинно-нервові пучки шиї та частки ( права і ліва ) щитоподібної залози. Скелет гортані становлять хрящі, з’єднані між собою суглобами, зв’язками та м’язами. До непарних хрящів відносять: щитоподібний, перснеподібний та надгортанник, а до парних – черпакуватий, ріжкуватий та клиноподібний. М’язи гортані за функцією можна поділити на м’язи, які розширюють голосову щілину ( задній перснечерпакуватий м’яз ), та м’язи, які її звужують ( бічний перснечепакуватий м’яз, поперечний черпакуватий м’яз, черпакувато-надгортанний, песнещитоподібний, щиточерпакуватий м’язі ). Порожнину гортані топографічно поділяють на три відділи: верхній – переддвер’я гортані; середній, звужений – власне голосовий апарат та нижній, розширений відділ – підголосникові порожнина. Верхній відділ порожнини гортані обмежений спереду надгортанником, з боків – черпакувато-надгортанними складками і ззаду – верхівками черпакуватих хрящів. Слизова оболонка порожнини гортані утворює дві парні складки. Верхні складки переддвер’я своїми вільними краями обмежують перед дверну щілину, а нижні, або голосові, складки виражені значно сильніше, обмежують найвужчу частину порожнини гортані – голосову щілину. Права та ліва голосові зв’язки йдуть від внутрішньої поверхні кута щитоподібного хряща до голосового відростка черпакуватого хряща. Між верхніми та нижніми складками є сліпі заглибини – гортанні шлуночки.

Слизова оболонка гортані дуже чутлива, і незначні подразнення її рефлекторно викликають кашель.

Кровопостачання гортані відбувається за рахунок гортанних гілок щитоподібних артерій, а венозна кров відтікає по однойменних венах. Лімфа відводиться в глибокі шийні лімфатичні вузли.

Іннервують гортань гілки юлукаючего нерва та симпатичного стовбура.

Трахея

Трахея( trachea ) має форму трубки, яка не спадаєтся і завжди зяє. Довжина її у дорослого 9-15 см і діаметр 1,5 – 2,7 см. Трахея починається на рівні межі VI-VII шийних хребців, а закінчується в грудній порожнині, на рівні IV – V грудних хребців, поділяєсь на два головні бронхи – правий та лівий. Скелет трахеї складають 16 -20 незамкнутих ззаду хрящових кілець. Ззаду стінку трахеї утворює сполучнотканинна перетинка.

Кровопостачання трахеї відбувається за рахунок гілок нижніх щитоподібних та внутрішніх грудних артерій, бронхіальних гілок грудної частити аорти. Венозна кров відтікає в парну та пів непарну вени. Судини, які відводять лімфу, впадають у трахейно-бронхіальні лімфатичні вузли.

Іннервується трахея гілочками блукаючого нерва та симпатичного стовбура.

По боках від трахеї розміщені права та ліва частки щитоподібної залози та судинно-нервові пучки шиї. Позаду трахеї розміщений стравохід.

Бронхи

Бронхи (bronchus) На рівні тіл IV – V грудних хребців трахея поділяється під кутом близько 70* на два головних бронхи – правий та лівий, які йдуть до відповідної легені.

Довжина правого бронха 10-13 мм, а лівого- 40-60 мм. Правий брох ширший, і напрям його наближається до напряму трахеї. Головні бронхи входять у ворота легенів і розгалужуються на бронхи меншого діаметра ( часткові, сегментарні, часточкові бронхи та кінцеві бронхіоли ). Розгалуження бронха від головного до кінцевої бронхіоли називається бронхіальним деревом. Стінка бронхів має будову, ідентичну до будови стінки трахеї.

Легені

Легені (pulmo ; pneumon ), - парний орган , який міститься в грудній порожнині, з боків від серця і великих судин та вкритий плеврою. Легені мають неправильну конусоподібну форму. Права легеня більша, ширша й коротша, ніж ліва. У легені розрізняють верхівку, яка міститься на 2-3 см вище від ключиці, основну й три поверхні: реброву, діафрагмову і при середню. На при середній поверхні розташовані ворота легенів – корень легені; складовими елементами якого є: головний бронх, легенева артерія, бронхіальна артерія, легеневі вени, бронхіальні вени, нерви, лімфатичні судини та бронхолегеневі лімфатичні вузли. Легеня має два краї: нижній та передній. У нижньому відділі переднього краю лівої легені знаходиться серцева вирізка – місце прилягання серця.

У легенях розрізняють частки, між якими утворюються щілини. У лівій легені розрізняють одну косу щілину, яка поділяє ліву легеню на дві частки: верхню і нижню. У правій легені є дві щілини: коса й горизонтальна, які відповідно поділяють праву легеню на три частки: верхню, середню й нижню.

У легенях визначена і сегментарна будова. Кожна легеня складається з 10 сегментів, які складаються з часточок, що являють собою пірамідальної форми ділянки легеневої паренхіми до 1 см в діаметрі.

У верхівку кожної часточки входить бронх, який всередині часточки поділяється на 16 -18 кінцевих (термінальних ) бронхіол, які не містять хрящової тканини та залоз. Кінцеві бронхіоли утворюють дихальні бронхіоли, від яких радіально відходять альвеолярні ходи, що закінчуються сліпими альвеолярними мішечками. Стінка всіх цих утворень обплетена густою сіткою кровоносних капілярів. Основною відмінною рисою дихальних бронхіол, альвеолярних ходів, мішечків є наявність маленьких комірок – альвеол ( це відкритий пухирець ), які заповнені повітрям, через тонку стінку яких відбувається газообмін. Загальна кількість альвеол у дорослого – 300-400 млн в одній легені.

Максимальна поверхня всіх альвеол у дорослого під час вдихання повітря сягає 100 м 2. Зсередини альвеола вкрита тонкою плівкою сурфактанту – це складна суміш фосфоліпідів, білків та глікопротеідів – він запобігає злипанню альвеол під час вдиху, має бактерицидну дію, а також запобігає транссудації рідини з капілярів в альвеоли. Дихальні бронхіоли, альвеолярні ходи й альвеолярні мішечки з альвеолами утворюють альвеолярне дерево, або дихальну паренхіму легені, - функціонально-анатомічну одиницю легені, що має назву ацинус.

Кровопостачання легень та бронхів відбувається за рахунок бронхіальних гілок грудної частини аорти. Венозна кров відтікає в легеневі вени. Лімфа відводиться у лімфатичні вузли, розміщені на бронхах та трахеї.

Іннервуються легені гілками блукаючих нервів та симпатичних стовбурів.

Плевра

Плевра (pleura). Тонка блискуча серозна оболонка, яка складається з двох листків: парієтального, або пристінкового, та вісцерального або нутрощевого. Пристінкова плевра, переходячи з однієї частини в іншу, утворює плевральні закутки. Найбільший з них – реберно-діафрагмальний закуток, розташований в місці переходу реберної плеври в діафрагмальну.

Між легеневою та пристінковою плеврою є щілиноподібний простір – порожнина плеври, де міститься незначна кількість серозної рідини, яка зволожує поверхні плеври, зменшує тертя між ними. Тиск у порожнині плеври негативний. Права та ліва порожнини плеври між собою не сполучаються.

Проекція нижнього краю легень на грудну клітку.

Лінія	Справа	Зліва
Навкологрудинна	VI ребро	IV ребро
Середньоключична	VI ребро	VI ребро
Середня пахвова	VIII ребро	VIII ребро
Лопаткова	Х ребро	Х ребро

Нижня границя правого листка плеври йде по VI ребру, перетинає по середньоключичній лінії VII і по пахвовій лінії 1Х ребра, а по лопатковій лінії - Х ребро і досягає Х11 ребра. Нижня границя лівого листка плеври майже повністю збігається з нижньою границею правого, розміщуючись лише на 10 -20 мм нижче.