Нюхова сенсорна система

Рецептори нюхової сенсорної системи знаходяться в нюхо­вій ділянці серед клітин слизової оболонки порожнини носа.

Рецепторні, або нейросенсорні, нюхові клітини розташо­вуються серед опірних клітин і мають два відростки: короткий (периферійний) — дендрит і довгий (центральний) — аксон.

Дистальна частина периферійного відростка нюхових клі­тин закінчується характерним стовщенням — нюховою була­вою, що на своїй сферичній вершині несе 10—12 загострених рухових нюхових війок, занурених у рідину, що виробляється нюховими залозами. Завдяки нюховим війкам площа рецепто­ра, яка контактує з молекулами пахучих речовин, збільшується в десятки разів. Периферійні відростки нюхових клітин мо­жуть скорочуватися під дією пахучих речовин, при цьому під­вищується надійність захоплювання молекул пахучих речовин і контакту з ними.

Центральний відросток нюхових клітин — довгий, утворює нюхові нерви, які через отвори решітчастої пластинки одно-іменної кістки проходять у порожнину черепа, де підходять до нюхової цибулини, утворюючи синапси з її нейронами. Відрост­ки нейронів нюхової цибулини утворюють нюховий тракт, який складається зі спрямованих у різні відділи переднього мозку пучків.

Смаковий аналізатор

До складу смакового аналізатора входять рецептори, що сприймають смакові подразнення, нервові волокна, які пере­дають інформацію від цих рецепторів у ЦНС, а саме в кору, де відбувається аналіз інформації.

Периферійний відділ смакового аналізатора представле­ний смаковими рецепторами, які містяться в слизовій оболон­ці язика, надгортанника і задній стінці глотки і мають назву смакові цибулини. У людини нараховується до 2000 смакових цибулин, більша частина з них міститься у смакових сосочках язика (грибоподібних, жолобуватих, листоподібних). Смакова цибулина має еліпсоподібну форму і складається зі щільно прилеглих одна до одної 40—60 веретеноподібних смакових та опорних клітин. На апікальній поверхні рецепторних клітин містяться мікроворсинки, де адсорбуються смакові речовини. Вершина цибулини сполучається з поверхнею язика за допо­могою отвору — смакової пори, яка веде в невелике заглиблен­ня, утворене апікальними поверхнями смакових сенсорних клітин,— смакову ямку. Основними смаковими відчуттями є солодке, гірке, солоне та кисле. Інші смакові відчуття, яких багато, є комбінацією цих чотирьох основних. Гірке сприйма­ється переважно рецепторами кореня язика, солодке — його кінчиком, кисле та солоне — бічними поверхнями.

Інтерорецептивний (вісцеральний) аналізатор

Периферійним відділом цього аналізатора є численні реце­птори, які містяться у внутрішніх органах, серозних і слизо­вих оболонках, стінках кровоносних і лімфатичних судин і мають назву інтеро- або вісцерорецепторів, які сприймають хімічні, механічні, температурні подразнення, коливання гід­равлічного та осмотичного тиску, зміну об'єму речовин, біль. Провідний відділ вісцерального аналізатора представле­ний в основному блукаючими, черевними, підчеревними і та­зовими нервами та провідними шляхами спинного мозку, сто­вбурової частини головного мозку.

Центральним відділом вісцерального аналізатора є кора ве­ликого мозку. У нормальних фізіологічних умовах ми звичай­но не відчуваємо стан своїх внутрішніх органів, тобто інтерорецептивні сигнали не доходять до рівня свідомості — ці від­чуття виникають у разі посилення вісцеральної аферентації (наприклад, при заповненні сечового міхура сечею), а також при патології внутрішніх органів (запаленні червоподібного відростка, виразковій хворобі тощо).

Таким чином, основна функціональна роль інтерорецепторів полягає у забезпеченні надходження до центральної нерво­вої системи інформації про зміни внутрішнього стану організ­му, а також у встановленні ланцюга зворотного зв'язку, який передає інформацію про перебіг регуляторних процесів.

Шкіра

Шкіра (cutis) утворює зовнішній покрив організму люди­ни, площа якого в дорослої людини становить 1,5—2,0 м². По­хідними шкіри є сальні, потові й молочні (грудні) залози, во­лосся, нігті. Шкіра виконує різноманітні функції:

• захисну (захищає тканини організму людини від дії тер­мічних, механічних, хімічних чинників, ультрафіолетового опромінення, вона непроникна для мікроорганізмів);

• видільну (виділення поту і шкірного сала, а з ними і кін­цевих продуктів обміну та шкідливих речовин);

• бере участь в обміні речовин (в обміні води та електролі­тів; за добу виділяється близько 0,5—0,6 л води);

• бере участь у терморегуляції (до 82% усіх теплових ви­трат організму а винятком проміжної частини губ, до­лонь, підошов, головки статевого члена, передньої шкірочки, клітора, малих статевих губ відбувається через шкіру);

• виконує роль депо крові (у судинах шкіри в дорослої лю­дини може депонуватися до 1 л крові);

• виконує дихальну функцію;

• бере участь в обміні вітамінів (вона є місцем синтезу і депонування вітаміну D);

• рецепторну функцію (шкіра є суцільним рецепторним полем, де зосереджені температурні, больові та тактильні ре­цептори).

Шкіра складається з епідермісу (надшкір'я), дерми (власне шкіри). Під шкірою розташована підшкірна жирова клітковина.

Епідерміс утворений багатошаровим зроговілим лускатим епітелієм, який складається з п'яти шарів: базального, шару шипуватих клітин, зернистого, блискучого і рогового. Роговий шар шкіри людини повністю оновлюється протягом 7—11 днів. Базальний шар утворений клітинами, які розміщені на базаль­ній мембрані. Серед клітин цього шару розрізняють пігментні клітини (меланоцити) та клітини Лангерганса, які є різнови­дом макрофагів, з якими пов'язані місцеві захисні реакції епі­дермісу. Шар шипуватих клітин утворений 5—10 рядами клі­тин, які мають відростки. Базальний шар та шар шипуватих клітин утворюють так звану росткову зону епідермісу. Зернис­тий шар утворений трьома-чотирма рядами клітин, в яких містяться зерна кератогіаліну, що свідчить про початок процесів зроговіння клітин епідермісу. Блискучий шар також утворе­ний трьома-чотирма рядами плоских клітин, у цитоплазмі яких накопичується білок елеїдин. Роговий шар побудований з де­сятків рядів зроговілих клітин, які поступово відмирають і пе­ретворюються на рогові лусочки, в яких накопичуються пухир­ці газу, що сприяють збереженню тепла організмом. Поверх­невий шар унаслідок значного вмісту кератину непроникний для води, стійкий до дії хімічних речовин тощо. Між клітина­ми зернистого і нижніх рядів рогового шару є своєрідний ліпід­ний бар'єр, що забезпечує непроникність епідермісу. На діля­нках, де шкіра тонка (шия, обличчя тощо), кількість рядів епідермісу значно менша порівняно з іншими ділянками, від­сутній блискучий шар, процеси зроговіння відбуваються у ско­роченому циклі. Колір шкіри залежить головним чином від піг­менту (меланіну), який міститься в базальному шарі епідермі­су. У шкірі осіб негроїдної раси пігмент накопичують клітини всіх шарів епідермісу, включаючи роговий.

Дерма — власне шкіра — складається з поверхневого, со­сочкового, і глибокого, сітчастого, шарів. Сосочковий шар утворений пухкою сполучною тканиною, яка у вигляді сосоч­ків вростає в епідерміс. Відповідно до розташування сосочків на поверхні епідермісу видно виступи (гребені), а між ними западини (борозни). Особливо виражене чергування виступів і западин визначають на підошвах та долонях. Рельєф сосочків дерми є індивідуальним для кожної людини і використовуєть­ся в антропології, криміналістиці та судовій медицині для іден­тифікації особи, а також для діагностики генетичних анома­лій, наприклад хвороби Дауна. У сосочковому шарі міститься велика кількість кровоносних та лімфатичних судин, нервових волокон, непосмугованих м'язових волокон, які пов'язані з ци­булиною волосся, а в деяких місцях такі пучки лежать само­стійно (шкіра обличчя, сосок молочної залози тощо). Скорочен­ня непосмугованих м'язових волокон може спричинити спазм судин і зменшення тепловіддачі. Сітчастий шар дерми утворе­ний щільною волокнистою неоформленою сполучною ткани­ною. Колагенові та еластичні волокна цієї тканини йдуть у різ­них напрямках і переплітаються між собою, забезпечуючи міц­ність шкіри та її тісний зв'язок з підшкірною жировою клітко­виною. У сітчастому шарі дерми знаходяться сальні та потові

залози, корінь волосся.

Підшкірна жирова клітковина побудована зі сполучної тка­нини, яка є, скупченням жирових клітин. Вона відіграє амор­тизаційну роль під час дії на шкіру механічних чинників, бере участь у терморегуляції, є джерелом поживних речовин. У ній містяться кровоносні та лімфатичні судини, що утворюють сіт­ки, та нервові волокна, що утворюють сплетення.

Залози шкіри поділяють на сальні та потові. Особливим різновидом останніх є молочні залози.

Потові залози — прості трубчасті нерозгалужені залози; вони знаходяться майже на всіх ділянках шкіри, за винятком проміжної частини губ, головки статевого члена та його перед­ньої шкірочки. Найбільше потових залоз на шкірі пальців, до­лонь, пахвових складок, підошов. Потова залоза складається із секреторного апарату, який розміщений у глибоких ділян­ках сітчастого шару дерми, та вивідної протоки, яка у вигляді спіралі проходить через сітчастий і сосочковий шари дерми, епідерміс і відкривається на поверхні шкіри потовою порою. Частина вивідних проток не утворює пор, а впадає разом з про­токами сальних залоз у волосяну лійку. Залежно від способу виділення секрету розрізняють меро- й апокринні потові зало­зи. Підраховано, що в шкірі дорослої людини знаходиться близько 2,5 млн потових залоз, які виділяють 550—650 мл по­ту за добу. Піт складається з води (98%), мінеральних солей та органічних речовин (2%). Для випаровування поту організм витрачає тепло, охолоджуючись при цьому.

Сальні залози — прості альвеолярні розгалужені залози з голокриновим типом секреції. Вони розташовуються на всіх ділянках шкіри, за винятком підошов та долонь. Секреторний апарат знаходиться на межі сосочкового і сітчастого шарів, а вивідна протока відкривається на дні волосяних лійок. За добу сальні залози виділяють близько 20 г шкірного сала, яке зма­щує поверхню шкіри та волосся, надає еластичності шкірі і во­лоссю, пом'якшує їх, робить непроникним епідерміс для різ­них хімічних речовин та мікроорганізмів.

Волосся — похідний елемент шкіри. Залежно від довжини виділяють довге — на голові, під пахвами, на лобку; у чолові­ків — на обличчі; коротке (щетинкове) — брови, вії; пушкове — вкриває все тіло, з

Кожна волосина має стрижень, який виступає над поверх­нею шкіри, і корінь, який розміщується у власне шкірі. Ниж­ня частина кореня розширена і має назву цибулини. Клітини волосяної цибулини є джерелом росту волосся. Знизу в цибули­ну вростає пухка сполучна тканина — волосяний сосочок (ана­лог сосочка дерми), де містяться нервові волокна та кровонос­ні судини, які забезпечують живлення волосся. Корінь волосся оточений волосяною сумкою, або фолікулом, в яку вплітаються непосмуговані м'язові волокна м'яза-підіймача, скорочення якого приводить волосся у перпендикулярне положення відно­сно до поверхні епідермісу, утворюючи "гусячу шкіру". На рів­ні переходу кореня волосся в стрижень волосяна сумка розши­рюється, утворюючи лійку волосся, куди відкриваються про­токи сальної залози. Стрижень волосся розташовується над поверхнею шкіри і розміщується відповідно до епідермісу майже під гострим кутом. Складається він із трьох зон: внут­рішньої, мозкової, середньої, кіркової речовини, і поверхневої, кутикули. У кірковій та мозковій речовинах міститься піг­мент, від кількості якого залежить колір волосся. Час життя волосся становить від декількох тижнів до декількох років, щоденно в нормі випадає 50—120 волосин.

Нігті являють собою рогову пластинку, яка лежить у спо­лучнотканинному нігтьовому ложі. З трьох боків її оточують складки шкіри, які мають назву нігтьових валиків. Ніготь має корінь, тіло і вільний край. У шкірі нігтьового ложа міс­титься велика кількість кровоносних судин і чутливих нерво­вих закінчень.

У шкірі і пов'язаних з нею структурах міститься велика кількість рецепторів, які сприймають різні подразнення з на­вколишнього середовища (на 1 см² шкіри знаходиться в серед­ньому 100—200 больових точок, 5—13 холодових, 1—3 тепло­вих і до 25 точок, які реагують на тиск). Вони не зібрані в окремі органи чуття, а розсіяні по всій шкірі. Щільність роз­ташування шкірних рецепторів не однакова на різних ділян­ках тіла людини. Особливо їх багато на ділянках шкіри з під­вищеною чутливістю, наприклад, на підошвах і долонях, на об­личчі, статевих органах.

Виділяють терморецептори (теплові та холодові), механорецептори і больові рецептори. Вони мають різну форму і різну будову та розташовані в шкірі на різній глибині. Рецептори, які сприймають подразнення шкіри за морфологічною озна­кою, є вільними нервовими закінченнями чутливих нервів, ін­ша ж частина міститься у різноманітних капсулах (диски Меркеля сприймають силу тиску, тільця Пачіні — рецептори тис­ку й вібрації, тільця Мейснера сприймають подразнення під час руху об'єкта, тільця Руфіні — теплові рецептори, колби Краузе — холодові рецептори).

У шкірі, окрім чутливих нервових волокон та їхніх закін­чень, містяться еферентні волокна нервової системи, які іннервують залози шкіри і непосмуговані м'язові клітини.