25. Влада і опозиція : український варіант

У суспільному житті будь-якої демократичної країни стосунки між політичними опонентами будуються по лінії влада – опозиція. Влада – одна з фундаментальних засад суспільства. Вона виявляється скрізь, де є усталені об’єднання людей: у сім’ї, виробничих колективах, різних організаціях і закладах, у державі. Влада – це здатність системи забезпечити виконання її елементами прийнятих зобов’язань, спрямованих на реалізацію колективних цілей.

Г. Золотухін зазначає: “Ущемлення прав одних за рахунок інших рано чи пізно закінчується конфронтацією політичних сил. Зокрема в протистоянні «влада – опозиція» можливі декілька варіантів розвитку подій. В одному випадку – щире бажання, здатність до діалогу, компромісу. В іншому – взаємозвинувачення, дискредитація, демонстрація сили.

В Україні опозиція радикальна, оскільки, на відміну від боротьби за частково втрачені права на Заході, вітчизняна опозиція хоче змінити існуючий лад. Тому відносини «влада – опозиція» характерізуються як взаємоподолання, а це свідчить про психологічну неготовність до компромісу. Є спроби створювати з опозиційних лідерів ворогів, від яких слід чекати дій, що загрожують національній безпеці. Але опозиція – зовсім не темна деструктивна сила, мета якої – революція.

Своєрідність української опозиції убачають не лише в різнобарвності ціннісних орієнтацій учасників, а й у їх високій здатності до короткочасного вольового зусилля і політичній пасивності в інші часи” [Золотухін Г., 73-74].

Зі своїм баченням проблеми та пропозиціями щодо її вирішення виступає Леонід Тупчієнко: “Задовольнивши в певний спосіб свої претензії до влади, вчорашня опозиція сама стає об’єктом претензій з боку іншої політичної сили. В такій змінюваності влади і проявляється контроль над нею з боку суспільства.

Але це – лише схема. Насправді існує презумпція влади: вона виступає перетвореною формою вищої необхідності, а отже критику може легко назвати замахом на державу і перенести її за межі закону.

Тому політична теорія одним із головних визначає питання: як зберегти політичне суперництво – джерело оновлення суспільних відносин – і водночас не зруйнувати суспільний порядок” [Тупчієнко Л., 13-15].

І останнє зауваження стосовно цієї теми: “Дії влади і опозиції в Україні мають оцінюватись за економічними, політичними та етичними крітеріями. Власне, від нашої здатності дотримуватися такого комплексного підходу до оцінки влади і опозиції й залежить остаточний результат – благополучне або неблагополучне життя в країні” [Михальченко М., 10].

Як бачимо, кожний науковець по-різному підходить до розглядання поставлених проблем. Але саме завдяки такому плюралізму думок, ми маємо нагоду отримати максимально повні довідки.

26. Поняття «політична система суспільства», загальна теорії політичних систем (Істон, Алмонд)

Надзвичайно складним і розмаїтим явищем суспільства є його політичне життя. Воно охоплює всі організовані й неорганізовані форми політичної життєдіяльності людей, політичну ідеологію і психологію, політичні інститути та установи, політичні відносини та процеси, політичну поведінку тощо.

Базовим, визначальним елементом політичного життя є політична система.

Політична система – це сукупність і механізм взаємодії державних і політичних інститутів, політичних відносин, а також політичних і правових норм.

Як бачимо, політична система має досить складну структуру. Остання, як правило, піддається змінам залежно від етапів розвитку суспільства. Але водночас, вона є явищем відносно самостійним і суттєво та безпосередньо впливає на всі інші сфери життєдіяльності суспільства – економіку, науку, освіту, мораль тощо. Разом з тим, вона зазнає суттєвого впливу цих сфер.

Згідно з Д. Істоном, політична система - це сукупність взаємодій, за допомогою яких у суспільстві авторитарно розподіляються цінності, вироблені всіма його членами і тим самим запобігаються конфлікти між ними. Основним призначенням політичної системи є виконання функції розподілу цінностей у суспільстві і примушення його членів прийняти такий розподіл як обов'язковий. Тобто Д.Істон стверджує, що політичний розподіл цінностей має владну основу і здійснюється шляхом владного рішення, є обов'язковим до виконання і забезпечується примусовою силою держави.

Г. Алмонд у своїх працях "Порівняльні політичні системи" і "Порівняльний політичний аналіз" політичну систему визначає як систему взаємодій, що виконує функції інтеграції і пристосування за допомогою реального або можливого застосування більш чи менш законного фізичного примусу. Політична система, як зазначає вчений, є узаконеною силою, яка підтримує порядок і здійснює перетворення у суспільстві, забезпечуючи його згуртованість і цілісність.