Соціальна група

Соціальна група — це сукупність індивідів, обмежена неформальним або формальним членством. Її члени взаємодіють на основі певних ролевих очікувань відносно один одного.

Кожний індивід входить до декількох груп — різних в різні періоди свого життя, він є членом сім'ї, класу, студентської групи, трудового колективу, групи друзів, членом спортивної команди тощо. Соціальні групи можуть бути різними за розміром — малими і великими, а також формальними і неформальними. Малі групи формуються в межах обхвату міжособистісними відносинами. У великих групах особистісні контакти між всіма членами вже неможливі, проте такі групи мають чіткі формальні межі, контролюються певними інституційними відносинами, частіше за всього формальними. Велика частина соціальних груп існує у вигляді організацій. В традиційному суспільстві домінують малі групи, побудовані головним чином на відносинах спорідненості.

Соціальні спільноти

Соціальні спільноти - це об'єднання людей, що виника­ють і формуються на основі:

- культурно-історичної самобутності (народи, нації);

- родинних зв'язків і схожості стадій життя (сімейні, статево-вікові тощо).

Соціальні спільноти також розрізняються за професійно-кваліфікаційними та територіально-регіональними ознаками.

Соціальні спільноти як ціле характеризуються такими показниками:

•  умови життєдіяльності, опосередковані політичними, економічними та соціальними особливостями;

• спільні інтереси індивідів, які взаємодіють між собою;

• ставлення до конкретних соціальних інститутів і цінностей;

• соціально-професійні характеристики індивідів, об'єдна­них у спільноту;

• належність до територіальних утворень.

Одні спільноти складаються об'єктивно, незалежно від волі та бажання людей (класи, верстви, нації), інші ж створюються свідомо й цілеспрямовано (політичні організації, громадські організації, партії та ін.).

Між окремими компонентами соціально структурованого суспільства існують необхідні взаємозв'язки, тобто соціальні відносини.

Соціальні відносини органічно пов'язують соціальні спільноти в соціальну структуру як її механізм, а соціальна структура є формою, що організовує їх у певну цілісність.

Соціальні відносини інтегрують соціальні спільноти в цілісну соціальну систему, котра самоорганізується та має складний ієрархічний характер.

3.2. Соціальна структура

Соціальна структура - це сукупність взаємопов'язаних упорядкованих соціальних спільнот, груп, а також відносин між ними.

Соціальна структура формується за різними ознаками: класовими, національними, статевими, віковими, професій­ними та ін.

Основні різновиди соціальної структури:

За ступенем стійкості:

• Тимчасові ( тур. групи)

• Середньо стійкі (труд. колектив, клас)

• Стійкі ( клас, нація)

За розміром:

• Великі (соц..прошарок, гром. верстви)

• Середні (мешканці міста)

• Малі (сім’я)

за змістом:

• соціально-класова структура - сукупність суспільних класів, їхні зв'язки та відносини (класи, соціальні верстви, соціальні групи);

•  соціально-професійна структура (виробничі й інші колективи та організації);

• соціально-територіальна структура (міське та сільське населення, поселенські спільноти тощо);

• соціально-демографічна структура (сім'я, вікові та статеві спільноти);

• соціально-етнічна структура (етноси, нації, етнічні групи).

Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, що існує в певному суспіль­стві в певний історичний період. Вона є стійкою, регулюється та підтримується інституційними механізмами, постійно відтворюється й модифікується.

Соціальна стратифікація має такі особливості:

• стратифікація - це рангове розшарування населення, коли вищі верстви перебувають у більш привілейованому стано­вищі порівняно з нижчими;

• кількість вищих верств значно менша, аніж нижчих.

Стратифікація має такі основні виміри (критерії):

• дохід;

• освіта;

• влада;

• престиж.

Перші три критерії стратифікації - дохід, освіта, влада - мають об'єктивні одиниці виміру (гроші, роки, люди). Престиж є суб'єктивним показником, який відтворює рівень поваги до якої-небудь професії, посади, до виду діяль­ності в суспільній думці.

Незважаючи на соціокультурні особливості кожної країни, можна виділити чотири історичні форми стратифікації:

•  рабство - форма соціальних відносин, за якої одна людина має власність, а нижча верства позбавлена всіх прав;

• касти - суворий ієрархічний розподіл суспільства, в якому між різними верствами існують бар'єри, котрі неможливо подолати (неможливість перейти з однієї касти в іншу, при­належність до якої визначено з народження, неможливість одружитися з представником іншої касти);

• стани — групи людей, нерівність між якими визначалася звичаями та юридичними нормами. Належність до станів передавалась у спадок, але не виключала можливості пере­ходу з одного стану до іншого;

• класи - організація соціальної нерівності, за якої відсутні чіткі межі між різними групами. Перші три типи характерні для закритого суспільства, де існує суворо закріплена система стратифікації та перехід із однієї страти в іншу майже неможливий. Останній тип характеризує відкрите суспільство, де відбуваються вільні переходи з однієї верстви до іншої.

Соціальна нерівність – основна властивість стратифікації. Історія людства не знає суспільства без соціальної нерівності. Кожне суспільство намагається організувати “свою” нерівність. Нерівність у доходах, владі, престижності занять, освіті виникла разом з людським суспільством, але попервах вона була дуже незначною, тому стратифікації в простих суспільствах майже не іс­нувало. У складних суспільствах нерівність посилилась і поділила людей спочатку на рабів і рабовласників, потім на касти, верстви, класи.