4. Власність та економічна система.

Яке визначення має власність для функціонування економічної системи? Коли економіст говорить про права власності на ресурси, то він має на увазі щось дуже близьке до так званих «правил гри». Будь-який вид діяльності – бізнес, урядова діяльність, дорожній рух, гра у футбол або шахи – неможлива, якщо учасники не знають правил гри. Правила передбачають, хто який хід може зробити та які санкції застосовуються у разі порушень цих правил. Таку ж роль виконують правила у функціонуванні економічної системи. Значення власності для ЕС полягає в тому, що саме вона встановлює правила поведінки економічних агентів. Тобто права власності визначають що кому належить.

Права власності в економіці – це права на контроль за використанням ресурсів і розподілом витрат і вигід, що супроводжують це використання. Прикладом на підтвердження цього є використання землі,як економічного ресурсу. Земля може бути власністю держави, общини або окремої особи. Ефективність її використання при цьому буде різною. За общинної власності плату (ренту) за користування землею не встановлюють. Через це землю використовують надто інтенсивно, що призводить до її виснаження. Зміна права власності на приватну зумовила зміну правил гри в аграрному секторі, що сприяло зростанню ефективності аграрного виробництва. Україна у складі СРСР вимушена була запровадити державну власність на землю, що виявилося хибним.

Яка ж форма власності забезпечує найефективніше функціонування економічної системи? Відповідь на це питання дати не просто. Проте досвід різних країн свідчить, що коли право власності на землю належить лише державі, то фірми не зацікавлені у кращому використанні виробничих факторів, тому економіка країни стає неефективною.

Ринкова економіка надає перевагу недержавним власникам виробничих ресурсів. Адже підприємці свої економічні ресурси у процесі виробництва планують отримати за них прибуток, ренту й процент. Тому вони стежать за тим, щоб ці ресурси застосовувались найкраще і приносили їм максимальну вигоду.

Більшість економістів вважають, що ЕС функціонує ефективно тоді, коли в ній співіснують різні форми власності. Річ у тім, що для різних сфер та галузей є певні форми власності, які є найефективнішими для них. Так, одноосібна власність добре зарекомендувала себе у роздрібній торгівлі, у багатьох видах послуг.

Виробництва, які не вимагають надмірно складного й громіздкого устаткування, ефективно працюють на базі приватно-колективних форм власності (ТОВ з обмеженою відповідальністю, партнерства тощо). Гіганти машинобудування, авіаційної, хімічної промисловості можуть розвиватися на основі приватно-акціонерної форми власності. Водночас залізниця, оборонні підприємства успішно функціонують у державній власності. Плюралізм форм власності є об’єктивно необхідним в умовах переходу до ринку у пострадянських країнах. У багатьох країнах у процесі економічного розвитку панівного значення набула акціонерна форма власності. Так, у США майже 90% обсягу національного виробництва припадає на неї. Перевага корпорації в тому, що вона зберігає все те позитивне, що притаманне приватній власності – підприємницький інтерес, ініціативу, свободу вибору тощо. Водночас корпорація долає обмеженість, притаманну одноосібній власності (вона здатна мобілізувати величезні суми капіталу – чого не може зробити одноосібний підприємець), власником акцій може стати кожний працівник корпорації. В сучасних умовах ринкової економіки зростає кількість підприємств, які перебувають в одноосібному володінні. Це малі підприємства. В окремих країнах такі підприємства виробляють до 40% сукупного продукту. Їх перевагою є високий динамізм, здатність швидко пристосовуватись до змін ринкового попиту та акумулювати технічні нововведення. Загальна тенденція, яка прослідковується в усіх країнах, є зростання кількості власників у національній економіці.

Власність не є назавжди даною. Упродовж всієї історії спостерігались переходи між типами власності, між її формами. Ці переходи можуть відбуватись еволюційним шляхом на основі конкуренції і змагання, коли перспективніші та здоровіші форми власності витісняють менш життєздатні. Водночас застосовують і насильницькі способи зміни форм власності, коли той або інший тип (або форма) власності силою насаджають у суспільстві. Насильницька зміна форми власності обов’язково означає зміну економічної системи в країні, в той час як еволюційні зміни у формах власності можуть відбуватись в межах однієї економічної системи.