Корисні копалини

Кисень Вода

Сонячна радіація

сировина, матеріали, обладнання

паливо, електроенергія

Промислове підприємство

продукція

викиди в атмосферу

стічні води

тверді відходи

енергетичні

викиди

гази, випари

аерозолі

пил

шум, інфразвук, ультразвук, вібрація

теплове випромінювання

електромагнітні поля

іонізуючі випромінювання

Рис. 3. Обмін речовинами та енергією сучасного промислового підприємства з навколишнім середовищем

І

Управління

нформаційна система (моніторинг)

Спостереження

Оцінка фактичного стану

Прогноз стану

Оцінка стану, що прогнозується

Регулювання якості середовища

Рис. 4. Блок-схема інформаційної системи моніторингу

Блоки “Спостереження” і “Прогноз стану” тісно пов'язані між собою завдяки тому, що прогнозування стану навколишнього середовища можливе лише за наявності достатньо репрезентативної інформації про його фактичний стан (прямий зв'язок). Прогнозування, з одного боку, передбачає знання закономірностей змін стану природного середовища, наявність схеми і можливості чисельного розрахунку, з іншого боку, визначає, що спрямо-ваність прогнозу в значній мірі повинна визначати структуру і склад мережі, яка спостерігається (зворотний зв'язок).

Дані, що характеризують стан природного середовища, отримані в результаті спостережень та оцінки його фактичного стану, повинні оцінюватися у залежності від того, в якій області людської діяльності вони використовуються.

Оцінка стану, що прогнозується передбачає як визначення збитку від впливу, так і вибір оптимальних умов для людської діяльності та визначення існуючих екологічних резервів.

Інформаційна система моніторингу антропогенних змін є складовою частиною системи керування взаємодії людини з навколишнім середовищем, оскільки інформація про існуючий стан природного середовища і тенденції його змін повинна бути покладена в основу розробки заходів з охорони природи та має ураховуватися під час планування розвитку економіки, є науковим обгрунтуванням моніторингу, обгрунтуванням складу і структури його мережі та методів спостережень.

Спостереження за станом навколишнього природного середовища повинне передбачати проведення нагляду за джерелами і чинниками антропогенного впливу, за станом елементів біосфери (у тому числі за реакцією живих організмів у відповідь на негативний вплив), за змінами їх структурних та функціональних показників тощо.

У системі моніторингу, як правило, реалізуються три специфічні функції: спостереження, оцінка і прогноз. Об'єктами спостереження можуть бути окремі точки і зони, розміри яких не перевищують десятків кілометрів (локальний моніторинг).

Якщо об'єктами спостереження є локальні джерела підвищеної небезпеки, наприклад території поблизу від місць поховання радіоактивних відходів або хімічні заводи, то такий моніторинг називається імпактним. У разі збільшення масштабів спостереження до тисяч квадратних кілометрів здійснюється регіональний моніторинг. Спостереження за загальносвітовими процесами і явищами у біосфері Землі та в її екосфері є предметом глобального моніторингу.

Дані щодо основних видів моніторингу за об’єктами спостережень та їх провідні параметри на прикладі поверхневих вод наведені в табл. 1.

Таблиця 1

Основні види моніторингу

Параметри	Види моніторингу
	Локальний	Регіональний	Глобальний
Площа, що охоплюється, км2	10...1000	20...210	До 107...108
Відстань між пунктами відбору проб, км	0,01...10	10...500	До 3000...5000
Періодичність проведених досліджень	дні - місяці	роки	Десятиліття - століття
Частота спостережень	хвилини-години	декада-місяць	2...6 разів на рік
Кількість компонент, що спостерігаються	3...30	120...1500	103...106
Точність	Частки ГДК	до 30%	Десяті частки, %
Оперативність видачі інформації	У реальному масштабі часу	Через 1...3 місяці з дня відбору проб	Через роки з дня відбору проб

За чинниками впливу – необхідно визначити узагальнення моніторинга джерела забруднення та інгредієнтний моніторинг, до якого відноситься контроль за забруднюючими речовинами та агентами (електромагнітне випромінювання, теплове забруднення, шум, токсичні речовини і т.д.).

Моніторинг джерел забруднення передбачає спостереження за різноманітними типами джерел: точковими стаціонарними (заводські труби, зосереджені місця скидання відходів промислових підприємств, тваринницькі ферми тощо), точковими рухомими (транспорт), лінійними або майданними (стік сільськогосподарських полів, випадання атмосферних опадів, розсіювання добрив та їх змивання).

За методами спостережень моніторинг класифікується на супутниковий, геофізичний, кліматичний, біологічний та екологічний. Супутниковий моніторинг використовує дистанційні методи і дозволяє на підставі космічних знімків стежити за змінами, що відбуваються на поверхні Землі та в атмосфері.

Геофізичний моніторинг передбачає виконання спостережень за забрудненням, ступенем прозорості атмосфери, метеорологічними і гідрологічними характеристиками середовища та інтерпретацію отриманих даних.

Кліматичний моніторинг включає в себе моніторинг стану кліматичної системи (атмосфера – океан – поверхня суші – біота) та передбачає оцінку можливих змін клімату.

Біологічний моніторинг зумовлює визначення стану біоти, її реакцій у відповідь на антропогенний вплив, на різноманітних рівнях: молекулярному, клітинному, організмовому, популяційному, а також на рівні спільноти. Як підсистеми біологічного моніторингу використовують санітарно-гігієнічний моніторинг (визначення стану здоров'я людини під впливом навколишнього середовища) і генетичний моніторинг (спостереження за можливими змінами спадкових ознак в різних популяціях).

Під екологічним моніторингом розуміють визначення стану абіотичної складової біосфери та антропогенних змін в екосистемах, пов'язаних із впливом забруднення, природокористуванням, урбанізацією тощо. Цей моніторинг є комплексним, передбачає застосування системного підходу і поділяється на власне екологічний, геосистемний та біосферний різновиди у залежності від рівня екосистеми (організм, популяція, геосистема, біосфера), що аналізується.

Зазначені вище класифікації узагальнено в таблиці 2.

Таблиця 2

Класифікації моніторингу

Принципи класифікації	Існуючі системи (підсистеми) моніторингу, або системи (підсистеми), що розробляються
Рівень універсальної системи, що спостерігається	Глобальний моніторинг (базовий, регіональний, імпактній). Міжнаціональний моніторинг (моніторинг транскордонного переносу забруднюючих речовин). Національний моніторинг (загальнодержавна служба спостережень і контролю за рівнем забруднення навколишнього середовища).
Особливості реакції основних складових біосфери	Геофізичний моніторинг Біологічний моніторинг Екологічний моніторинг
Особливості середовища	Моніторинг антропогенних змін в атмосфері, гідросфері, літосфері, грунті, біоті.
Особливості чинників і джерел впливу	Узагальнений моніторинг джерел забруднень Інгредієнтний моніторинг (окремих забруднюючих речовин, радіоактивних випромінювань, шумів тощо).
Рівень гостроти і глобальності проблеми	Моніторинг океану. Моніторинг озоносфери
Особливості методів спостережень	Моніторинг за фізичними, хімічними і біологічними показниками. Супутниковий моніторинг
Особливості системного підходу	Медико-біологічний (стан здоров’я), екологічний, кліматичний, біоекологічний, геоекологічний, біосферний

В основу організації спостережної мережі покладено принцип системності та комплексності спостережень, який вивчає, що поряд із спостереженнями за рівнем забруднення атмосферного повітря, вод і грунтів з метою інтерпретації отриманих результатів проводяться метеорологічні та гідрологічні спостереження.

Спостережені пункти організовуються в містах, промислових регіонах, на водних об'єктах і в сільськогосподарських районах, де реєструється найбільш суттєвий вплив господарської діяльності людини. В районах з мінімальним забрудненням створюється спеціальна мережа фонових спостережень.

В ході організації систем моніторингу виходять із необхідності установлення пріоритетів на основі певної сукупності критеріїв. Так, для моніторингу забруднень був рекомендований (Найробі, 1974 р.) наступний перелік критеріальних показників:

величина фактичного або потенційно можливого впливу на здоров'я і добробут людини, на клімат або екосистеми;

схильність до деградації у навколишньому природному середовищі накопичення в організмі людини і харчових ланцюгах;

можливість хімічної трансформації у фізичних і біологічних системах, внаслідок чого дочірні речовини можуть виявитися більш токсичними або шкідливими;

мобільність (рухливість);

фактичні або можливі тренди (тенденції) концентрацій у навколишньому середовищі та в організмі людини;

частота або розмір впливу;

можливість вимірювань на даному рівні в різноманітних середовищах;

значення для оцінки положення у навколишньому природному середовищі;

придатність із точки зору загального поширення.

В системах моніторингу передбачається порівняння показників, що спостерігається, із нормативним значенням. При цьому на етапі оцінки важливо виявити можливість спільної дії декількох різних чинників, їх адитивність, посилення або послаблення внаслідок спільної поєднаної дії. Під час визначення впливу різних чинників на окремі організми, елементи біосфери або екосистеми важливим є отримання інформації про те, чи володіє той чи інший чинник певним порогом впливу, вище якого ефект має місце, а нижче – відсутній.

У випадку визначення ступеня токсичних речовин нормативні критерії оцінки використовуються значення ГДК, а для оцінки рівнів фізичних чинників – величини ГДР.

Однією з функцій системи моніторингу є прогнозування перспектив розвитку того або іншого явища. Всі прогнози мають імовірнісний характер.

В основі прогнозування знаходяться три джерела інформації про майбутнє, що взаємно доповнюються:

оцінка перспектив розвитку майбутнього стану прогнозованого явища на основі досвіду (перш за все, за допомогою аналогії з добре відомими явищами та процесами);

умовне продовження у майбутнє (екстраполяція) тенденцій, закономірності розвитку котрих у минулому і в теперішній час добре відомі;

модель майбутнього стану того або іншого явища, процесу, побудована згідно з очікуваними або бажаними змінами ряду умов, перспективи розвитку яких добре відомі.

Відповідно до цього існують наступні способи розробки прогнозів:

анкетування (інтерв'ювання, опитування) населення або експертів з метою упорядкування та об'єктивізації суб'єктивних оцінок прогностичного характеру;

екстраполяція (поширення висновків, що отримані під час спостереження над однією частиною явища на іншу його частину) та інтерполяція (виявлення проміжного значення між двома відомими моментами процесу);

ретроспекція і проспектів прогностичних розробок, основою яких є побудова динамічних рядів розвитку показників прогнозованого явища;

моделювання – побудова пошукових і нормативних моделей з урахуванням імовірної або бажаної зміни прогнозованого явища на прогнозований період за наявними прямими або непрямими даними про масштаби і напрямки змін.

Законодавство про охорону навколишнього природного середовища.

Законодавство про охорону навколишнього природного середовища.

Основним завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідація негативного впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико–культурною спадщиною. Законодавчими актами в галузі охорони навколишнього природного середовища є::

– Закон “Про охорону навколишнього природного середовища”, (1991) – передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини, вносить певну упорядкованість в систему управляння у галузі природокористування. Закон закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище.

У Законі установлені наступні принципи охорони навколишнього природного середовища:

пріоритетність вимог екологічної безпеки;

гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров'я людей;

екологізація матеріального виробництва;

науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства;

збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів та комплексів;

гласність і демократизм у ході прийняття рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього середовища, формування у населення екологічного світогляду;

науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище;

стягнення плати за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів;

вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міжнародного співробітництва.

Закон закріплює екологічні права та обов'язки громадян України:

право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення та реконструкції об'єктів, які можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища;

участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення;

право на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Громадяни України зобов'язані:

берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства, здійснювати діяльність із додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів;

не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб'єктів;

вносити плату за спеціальне природокористування;

компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Закон надає широкі повноваження громадським об'єднанням, і зокрема надає їм можливість:

брати участь у проведенні спеціально уповноваженими органами в галузі охорони навколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;

проводити громадську екологічну експерсизу і обнародувати її результати;

одержувати інформацію про стан навколишнього природного середовища і джерела його забруднення;

виступати з ініціативою проведення республіканського та місцевих референдумів з питань охорони навколишнього природного середовища;

подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення екологічного законодавства.

Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” визначає поняття екологічної безпеки та заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств та інших об'єктів, про застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин, передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення, забруднення виробничими, побутовими відходами тощо.

В Законі наводяться основні критерії визначення зон надзвичайних екологічних ситуацій (закони екологічної катастрофи, підвищеної екологічної безпеки). Установлена дисциплінарна, адміністративна, цивільна і кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення, до числа основних з яких слід відносити:

порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

порушення норм екологічної безпеки;

порушення вимог законодавства у ході проведення екологічної експертизи;

допущення наднормативних, аварійних, залпових викидів і скидів у навколишнє природне середовище;

самовільне використання природних ресурсів, перевищення лімітів та порушення інших вимог використання природних ресурсів;

невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

порушення природоохоронних вимог під час зберігання, транспортування, використання, захоронення хімічних, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та хімічних відходів;

відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, джерела його забруднення тощо.

Надзвичайно важливим є розділ закону про екологічну експертизу. Законодавчо закріплена обов'язковість її проведення. Визначена система екологічних нормативів: гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі, гранично допустимі та тимчасово узгоджені викиди і скиди забруднюючих речовин; гранично допустимі рівні шуму, електромагнітного випромінювання та інших шкідливих впливів, а також норми і правила радіаційної безпеки; норми і правила природокористування, які встановлюються і вводяться в дію Міністерством охорони здоров'я та Мінекобезпеки України.

Закон гарантує громадянам України право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) потреб.

Законом передбачено, що Україна приєднується до всіх видів співробітництва у галузі охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, яке здійснюється шляхом укладання договорів, угод, а також участі в природоохоронній діяльності ООН, інших урядових і неурядових організацій.

– Земельний кодекс України (1992) – регулює охорону і раціональне використання земель. В цьому кодексі встановлено три форми власності на землю: державну, колективну і приватну. Право на одержання земельної ділянки у приватну власність за плату або безплатно мають лише громадяни України. Земельні ділянки можуть надавитися у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди.

Охорона цінних і продуктивних земель (ріллі, ділянок зайнятих багаторічними насадженнями, земель природоохоронного, рекреаційного призначення, курортів тощо) досягається встановленням особливого порядку їх вилучення для державних і громадських потреб. Вилучення особливо цінних продуктивних земель, земель науково-дослідних сільськогосподарських установ, заповідників, національних, дендрологічних, меморіальних парків, поховань та археологічних пам’яток не допускається.

З метою охорони земель Земельний Кодекс встановлює обов’язки власників земельних ділянок та землекористувачів:

використовувати землю ефективно і відповідно до цільового призначення;

підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки внаслідок своєї господарської діяльності;

здійснювати захист земель від водної та вітрової ерозії, забруднення та інших процесів руйнування, для збереження і підвищення родючості землі.

Під час розміщення, проектування, будівництва та введення в дію нових та реконструйованих об’єктів і споруд повинно передбачатися додержання екологічних та санітарних вимог щодо охорони земель.

У разі порушення вимог земельного законодавства (самовільного зайняття земельних ділянок, псування та забруднення земель, невиконання вимог природоохоронного режиму їх використання, розміщення, проектування, будівництва та введення в експлуатацію об’єктів, котрі негативно впливають на стан земель та інших) настає адміністративна, кримінальна або цивільна (відшкодування заподіяної шкоди) відповідальність згідно із законодавством України.

– Водний кодекс України (1972) – забезпечує правову охорону вод від забруднення, засмічення і виснаження та регулює порядок їх використання.

Водний кодекс встановлює пріоритет питного і побутового водокористування. З метою охорони вод, які використовуються для питних і побутових, курортних, лікувальних і оздоровчих потреб, встановлюються округи та зони санітарної охорони із суворим режимом використання, а також водоохоронні зони лісів.

У Водному кодексі закріплені обов’язки водокористувачів щодо раціонального використання водних об’єктів, економного використання води, відновлення і покращання якості вод. Власники засобів водного транспорту, лісосплавні організації повинні не допускати забруднення і засмічення вод внаслідок втрати масел, хімічних речовин і нафтопродуктів, деревини. Сільськогосподарські підприємства повинні попереджувати забруднення вод мінеральними добривами і отрутохімікатами.

– Лісовий кодекс України (1994) – регулює відносини з охорони і відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей та підвищення їх продуктивності, раціонального використання лісів з метою задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах.

В Лісовому кодексі визначені основні завдання, вимоги і зміст організації лісового господарства, критерії поділу лісів за їх екологічним і господарським значенням; встановлені порядок та види загального і спеціального використання лісових ресурсів, права і обов’язки лісокористувачів; порядок охорони і захисту лісів; плата за використання ресурсів, економічне стимулювання охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Відповідальність (дисциплінарну, адміністративну, цивільно–правову, або кримінальну) за порушення лісового господарства несуть особи винні у:

незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників;

порушенні вимог пожежної безпеки в лісах, знищенні або пошкодженні лісу внаслідок підпалу або необережного поводження з вогнем, внаслідок забруднення лісу хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими та побутовими відходами, стічними водами та іншими видами шкідливого впливу;

порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо визначення лісового господарства;

знищенні або пошкодженні лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях, а також самосіву на землях, призначених для відновлення лісу тощо.

– Кодекс України про надра (1994) – регулює гірничі відносини з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб суспільства у мінеральній сировині, охорони надр, гарантування безпеки людей, майна, навколишнього природного середовища при користування надрами.

Кодекс визначає поняття про надра, порядок і види користування надрами, основні вимоги у галузі охорони надр, і зокрема такі, як:

забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр;

дотримання встановленого законодавством порядку надання надр у користування;

раціональне вилучення і використання корисних копалин та наявних у них компонентів;

недопущення шкідливого впливу робіт, пов’язаних з користуванням надрами;

охорони родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку.

У Кодексі про надра встановлений перелік правопорушень законодавства про надра, які тягнуть за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно–правову та кримінальну відповідальність згідно з законодавством України, до числа яких відносять:

самовільне користування надрами;

порушення норм, правил і вимог щодо проведення робіт з геологічного вивчення надр;

вибіркове вироблення ділянок родовищ, що призводять до наднормативних витрат корисних копалин;

наднормативні витрати та пошкодження якості корисних копалин під час добуванні;

пошкодження родовищ корисних копалин;

невиконання правил охорони надр та вимог щодо безпеки людей, майна і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу робіт, пов’язаних з користуванням надрами тощо.

– Закон України про охорону атмосферного повітря (1991) – спрямований на збереження нормального стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки людини, а також відведення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище.

Закон встановлює екологічні нормативи у галузі охорони атмосферного повітря, регулює діяльність, що впливає на погоду і клімат. Підприємства повинні скорочувати і в подальшому припиняти виробництво і використання речовин, які шкідливо впливають на озоновий шар або можуть призвести до негативних змін клімату.

Закон встановлює вимоги щодо охорони атмосферного повітря під час видобування корисних копалин, застосуванні засобів захисту рослин, міндобрив та інших препаратів; при розміщенні і розвитку міст та інших населених пунктів; при погодженні міст забудови, проектів будівництва і реконструкції підприємств та інших об’єктів, які впливають на стан атмосферного повітря.

В Законі встановлено перелік порушень законодавства про охорону атмосферного повітря:

порушення прав громадян на екологічно безпечний стан атмосферного повітря;

перевищення лімітів та нормативів гранично допустимих викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря, гранично допустимих рівнів шкідливого впливу на атмосферне повітря фізичних і біологічних факторів;

здійснення незаконної діяльності, яка негативно впливає на погоду і клімат;

невиконання розпоряджень і приписів, які здійснюють контроль за станом атмосферного повітря тощо.

Особи, винні у порушенні законодавча про охорону атмосферного повітря, несуть адміністративну або кримінальну відповідальність, а також повинні відшкодувати збитки, заподіяні внаслідок правопорушень.

– Закон “Про природно-заповідний фонд України” (1992) – визначає правові основи організації, охорони і використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів і об’єктів. До природно-заповідного фонду належать природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Природно-заповідні фонди становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти котрих мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційне та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного та тваринного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. Природно-заповідний фонд охороняється у відповідності з цим законом як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Енергетичне забруднення довкілля

 

Про­ми­слові підприємства є по­туж­ни­ми дже­ре­ла­ми енергетич­ного за­бруд­нен­ня довкілля. До енер­ге­тич­них за­бруд­нень довкіл­ля відно­сять шум, вібрацію, елек­тро­магнітні та іонізуючі випро­міню­ван­ня. Найбільш нега­тив­но­му впли­ву цих за­бруд­ню­вачів під­даються ат­мо­сферне повітря, гідро­сфе­ра, літо­сфе­ра, флора, фауна, а через них і лю­ди­на.

Дже­ре­ла шуму. Найбільш до­шкуль­ни­ми для лю­ди­ни, тварин­ного та рос­лин­но­го світу є шум і вібрація.

Шум спри­чи­нює шкідливу фізіологічну дію на людсь­кий ор­ганізм, зумо­в­лює про­фесійні за­хво­рю­ван­ня. Шкідлива фізіологі­чна дія шуму ви­яв­ляється через уш­код­жен­ня слу­хо­во­го апа­ра­ту, трав­ми цен­траль­ної нер­во­вої си­сте­ми, сповільне­ну пси­хо­логічну реакцію, по­ру­шен­ня функцій органів трав­лен­ня. Шум при­зво­дить до по­ру­шен­ня ритму сер­це­бит­тя, підви­щен­ня кров'яного тиску, погіршен­ня функціону­ван­ня органів ди­хан­ня, збільшен­ня об'єму внутрішніх органів, ви­ник­нен­ня злоякісних пух­лин, по­слаб­лен­ня пам'яті тощо. Внаслідок роз­ши­рен­ня зіниць під дією шуму зни­жується го­стро­та зору, змен­шується ви­разність мо­в­лен­ня, вини­кають неприємні відчут­тя. За да­ни­ми австрійсь­ко­го вче­но­го Гриф-​фіта, шум є при­чи­ною пе­ред­час­но­го старіння у 30 ви­пад­ках зі 100, ско­ро­чує три­валість життя людей у ве­ли­ких містах в серед­ньому на 8-12 років.

Шум шкідливо діє не лише на організм лю­ди­ни, але й при­гнічує ріст та роз­ви­ток пред­став­ників флори і фауни. Під впли­вом шуму сповільнюється ріст рос­лин, змен­шується у 1,5-2 раза їх родючість, спо­стерігається надмірне виділення во­ло­ги через листя, руй­ну­ван­ня рос­лин­них клітин. Шум змушує лісових тва­рин за­ли­ша­ти шумні ділянки лісу, навіть якщо вони багаті хар­чами, і мігру­ва­ти у відда­леніші рай­о­ни. Внаслідок три­ва­ло­го шу­мо­во­го за­бруд­нен­ня знижується по­пу­ляція диких тва­рин, змі­нюється ареал їх по­ши­рен­ня. Нега­тив­но впли­ває шум і на меш­канців во­дой­мищ, що при­зво­дить до зміни ба­лан­су їх по­пу­ляцій.

Відзна­ча­ю­чи шкідливу дію шуму на лю­ди­ну, російсь­кий уче­ний-​ме­дик П. Н. Бур­га­сов за­зна­чав: "Якщо раніше ми го­во­ри­ли, що чи­сто­та - це за­по­ру­ка здо­ров'я, то тепер ак­ту­аль­на інша істи­на: тиша - це за­по­ру­ка здо­ров'я". Три­ва­лий інтен­сив­ний шум нині спра­вед­ли­во на­зи­ва­ють "неви­ди­мою отру­тою" для довкілля.

Серед про­ми­сло­вих підприємств найбільш шум­ни­ми є дерево­обробні, ме­та­лургійні, ма­ши­но­будівні, тек­стильні, автотранспорт­ні, а також підприємства з ви­про­бо­ву­ван­ня тур­бо­ре­ак­тив­них дви­гунів, з ви­роб­ництва метизів та ін.

Ос­нов­ни­ми дже­ре­ла­ми шу­мо­во­го за­бруд­нен­ня довкілля на де­ре­во­об­роб­них і лісо­за­готівель­них підприємствах є: деревооброб­не об­лад­нан­ня, вен­ти­ля­торні та ком­пре­сорні уста­нов­ки, автотранс­портні за­со­би, трак­то­ри і буль­до­зе­ри та ін. (табл. 2.​23).

Таб­ли­ця 2.​23. Рівні шуму ос­нов­них видів об­лад­нан­ня на де­ре­во­об­роб­них підприємствах

Дже­ре­ло шуму	Рівень звуку, ДВА	Пе­ре­ви­щен­ня норми (згідно з ГС-76)
1. Де­ре­во­об­робне об­лад­нан­ня - вер­ста­ти:
- круг­ло­пил­кові	92-​107	12-27
- фу­гу­вальні	100-​105	20-25
- рейс­му­сові	93-​108	13-28
- чо­ти­ри­сто­ронні стру­гальні	96-​124	16-44
- вер­ти­каль­но-​фре­зе­ру­вальні	96-​106	16-26
- стрічко­пил­кові	100-​108	20-28
- шипорізні	98-​104	18-24
- сверд­лильні	86-96	6-16
- струж­кові	95-​106	15-26
- стрічко­во-​шліфу­вальні	90-92	10-12
- лісо­пильні рами	98-​107	18-27
2. За­то­чу­вальні вер­ста­ти	97-​100	17-20
3. Млини де­рев­но­го бо­ро­ш­на	101-​102	21-22
4. Ру­бальні ма­ши­ни	108-​119	28-39
5. Рафіна­то­ри і дефібра­то­ри	100-​102	20-22
6. Ко­ру­вальні вер­ста­ти	100-​110	20-30
7. Вен­ти­ля­то­ри пнев­мот­ранс­порт­них	85-​104	5-24
уста­но­вок
8. Ком­пре­со­ри	97-​102	17-22
9. Ав­то­мобілі ван­тажні, автолісо­во­зи	88-97	8-17
10. Трак­то­ри тре­лю­вальні	98-​108	18-28
11. Буль­до­зе­ри, ек­с­ка­ва­то­ри	99-​109	19-29
12. Потяг залізнич­ний	93-98	13-18

Про­цес шу­мо­утво­рен­ня при роботі де­ре­во­об­роб­но­го обладнан­ня має особ­ли­вості внаслідок спе­цифіки кон­струкції кожної гру­пи вер­статів. Так, на­при­клад, для круг­ло­пил­ко­вих вер­статів до­міну­ю­чим є ви­со­ко­ча­стот­ний шум, що спри­чи­няється аеродина­мічними про­це­са­ми в місці зуб­ча­сто­го вінця та аксіаль­ни­ми ко­ли­ван­ня­ми диска пилки. Крім цього, в про­цесі різання ви­ни­кає знач­на механічна скла­до­ва шуму внаслідок руй­ну­ван­ня зв'язків у де­ре­вині при різанні, вібрації об­роб­лю­ва­них за­го­то­вок; меха­нізми при­во­ду й подачі також ство­рю­ють до­дат­ко­вий шум, хоча його рівень знач­но ниж­чий. Інтен­сивні уль­тра­зву­кові скла­дові шу­му, що ви­ни­ка­ють при обер­танні круг­лої пилки, шкідливо впли­вають на об­слу­го­ву­ю­чий пер­со­нал і довкілля.

Ос­нов­ни­ми при­чи­на­ми підви­ще­но­го рівня зву­ко­во­го тиску при роботі вер­статів стру­галь­ної групи (фу­гу­валь­них, рейс­му­со­вих, чо­тиристоронніх) є ви­хо­рові про­це­си в зоні мак­си­маль­но­го набли­ження лез ножів до країв столів, еле­ментів ого­род­жен­ня і меха­нізму подачі вер­статів; вібраційні про­це­си внаслідок ста­тич­ної та динамічної незрівно­ва­же­ності обер­то­вих еле­ментів об­лад­нан­ня то­що. Ча­стот­ний спектр та­ко­го шуму має то­наль­ний ха­рак­тер з ос­новною ча­сто­тою, про­порційною до кількості про­ходів лез ножа біля губок стола за 1 с. Крім ос­нов­но­го тону, спо­стеріга­ють­ся вищі гар­монійні скла­дові, кратні ос­новній ча­стоті.

Шипорізні та фре­зе­ру­вальні вер­ста­ти ге­не­ру­ють шум знач­ної інтен­сив­ності в ос­нов­но­му в ро­бо­чо­му режимі. Ха­рак­тер шуму при цьому є ши­ро­кос­му­го­вий, пе­ре­важ­но ви­со­ко­ча­стот­ний з мож­ливими то­наль­ни­ми скла­до­ви­ми.

Значне шу­мо­ве за­бруд­нен­ня довкілля ви­ни­кає при роботі вен­тиляторних вузлів, що розта­шо­ву­ють­ся за ме­жа­ми ви­роб­ни­чих приміщень, а також ком­пре­сор­них уста­но­вок, ре­си­верів тощо.

При­чи­на­ми шуму вен­ти­ля­тор­них вузлів є нестаціонарні ко­ливні про­це­си ае­ро­ди­намічного по­ход­жен­ня та вібрації еле­ментів вен­ти­ляційних си­стем. Унаслідок нестаціонар­них ко­лив­них про­цесів ви­ни­ка­ють ви­хо­рові, тур­бу­лентні та ав­то­ко­ливні шуми. Ме­ханічна скла­до­ва шуму формується в ос­нов­но­му внаслідок дисба­лансу обер­то­вих еле­ментів, тертя, ударів, вібрації в механізмах при­во­ду й пе­ре­дачі, повітро­водів тощо.

Ро­бо­та ком­пре­сор­них уста­но­вок су­про­вод­жується шумом се­редніх та низь­ких ча­стот, у якому пе­ре­ва­жа­ють ае­ро­ди­намічні скла­дові. Низь­ко-​ та се­ред­ньо­ча­стот­ний шум ви­ни­кає при роботі автолісовозів, ав­то­на­ван­та­жу­вачів, тре­лю­валь­них трак­торів, буль­дозерів та ін.

Крім шуму, на людсь­кий організм нега­тив­но впли­ває і вібра­ція. Серед де­ре­во­об­роб­но­го об­лад­нан­ня одним із найбільш потуж­них дже­рел вібрації є лісо­пильні рами, рівень вібро­швид­кості яких сягає 100-​110 дБ. Від удар­них зу­силь лісо­пиль­них рам ви­никає за­галь­на вібрація, яка нега­тив­но впли­ває на міцність бу­дівель і спо­руд, при­зво­дить до ло­каль­них гео­логічних змін (зсуви ґрунтів тощо). Три­валі вібрації за­в­да­ють ве­ли­кої шкоди здо­ров'ю людей - від силь­ної втоми й незнач­них змін ба­гатьох функцій ор­ганізму до стру­су мозку, ро­зри­ву тка­нин, по­ру­шен­ня сер­це­вої діяль­ності, нер­во­вої си­сте­ми, де­фор­мації м'язів і клітин, порушен­ня чут­ли­вості шкіри, кро­во­обігу тощо. Шкідли­вою є також вібра­ція від руч­но­го елек­троінстру­мен­ту, бен­зи­но­мо­тор­них пил, які часто ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся при зва­лю­ванні дерев, обрізу­ванні сучків, роз­кря­жу­ванні хлистів тощо.

Ос­нов­ни­ми дже­ре­ла­ми шуму в ли­вар­но­му та сталеплавильно­му ви­роб­ництвах є: елек­тро­печі ДС-5 (L=110 дБА), ДС-2 (L = 102 дБА); фор­му­вальні ма­ши­ни марки 266 (L = 111 дБА), 234 (L = 112 дБА); ку­льові млини СМ-15 (L = 110 дБА), СМ-​174 (L = 123 дБА); кон­вер­то­ри ємністю 100 і 350 т (L = 107 дБА); вен­тилятори, що по­да­ють повітря в кон­век­то­ри (L = 119 дБА); цирку­ляційні на­со­си (L = 101 дБА), а в цехах з ви­роб­ництва метизів по­тужними дже­ре­ла­ми шуму є: обрізні ав­то­ма­ти А-233 (L = 112 дБА); різь­бо­на­катні ав­то­ма­ти А-​2528 (L=110 дБА); хо­лод­но­ви­садні ав­томати А-121 (L = 109 дБА); цвя­хові преси ГП-​2ПТ (L = 116 дБА) та ін.

У табл. 2.​24 на­ве­дені рівні зву­ко­вої по­туж­ності ос­нов­но­го ви­роб­ни­чо­го об­лад­нан­ня ли­вар­них, ста­ле­пла­виль­них цехів і цехів з ви­роб­ництва метизів.

Підприємства ма­ши­но­будівної про­ми­сло­вості також відносять­ся до шум­них ви­роб­ництв. Тут за­сто­со­вується знач­на кількість шум­них тех­но­логічних про­цесів таких, як кле­пан­ня, ку­ван­ня, об­роб­ка металів, ви­про­бо­ву­ван­ня дви­гунів внутрішньо­го зго­рян­ня, виби­вання решіток, шліфу­ван­ня, фре­зе­ру­ван­ня металів тощо.

Дже­ре­ла­ми інфра­зву­ко­вих хвиль є: механізми з ве­ли­кою по­верхнею, що здійс­ню­ють обер­то­вий або по­сту­паль­но-​обер­таль­ний рух, до яких на­ле­жать вібро­гро­хо­ти, вібро­май­дан­чи­ки та ін. з чис­лом ро­бо­чих циклів не більше 20 разів за се­кун­ду; ре­ак­тивні дви­гуни; дви­гу­ни внутрішньо­го зго­рян­ня (ДВЗ) ве­ли­кої по­туж­ності; турбіни; по­тужні ае­ро­ди­намічні уста­нов­ки; вен­ти­ля­то­ри, компре­сори та інші уста­нов­ки, що ство­рю­ють великі тур­бу­лентні по­то­ки газів; транс­порт та ін.

Дже­ре­ла вібрацій. На ма­ши­но­будівних і де­ре­во­об­роб­них під­приємствах ши­ро­ко за­сто­со­ву­ють об­лад­нан­ня удар­ної дії (моло­ти, преси, лісо­пильні рами), по­тужні енер­ге­тичні уста­нов­ки (на­соси, ком­пре­со­ри, дви­гу­ни), залізнич­ний транс­порт, які є потуж­ними дже­ре­ла­ми вібрації. У всіх ви­пад­ках вібрація по­ши­рюється ґрун­том і до­ся­гає фун­да­ментів жит­ло­вих та гро­мадсь­ких будівель, часто при­зво­дить до зву­ко­вих ко­ли­вань. Пе­ре­да­ча вібрації через фун­да­мен­ти та ґрунт може спри­чи­ни­ти нерівномірну усад­ку, руй­нування інже­нер­них спо­руд і жит­ло­вих будівель. Про­тяглість зони дії вібрації в нав­ко­лиш­ньо­му се­ре­до­вищі визна­чається вели­чиною її за­ту­хан­ня в ґрунті, яка, як пра­ви­ло, ста­но­вить 1 дБ/м.

Сто­сов­но до об­лад­нан­ня ко­вальсь­ко-​пре­со­вих цехів зона дії віб­рації знач­но більша, а для молотів з по­лег­ше­ни­ми фун­да­мен­та­ми вона може ста­но­ви­ти до 150-​200 м.

Ро­з­ра­ху­нок амплітуд вер­ти­каль­них (го­ри­зон­таль­них) ко­ли­вань ґрунту при вер­ти­кальній (го­ри­зон­тальній) вібрації фун­да­мен­ту машин з динамічними на­ван­та­жен­ня­ми здійс­ню­ють за фор­му­лою:

Дже­ре­ла елек­тро­магнітних ви­проміню­вань. Унаслідок широ­кого за­сто­су­ван­ня дже­рел елек­тро­магнітної енергії в різних галу­зях на­род­но­го гос­по­дар­ства, особ­ли­во в про­ми­сло­вості, різко зріс за­галь­ний елек­тро­магнітний фон Землі. Ос­нов­ним дже­ре­лом елек­тромагнітних полів (ЕМП) ан­тро­по­ген­но­го по­ход­жен­ня у вели­ких містах з ви­со­ко­ро­зви­не­ною про­ми­словістю та по­туж­ни­ми ра­діотехнічними об'єктами є: радіотехнічні об'єкти (РТО), телеві­зійні та радіоло­каційні станції (PJIC), термічні цехи та дільниці ма­ши­но­будівних підприємств, су­шильні, лич­ку­вальні та фа­нерні цехи де­ре­во­об­роб­них підприємств та ін. Дія на довкілля ЕМП про­мислової ча­сто­ти най­частіше пов'язана з ви­со­ко­вольт­ни­ми лінія­ми (ВЛ) елек­тро­пе­ре­дач. Дже­ре­ла­ми постійних магнітних полів є про­ми­слові підприємства. Зони з підви­ще­ни­ми рівнями ЕМП, дже­ре­ла­ми яких мо­жуть бути РТО і РЛС, ся­га­ють 100-​150 м.

У кож­но­му дже­релі ЕМП розрізня­ють ближ­ню (індукцію) і даль­ню (ви­проміню­ван­ня) зони впли­ву. Ближ­ня зона реалізуєть­ся на відстані r < λ/6, де ЕМП ще не сфор­му­ва­ло­ся (1 - до­в­жи­на елек­тро­магнітної хвилі); як наслідок, одна із скла­до­вих цього по­ля на­ба­га­то менша від іншої. У таких дже­рел ЕМП при впливі на довкілля слабо ви­ра­же­на магнітна скла­до­ва на­пру­ги. Тому в 5-8 діапа­зо­нах ча­стот ЕМП оцінюється елек­трич­ною складо­вою на­пру­ги поля Е, В/м. У дальній зоні впли­ву на відста­нях r > λ/6 ЕМП сфор­му­ва­ло­ся, і тут ви­ра­жені обидві його скла­дові - елек­трич­на і магнітна, тому в 9-11 діапа­зо­нах ча­стот ЕМП оці­нюється по­верх­не­вою щільністю по­то­ку енергії (ПГЕ), ви­ра­же­ною у ватах на квад­рат­ний метр - Вт/м² ((1 х Вт/м²= 0,1 Вт/см²) = = 100 мк Вт/см² ).

При од­но­час­но­му впливі декількох дже­рел су­марне зна­чен­ня па­ра­метрів ЕМП визна­чається за фор­му­лою:

де Е_1, Е_2, Е_п - на­пру­ги елек­трич­но­го поля, утво­рені кож­ним передава­чем у кон­тро­льо­ваній точці цього діапа­зо­ну, В/м.

Су­мар­на по­верх­не­ва щільність по­то­ку енергії ПГЕ_Г від п дже­рел на при­леглій те­ри­торії для 9-11 діапа­зонів ча­стот дорівнює:

Гра­нич­но до­пу­стимі рівні (ГДР) на­пру­ги ЕМГІ вста­нов­лені "Санітар­ни­ми нор­ма­ми та пра­ви­ла­ми за­хи­сту на­се­лен­ня від впли­ву елек­трич­но­го поля, що утво­рюється повітря­ни­ми лініями елек­тропередачі змінного стру­му про­ми­сло­вої ча­сто­ти" № 2971-​34. ГДР ста­но­вить така на­пру­га елек­трич­но­го поля, кВ/м:

-            все­ре­дині жит­ло­вих бу­динків - 0,5;

-            на те­ри­торії зони жит­ло­вої за­бу­до­ви - 1;

-            у на­се­ле­но­му пункті, поза зоною жит­ло­вої за­бу­до­ви (міські землі в межах їх пер­спек­тив­но­го роз­вит­ку на 10 років, приміські та зелені зони, ку­рор­ти, землі селищ місь­ко­го типу та сільсь­ких на­се­ле­них пунктів; на ділян­ках пе­ре­ти­ну ВЛ з ав­то­мобільни­ми до­ро­га­ми І-IV ка­те­горії - 10;

-            у на­се­леній місце­вості (де часто пе­ре­бу­ва­ють люди, доступ­ній для транс­пор­ту, а також сільсь­ко­гос­по­дарські угіддя) - 15;

-            у важ­ко­до­ступній місце­вості (недо­ступні для транс­пор­ту та сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких машин) і на спеціально за­го­род­же­них ділян­ках, де за­бо­ро­не­ний до­ступ на­се­лен­ня - 20.

Дія ЕМП на довкілля пов'язана з на­ко­пи­чен­ням за­ря­ду на пред­метах, що не мають зв'язку з зем­лею. В цьому ви­пад­ку мож­ли­вий перехід елек­трич­но­го по­тенціалу на­ко­пи­че­них зарядів на зазем­лені пред­ме­ти (еле­мен­ти си­стем опа­лен­ня, во­до­про­во­ду та каналі­зації). Цей ро­з­ряд може спри­чи­ни­ти пе­ре­ляк у лю­ди­ни, несамо­вільні рухи і, як наслідок, трав­ми.

При три­валій постійній дії ЕМП радіоча­стот­но­го діапа­зо­ну на організм лю­ди­ни спо­стерігається по­ру­шен­ня сер­це­во-​су­дин­ної діяль­ності та нер­во­вої си­стем. Суб'єктив­но це ви­яв­ляється у по­стійних го­лов­них болях, підви­щеній втомі, слаб­кості, по­ру­шенні сну, підви­щеній дратівли­вості, погіршенні пам'яті тощо.

Елек­тричне поле, що зна­хо­дить­ся близь­ко ВЛ, також негатив­но впли­ває на стан здо­ров'я лю­ди­ни, може спри­чи­ни­ти її елек­тро-​ура­жен­ня. Крім цього, воно може спри­чи­ни­ти зай­ман­ня та вибух парів лег­ко­зай­ми­стих ре­чо­вин.

Дже­ре­ла іонізу­ю­чо­го ви­проміню­ван­ня. Дія іонізу­ю­чо­го ви­проміню­ван­ня на лю­ди­ну може відбу­ва­ти­ся в ре­зуль­таті зовніш­нього та внутрішньо­го опроміню­ван­ня. Зовнішнє опроміню­ван­ня спри­чи­ня­ють дже­ре­ла рент­генівсь­ко­го, у-​ви­проміню­ван­ня та по­токи про­тонів і ней­тронів, що зна­хо­дять­ся поза організмом люди­ни. Внутрішнє опроміню­ван­ня ви­кли­ка­ють α- і β-​ча­стин­ки, які по­трап­ля­ють в організм лю­ди­ни з радіоак­тив­ни­ми ре­чо­ви­на­ми че­рез ор­га­ни ди­хан­ня та трав­ний тракт.

Для при­кла­ду на­ве­де­мо ос­новні дже­ре­ла іонізу­ю­чо­го опромі­нювання лю­ди­ни в нав­ко­лиш­ньо­му се­ре­до­вищі та се­редні еквіва­лентні дози опроміню­ван­ня для на­се­лен­ня України на рівній місце­вості, мкЗв/рік:

При­род­ний фон:

-            космічне опроміню­ван­ня    300

-            опроміню­ван­ня від при­род­них дже­рел

зовнішні         320

внутрішні 1050

Ан­тро­по­генні дже­ре­ла:

-            ме­дичне об­слу­го­ву­ван­ня  1500

-            ТЕС (у радіусі 20 км)  5,3

-            АЕС (у радіусі 10 км)   1,35

-            радіоак­тивні опади   75-​200

-            телевізори, дис­плеї   4-5 при 1-2 м

-            авіаційний транс­порт на висоті 12 км   5.

Для людей, які про­жи­ва­ють у про­ми­сло­во роз­ви­ну­тих регіо­нах, річна су­мар­на еквіва­лент­на доза опроміню­ван­ня під час рент­генівсь­ких об­сте­жень до­ся­гає 3000-​3500 мкЗв/рік (се­ред­ня доза опроміню­ван­ня на Землі ста­но­вить 2400 мкЗв/рік); гра­нич­но до­пу­сти­ма доза для про­фесіоналів дорівнює 0,05 Зв/рік.

Роз­ви­ток техніки су­про­вод­жується зрос­тан­ням кількості та по­туж­ності дже­рел іонізу­ю­чо­го ви­проміню­ван­ня. Це стосується на­сам­пе­ред підприємств, які до­бу­ва­ють і пе­ре­роб­ля­ють ядерне па­ливо, атом­них елек­тро­станцій (АЕС), схо­вищ відходів, на­у­ко­во-​до­слідних уста­нов, ви­про­бо­ву­валь­них полігонів тощо.

Дози опроміню­ван­ня меш­канців, які про­жи­ва­ють нав­ко­ло під­приємств з пе­ре­роб­ки ядер­но­го па­ли­ва на відстані до 200 км, ко­ли­ва­ють­ся від 0,1 до 65 % за­леж­но від при­род­но­го фону опро­міню­ван­ня.

Найбільшу радіоак­тив­ну небез­пе­ку ство­рю­ють аварійні режи­ми ро­бо­ти АЕС. У світі пра­ц­ю­ють більше 370 енер­ге­тич­них реак­торів, на яких тра­пи­ло­ся 150 аварій з витікан­ням радіоактив­них ре­чо­вин. Так, ка­та­стро­фа на чет­вер­то­му енер­го­блоці Чорно­бильської АЕС у перші дні після аварії при­зве­ла до підви­щен­ня рівня радіації порівняно з при­род­ним фоном до 1000-​1500 разів у зоні біля станції, і до 10-20 разів у радіусі 200-​250 км. При аваріях усі про­дук­ти ядер­но­го поділу звільня­ють­ся у вигляді аеро­золів (за ви­нят­ком рідких газів та йоду) і по­ши­рю­ють­ся в атмо­сфері за­леж­но від сили та на­прям­ку вітру.

На жаль, Чор­но­бильсь­ка ка­та­стро­фа спри­чи­ни­ла за­гро­зу здо­ров'ю нації. Радіоак­тивні про­дук­ти ство­ри­ли ви­со­кий радіоактив­ний фон і спри­чи­ни­ли зовнішнє опроміню­ван­ня людей, ба­га­то з них по­тра­пи­ли в організм через ор­га­ни ди­хан­ня, трав­лен­ня, шкі­ру. Після ка­та­стро­фи ос­нов­ним радіонуклідом був радіоак­тив­ний йод, що на­гро­ма­д­жується у щи­то­видній залозі, а потім здійснює кру­гообіг в організмі, відщеп­люється в печінці і част­ко­во ви­во­дить­ся через нирки. Радіоак­тив­ний цезій відкла­дається пе­ре­важ­но в м'я­зах, про­ни­кає в клітини і рівномірно опромінює організм. Плу­тоній є дуже небез­печ­ним еле­мен­том, він пе­ре­хо­дить в аме­рицій і по­гли­нається організмом, ви­кли­ка­ю­чи дуже важкі захворюван­ня.

Про­бле­ма пе­ре­роб­ки радіоак­тив­них відходів ви­ник­ла понад 40 ро­ків тому, од­но­час­но з по­чат­ком освоєння атом­ної енергії, але до цього часу не знай­де­но про­ми­сло­вих методів їх утилізації.

До­пу­стимі норми впли­ву ан­тро­по­ген­них дже­рел іонізу­ю­чих ви­проміню­вань (без ураху­ван­ня доз від при­род­но­го фо­но­во­го опро­міню­ван­ня і ме­дич­но­го об­сте­жен­ня) на на­се­лен­ня і нав­ко­лишнє се­ре­до­ви­ще визна­чені нор­ма­ми радіоак­тив­ної без­пе­ки НРБ-​76/87. Відповідно до цих норм, особи, які не пра­ц­ю­ють без­по­се­ред­ньо з дже­ре­ла­ми іонізу­ю­чих ви­проміню­вань, поділя­ють­ся на дві ка­тегорії:

-            об­ме­же­на ча­сти­на на­се­лен­ня (ка­те­горія Б), що за умов про­живання або розміщення ро­бо­чих місць може підда­ва­ти­ся впли­ву радіоак­тив­них ре­чо­вин та інших дже­рел ви­проміню­ван­ня, що за­сто­со­ву­ють­ся в уста­нов­ках, і які по­трап­ля­ють у нав­ко­лишнє се­ре­до­ви­ще;

-            на­се­лен­ня об­ласті, країни (ка­те­горія В).

Для ка­те­горії Б нор­ма­ми визна­че­на межа дози (МД) опромі­нювання за ка­лен­дар­ний рік (табл. 2.​26).

Таб­ли­ця 2.​26. Межа дози опроміню­ван­ня на­се­лен­ня катего­рії Б за ка­лен­дар­ний рік

Група кри­тич­них органів	І	II	III
Межа дози, Зв/рік	0,005	0,015	0,03

Примітка. Група кри­тич­них органів: 1 - усе тіло, гомілки та чер­воний кістко­вий мозок; II - м'язи, щи­то­вид­на за­ло­за, жи­ро­ва тка­ни­на, печінка, нирки, селезінка, шлун­ко­во-​киш­ко­вий тракт, легені, кри­ста­ли­ки ока та інші ор­га­ни, за ви­нят­ком тих, що на­ле­жать до І і III груп; III - шкірний по­крив, кіст­ко­ва тка­ни­на, кисті, пе­редпліччя та стопи.

До­три­ман­ня МД до­ся­гається ре­гла­мен­тацією та кон­тро­лем до­пу­сти­мих рівнів, вста­нов­ле­них НРБ-​76/87:

- при внутрішньо­му опроміненні: межа річного надходжен­ня (МРН) радіонукліда через ор­га­ни ди­хан­ня і трав­лен­ня, допу­стима об'ємна кон­цен­трація (ДК_б) радіонукліда в ат­мо­сфер­но­му повітрі й у воді;

-            при зовнішньо­му опроміненні: до­пу­сти­ма по­тужність дози (ДПД_б), до­пу­сти­ма щільність по­то­ку ча­сток (ДШП_б), до­пу­сти­ме за­бруд­нен­ня (ДЗ_б).

До­пу­сти­му об'ємну кон­цен­трацію ДК₆ ро­з­ра­хо­ву­ють як від­ношення МРН радіоак­тив­ної ре­чо­ви­ни до об'єму води або повіт­ря, із яких воно на­д­хо­дить в організм лю­ди­ни про­тя­гом року. Для ка­те­горії Б об'єм повітря ста­но­вить 7,3 х 10⁶ л/рік; води - 800 л/рік.

У ре­аль­них умо­вах на лю­ди­ну мо­жуть впли­ва­ти декілька радіо­активних ре­чо­вин та дже­рел іонізу­ю­чих ви­проміню­вань, створюю­чи при цьому зовнішнє і внутрішнє опроміню­ван­ня. При спіль­ній дії зовнішньо­го і внутрішньо­го опроміню­ван­ня для кож­но­го кри­тич­но­го ор­га­ну по­вин­на до­три­му­ва­ти­ся така умова:

де Н_МЕ - се­ред­ньорічна по­тужність мак­си­маль­ної еквіва­лент­ної дози; С_j - се­ред­ньорічна кон­цен­трація j-го радіонукліда в повітрі;С_к - се­редньорічна кон­цен­трація k-го радіонукліда в раціоні; H_j - середньо­річне на­д­ход­жен­ня j-го радіонукліда в ор­га­ни ди­хан­ня;Н_k - середньо­річне на­д­ход­жен­ня k-го радіонукліда з раціоном.