1.2 Джерела правового регулювання контрактної діяльності

До основних джерел правового регулювання зовнішньоторговельного контракту

купівлі-продажу відносяться міжнародні договори, внутрішнє законодавство,

звичаї.

Практично у всіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, що

регулюють відносини по міжнародній купівлі-продажу. Наприклад , у Франції,

Німеччині, США, Швейцарії такі норми містяться в торгових кодексах. У

Великобританії прийняті спеціальні законодавчі акти по міжнародній купівлі-

продажу (Закон Великобританії 1979 р. про купівлю-продаж товарів).

У практиці міжнародної торгівлі застосовуються наступні джерела регулювання

відносин зовнішньоторговельної купівлі-продажу:

• Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 г);

• Конвеция ООН про здавнення позову в міжнародній купівлі-продажу товарів

(1974 р.);

• Конвенція про право, застосовному до договорів міжнародної купівлі-продажу

товарів (1985 р.);

У практиці міжнародної торгівлі найбільше широко застосовується Віденська

конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона була

підписана у Відні 2 квітня 198 р. і набрала сили 1 січня 1988 р. для держав, що

на той момент ратифікували її чи приєдналися до неї.

Віденська конвенція 1980 р. складається з чотирьох частин, 101 статті і

докладно визначає порядок укладання договору міжнародної купівлі-продажу і

його основні умови. Застосування її обмежується договорами купівлі-продажу

між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться на території різних

договірних держав, чи випадками, коли до договору застосовне право держави —

учасника Конвенції. Варто враховувати ту обставину, що Віденська конвенція

1980 р. не регламентує всі аспекти міжнародної купівлі-продажу. Вона визначає

спеціальні торгові терміни у відношенні постачання товарів і способів

визначення ціни, а також перехід права власності на товар.

У відповідності зі ст. 7 (2) зазначеної Конвенції, якщо питання, що

відносяться до предмета її регулювання, прямо в ній не вирішуються, то вони

підлягають вирішенню відповідно до загальних принципів Конвенції; у випадку

їхньої відсутності — відповідно до права, застосовного у силу норм

міжнародного приватного права.

Деякі види продаж під дію Віденської конвенції 1980 р. не підпадають.

Наприклад, продаж з аукціону, продаж цінних паперів, судів повітряного і

водяного транспорту, електроенергії. Конвенція не визначає порядок

розрахунків за зовнішньоторговельним договором купівлі-продажу і терміни

задавнення позову.

У практиці міжнародної торгівлі широко застосовуються міжнародно-правові

звичаї - загальновизнані правила, що склалися в сфері зовнішньої торгівлі на

підставі постійного й однакового повторення даних фактичних відносин.

У комерційній практиці також використовують поняття торгові звичаї, що

означають заведений порядок чи фактично стале в торгових відносинах правило,

що служить для визначення волі сторін, прямо не вираженої в договорі.

Варто помітити, що зовнішньоторговельні операції купівлі-продажу українськими

підприємцями обов'язково повинні відбуватися в писемній формі. Недотримання

форми таких угод спричиняє їх недійсність (тобто письмові докази, будь-то чи

переписування виставляння рахунка, у підтвердження висновку

зовнішньоторговельної операції не допускаються)

По законодавству ряду закордонних країн не потрібно обов'язкового письмового

оформлення зовнішньоторговельних договорів закупівлі-продажу.

Відповідно до Віденської конвенції 1980 р. (ст. II) не потрібно, щоб договір

купівлі-продажу був укладений в писемній формі чи підкорявся іншій вимозі у

відношенні форми. Допускається його підтвердження будь-якими засобами,

включаючи показання свідків. Однак при приєднанні Союзу РСР до зазначеної

Конвенції 23 травня 1990 р. було зроблене застереження про незастосовність

положень ст. II Конвенції, якщо хоча б одна зі сторін має своє комерційне

підприємство в СРСР. В даний час названа Конвенція, у тому числі і

застереження до неї, діють і для України.

Що ж стосується внутрішнього законодавства, то на Україні контрактна

діяльність регулюється наступними законами:

·Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність"

№959-XII від 16.04.1991.

·Положення " Про форму зовнішньоекономічних договорів

(контрактів)"

· Розпорядження "Щодо укладання суб'єктами господарської

діяльності України зовнішньоекономічних договорів

(контрактів)" №13 від 7.09.1992.

Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" є одним з основних нормативних

документів, що регулюють даний вид діяльності. Він складається з 7 розділів і

39 статей, у яких дається визначення базових термінів, таких як :

- іноземна валюта готівкою;

- платіжні документи;

- цінні папери;

- золото та інші дорогоцінні метали;

- господарська діяльність, тощо.

Також закон описує визначення суб'єктів ЗЕД, принципів ЗЕД, контрактів, що

укладаються суб'єктами. Але основне призначення цього закону- це державне

регулювання всих сфер зовнішньоекономічної діядьності.

Як бачимо така сфера діяльності, як зовнішньоекономічна регулюється як

внутрішнім законодавством, так і підпадає під дію різного роду міжнародних

угод, що також в свою чергу вкладають свій внесок в удосконалення

зовнішньоекономічних відносин як між державами, так і між їх громадянами.

РОЗДІЛ 2

Концептуальні підходи щодо управління контрактною діяльністю на підприємстві