Співвідношення темпераменту людини та її групи крові

Темперамент	Група крові
Флегматичний	І та II групи (100%)
Сангвінічний	І та II (разом 83,4 %)
Холеричний	І (16,4%); III та IV (разом 65,2%)
Меланхолічний	І (30,7%); II. III та IV (по 23,1 %)

Характер людини не є природженою її властивістю. Він не визначається її фізичною організацією. Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом його суспільних умов.

Формування характеру особистості проходить довгий шлях. Воно пов'язане з формуванням її розуму, почуттів, волі та інших властивостей.

Характер виробляється в процесі активної діяльності людини. З усіх видів діяльності людини вирішальне значення у формуванні характеру має її праця, громадська діяльність.

Отже, характер - це своєрідне індивідуально-типологічне поєднання властивостей особистості, яке є реальним фактором її розвитку і яке треба враховувати при виховних і терапевтичних впливах на неї.

Характер — це сукупність стійких індивідуально-психо­логічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

Термін "характер" (від грецьк. сЬагакге'г — "риса", "прикмета", "відбиток"). Введений він для позначення цих властивостей людини другом Арістотеля Теофрастом, який у "Характеристиках" описав з по­зицій мораліста 31 тип людських характерів — людей хвалькуватих, базік, нещирих, нудних у розмові, улесливих та ін.

Характер найбільше пов'язується з темпераментом, який, як відо­мо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження.

Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість пере чати, як людина поводитиме себе за певних умов, чого від неї •-' чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення занепад.

Структура характеру

У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму

Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються.

Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

• спрямованість;

• переконання;

• розумові риси;

• емоції;

• волю;

• темперамент;

• повноту;

• цілісність;

• визначеність;

• силу.

Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Во­на виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінно­му ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.

Переконання — знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку..

Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостереж­ливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах.

Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, "товстошкірість", нечутливість до страждань інших, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть ви­являтись або в екзальтації, або в спокійному, поміркованому став­ленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.

Воля в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого харак­теру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохит­ним, мужнім, здатним досягати поставленої мети.

Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву. Характер — це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явиш навколишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом

Характер як своєрідне стійке цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним

Повнота характеру — це всебічний розвиток основних його структурних компонентів — розумових, моральних, емоційно-вольових,Розсудливість вчинків такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.

Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність Вона виявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках характерних людей помітно виявляються розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх проявів від ситуацій, а не від внутрішніх устано­вок особистості.

Особливо важливою в характері є його визначеність. Твердість і незалежність особистості в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру Визначеність характеру у людини як суб'єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості доручення.

Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх долати. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.

Справжню людину — активного діяча, колективіста, патріота, інтернаціоналіста, гуманіста — характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єдність характеру не виключає того, що в різних си­туаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявляються зазна­чені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою та надмірно вимогливою, непохитною та поступли­вою, щедрою та скупою. При цьому єдність компонентів характеру за­лишається і саме у цьому виявляється.

Носієм характеру є людина. Риси її характеру позначаються на діяльності, стосунках, способах дії в найширшому їх розумінні — в сім'ї, трудовому колективі, в управлінні виробництвом, державою.

Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює тло для індивідуальних проявів рис характеру, і прояв не властивих для більшості певної соціальної групи рис характеру викли­кає заперечення, осуд.

Особливості типового характеру виявляються при позитивному або негативному ставленні до праці, інших людей, самого себе, пред­метів та явищ дійсності.

Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру люди­ни. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці — аку­ратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до інших людей виникають у міжособистісних контак­тах і зумовлюються суспільними умовами життя, які складаються істо­рично і розкриваються в колективі. Рисам характеру, в яких вияв­ляється ставлення особистості до інших людей, властиві значна варіативність за змістом і формою їх виявлення, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості. Ставлення до інших виявляється залежно від обставин і характеру оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах характеру Позитивними рисами характеру культурної людини є справедливість,дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність,. Засадові стосовно них — гуманістичні моральні якості людей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.

До негативних рис характеру належать відчуженість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість ,схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.

Ставлячись до вчинків і поведінки інших, людина формує власні риси характеру за аналогією чи протиставленням. Ставлення до самої себе — позитивне або негативне — залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.

Разом з тим деяким людям властиві негативні риси — нескромність хвалькуватість, кар'єризм, гординя, самовпевненість тощо.

Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості. Крайню інтенсивність певних рис людини називають їх акцентуацією. Хоча акцен­туація якихось рис особистості своєю загостреністю та своєрідність прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до патологічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акцентуацію рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невротичні, істеричні та інші патологічні реакції. Установлено, що існує кілька типів характеру. Так, одні люди схильні більше до міркувань, переживань, поривань, інші - до активної, цілеспрямованої діяльності. Тут може виявлятися зосередженість людини на своєму внутрішньому (інтраверсія) або на зовнішньому (екстраверсія) світі. Одні люди уникають самостійно приймати рішення, погоджуються з оточуючими (конформні), інші ж не втрачають голову затяжких обставин (самостійні), беруть на себе відповідальність. Експансивні особистості схильні до зовнішнього виявлення своїх переживань, імпресивні більше переживають у собі. Всі ці особливості характеру лікарю треба не лише навчитися визначити, а й свідомо враховувати в процесі практичної діяльності. Навіть однакові хвороби в різних людей перебігають по-різному, індивідуально, що відбивається і на виявленні характеру. Надмірне вираження окремих рис характеру, межа норми називається акцентуацією.

Акцентуації характеру формуються, як правило, під впливом виховання, навчання, професійної діяльності. Наприклад, деякі спеціальності вимагають розвитку в людини дисциплінованості, відповідальності та акуратності. У процесі трудової діяльності людина набуває 'їх. Ці якості можуть бути яскраво виявленими, а іноді виходити за загальнолюдські норми, тобто бути акцентуаціями характеру (дисциплінованість може перетворитися в педантизм).

Розрізняють такі акцентуації характеру, як демонстративність, педантизм, застрявання, підвищена збудливість, дистимічність, тривожність, емотивність, демонстративність, екзальтованість, емотивність (дивись таблицю на сторінках 98-101).

Акцентуація не є патологією. Це межа між нормою та патологічними явищами у психічній сфері.

Акцентуація рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напруження.

Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов жит­тя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки кон тактів у колективі, але, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють грунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

Розглянемо найхарактерніші прояви акцентуації.

Застрявання в стані збудження на впертості, недовірливості, не­терпимості до заперечень у дискусіях. У спокійному стані такі люди ви­являють відповідальність і розсудливість при розгляді справ.

Педантизм виявляється в крайньому, нічим не виправданому фор­малізмі при вирішенні справи, в дотриманні "букви", хоча це й шко­дить справі, у міркуванні типу "коли б чого не трапилося".

Демонстративні характери виявляють амбіційність, їм властиве хизування, зухвалість, де потрібно погодитися, вони заперечують оче­видне: "це неможливо", "я цього не розумію". За звичайних умов такі особистості здатні погоджуватися, досягати значних творчих успіхів.

Екзальтовані особистості надмірно захоплюються, вихваляють те, що на це не заслуговує, легко збуджуються в радощах або сумують аж до розпачу, їхні реакції на вчинки свої або інших людей є загостре­но емоційними, афективними.

Тривожні характери в усьому чекають небезпеку, виявляють підви­щену боязливість, соромливість, розгубленість, здатні сховатися від не­безпечного, поступитися навіть слабшому, втікти від нього, якщо він чимось погрожує.

Інтровертовані особистості замкнуті, свої думки та переживання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уникають кон­тактів з іншими, не пристосовані до обставин. Вважають, що аутизм підлітків більше властивий інтровертованим особистостям.

Екстравертовані особистості прагнуть до спілкування, контактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосереджуються пе­реважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні погоджуватися з усім, що їм пропонують.

Формування характеру — це процес становлення стійких психо­логічних утворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багато­разових повторень стають звичними й визначають типову модель її по­ведінки.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у ви­хованні характеру відіграє активна діяльність особистості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис ха­рактеру.

Т.Рібо в основу класифікації характерів кладе ступінь розвитку почуттів і волі. вважаючи інтелектуальний елемент менш істотним в характеристиці того чи іншого типу. В той же час він виключає із своєї класифікації аморфних і нестійких (хоч ці групи осіб досить поширені).

Т.Рібо розрізняє характери:

чутливі з підвидами:

а) сильне почуття і слабкі розум і воля - в житті вони пасивні, другорядні особи;

б) сильні почуття і розум при слабкій волі - споглядачі;

в) сильні почуття і розум, добре розвинута воля, але діяльність поривчаста, нерівномірна; активні з підвидами:

а) невисокий розум і посередні інтереси (активні) - особи буденної, повсякденної праці;

б) сильні воля і розум - видатні діячі; апатичні:

а) слабкі воля і розум, мало діяльні;

б) слабкі воля і почуття, добрий розум – розважливі.

Поняття про здібності

Серед істотних властивостей людини є її здібності. Здібності та діяльність, особливо праця, органічно взаємопов'язані. Людські здібності виникли й розвинулись у процесі праці. І в діяльності, у праці вони й виявляються. Здібності як рушійна сила відіграли про­відну роль у розвитку науки і техніки, створенні матеріальних і ду­ховних багатств, суспільному прогресі.

Здібності — це своєрідні властивості людини, її інтелекту, що вияв­ляються в навчальній, трудовій, особливо науковій та іншій діяль­ності і є необхідною умовою її успіху.

Кожна людина здібна до певного виду діяльності. Поза діяльністю цю властивість людини не можна розпізнати, описати та охарактери­зувати. Тому ми й складаємо думку про здібності людини за її робо­тою та результатами діяльності. Здібності людини спираються на наявні у неї знання, вміння та на­вички, на системи тимчасових нервових зв'язків, що є засадовими сто­совно них, вони формуються й розвиваються у процесі набування лю­диною нових знань, умінь і навичок.

Отже, здібності та знання, вміння та навички не тотожні.

Здібності — це такі психологічні особливості людини, від яких за­лежить оволодіння знаннями, вміннями та навичками, але які самі по собі до знань, умінь і навичок не зводяться.

Тільки у процесі спеціального навчання можна встановити, чи має людина здібності до певного виду діяльності. Помилкою педагога є оцінювання як нездібних тих учнів, які не мають достатніх знань.

Таким чином, між здібностями та знаннями існує складний зв'язок. Здібності залежать від знань, але здібності визначають швидкість та якість оволодіння цими знаннями. Щодо знань, умінь і навичок здібності швидше виявляються не в їх наявності, а в динаміці ово­лодіння ними, тобто в тому, наскільки за однакових умов людина швидко, глибоко, легко і міцно опановує знання та вміння. Тому мож­на зробити більш точне визначення здібностей.

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками.

Здібності не визначені, не дані природою в готовому вигляді. Однак, як свідчать факти, не можна заперечувати ролі природних передумов в їх розвитку.

Вчення про здібності розробили відомі психологи С.Л. Рубінштейн, Б.М. Теплов, К.К. Платонов, В.А. Крутецький та ін.

Структура здібностей складна і багатогранна. Кожна здібність має свою структуру, де можна розрізняти опорні і ведучі властивості. Так, опорною властивістю здібностей до образотворчої діяльності буде велика природна чутливість зорово аналізатора - це почуття лінії, пропорції, форми, світлотіні, колориту, ритму. Сюди також відносяться сенсомоторні якості руки художника і, нарешті, високорозвинута образна пам'ять.

Доречно зауважити, що структура здібностей залежить від розвитку особистості.

Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний і творчий. В процесі діяльності людина "переходить" з одного рівня на другий, відповідно змінюється і сама структура здібностей. Крім рівнів, слід виділяти види здібностей за їх напрямком або спеціалізацією.

У структурі будь-якої здібності є якості загальні і спеціальні.

Загальні здібності - це передумова і результат всебічного розвитку особистості. Загальні здібності певною мірою виявляються в усіх видах діяльності.

Спеціальні здібності - це здібності,які виявляються тільки в окремих спеціальних видах професійної діяльності (наприклад, музичній, спортивній, медичній таінш. )

Структура здібностей

Кожна здібність (наприклад, до малювання, музики, техніки, на­уки тощо) — це синтетична властивість людини, яка охоплює низку загальних і часткових властивостей у певному їх поєднанні.

До загальних властивостей особистості, які за умов діяльності пос­тають як здібності, належать індивідуально-психологічні якості, що ха­рактеризують належність людини до одного з трьох типів людей, виз­начених І. Павловим як "художній", "розумовий" та "середній". Ця типологія пов'язана з відносним переважанням першої чи другої сиг­нальної системи. Відносне переважання першої сигнальної системи :-

психічній діяльності людини характеризує "художній" тип, другої — "розумовий". Рівновага обох систем дає "середній" тип.

Для "художнього" типу властиві яскравість образів, жива враз­ливість, емоційність. Таким людям легше опанувати діяльність ху­дожника, скульптора, музиканта, актора тощо.

Для "розумового" типу характерне вміння оперувати абстрактним матеріалом, поняттями, математичними залежностями.

Проте слід зазначити, що навіть наявність розподілу на "художній" та "розумовий" типи не означає слабкості інтелектуальної діяльності у "художнього" типу або, навпаки, слабкості конкретних вражень у "розумового". Ідеться про відносне переважання.

Як відомо, у людини друга сигнальна система є провідною, тобто абсолютно переважає над першою.

До часткових властивостей людини, які, постаючи у певному поєднанні, входять до структури здібностей, належать:

• уважність, тобто здатність тривало і стійко зосереджуватися на завданні, об'єкті діяльності (що складніше завдання, то більшої зо­середженості воно потребує);

• чутливість до зовнішніх вражень, спостережливість.

Так, у здібності до малювання важливу роль відіграє чутливість до кольорів, світлових відношень, відтінків, здатність охоплювати й передавати пропорції.

У структурі музичних здібностей необхідним компонентом є му­зичний слух, передусім його чутливість до звуковисотних відношень. Психолог Б. Теплов, який спеціально досліджував музичні здібності, встановив, що важливими складовими музичних здібностей є такі:

•чутливість до ритму;

• мелодійний слух (що виявляється в особливому сприйманні ме­лодії);

• чутливість до точності інтонацій;

•гармонійний слух (що виявляється у сприйманні акордів). Кожна здібність охоплює певні якості пам'яті людини: швидкість, міру, повноту запам'ятовування та відтворення.

Особливо важливу роль у структурі здібностей відіграє здатність людини мислити, розкривати не дані безпосередньо зв'язки та відно­шення. Важливе значення тут мають такі якості мислення, як широта, глибина, якість, послідовність, самостійність, критичність, гнучкість.

Якості мислення та пов'язаної з ним мови посідають важливе місце у структурі здібностей.

Здібності не можна розглядати просто як властивість. Це своєрідне й відносно стійке поєднання психічних властивостей людини, що зумовлює можливість успішного виконання нею певної діяльності. Недостатнє розвинення окремих властивостей може компенсуватися. Наприклад, люди, які не мають слуху чи зору, компенсують їх підвищеною дотиковою, нюховою, вібраційною чутливістю.

Різновиди здібностей

В усіх без винятку галузях діяльності здібності мають багато спільного і разом з тим різняться. Залежно від цього розрізняють здібності загальні та спеціальні.

Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляються в усіх видах діяльності — навчанні, праці, грі, розумовій діяльності тощо. Завдяки загальним здібностям люди успішно оволодівають різними видами діяльності, легко переходять від однієї дія.льності

до іншої. В учнів загальні здібності виявляються в успішному за­своєнні різних навчальних дисциплін.

Спеціальні здібності виявляються у спеціальних видах діяльності. Наявність певних властивостей є підґрунтям спеціальних здібностей. Так, уява — важлива ознака літературних здібностей, абсолютний музичний слух — підґрунтя музичних здібностей.

Загальні та спеціальні здібності взаємопов'язані й доповнюють одні одних. Серед видатних діячів було багато людей, у діяльності яких поєднувався високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібнос­тей (М. Ломоносов, Т. Шевченко, М. Бородін та ін.).

Здібності людей — продукт їхнього суспільно-історичного розвит­ку. Вони виникають і розвиваються у процесі історичного розвитку і життя людей під впливом його вимог.

У праці виявлялися здібності людей, у праці вони розвивалися й формувалися. Здібності є умовою і продуктом праці.

Кожному історичному етапу розвитку людства відповідає певний рівень розвитку здібностей.

У процесі діяльності люди здобувають знання, оволодівають умін­нями, навичками, необхідними для розвитку здібностей. В умовах науково-технічного прогресу здібності змінюються, з'являються нові їх різновиди.

Формування здібностей залежить від культурного рівня суспіль­ства. Розподіл праці зумовлює диференціацію, спеціалізацію здіб­ностей. Розвиток здібностей особистості цілком залежить від попиту, на який, у свою чергу, впливають розподіл праці й породжені ним умови освіти людей.

Індивідуальні відмінності у здібностях людей та їх природні передумови

Спостереження за діяльністю людей показує, що у їхніх здібнос­тях є певні відмінності. Здібності — це загальнолюдські властивості. Людина може те, чого не зможе найбільш організована тварина. Ра­зом із тим у здібностях виявляється й індивідуальна своєрідність кож­ної людини.

Наявність індивідуальних відмінностей у здібностях людини є неза­перечним фактом. Вони виявляються в тому, до чого особливо здатна

певна людина і якою мірою виявляються у неї здібності. Тут може виявитись якісна характеристика здібності, рівень її розвитку у людини. Так, одна людина здібна до музики, інша — до техніки, третя — до наукової роботи, четверта — до малювання тощо. У межах однієї здібності люди можуть виявляти різний рівень здібностей — низький, посередній, високий. Чим зумовлюються такі

відмінності? Вони не є природженими, хоча ми іноді чуємо, наприклад, що “ця дитина здібна” чи “не здібна” від природи. Як і всі інші індивідуально-психологічні особливості, здібності не

даються людині в готовому вигляді як щось властиве їй від природи. Здібності кожної людини, її індивідуальні особливості є результатом її розвитку. Обстоювати такий погляд необхідно, оскільки існували різні тлумачення ролі спадкового у здібностях людей. Природжені передумови до розвитку здібностей називаються задатками. Під задатками розуміють природні можливості розвитку

здібностей. Матеріальним їх підгрунтям є передусім будова мозку, кори його великих півкуль та її функціональні властивості. Ці відмінності зумовлені не тільки спадковою природою організму, а й утробним і позаутробним розвитком. Таким чином, задатки — це не здібності, а тільки передумови до розвитку здібностей. Всі люди мають задатки до оволодіння мовою, але не всі оволодівають однаковою кількістю мов і не однаково володіють рідною мовою, натомість тварина, не маючи задатків до мовного спілкування, ніколи не навчається говорити. Провідну роль у розвитку здібностей відіграють не задатки, а умови життя, навчання людей, їх освіта та виховання. Між здібностями і задатками існує не однозначний, а багатозначний зв’язок. Задатки є багатозначними. Які саме здібності сформуються на основі задатків, залежатиме не від задатків, а від умов життя, виховання та навчання. На грунті одних і тих самих задатків можуть розвинутися різні здібності.

Не всі задатки, з якими народжується людина, обов’язково перетворюються на здібності. Задатки, які не знаходять відповідних умов для переростання у здібності, так і залишаються нерозвиненими. Від задатків не залежить зміст психічних властивостей, які входять до кожної здібності. Ці властивості формуються у взаємодії індивіда із зовнішнім світом. Одним з показників наявності природних даних, сприятливих для розвитку здібностей, є їх раннє виявлення. Іноді умови не сприяють ранньому виявленню здібностей. Але за появи таких умов здібності можуть виявитися й пізніше.

У розвитку здібностей важливу роль відіграє оволодіння знаннями, вміннями, досвідом. Видатні індивідуальні здібності людей в одній чи кількох галузях діяльності називають талантом, а самих людей —талановитими. Такі здібності виявляються у творчій діяльності, творчому розв’язанні складних практичних, теоретичних і художніх завдань.

Найвищий щабель розвитку здібностей, що виявляються у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення в житті суспільства, у розвитку науки, літератури, мистецтва, називають геніальністю. Геніальність відрізняється від талановитості суспільною значущістю

тих завдань, які людина розв’язує. Геній виражає найпередовіші тенденції свого часу.

Інтелект

Інтелект (від лат. - розуміння) - відносно стійка структура розумових здібностей людини. Він включає в себе досвід, набуті знання і здатність швидко й доцільно використовувати 'їх у нових ситуаціях, які досі не зустрічалися, а також у процесі розв'язання складних завдань. Інтелект не слід ідентифікувати з поняттям "інтелігентність". Хоч у практичному житті високий інтелект частіше супроводить інтелігентну людину, проте ці поняття різні. Якщо інтелект розкриває адаптаційні здібності людини, то інтелігентність, частіше зовні виражена, свідчить про культуру не лише розуму, а й поведінки. Структура інтелекту (за Терстоуном)

1. здатність оперувати числами та виконувати арифметичні дії;

2. вербальна гнучкість, за допомогою якої люди здатні порозумітися, використовуючи найбільш вдалі слова;

3. вербальне сприйняття, тобто здатність розуміти усне та писемне мовлення;

4. просторова орієнтація або здатність уявляти різноманітні предмети та форми у просторі;

5. пам'ять;

6. здатність до міркування;

7)швидкість визначення спільних або відмінних рис між предметами або зображеннями.