Норми літературної мови

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх користувачів літературних норм.

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації. Розрізняють такі типи норм:

• орфоепічні (нормативна вимова звуків і звукосполучень);

• акцентуаційні (регулюють вибір варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених);

• графічні (нормативна передача звуків на письмі);

• лексичні та фразеологічні (правильне вживання слів і фразем);

• морфологічні (правильне вживання морфем);

• синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень);

• стилістичні (відбір мовних одиниць відповідно до умов спілкування);

• орфографічні (нормативне написання слів);

• пунктуаційні (нормативне вживання розділових знаків).

Орфографічні та пунктуаційні (правописні) норми сучасної української літературної мови у вигляді певної системи правил кодифіковано (загальноприйняті) й видано під назвою „Український правопис” у 1993 році. Правописні норми відображаються у писемному мовленні, а також визначають способи відтворення мови на письмі. Без загальноприйнятого правопису не може функціонувати жодна літературна мова, оскільки він сприяє усталенню мовних норм, а отже, піднесенню мовної та національної культури загалом.

Критерії, на основі яких формується і встановлюється літературна норма:

1. Системний критерій. Враховує відповідність мовних явищ законам, системі мови.

2. Національний критерій. Бере до уваги відповідність мовного явища національному характеру, „народному духові”.

3. Естетичний критерій. Враховує, чи мовний факт схвалюється мовцями завдяки його естетичності, функціонально-стилістичній доцільності (доречності), відповідає вимогам певного стилю.

4. Критерій мови авторитетних письменників і визнаних зразків. Передбачає, що мовні факти слід вважати нормативними тоді, коли їх можна підтвердити посиланнями на твори авторитетних письменників минулого і сучасності, а також на визнані добірні зразки, позбавлені виразного авторства (наукова і науково-навчальна література, державноурядові документи, правописні кодекси і словники, вимова провідних акторів, дикторів).

5. Статистичний критерій. Враховує регулярність вживання мовного явища.

6. Культурно-історичний (територіальний) критерій. Бере до уваги належність мовних фактів до мови населення чітко окресленої території, на якій побутують певні мовно-літературні традиції.

7. Критерії нормативності застосовуються завжди комплексно. Нормативність мови виявляється на рівні орфоепії, орфографії, акцентуації, лексики, фразеології, морфології, синтаксису, стилістики, пунктуації.

Літературна мова має дві форми реалізації: усну і писемну.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Ця форма літературної мови дає змогу обдумати і поступово зафіксувати думки, які можна переміщувати в просторі та зберігати в часі. Писемна форма є більш стандартизованою, ніж усна, насичена штампованими компонентами, характеризується складними та стилістично відшліфованими синтаксичними конструкціями. Для ділового мовлення писемна форма є пріоритетною, оскільки окремі жанри офіційно-ділового стилю функціонують тільки на папері, приміром, накази, протоколи, акти, заяви, резюме, посвідчення, доручення, розписки, службові записки, листи, накладні тощо.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства. Їй притаманна більша свобода вибору мовних конструкцій, стилістичних фігур, інша структурно-граматична організація (неповні, короткі речення, нешаблонність висловів, багатство лексики).

Володіння правилами і нормами української літературної мови, мовна культура є необхідним складником особистості лікаря.