2. Основні сучасні концепції держави

Із виникненням держави виникають і розвиваються різноманітні теорії про державу. Політико-правова свідомість людей е частиною загальнолюдської суспільної свідомості, що відображає різноманітні теорії про державу. Впродовж довгого історичного розвитку держав різних типів виникали та історично розвивалися теоретичні уявлення передових людей про покращення наявного становища, про підвищення місця й ролі людини в державі та суспільстві.

Зараз у теорії держави і права існують різні класифікації концепцій про державу. Розглядають концепції, що пояснюють виникнення держави, її сутність і соціальне призначення. Можна розглядати місце і роль держави, її сутність і соціальне призначення в концепціях соціологічного, юридичного спрямування, в теоріях анархізму, етатизму та ін.

1) Держава загального благоденства

В основі цієї теорії лежать ідеї та висновки соціології. Розробив теорію англійський економіст Дж. Кейнс (1883-1946) у праці "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей". Головний зміст теорії зводиться до такого:

- сучасна демократична держава втратила класовий характер і діє в інтересах усіх членів суспільства. Держава використовує такі економічні важелі, як політика цін, податки, інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту та імпорту і цим впливає на приватний сектор, пристосовує його для блага всіх;

- держава, реалізуючи функцію соціальних послуг (матеріальна допомога, поліпшення умов праці, підвищення заробітної плати і пенсій, покращення житлових умов, охорони здоров'я, освіти), забезпечує більш високий рівень життя населення всієї країни;

- постійно відмирає репресивно-каральна функція держави, звужується сфера державного примусу.

Автор робить висновок, що розвиток змішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивно-каральної функції держави перетворює її з класово-антагоністичної на державу загального благоденства.

2) Концепція плюралістичної демократії

Ця теорія також спирається на положення і висновки соціології, але використовується не сфера економічної та соціальної діяльності держави, а її політична система. Представники цієї теорії Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Р. Ален та інші вважають, що сучасна держава являє собою сукупність соціальних груп і прошарків, які виникають внаслідок певних інтересів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утворюють різні об'єднання громадян, які, своєю чергою, через свої "зацікавлені групи" чи "групи тиску" впливають на політичну владу, домагаючись реалізації своїх інтересів (потреб).

Отож, соціальні групи і прошарки беруть участь у здійсненні політичної влади, а держава координує та узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реалізації державної влади.

3) Концепція елітарної держави

Теорія еліт створена італійськими політологами Г. Моска та В. Паретто в 20-30-х роках XX ст. і грунтується на ідеї нездатності основної маси населення управляти державою. За цією теорією політика - це сфера боротьби двох протилежних груп: пануючої меншості (еліти), що оволоділа державою, та підпорядкованої їй «сірої маси», що охоплює решту населення держави. При цьому демократія розглядається як утопія, міраж, у гонитві за яким некомпетентні маси населення стають інструментом в руках демагогів і прокладають шляхи до диктатур, якими, зокрема, є соціалізм і фашизм. Саме тому Г. Моска пов'язував свободу людства не з демократією, а з компетентною правлячою елітою.

Другий засновник цієї теорії - В. Паретто - вважав, що державою, суспільством завжди править і повинна правити еліта. Правляча еліта утворюється у трьох головних сферах суспільних відносин - політичній, економічній та інтелектуальній - шляхом висування індивідів, які досягай в своїй справі найбільших успіхів. У цьому полягає основна приваблююча риса цієї теорії, ключ до розкриття її певної популярності: місце в еліті не залежить від багатства або належності до певних соціальних груп тощо. Кожен, хто має належний рівень освіти і досяг успіхів у своїй професійній діяльності, може увійти до складу еліти.

Кожна правляча еліта рано чи пізно заспокоюється на досягнутому, втрачає свої найкращі якості, творчу енергію, починає відставати від потреб нового етапу розвитку держави та суспільства і, кінець кінцем, вироджується. Паралельно з цими процесами в суспільстві потенціальне формується нова еліта, що оволоділа найновішими знаннями і тому прямує до влади. Пануюча еліта, проте, добровільно не віддає владу. Тому зміна, «циркуляція» еліт проходить, як правило, шляхом насильства, переворотів і революцій, хоча можлива зміна еліт і мирним, еволюційним шляхом. Засновники цієї теорії вважали, що в цілому для суспільства кориснішою є насильницька зміна еліт, що забезпечує швидкий прихід до влади нової, прогресивної еліти, а отже, і швидке втілення в суспільне життя нових досягнень науки і техніки тощо.

У наш час теорія еліт існує з деякими «редакційними поправками», що зводяться до такого: в сучасному суспільстві є кілька еліт; між ними існує вільна конкуренція, заснована на принципах політичного та партійного плюралізму. Існуючі еліти намагаються у співробітництві між собою здійснювати керівництво державою та суспільством; еліти не відірвані від народу, а контролюються ним з допомогою здійснення загального виборчого права, незалежних засобів масової інформації тощо.

Однією з течій теорії еліт є доктрина технократії, за якою із зростанням впливу науки, техніки на всі сфери суспільного життя вчені, технічні спеціалісти об'єктивно змушені зосереджувати у своїх руках не тільки виробничі та науково-дослідницькі функції, а й політичну владу. Тому, враховуючи значення впливу науково-технічної революції на життя суспільства, керівництво державою має здійснюватися кращими представниками науково-технічної інтелігенції, що приводить до виникнення нової суспільно-політичної системи — технократії.

Зараз набула поширення теорія неоелітаризму, або елітарної демократії. Представники цієї теорії X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зейглер уважають, що народоправство приречене на невдачу і веде до диктатури. Аби цього не сталося, треба зробити так, щоб у суспільстві управляла компетентна еліта. Для цього необхідно сумістити елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Вони пропонують теорію елітарної демократії, сутність якої зводиться до наступного: а) в сучасному суспільстві діє не одна, а декілька еліт; б) між елітами існує конкуренція; в) еліти контролюються народними масами через загальне виборче право що стимулює конкуренцію еліт; г) доступ в еліту залишається відкритим для всіх, вона поповнюється за рахунок вихідців із народу.