Класифікація ґрунтів за вмістом токсичних солей, % до маси ґрунту (за Базилевич-Панковою)

Ступінь засоленості ґрунтів	Тип засолення					Втрата врожаю, %
	хлорид-ний	сульфатно-хлоридний	хлоридно-сульфатний	сульфат-ний
Незасолені Слабозасолені Середньозасолені Сильнозасолені Дуже сильнозасолені	<0,30 0,03-0,10 0,10-0,30 0,30-0,60 >0,60	<0,05 0,05-0,12 0,12-0,35 0,35-0,70 >0,70	<0,10 0,10-0,25 0,25-0,50 0,50-0,90 >0,90	<0,15 0,15-0,30 0,30-0,60 0,60-1,40 >1,40	Немає 0,30 20-50 50-80 80

Г) вміст поживних елементів у ґрунті

Охарактеризуйте значення наявності валових і рухомих форм елементів живлення в ґрунтах господарства. З технічного звіту наведіть таблицю наявності валових та рухомих форм азоту, фосфору, калію аналогічно до таблиці 3.11. За відсутності даних у технічному звіті їх обирають із додатка Ж (табл. 2) залежно від варіантів курсової роботи.

Таблиця 3.11

Вміст поживних елементів у ґрунті

Індекс ґрунту

Глибина відбору ґрунту, см

Валовий склад

Рухомий склад

N

Р2О5

К2О

N

Р2О5

К2О

%

т/га

%

т/га

%

т/га

мг/ 100 г

кг/га

мг/ 100 г

кг/га

мг/ 100 г

кг/га

Розрахувати вміст валових форм азоту, фосфору та калію пошарово в т/га за формулою:

, (6)

де З_в – запаси поживних елементів, т/га; h – потужність шару ґрунту, м; d – щільність ґрунту, г/см³; k_в – вміст поживних елементів, %.

Розрахувати загальні запаси доступних форм азоту, фосфору та калію пошарово в кг/га за формулою:

, (7)

де Зр – рухомі форми поживних елементів, кг/га; h – потужність шару ґрунту, м; d – щільність ґрунту, г/см³; k_р – вміст рухомих форм поживних елементів, мг/100 г ґрунту.

Проаналізувати забезпеченість сільськогосподарських культур рухомими формами азоту, фосфору і калію (додаток Д, табл. 8, 9).

У висновку за даними таблиці 3.11 зробити аналіз та дати агрономічну оцінку можливості досягнення оптимального ступеню забезпеченості елементами живлення ґрунтів господарства.

4. Агровиробниче групування і рекоміндації щодо підвищення родючості ґрунтів господарства та сільськогосподарського використоння

У цьому розділі подається поняття про агровиробниче групування ґрунтів та розкриваються основні принципи їх розробки.

За агровиробничого групування окремі контури об`єднують у більші масиви, для яких можна рекомендувати відносно одні й ті ж заходи агротехніки та однакове сільськогосподарське використання.

Для складання агровиробничого групування ґрунтів необхідно:

1. Засвоїти принципи агровиробничого групування ґрунтів.

2. Згрупувати всі виділені на ґрунтовій карті різновиди орних ґрунтів у агрогрупи (найкращі, хороші, середньої якості, найгірші ґрунти).

3. На ґрунтовій карті об`єднати ґрунтові контури в агропромислові та проставити індекси агровиробничих груп (римськими цифрами поряд із ґрунтовим індексом). Наприклад:

, І (68е)

4. Намітити заходи щодо підвищення родючості ґрунтів, об`єднаних у кожну агропромислову групу.

5. Скласти агровиробниче групування ґрунтів усього господарства у вигляді таблиці з зазначенням ґрунтів, що об`єднані в одну агрогрупу, їх площу та заходи з підвищення родючості (агрономічні, культуротехнічні, агрохімічні, протиерозійні), рекомендації щодо використання. Результати агровиробничого групування узагальнити у вигляді таблиці 4.1.

Таблиця 4.1

Агровиробниче групування ґрунтів та заходи їх поліпшення

Номер агро-групи	Індекс ґрунтів, що вхо-дять до складу групи	Найменування ґрунтів, що входять до складу групи	Заходи щодо поліпшення та використання		Загальна площа, га	Порівняльна оцінка ґрунтових груп з якості у госпо-дарстві
			загальні агро- технічні	меліо- ративні

Примітка. До однієї агровиробничої групи відносять ґрунти схожі за генезисом та рівнем родючості, за рельєфом, за величиною ґрунтових контурів та ступенем їх однорідності, за придатністю їх для вирощування певних сільськогосподарських культур.

За визначення агропромислових груп слід керуватися сукупністю найбільш суттєвих ознак ґрунтів, що показані на карті. До них відносяться: механічний склад, потужність гумусового горизонту та вміст гумусу в ньому, запаси рухомих форм сполучень елементів живлення, ступінь окультурювання, ступінь ерозійності, характер рельєфу, глибина залягання ґрунтових вод та верховодки. Крім того, у кожній ґрунтовій зоні необхідно врахувати ряд суттєвих показників, властивих ґрунтам цієї зони.

У зонах Південного та Сухого Степу слід брати до уваги ступінь карбонатності, солонцюватості, характер водного режиму, наявність комплексності. Чорноземи та каштанові ґрунти, карбонатні з поверхні або з підвищеного глибинного закипання, як правило, менш родючі внаслідок заниження рухомості сполучень та більш напруженого водного режиму. Серед каштанових ґрунтів та частково серед чорноземів суттєвим показником родючості є характер ґрунтових комплексів – ступінь поширення у цих комплексах солонців. Задовільними для гірських масивів слід вважати комплекси, що мають у своєму складі не більше 25% солонців. Усі масиви, в яких солонців більше 25%, слід рекомендувати під луки та пасовиська. Серед орних масивів на ґрунтах південних зон велике значення має ступінь засоленості та склад солей, що засолюють ґрунти.

Високий ступінь засоленості, содовий або хлоридний тип засоленості, найбільш згубний для більшості сільськогосподарських культур.

Даючи рекомендації щодо підвищення родючості ґрунтів кожної виробничої групи, спочатку треба зазначити найбільш вагомі заходи – необхідність меліорації (зрошувальної, розчистки чагарників, вилучення каміння), а також, на основі даних визначення кислотності та ступеня насичення, робиться висновок про необхідність гіпсування та вапнування, рекомендуються норми вапна і гіпсу. Виходячи з даних про кількість рухомих форм фосфору, калію та азоту, треба назвати ґрунти, що потребують тих чи інших мінеральних добрив, зазначити норми, згідно з розташуванням культур. На підставі даних про запаси гумусу в ґрунті слід подати рекомендації стосовно збагачення ґрунтів органічними речовинами (травосіяння, внесення органічних добрив – гною, торфу, торфогнойових комплексів тощо).

У рекомендаціях повинні бути пропозиції щодо обробки ґрунтів. Слід приділити увагу сінокісним угіддям, пасовиськам, зазначити основні заходи щодо підвищення продуктивності.