2. Теорія держави і права в системі юридичних наук.

Стан і значення теорії держави і права у системі юридичних наук визначається, перш за все, предметом її досліджень і функціями, які вона виконує. На відміну від галузевих юридичних наук, теорія держави і права, як вже зазначалося, вивчає не будь-яку галузь юриспруденції, або якийсь її напрям, або історію державно-правового життя, а загальні і специфічні закономірності розвитку держави і права у цілому, її дослідження не тільки поширюються на сучасну окрему, конкретну країну, в якій безпосередньо здійснюється дослідний процес, а й охоплюють вивчення держави і права різних країн, суспільно-економічних формацій, всіх галузей та напрямів державно-правової дійсності. Поряд із закономірностями їх розвитку вона визначає також основні ознаки та суттєві характерні риси.

Для того щоб з'ясувати місце та роль теорії держави і права у системі юридичних наук, треба, перш за все, уявити цю систему. Крім теоретико-правової та історико-правової наук, до неї входять так звані галузеві (спеціальні) юридичні науки, які вивчають окремі сфери, сторони, елементи державно-правової дійсності. Комплекс цих наук умовно поділяється на основні групи (напрями, розділи, цикли). Їх кількість залежить від критеріїв поділу системи на групи на підставі з'ясування специфіки дисциплін та їх об'єднувальних ознак. При цьому іноді мають місце суб'єктивізм або недостатнє теоретичне опрацювання зазначених питань. Частіше за все визначають три такі групи:

1) фундаментальні юридичні науки теоретичного та історичного напряму (теорія держави і права, історія політичних і правових вчень, загальна історія держави і права, історія держави і права України тощо);

2) галузеві юридичні науки (конституційне право, адміністративне право, цивільне право, цивільне процесуальне право, кримінальне право; кримінально-процесуальне право, трудове право, житлове право, сімейне право тощо);

3) спеціальні юридичні науки (правова статистика, криміналістика, кримінологія, судова медицина, судова психіатрія тощо). Є поділ системи юридичної науки на сім основних груп, серед яких: історико-юридичні, державно-правові, господарсько-правові, цивільно-правові, кримінально-правові, процесуально-правові, міжнародно-правові науки.

3. Співвідношення теорії держави і права із суспільними науками.

У центрі уваги багатьох гуманітарних наук — питання про державу і право. Але кожна з цих наук вивчає державу і право лише в межах свого об’єкта.

Філософія — основоположна наука про загальні закономірності розвитку суспільства і природи. Вона науково обґрунтовує суспільне буття в цілому; вивчає найзагальніші закономірності суспільного розвитку, включаючи й ті, що мають відношення до держави і права; 

Соціологія — наука про суспільство як цілісну систему, про суспільні інститути, процеси і групи, вивчає проблеми управління суспільними процесами.

Політологія — наука, яка вивчає політику, політичну систему та її складові: політичні інститути, політичні відносини, політичні процеси і політичну діяльність. Держава і право невіддільні від політики, від влади. 

Економічна теорія вивчає економічні відносини між людьми, відносини виробництва, обміну і розподілу. При цьому не можна обійти роль держави і права в цих процесах, адже нормальне функціонування економіки залежить від ефективності правового регулювання в цій сфері. З другого боку, тип держави і права багато в чому залежить від рівня розвитку економіки, яка є основою життєдіяльності суспільства. Але ця наука також не торкається їх юридичних аспектів.

Соціальна психологія вивчає методи впливу на поведінку людей, її надбання є цінними для поглиблення знань правової свідомості, правового регулювання.

Таким чином, усі суспільні науки так чи інакше під своїм кутом зору вивчають державу і право. Але тільки теорії держави і права притаманні ці суспільні явища як самостійний (і самодостатній) предмет дослідження. Проте при їх вивченні теорія держави і права враховує прогресивні надбання інших суспільних наук, використовує їх для повнішого і глибшого розуміння державно-правової дійсності

4.Методологія і методи пізнання держави і права.

Методологія пізнання держави і права — це наука про систему підходів і методів, способів наукового дослідження, а також теорія їх використання під час дослідження державно-правових явищ (вчення про метод).

Методи пізнання держави і права — це певні теоретичні принципи (підходи), логічні прийоми та спеціальні способи дослідження, які дають змогу установити істинні знання про загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права.

Методами науки теорії держави і права є:

1) загальнофілософські методи:

• діалектичний метод — вивчення державно-правових явищ у їх розвитку, багатоманітності та зв'язку;

• метафізичний метод — розглядає державу і право як вічні й незмінні інститути, не пов'язані один з одним та з іншими суспільними явищами (економікою, політикою, мораллю тощо);

2) загальнонаукові методи:

• історичний метод — вивчення специфіки державно-правового явища конкретного історичного періоду, розгляд динаміки його історичного розвитку;

• системний метод — розгляд держави і права як систем, вивчення різноманітних типів зв'язків у них;

• функціональний метод — вивчення державно-правових явищ через дослідження їх функцій;

• соціологічний метод — вивчення державно-правових явищ на базі конкретних соціальних фактів;

• статистичний метод — отримання, обробка, аналіз інформації, що характеризує кількісні показники й закономірності життя суспільства;

3) загальнологічні методи:

• аналіз — розчленування (уявне або реальне) об'єкта на складники;

• синтез — з'єднання елементів в єдине ціле;

• індукція — умовивід від фактів до загального твердження;

• дедукція — умовивід від загального твердження до фактів;

• аналогія — схожість предметів або відносин, а також вивчення через їх порівняння;

• абстрагування — відволікання від деяких ознак окремих державно-правових явищ з метою узагальнення цих ознак та отримання цільного знання про них;

• сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного;

4) спеціально-наукові методи;

• порівняльне правознавство — вивчення правових систем різних держав через зіставлення однойменних державних та правових інститутів, систем права, їх основних принципів тощо;

• правовий експеримент — апробація законодавчих нововведень в обмеженому масштабі з метою визначення їх ефективності та можливості подальшого використання у більш широких масштабах;

• правове прогнозування — вивчення конкретних перспектив розвитку державно-правових явищ.

5. Теорії походження держави і права їх зміст та значення.

розрізняють шість основних теорій походження держави:

1.   теологічна теорія;

2.   патріархальна теорія;

3.   органічна теорія;

4.   теорія насильства;

5.   психологічна теорія;

6.   теорія суспільного договору (природного права)

7.   історико-матеріалістична теорія.

Теологічна теорія була однією з перших теорій походження держави і права і пояснювала їхнє виникнення божественною волею. Її представниками були численні релігійні діячі Стародавнього Сходу, середньовічної Європи (Хома Аквінський - XIII в.) Теологічна теорія не розкриває конкретних шляхів, способів реалізації цієї божественної волі. У той же час теорія відстоює ідеї непорушності, вічності держави, необхідності загального підпорядкування державній волі як влади від Бога, але разом з тим і залежності самої держави від божественної волі, що виявляється через церкву й інші релігійні організації.

Теологічну теорію не можна довести, як не можна і прямо спростувати: питання про її істинність стоїть разом з питанням про існування Бога, Вищого розуму, тобто це, у кінцевому рахунку, питання віри.

Патріархальна теорія також як і теологічна теорія виникла в Стародавній Греції. Її засновником був Арістотель (III в. до н.е.), однак подібні ідеї висловлювалися й у порівняно недавні часи (Фільмер, Михайлівський і інші).

Зміст цієї теорії полягає в тому, що держава виникає з родини, що розростається з покоління в покоління. Глава цієї родини стає главою держави - монархом. Його влада, у такий спосіб - це продовження влади батька, монарх же є батьком усіх своїх підданих. З патріархальної теорії природно випливає висновок про необхідність усіх людей підкорятися державній владі.

Основні положення патріархальної теорії переконливо спростовуються сучасною наукою. Немає жодного історичного свідчення подібного способу виникнення держави. Напроти, встановлено, що патріархальна родина з'явилася разом з державою в процесі розпаду первісно-общинного ладу.

Виникнення органічної теорії зв'язують з успіхами природознавства в XIXв., хоча подібні ідеї висловлювалися значно раніш. Так, деякі давньогрецькі мислителі, у їхньому числі Платон (IV-III ст. до н.е.), порівнювали державу з організмом, а закони держави - із процесами людської психіки.

Представниками цієї теорії були Блюнчлі, Спенсер, Вормс, Прейс і інші.¹

Відповідно до органічної теорії людство виникає як результат еволюції тваринного світу - від нижчого до вищого. Подальший розвиток призвів до об'єднання людей у процесі природнього добору (боротьба із сусідами) у єдиний організм - держава, у якій уряд виконує функції мозку, керує всім організмом, використовуючи, зокрема, право як передані мозком імпульси. Нижчі класи реалізують внутрішні функції (забезпечують його життєдіяльність), а панівні класи - зовнішні (оборона, напад).

Теорія насильства також виникла в XIX ст. Її представниками були  Л. Гумплович, К.Каутсткий, Е. Дюрінг і інші. Вони пояснювали виникнення держави і пра^[1]ва факторами військово-політичного характеру: завоюванням одним плем'ям

(союзом племен) іншого. Для придушення поневоленого племені і створювався державний апарат, приймалися закони. Виникнення держави, таким чином, розглядається як реалізація закономірності підпорядкування слабкого сильному.

Оцінюючи цю теорію, слід зазначити, для того щоб могла виникнути держава, необхідний такий рівень економічного розвитку суспільства, що дозволив би містити державний апарат. Якщо цього рівня буде досягнуто, то ніякі завоювання самі по собі не можуть привести до виникнення держави. І для того, щоб держава з'явилася в результаті завоювання, до цього часу повинні дозріти внутрішні умови, що мали місце при виникненні німецьких і угорських держав.

Представниками психологічної теорії, що виникла в XIX ст., були Г. Тард, Л.И.Петражицький та інші. Вони пояснювали появу держави і права проявом властивостей людської психіки: потребою підкорятися, наслідуванням, свідомістю залежності від еліти первісного суспільства, усвідомленням справедливості визначених варіантів дії і відносин і ін.

Природно, що соціальні закономірності реалізуються через людське поводження і діяльність. Тому властивості людської психіки, що роблять визначений вплив, не є вирішальними, а з іншого боку - сама людська психіка формується під впливом відповідних економічних, соціальних і інших зовнішніх умов.

Теорія суспільного договору (природного права) була сформульована в роботах ранньобуржуазних мислителів: Г.  Гроція, Т. Гобса,  Д. Лока, Б. Спинози, Ж.-Ж. Руссо, А.Н.Радищева й інших, у XVII-XIII ст. За теорією, до появи держави, люди знаходилися в “природному стані”, що розумілося різними авторами по-різному (необмежена особиста воля, війна всіх проти усіх, загальне благоденство - “золоте століття” і т.п.) У більшість концепцій входить ідея “природного права”, тобто наявності в кожної людини невід'ємних,  природних прав, отриманих від Бога чи від Природи. Однак у процесі розвитку людства права одних людей входять у суперечність із правами інших, порушується порядок, виникає насильство. Щоб забезпечити нормальне життя, люди укладають між собою договір про державотворення, добровільно передаючи їм частину своїх прав. Виникнення історико-матеріалістичної теорії пов'язано не тільки з іменами К. Маркса і Ф. Энгельса, але і з іменами їхніх попередників, таких, як Л.Моргана. Зміст цієї теорії полягає в тому, що держава виникає як результат природного розвитку первісного суспільства, насамперед економічного, яке не тільки забезпечує матеріальні умови виникнення держави і права, але і визначає соціальні зміни суспільства, що також являють собою важливі причини й умови виникнення держави і права.

Історико-матеріалістична концепція включає два підходи.

Один з них, що у радянській науці, що вирішувала роль виникнення класів, антагоністичним протиріччям між ними, класової боротьби: держава виникає як продукт цієї непримиренності, як знаряддя придушення панівним класом інших класів.

Другий підхід виходить з того, що в результаті економічного розвитку ускладнюється саме суспільство, його виробнича і розподільна сфери. Це вимагає вдосконалення керування, що і приводить до виникнення держави.