Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Зошит ВХТ.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
5 Мб
Скачать
☆

Практичні завдання

Завдання №1. Розробити схему лікування і профілактичні заходи при альвеолярній емфіземі у коня.

Завдання №2. Розробити схему лікування і профілактичні заходи при альвеолярній емфіземі у собаки.

Завдання №3. Розробити схему лікування і профілактичні заходи при інтерстиціальній емфіземі у бичка.

Завдання №4. Випишіть рецепт на атропін.

Завдання №5. Випишіть рецепт на ефедрин.

Завдання №6. Випишіть рецепт на еуфілін.

Завдання №7. Випишіть рецепт на хлорид кальцію.

Завдання №8. Випишіть рецепт на супрастин.

Завдання №9. Випишіть рецепт на бромід калію.

Завдання №9. Випишіть рецепт на супрастин.

Питання для закріплення та самоконтролю

1. Етіологія, патогенез, симптоми, лікування і профілактика емфіземи легень.

2. Етіологія, патогенез, симптоми, лікування і профілактика гіперемії набряку легень.

3. Етіологія, патогенез, симптоми, лікування і профілактика легеневої кровотечі.

______________________

Оцінка

______________________ ________________ _____________________

дата підпис ПІБ викладача

Тестові завдання

1. Етіотропна терапія спрямована:

на усунення причини хвороби;

на механізм розвитку хвороби;

на підвищення неспецифічної резистентності;

на поповнення нестачі життєво необхідних речовин в організмі.

2. Патогенетична терапія спрямована:

на поповнення нестачі життєво необхідних речовин в організмі;

на механізм розвитку хвороби;

на усунення причини хвороби;

на нормалізацію функцій нервової системи.

3. Замінна терапія спрямована:

на поповнення нестачі життєво необхідних речовин в організмі;

на механізм розвитку хвороби;

на усунення причини хвороби;

на нормалізацію функцій нервової системи.

4. До етіотропної терапії відносять:

новокаїнові блокади;

протимікробну терапію;

пробіотикотерапію;

. протеїнотерапію.

5. До патогенетичної терапії відносять:

імуностимулювальну терапію;

інтерферонотерапію;

новокаїнові блокади;

жарознижувальні препарати.

6. До замінної терапії відносять:

гемотрансфузію;

протеїнотерапію;

вітамінотерапію;

пробіотикотерапію.

7. До жиророзчинних вітамінів відносяться:

тіамін;

токоферол;

ціанокобаламін;

ергокальциферол.

8. До водорозчинних вітамінів відносять:

ретинол;

рибофлавін;

філохінон;

нікотинову кислоту.

9. Протеїнотерапія включає:

гемотерапію;

тканинну терапію;

органотерапію;

серотерапію.

10. До протеїнотерапії не відноситься:

лізатотерапія;

органотерапія;

лактотерапія;

серотерапія.

11. Парентерально введені білкові препарати проявляють свою дію:

загально;

комплексно;

локально;

вибірково.

12. Терапевтична фаза під час застосування протеїнотерапії характеризується:

зниженням кількості еритроцитів, лейкоцитів, гемоглобіну;

підвищенням температури тіла;

гіпотонією передшлунків;

збільшенням кількості еритроцитів, лейкоцитів, гемоглобіну.

13. Протеїнотерапія протипоказана у разі:

пневмонії;

артриті;

інфекційних захворюваннях із гострим перебігом;

гіпопластичній анемії.

14. До гемотерапії відносять:

гемотрансфузію;

аутогемотерапію;

ізогемотерапію;

гетерогемотерапію

15. Суть аутогемотерапії:

Введення крові від однієї тварини;

введення крові різних тварин у межах одного виду;

введення крові тварин різних видів;

гемотрансфузія.

16. Суть ізогемо- (гомогемо-) терапії:

введення крові від однієї тварини;

введення крові різних тварин у межах одного виду;

введення крові тварин різних видів;

гемотрансфузія.

17. Суть гетерогемотерапії:

введення крові від однієї тварини;

введення крові різних тварин у межах одного виду;

введення крові тварин різних видів;

гемотрансфузія.

18. Механізм дії тканинних препаратів полягає:

в утворенні біогенних стимуляторів;

у дії на біологічно активні точки;

в утворенні гістаміноподібних речовин;

у нормалізації функцій нервової системи.

19. До тканинних препаратів відносять:

Екстракт алое;

Катозал;

Алохол;

РБС.

20. До органопрепаратів відносять:

Камполон;

РБС;

Лідазу;

Катозал.

21. До лізатопрепаратів відносять:

Панкреатин;

АСД;

Гідролізин Л-130;

Сирепар.

22. Механізм дії новокаїнових блокад полягає:

у перериванні больового імпульсу від патологічної ділянки до

нервової системи;

стимуляції процесів збудження у ЦНС;

стимуляції процесів гальмування у ЦНС;

знеболювальному ефекті.

23. Протипоказано застосування новокаїнової терапії у разі:

плевриту;

бронхопневмонії;

гострих серозних, катаральних і гнійних маститах;

серцево-судинної недостатності.

24. За гострого перебігу бронхопневмонії краще застосовувати:

бактеріостатичні препарати;

бактерицидні препарати;

препарати пролонгованої дії;

важкорозчинні препарати.

25. Введення якого лікарського препарату значно знижує знеболювальну властивість новокаїну:

Канаміцину;

Еритроміцину;

Сульфаніламідів;

Бензилпеніциліну.

26. Новокаїнові блокади, що застосовують для лікування хвороб органів дихання:

надплевральну;

зірчастого вузла;

паранефральну;

інтраплевральну.

27. Суть пробіотикотерапії:

застосування протимікробних препаратів;

застосування штамів симбіонтних мікроорганізмів, які попереджають розвиток дисбактеріозу;

застосування імуностимуляторів – продуктів життєдіяльності мікроорганізмів;

застосування препаратів, які стимулюють ріст ендогенних корисних мікроорганізмів.

28. Штами мікроорганізмів, що використовують для виготовлення пробіотиків:

лактобактерії;

сальмонели;

біфідумбактерії;

ешерихії.

29. Солі мікроелементів, якими збагачують корми у разі хвороб кровотворної системи (вкажіть найбільш повну відповідь):

кобальту, міді, заліза;

фосфору, заліза, фтору;

натрію, магнію, заліза;

цинку, натрію, міді.

30. Дієтотерапія – це:

метод лікування за допомогою спеціального набору вітамінів;

лікування за допомогою спеціально організованої годівлі хворих тварин;

лікування тварин за допомогою спеціальних умов утримання;

метод лікування за допомогою дієтичного режиму.

31. Фізіотерапія відноситься до:

симптоматичної терапії;

патогенетичної терапії;

терапії, яка регулює нервово-трофічні функції;

рефлексотерапії.

32. Методи фізіотерапії, які відносяться до електротерапії:

гальванотерапія;

фарадизація;

. ультразвукотерапія;

дарсонвалізація.

33. Джерелами ультрафіолетового опромінення є:

лампи інфраруж;

еритемно-увіолеві лампи;

ртутно-кварцеві лампи;

лампи солюкс.

34. Найбільш виражена біологічна дія ультрафіолетових променів:

довгохвильових;

короткохвильових;

середньохвильових;

змішаних.

35. Ультрафіолетове опромінення протипоказане у разі:

Д-гіповітамінозу;

екземи;

бронхітів;

кахексії.

36. Дія інфрачервоних променів ґрунтується на:

тепловому ефекті;

стимуляції синтезу вітаміну D;

бактерицидному ефекті;

стимуляції еритроцитопоезу.

37. Інфрачервоні промені застосовують під час:

лікування мокрих екзем;

гнійно-гнильних процесів;

геморагічних діатезів;

гострої стадії запальних процесів.

38. Під дією ультрафіолетового опромінення у шкірі утворюється:

ергокальциферол;

25 (ОН) D3

холекальциферол;

токоферол.

39. Метод, що відноситься до механотерапії:

масаж;

ультразвук;

моціон;

електростимуляція.

40. Етапи диспансеризації:

діагностичний;

проведення протиепізоотичних заходів;

профілактичний;

проведення лабораторних досліджень крові.

41. Періодичність проведення диспансеризації на племінних молочних фермах:

щомісячно;

один раз у 6 місяців;

щоквартально;

за необхідністю.

42. Показниками енергетичної поживності раціонів є:

забезпеченість цукром;

забезпеченість кормовими одиницями;

забезпеченість обмінною енергією, вираженою у мДж;

цукро-протеїнове співвідношення.

43. Структура раціону це:

співвідношення окремих груп кормів за протеїновою поживністю;

співвідношення окремих груп кормів за вуглеводною поживністю;

співвідношення окремих груп кормів за ліпідною поживністю;

співвідношення окремих груп кормів за енергетичною поживністю.

44. рН якісного силосу має бути:

3,8 – 4,2;

3,5 – 3,7;

4,3 – 4,5;

3,9 – 4,1.

45. Індикатором гниття силосу є;

оцтова кислота;

молочна кислата;

масляна кислота;

валеріанова кислота.

46. Міокардит – це:

запалення папілярних м’язів, хорд та клапанного апарату серця;

запалення серцевого м’яза;

запалення серцевої сумки;

дистрофічні зміни міокарда.

47. Етіологія міокардиту:

інфекційні та інвазійні хвороби;

отруєння, стрес, емоційно-фізичні перенавантаження;

алергічні, аутоімунні ураження;

всі перераховані фактори.

48. У першу стадію міокардиту збудливість серцевого м’яза:

не змінюється;

підвищується;

знижується;

розвивається екстрасистолія.

49. У другу стадію міокардиту збудливість серцевого м’яза:

не змінюється;

підвищується;

знижується;

виникають блокади серця.

50. За міокардиту у першу стадію АКТ:

підвищується систолічний;

підвищується систолічний і діастолічний;

знижується систолічний;

підвищується діастолічний.

51. Тони серця за міокардиту у першу стадію:

посилюються;

не змінюються;

акцентується перший тон;

акцентується другий тон.

52. частота пульсу за міокардиту у першу стадію у коней становить (уд/хв):

24 – 42;

50 – 80;

Більше 100;

20 – 30.

53. За гострого перебігу міокардиту застосування серцевих глікозидів:

протипоказане;

показане разом з антибіотиками та заспокійливими засобами;

бажане разом із кортикостероїдами;

небажане.

54. До основних лікарських засобів під час лікування міокардиту відносять:

антибіотики і кортикостероїди;

заспокійливі засоби;

кисень, глюкозу, препарати камфори;

всі перераховані засоби.

55. Міокардоз – це:

захворювання міокарда, яке характеризується дистрофічними процесами в ньому, які в подальшому призводять до порушення основних функцій серця;

захворювання, яке характеризується розростанням сполучної тканини у міокарді й ущільненням його;

захворювання, яке характеризується ураженням і морфологічними змінами клапанного апарату серця;

захворювання, яке характеризується розширенням і збільшенням порожнин серця в об’ємі.

56. Етіологія міокардозу (міокардіодистрофії):

порушення обміну речовин;

гострі інфекційні хвороби;

сепсис;

гіпоксія.

57. Збудливість серця за міокардозу:

не змінюється;

підвищується;

знижується;

виникають блокади серця.

58. За міокардозу АКТ:

підвищується систолічний;

підвищується систолічний і діастолічний;

знижується систолічний;

підвищується діастолічний.

59. Тони серця за міокардозу:

посилюються;

послаблюються;

не змінюються;

акцентується другий тон;

60. У разі міокардозу (міокардіодистрофії) застосування серцевих глікозидів:

показане (особливо разом із препаратами, що стимулюють обмінні процеcи в міокарді);

протипоказане;

не бажане (призначають тільки в випадках некомпенсованої серцевої недостатності);

призначають тільки на ранніх стадіях захворювання.

61. За морфологічною ознакою ендокардит буває:

бородавчастим;

гнійним;

ерозивним;

виразковим.

62. За локалізацією ендокардит буває:

клапанним;

судинним;

пристінковим;

перфоративним.

63. Ускладненнями клапанного ендокардиту є:

міокардит;

уроджені пороки серця;

панкардит;

набуті пороки серця.

64. Діастолічний шум у разі пороків серця чути за:

недостатності двостулкового клапана;

недостатності клапанів аорти;

недостатності клапанів легеневої артерії;

недостатності тристулкового клапана.

65. Діастолічний шум у разі пороків серця чути за:

звуження правого атріовентрикулярного отвору;

звуження отвору аорти;

звуження отвору легеневої артерії;

звуження лівого атріовентрикулярного отвору.

66. Систолічний шум у разі пороків серця чути за:

недостатності двостулкового клапана;

недостатності клапанів аорти;

недостатності клапанів легеневої артерії;

недостатності тристулкового клапана.

67. Систолічний шум у разі пороків серця чути за:

звуження правого атріовентрикулярного отвору;

звуження отвору аорти;

звуження отвору легеневої артерії;

звуження лівого атріовентрикулярного отвору.

68. Основною причиною нетравматичного перикардиту є:

інфекційні хвороби;

порушення обміну речовин;

зниження резистентності організму;

простуда.

69. Вторинний травматичний перикардит виникає:

як ускладнення інфекційних хвороб;

внаслідок ендокардиту;

у разі зовнішньої травми перикарда стороннім тілом;

внаслідок травматичного ретикуліту

70. Специфічним симптомом фібринозного перикардиту є:

перикардіальні шуми тертя;

перикардіальні шуми плескоту;

збільшення ділянки абсолютного серцевого притуплення;

переповнення яремних вен.

71. Для випітного перикардиту характерно:

перикардіальні шуми плескоту,

болісність серцевої ділянки;

переповнення і напруження яремних вен;

посилення серцевого поштовху.

72. За травматичного перикардиту АКТ:

підвищується систолічний;

підвищується систолічний і діастолічний;

знижується систолічний;

підвищується діастолічний.

73. Частота пульсу за травматичного перикардиту у корови становить(ударів):

100 – 120;

80 – 90;

50 – 80;

40 – 60.

74. Основною відмінністю травматичного перикардиту від ретикулоперитоніту є:

позитивний венний пульс;

зміни тонів серця;

підвищена температура;

наявність перикардіальних шумів.

75. Для профілактики травматичного перикардиту застосовують:

промивання рубця;

магнітні зонди і ловушки;

профілактику порушень вітамінно-мінерального обміну;

відновлюють структуру раціону.

76. Відмічають болісність у ділянці серця у разі хвороб серця:

гідроперикард;

міокардіофіброз;

міокардит;

міокардоз.

77. Основними симптомами серцевої недостатності є:

набряки;

наявність шумів серця

венозний застій;

болісність ділянки серця.

78. Лікарські препарати, що показані для лікування кровотечі з носа, це:

Кальцію хлорид;

Антибіотики;

Адреналін;

Вікасол.

79. За макробронхіту хрипи:

високого тембру;

низького тембру;

крепітуючі;

не постійні.

80. За мікробронхіту хрипи:

високого тембру;

низького тембру;

крепітуючі;

не постійні.

81. До лобулярних пневмоній відносять:

катаральну бронхопневмонію;

крупозну пневмонію;

пастерельозну пневмонію;

ателектатичну пневмонію.

82. До лобарних пневмоній відносять:

аспіраційну пневмонію

крупозну пневмонію;

пастерельозну пневмонію;

метастатичну пневмонію.

83. Для крупозної пневмонії характерно:

катаральне запалення;

стадійність розвитку;

фібринозне запалення;

лобулярне поширення.

84. За крупозної пневмонії у стадію припливу перкусійний звук стає:

тимпанічним;

не змінюється;

притупленим;

тупим.

85. За крупозної пневмонії у стадію гепатизації перкусійний звук стає:

тимпанічним;

не змінюється;

притупленим;

тупим

86. Причинами катаральної бронхопневмонії є:

пастерельоз;

асоціації мікроорганізмів;

парагрип;

низька резистентність.

87. Причинами аспіраційної пневмонії є:

гіпотрофія новонароджених;

попадання сторонніх речовин у легені;

інфекційні хвороби;

занесення мікроорганізмів із ділянок гнійно-септичного запалення.

88. Причинами метастатичної пневмонії є:

гіпотрофія новонароджених;

попадання сторонніх речовин у легені;

інфекційні хвороби;

занесення мікроорганізмів із ділянок гнійно-септичного запалення.

89. Причинами ателектатичної пневмонії є:

гіпотрофія новонароджених;

попадання сторонніх речовин у легені;

інфекційні хвороби;

занесення мікроорганізмів із ділянок гнійно-септичного запалення.

90. Причинами гіпостатичної пневмонії є:

гіпотрофія новонароджених;

попадання сторонніх речовин в легені;

серцева недостатність;

занесення мікроорганізмів із ділянок гнійно-септичного запалення.

91. Основним ланцюгом патогенезу пневмоній є:

респіраторний ацидоз;

киснева недостатність;

серцева недостатність;

диспротеїнемія.

92. Задишка за катаральної бронхопневмонії:

відсутня;

інспіраторна;

експіраторна;

змішана.

93. Патологічні дихальні шуми за катаральної бронхопневмонії, це:

шуми тертя;

патологічне бронхіальне дихання;

хрипи;

шуми плескоту.

94. Тип дихання за катаральної бронхопневмонії:

черевний;

грудо-черевний;

грудний;

діафрагмальний.

95. Під час призначення антибіотиків для лікування пневмоній враховують:

розчинність препарату;

чутливість мікроорганізмів дихальних шляхів;

токсичність;

синергізм дії.

96. За хронічного перебігу бронхопневмонії краще застосовувати:

бактеріостатичні препарати;

бактерицидні препарати;

препарати пролонгованої дії;

важкорозчинні препарати.

97. Симптоматична терапія під час лікування тварин, хворих на катаральну бронхопневмонію передбачає застосування:

новокаїнових блокад;

відхаркувальних препаратів;

вітамінів;

серцевих препаратів.

98. Патогенетична терапія під час лікування тварин, хворих на катаральну бронхопневмонію передбачає застосування:

новокаїнових блокад;

відхаркувальних препаратів;

вітамінів;

імуностимулювальних препаратів.

99. Концентрація аміаку для телят 1-2-місячного віку має бути:

не більше 10 мг/м3;

не більше 15 мг/м3;

не більше 20 мг/м3;

не більше 5 мг/м3.

100. Для профілактики респіраторних хвороб застосовують:

неспецифічний імуноглобулін;

ізогемотерапію;

інтерферонотерапію;

сироватку крові тварин-реконвалесцентів.

101. У хворого коня рухи грудної клітки симетричні, коробковий звук

під час перкусії, ослаблене везикулярне дихання, каудальна межа легень зміщена назад. Запальний жолоб. Поставити діагноз.

гідроторакс;

інтерстиціальна емфізема легень;

альвеолярна емфізема легень;

бронхіт.

102. Причинами альвеолярної емфіземи є:

тривале надмірне фізичне навантаження;

пневмоторакс;

серцева недостатність;

бронхіт.

103. За альвеолярної емфіземи дихальна поверхня легень:

не змінюється;

зменшується;

збільшується;

утворюються ателектази.

104. Типовими симптомами альвеолярної емфіземи є:

патологічне бронхіальне дихання;

коробковий звук під час перкусії грудної клітки;

збільшення задньої межі легень;

зменшення задньої межі легень.

105. Для лікування тварин, хворих на альвеолярну емфізему легень,застосовують:

протимікробні препарати;

бронхолітики;

протиалергічні препарати

новокаїнові блокади.

106. Основна причина виникнення плевриту в тварин, це:

ускладнення перикардиту

попадання в дихальні шляхи сторонніх речовин

некваліфіковане введення лікарських речовин

ускладнення пневмонії

107. Типові симптоми плевриту:

грудний тип дихання;

шуми тертя або плескоту;

хрипи;

горизонтальна лінія притуплення перкусійного звуку.

108. Плеврит відрізняється від перикардиту за наступними симптомами:

шуми за плевриту співпадають із вдихом і видихом;

шуми за плевриту співпадають із систолою або діастолою;

шуми за плевриту однобічні;

шуми за плевриту двобічні.

109. Стоматит:

запалення слизової оболонки ротової порожнини;

запалення слизової оболонки глотки;

запалення навкологлоткових мигдаликів;

виразки язика.

110. Фарингіт:

запалення слизової оболонки ротової порожнини;

запалення слизової оболонки глотки;

запалення глотки, навкологлоткових мигдаликів і м’якого піднебіння;

запалення м’якого піднебіння.

111. Для видалення сторонніх тіл зі стравоходу застосовують:

зонд Черкасова;

зонд з мандреном і оливою;

ЗМВ-1;

двопетлевидний зонд Хохлова.

112. У рубці під дією мікроорганізмів утворюються:

молочна кислота;

хлоридна кислота;

ЛЖК (КЖК);

оцтова кислота.

113. рН вмісту рубця в нормі становить:

6,8 – 7,2

6,0 – 6,5;

7,5 – 8,0;

5,5 – 6,0.

114. Частота скорочень рубця у ВРХ в нормі за 5 хвилин становить:

3 –5;

5 – 8;

8 – 12;

12 –16.

115. Один із найбільш постійних симптомів хвороб системи травлення у великої рогатої худоби, це:

тимпанічний звук у ділянці рубця;

розлади відрижки;

пригнічення загального стану;

розлади жуйки.

116. Румінаторні препарати, що застосовують для лікування гіпотонії рубця:

Атропіну сульфат;

Настойка кореневища білої чемериці;

Аміридину гідрохлорид;

Натрію сульфат.

117. Причини ацидозу вмісту рубця:

згодовування великої кількості бобових концентратів;

згодовування великої кількості злакових концентратів;

згодовування карбаміду;

згодовування кукурудзи в стадії молочно-воскової стиглості.

118. Причини алкалозу вмісту рубця:

згодовування великої кількості бобових концентратів;

згодовування великої кількості злакових концентратів;

згодовування карбаміду;

згодовування кукурудзи в стадії молочно-воскової стиглості.

119. Причини травматичного ретикуліту:

травми сітки з боку грудної клітки;

попадання гострих металевих предметів у сітку;

згодовування грубих, жорстких кормів;

згодовування мучнистих кормів.

120. Основним сприяючим фактором розвитку травматичного ретикуліту є:

гіподинамія;

гіпотонія передшлунків;

спотворення смаку;

тривале голодування.

121. Для визначення болісності сітки використовують:

надавлювання на мечоподібний хрящ;

перкусію в ділянці 8–10 міжреберних проміжків;

збирання шкіри в складку на задньому схилі холки;

проводку тварини.

122. Гастрит за характером ексудату буває:

гіперацидний

катаральний

гіпоацидний

фібринозний.

123. Основний патогенетичний механізм гіперацидного гастриту, це:

зниження активності пепсиногену;

посилення перистальтики кишечнику;

пілороспазм;

збільшення кількості вільної соляної кислоти.

124. Причини первинної тимпанії:

згодовування зеленої маси бобових;

закупорення стравоходу;

напування тварин холодною водою після годівлі;

гіпотонія передшлунків.

125. За характером газоутворення тимпанія буває:

простою;

пінявою;

комбінованою;

- вуглекислою.

126. Причиною загибелі тварин за тимпанії є:

серцева недостатність;

асфіксія;

розрив діафрагми;

перитоніт.

127. Протибродильні препарати, що застосовують за тимпанії, це:

Іхтіол;

свіже молоко;

Тимпанол;

молочну кислоту.

128. До хвороб із синдромом колік та явищами перитоніту відносять:

розширення шлунка;

інвагінацію кишечнику;

катаральну ентералгію;

тромбоемболічні коліки.

129. До хвороб із синдромом колік без явищ перитоніту відносять:

метеоризм кишечнику;

заворот кишечнику;

хімостаз;

інвагінацію кишечнику.

130. У коня втрачений апетит, швидко наростають симптоми колік

під час зондування виділяються гази, перистальтика тонкого кишечника відсутня, жовтушність кон’юнктиви. Діагноз:

копростаз;

заворот товстих кишок;

хімостаз;

катаральна ентералгія.

131. Лікарські препарати, що є першочерговими для усунення спазму кишечнику за катаральної ентералгії, це

Глауберова сіль;

Атропіну сульфат;

Гексаметилентетрамін;

Но-шпа.

132. Основним ланцюгом патогенезу первинного розширення шлунка є:

зменшення виділення соляної кислоти;

пілороспазм;

посилене газоутворення;

серцева недостатність.

133. Для лікування розширення шлунка застосовують:

зондування;

ферменти;

спазмолітики;

очисні клізми.

134. Для лікування катаральної ентералгії застосовують:

Анальгін;

Атропіну сульфат;

зондування;

молочну кислоту.

135. Характерними для патології печінки є синдроми:

жовтяниця;

анемія;

холестаз;

лейкоцитопенія.

136. Ліпотропну дію мають лікарські препарати:

Ліпомід;

Дипромоній;

Метіонін;

Гексаметилентетрамін.

137. Захворювання печінки, що може ускладнюватись розвитком асциту:

гнійний гепатит;

цироз;

гепатодистрофія;

амілоїдоз.

138. Жовчогінну дію мають:

аскорбінова кислота;

алохол;

глюкоза 40% розчин;

атропіну сульфат.

139. Препарати, що застосовують як гепатопротектори під час патології печінки, це:

Папаверин;

Есенціале;

Вітогепат;

Піпольфен.

140. Захворювання печінки, що перебігають із підвищеною температурою тіла, це:

цироз печінки;

гепатодистрофія;

гострий паренхіматозний гепатит;

амілоїдоз печінки.

141. У разі механічної жовтяниці в крові збільшується вміст:

непроведеного через печінку білірубіну;

проведеного і не проведеного через печінку білірубіну;

проведеного через печінку білірубіну;

вміст білірубіну не змінюється.

142. У разі гемолітичної жовтяниці в крові збільшується вміст:

непроведеного через печінку білірубіну;

проведеного і не проведеного через печінку білірубіну;

проведеного через печінку білірубіну;

вміст білірубіну не змінюється.

143. У разі паренхіматозної жовтяниці в крові збільшується вміст:

непроведеного через печінку білірубіну;

проведеного і не проведеного через печінку білірубіну;

проведеного через печінку білірубіну;

вміст білірубіну не змінюється.

144. Причинами паренхіматозного гепатиту є:

гострі інфекційні хвороби;

хронічні інтоксикації;

анемії;

гострі отруєння.

145. Причиною жирового гепатозу у корів є:

висококонцентратний тип годівлі;

згодовування неякісних кормів;

отруєння пестицидами;

гострі інфекційні захворювання.

146. Порушення білкового обміну за хвороб печінки характеризуються:

гіперальбумінемією;

диспротеїнемією;

гіпоальбумінемією;

гіпопротеїнемією.

147. До індикаторних для патології печінки ферментів відносять:

аспарагінову амінотрансферазу;

альфа-амілазу;

каталазу;

аланінову амінотрансферазу.

Додаток А

Аналіз годівлі і утримання тварин

Ферма (відділення) ______________________________________________

Господарство ______________________________________________________________

(назва господарства)

Раціон годівлі тварин

№

п/п

К.од. (кг)

Кількість (кг)

Перетравний прот. (г)

Цукор (г)

Кальцій (г)

Фосфор (г)

Каротин (мг)

Всього: ______________________________________________________

Норми ВИЖа _________________________________________________

Збалансованість раціону ________________________________________

Цукрово-протеїнове відношення раціону__________________________

2. Структура раціону (у % по живності):

грубих __________ , соковитих _________ , концентрованих __________ .

Дані лабораторних досліджень кислих кормів

№п /п

Вид корма

Загальна кислотність

Абсолютне співвідношення кислот, %

молочна

оцтова

масляна

1.

силос

2.

сінаж

3.

жом

4. Загальна санітарно-гігієнічна оцінка ферми __________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Додаток Б

Схема клінічних показників великої рогатої худоби

Да

та

Кіль­

кість

Температура,%

Пульс / хв

Дихання / хв

Тони серця

Румінація за 2хв

Печінка

Хвостові хребці

37,5-39,5

Вище 39,5

50-80

Вище 80

12-25

Вище

25

Норма

Глухі, розщ.

2 - 5

Меньше 3

Норма.

Збіль­шена

Норма.

Остеоліз

1, 2, 3

Інші клінічні зміни ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Додаток С

Схема лабораторних досліджень крові

Дата

Кіль­кість

Загальний білок, г %

Резервна лужність, мг %

Кальцій, мг %

Неорганічний фосфор, мг %

Каротин, мг %

8,60 – нижче

7,35 7,25

460 – нижче

540 460

10,0 – нижче

12,0 10,0

4,5 – нижче

6,0 4,5

0,375 – нижче

2,28 0,375

Додаток Д