5. Форми фінансування підприємств

Основне завдання фінансової діяльності підприємств полягає в мобілізації капіталу для фінансування їх операційної та інвести­ційної діяльності. Термін «фінансування» характеризує всі заходи, спрямовані на покриття потреби підприємства в капіталі, які включають мобілізацію фінансових ресурсів (грошових коштів, їх еквівалентів та майнових активів), їх повернення, а також відносини між підприємством та капіталовкладцями, які з цього випли­вають (татіжні відносини, контроль та забезпечення).

Періїї ніж перейти до вивчення механізмів залучення фінансо­вих ресурсів суб'єктами господарювання, розглянемо основні форми фінансування. Їх здебільшого класифікують за такими кри­теріями:

а) залежно від цілей фінансування: фінансування при заснуванні підприємства, на розширення діяльності, рефінансування, санаційне фінансування.

б) за джерелами надходження капіталу: зовнішнє, внутрішнє.

в) за правовим статусом капіталодавців (інвесторів) щодо підприємства: власний капітал, залучений капітал.

Форми фінансування підприємств схематично показано на рис.1.4.

цілі фінансування

джерела надходження капіталу

правовий статус інвесторів

Власний капітал може бути сформований за рахунок внесків власників підприємства, амортизаційних відрахувань або шляхом реінвестування прибутку.

Позичковий капітал, як і власний, може бути мобілізований із зовнішніх та внутрішніх джерел. До зовнішніх джерел формування позичкового капіталу належать:

• кредити банків (довго- і короткострокові);

• кредиторська заборгованість за матеріальні цінності, виконаніі роботи, послуги;

• заборгованість за розрахунками (з одержаних авансів, з бюджетом, з оплати праці тощо).

До внутрішніх джерел формування позичкового капіталу можна віднести:

■ нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі т. ч. так звані стійкі пасиви);

■ доходи майбутніх періодів.

Як джерела фінансування можна розглядати фінансові ресурси підприємств, що формуються в результаті реструктуризації активів, під чим розуміють заходи, пов'язані зі зміною складу та структури окремих позицій активів. У рамках реструктуризації активів розглядають також амортизаційні відрахування і кошти, і одержує підприємство в результаті дезінвестицій. Щоправда, дискусійним є питання віднесення дезінвестицій до зовнішніх джерел фінансування.

У підприємств можуть бути різні альтернативи залучення капіталу. Звичайно, не можна надати однозначних рекомендацій щодо вибору тієї чи іншої форми фінансування. В одних випадках фінансові ресурси слід формувати через збільшення власного капіталу, в інших — на основі залучення додаткових позичок. Для одних підприємств вигіднішою є можливість використовувати внутрішні джерела фінансування, для інших — внутрішні. Фінансовий менеджер під час прийняття рішень що-вибору найбільш прийнятної форми фінансування повинен скористатися відповідними критеріями, про що йтиметься у ступному параграфі.

Теорії фінансування підприємств

Класична теорія фінансування. Згідно з класичним підходом процес формування фінансових ресурсів підприємства слід розглядати як «допоміжну функцію другого порядку», яка повинна забезпечити підприємство необхідним капіталом для здійснення інвестицій з метою підвищення ефективності виробничої діяльності. В рамках класичної теорії виокремлюють дві основні концепції:

• теорія інвестування;

• теорія фінансування.

У теорії інвестування досліджується широкий спектр питань, пов’язаних зі здійсненням інвестором капіталовкладень, у т.ч. питання фінансового аналізу, оцінки інвестиційної привабливості об’єктів вкладень, планування фінансових інвестицій тощо. Теорія фінансування вивчає питання оптимізації процесу залучення фінансових ресурсів з погляду капіталоодержувача, за заданих напрямків інвестування та обсягів потреби в капіталі.

Неокласична теорія (теорема іррелевантності). Неокласична теорія управління фінансами підприємств досліджує процеси, що відбуваються на ринку капіталів, і побудована на гіпотезі досконалого ринку. Як вихідний пункт сучасної неокласичної теорії фінансів підприємств можна розглядати дискусії кінця 50-х років навколо такої проблеми, як оптимізація структури капіталу підприємства. В основі цих дискусій – питання впливу рівня заборгованості на вартість залучення фінансових інвестицій (капіталу).

Теорія оптимізації портфеля інвестицій ( автор Г. Марковіц). Сутність її полягає в тому, що вкладення заданого обсягу інвестиційного капіталу в один об’єкт інвестицій є ризикованішим, ніж інвестування цієї ж суми в різні об’єкти (диверсифікація).

Модель оцінки дохідності капітальних активів (САРМ). Модель САРМ характеризує процес формування ринкової ціни окремих цінних паперів (інших об’єктів реальних і фінансових інвестицій) за умов досконалого ринку капіталів та з урахуванням систематичного ризику, який не підлягає диверсифікації.

Неоінституційна теорія фінансування. На відміну від неокласичної, неоінституційна теорія фінансування досліджує діяльність окремих інституцій та фінансові відносини, які виникають між ними, у комплексі та взаємозв’язку. Головна мета неоінституційної теорії – узгодити фінансові відносини та умови відповідних договорів таким чином. Щоб забезпечити баланс інтересів принципала та агента.

Концепція максимізації вартості капіталу власників. Згідно з цією концепцією діяльність менеджменту підприємства в цілому і фінансового менеджменту зокрема оцінюється за критерієм максимізації капіталу, який належить власникам.