Висновки

Отже, у ході написання курсової роботи актуальність вивчення замаху на злочин повністю підтвердилася.

Злочин, відповідно до кримінального права, в процесі своєї реалізації проходить ряд етапів, які в науці кримінального права називаються стадіями вчинення злочину. В більшості випадків вчинення злочину суб‘єкт спочатку створює умови для вчинення злочину, потім виконує дії, що посягають на охоронюваний об’єкт і лише після цього повністю реалізує злочинний намір. Отже, стадії злочинної діяльності можна визначити як певні етапи розвитку злочинної діяльності від її початку і до досягнення кінцевого результату, що є відображенням фактів об’єктивної дійсності.

Замах характеризується суб’єктивними та об’єктивними ознаками, які мають свої властивості. З об’єктивної сторони замах це суспільно-небезпечне діяння, що безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, ця безпосередність полягає в тому, що дії винного можуть створювати, але ще не створили, з причин, що не залежать від волі винного склад закінченого злочину, а отже основний зміст замаху в неповному, частковому виконанні об’єктивної сторони складу злочину. Другою ознакою об’єктивної сторони є незавершеність злочину, яка полягає в відсутності однієї або декількох ознак передбачених відповідною статтею Особливої частини КК України. При дослідженні даної ознаки автор вказує, що необхідно розмежовувати незавершеність злочинів із формальним складом - де незавершеність виявляється у неповному виконанні всіх дій, які входять в об’єктивну сторону конкретного злочину та матеріальним складом, де незавершеність злочину – це відсутність намірів вказаних у статті Особливої частини.

Обставини через які злочин не доводиться до кінця, що не залежить від волі винного, можуть бути як суб’єктивного так і об’єктивного характеру. З суб’єктивної сторони замах на злочин характеризується лише умисною формою вини. Причому судова практика, як і доктрина права притримується позиції, згідно якої при замаху на злочин можливий лише прямий умисел. Разом з тим, деякі науковці стверджують, що теоретично замах можливий і з непрямим умислом, але одночасно вказують, що практично довести умисел злочину на вчинення нереально, або взагалі неможливо. Проте, автор погоджується з позицією тих науковців, які стверджують, що замах можливий лише з прямим умислом. Отже, правильне розуміння та виділення ознак замаху на злочин дозволяє уникнути помилок в практичній діяльності.

Оосбливу увагу слід приділяти також відмежуванню статей попередньої злочинної діяльності: замаху від готування до злочину та від закінченого злочину. Так, замах на злочин і готування – це дві самостійні стадії злочинної діяльності, які відрізняються за своїми об’єктивними ознаками, ступенем і характером суспільної небезпечності. Оскільки при замаху безпосередньо починає виконуватися об’єктивна сторона злочину, а при готуванні, дії, що його утворюють ще не входять до об’єктивної сторони: при замаху наявна безпосередня загроза настання злочинного наслідку, або вже настали певні наслідки, а при готуванні дана загроза настання дуже відділена від злочинного наслідку і практично не створює загрози його настання для об’єкту, що охороняється законом. Отже, при готуванні до злочину створюються умови для подальшого вчинення злочину, а при замаху на злочин безпосередньо вчиняється злочин, виконується суб’єктивна сторона злочину. Отже, в більшості випадків розмежування цих стадій не є складними, але при цьому обов’язкове врахування об’єктивних і суб’єктивних ознак готування до злочину та замаху на злочин.

Сутність замаху на злочин визначається і відмежуванням його від закінченого злочину. Основною ознакою розмежування також виступає об’єктивна сторона злочину. Замах на злочин характеризується неповним виконанням об’єктивної сторони, що може проявлятися у відсутності вказаного злочинного наслідку для злочинів з матеріальним складом, та у неповному виконанні всіх дій, які утворюють об’єктивну сторону у злочинах з формальним складом. Ще однією важливою ознакою розмежування є незавершеність злочину, з причин, що не залежать від волі винного. Отже, розмежовуючи замах на злочин і незакінчений злочин, обов’язково враховується спрямованість умислу винної особи та конструкцію конкретного складу злочину, а також основи загального теоретичного вчення про стадії злочинної діяльності.

Відповідальність за замах визначається за тією статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за певний злочин, з обов’язковим посиланням на ст.15 Загальної частини КК України і обов’язковим визначенням також і відповідної частини ст.15 КК України. Кримінальна відповідальність за замах настає незалежно від ступеню тяжкості злочину, на відміну від готування, при якому караним є підготовчі дії до тяжких чи особливо тяжких злочинів.

При притягненні особи до кримінальної відповідальності за замах на злочин сучасне кримінальне право притримується принципу факультативного пом’якшення покарання. Ця позиція також підтримується автором, оскільки принцип обов’язкового пом’якшення покарання за замах в певних випадках суперечить принципу максимальної індивідуалізації покарання відповідно до тяжкості та суспільної небезпечності вчиненого діяння та особи злочинця.