1 Загальна характеристика і класифікація електричного транспорту

Залежно від призначення електричний транспорт можна розділити на магістральний, міський і промисловий.

Магістральний – це в основному залізничний транспорт, який виконує перевезення вантажів і пасажирів на відносно великі відстані з використанням електровозів, тепловозів та електропоїздів.

Промисловий електричний транспорт виконує перевезення різноманітних вантажів по території промислового підприємства. Цей транспорт може бути різноманітним: якщо це відкрита розробка – цей транспорт близький до магістрального (промислові тепловози й електровози, тягові агрегати, самохідні думпкари); якщо це машинобудівельний завод, де використовуються електрокари, автозавантажувальники – цей транспорт близький до міського.

Міський електротранспорт застосовуються для перевезення пасажирів у містах. Найбільш розповсюдженим міським електротранспортом є трамвай і тролейбус, а у найбільш великих містах використовується метрополітен.

Електротранспорт може бути автономним, коли джерело електроенергії (дизель-генератор, акумуляторна батарея, паливні елементи) встановлюється безпосередньо на рухомому складі - це електробуси (автобус з двигуном внутрішнього згорання та електричною передачею), електромобілі, тепловози.

Перевагами такого виду транспорту є те, що він не потребує контактної мережі, а недоліком те, що джерело живлення має велику вагу й обмежену потужність, що зменшує його провізну спроможність або радіус дії.

Контактний транспорт забезпечується живленням від контактної мережі, не має недоліків автономного транспорту, але може працювати лише тільки там, де є контактна мережа.

У цьому відношенні найкращі показники повинен мати комбінований транспорт, який може одержувати живлення як від контактної мережі, так і від автономного джерела живлення. Але дороговизна, велика маса електрообладнання, складність виготовлення не дозволяють широко використовувати цей вид транспорту.

Електротранспорт може виконуватись рейковим і безрейковим. Останній більш маневрений, але потребує наявності доріг з якісним покриттям і використовує більше електроенергії. В умовах міста доцільно застосовувати рейковий транспорт для швидкісного трамваю або метрополітену, бо в цьому разі рейковий шлях не займає проїзну частину вулиці і не обмежує рух автомобільного транспорту.

Контактний електричний транспорт може бути виконаний як із живленням на постійному струмі, так і на змінному струмі промислової частоти. Останній використовується на магістральних залізничних коліях з напругою в контактній мережі 25 кВ. В умовах міста за правилами електробезпеки використання напруги більше 1000В у повітряній контактній мережі заборонено. А при такому рівні напруги використання змінного струму малоефективне через високу індуктивність контактної мережі. Класифікація електричного транспорту подана на рис.1.1.

В Україні на міському електротранспорті використовується постійний струм напругою 600 В для трамваїв і тролейбусів і 825 В для метрополітену, за кордоном – 550-750 В постійного струму для трамваїв і 750-1100 В – для метрополітену.

На електричному рухомому складі можуть застосовуватись тягові електродвигуни (ТЕД) як постійного струму, так і безколекторні двигуни змінного струму (синхронні або асинхронні). Використання безколекторних ТЕД потребує застосування статичних перетворювачів, що ускладнює електричну схему рухомого складу. Але такі ускладнення виправдовуються за рахунок того, що тягові електричні двигуни змінного струму мають значно вищу надійність порівняно з машинами постійного струму.

Класифікація міського електричного транспорту представлена на рис. 1.2.