Добавил:

Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Уманский государственный педагогический университет им. П. Тычины

Предмет:

[НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Файл:

Л.4-5.docx

Скачиваний:

Добавлен:

01.07.2025

Размер:

284 Кб

Скачать

☆

<<< < Предыдущая 1 2 3 45 / 55

Історія ставлення до інвалідів

Сучасне ставлення до людей з обмеженими можливостями, як і раніше багато в чому схоже з тим ставленням і поданням про таких людей, яке існувало в минулому. Прикладами такого ставлення рясніють міфи, літературні та театральні твори, фольклор, біографічні та історичні матеріали, а також фільми. Чітке розуміння того, на чому будується ставлення до інвалідності, має важливе значення для усвідомлення того факту, що негативне ставлення та стереотипи про інвалідів протягом багатьох століть підкріплюються самим суспільством і релігією. У цьому матеріалі ви можете ознайомитися з тим, як деякі типи ставлення до людей з обмеженими можливостями в процесі суспільного розвитку трансформувалися у відношення до інвалідів, яке превалює в західному суспільстві на сьогоднішній день. Подібне ставлення століттями зберігалася у багатьох культурах в усьому світі. Будь-яка з описуваних нижче тем або періодів може бути включена в навчальну програму для того, щоб діти могли отримати більше уявлення про упередженнях, які існують щодо інвалідів.

Історичний екскурс: включає в себе Давню Грецію і Рим, феодальну і середньовічну Європу, епоху Відродження, 19-е століття, 20-е століття, період Третього Рейху, боротьбу за права і руху в 20-м столітті, і 21-е століття

Історичний екскурс

теми

Стародавня Греція і Стародавній Рим

На Заході уявлення про людське тіло навіяні уявленнями про «прекрасне тілі», існував у Стародавній Греції і Стародавньому Римі. Цей ідеал, який можна спостерігати в скульптурних зображеннях фізичної досконалості, наприклад, в скульптурі метальника диска, був об'єктом повсюдного обожнювання, особливо серед патриціїв (правлячого класу).

Статуя дискобола є ідеалізованим відображенням фігури чоловіка, що займається спортом.

Філософ Аристотель радив позбавлятися від дитини, який був позбавлений досконалості. За законами Давньої Греції новонароджена дитина навіть не вважався дитиною до закінчення семи днів від моменту народження, і тому від нього можна було позбуватися з чистою совістю. Саме на цьому грунті виникли зміцнілих погляди про те, що «хороші» це прекрасно, а потворні і покалічені це «погано».

Феодальна і середньовічна Європа

У феодальній і середньовічній Європі інваліди здебільшого були частиною сім'ї або групи людей, що обробляють землю або працюють в маленьких майстернях. Але в часи соціальних потрясінь, епідемій мору або чуми, інваліди часто ставали козлами відпущення, грішниками або представниками сил зла, через які на суспільство звалювалися всі ці нещастя.

Під час епідемій чуми тисячі людей, прозваних флагеллантов, мандрували по Європі, займаючись самобичуванням і намагаючись зробити себе більш «святими», щоб уникнути чуми. Вважалося, що чим більше ти каєшся, тим менше у тебе шансів захворіти або стати інвалідом. Боязнь стати спотвореним або просто відмінним від інших була воістину величезною. Якщо ви були іншим, ви якимось чином виділялися, і подібне упередження збереглося й донині.

У 15-му столітті чорна магія і сили зла вважалися всюдисущими. Мартін Лютер, основоположник протестантизму, кажучи про дітей з вродженими вадами, сказав:

«Віднесіть недоумкуваті дитя до річки і утопите його».

У 16-му столітті в Голландії люди, хворі на проказу, вважалися грішниками, і все їхнє майно конфісковували державою, і вони були змушені існувати на пожертвування здорових людей. Якщо такі розкаялися грішники вели досить смиренний образ життя, то вважалося, що після смерті їм уготовано місце в раю.

Епоха Відродження

Епоха Відродження, заснована на класичних уявленнях стародавніх греків і римлян, відродила ідею прекрасного тіла. На тисячах полотен зображувалися ідеалізовані людські тіла досконалих форм, незважаючи на те, що в ті часи багато людей були далекі від досконалості і у багатьох були шрами від віспи.

Одним з яскравих прикладів є герцог Урбіно. Є кілька добре відомих картин, на яких він зображений в одному і тому ж ракурсі. Відомо, що невидима на портретах частину обличчя графа виглядала знівеченої.

19-е століття

У 19-му столітті сегрегація людей з обмеженими фізичними можливостями стала ще більш вираженою. Працівники повинні були бути фізично розвиненими для виконання рутинної роботи на фабриках і заводах. Інваліди відкидалися.

Вони розглядалися як «заслуговують убогості», на противагу ледачим людям, «негідним убогості», і за Законом про надання допомоги незаможним їм надавалися місця в майстернях або гроші з громадських фондів. Інваліди в пошуках адекватного лікування та допомог ставали все більш і більш залежними від медиків.

В кінці 19-го століття все більше вчених, письменників і політиків стали тлумачити дарвінівську теорію еволюції та природного відбору в своїх інтересах.

Ці прихильники «євгеніки» вважали, що вони могли поліпшувати якість «роду людського» за рахунок селекційного відбору. Вони вважали, що люди з фізичним вадами (особливо з вродженими) послаблюють генофонд нації і знижують її конкурентоспроможність.

Все більше і більше людей з обмеженими можливостями довічно ізолювалися в спецустановах для осіб однієї з ними статі або піддавалися стерилізації. Існували спеціальні школи і денні інтернати, які не дозволяли інвалідам і звичайним людям спільно рости і співіснувати.

Прихильники євгеніки ратували за подібні заходи і домоглися в цьому питанні великих успіхів, грунтуючись при цьому на лженауки. У 90-х роках 19-го століття Мері Денді, активна прихильниця євгеніки, у своїй роботі про слабоумстві серед дітей шкільного віку стверджувала, що діти, які визнані психічно хворими, «повинні були ізольовані до кінця життя». Це призвело до створення Королівської комісії у справах розумово відсталих, яка опинилася в полоні уявлень прихильників євгеніки.

Подібні теорії стали особливо затребуваними в ті часи, коли такі промислово розвинені країни як Німеччина, Франція, Англія та США конкурували один з одним у спробі створити імперії. Усвідомлення переваги своєї раси для творців імперій було особливо важливим.

У 1881 році Міжнародний конгрес в Мілані оголосив мову жестів поза законом, через острах того, що глухі люди витіснять в кінцевому підсумку людей без порушень слуху.

Початок 20-го століття

У першій половині сторіччя ідеї прихильників євгеніки здобули підтримку ряду благодійних фондів, що призвело до сплеску стерилізації людей з фізичними недоліками і приміщенню їх у заклади закритого типу. У 37 штатах США глухі від народження жінки і всі особи з низьким IQ (коефіцієнтом розумового розвитку, який визначається за результатами тенденційного тестування) віком до 70 років в 20-х і 30-х роках 20-го століття піддавалися стерилізації. У сімнадцяти штатах подібні законодавчі акти були включені до зводу законів аж до 80-х років 20-го століття.

У Великобританії Закон про розумову неповноцінність від 1913 року строго розділяв непрацездатних осіб на такі категорії:

Ідіоти - особи з таким рівнем розумової відсталості, який не дозволяє їм протистояти звичайним фізичним небезпекам.

Імбецили - люди з розумовою відсталістю (не досягає рівня ідіотії), які все ж не здатні доглядати за собою і вести свої справи, або, якщо мова йде про дітей, нездатні навчитися вищезгаданим навичкам.

Недоумкуваті - особи з розумовою відсталістю (не досягає рівня імбецильності), які все ж потребують догляду, нагляду та контроль в інтересах їх власного захисту або захисту оточуючих. Або, якщо мова йде про дітей, особи, які в принципі внаслідок подібної розумової недостатності нездатні належним чином проходити навчання у звичайних школах.

Морально дефективні - особи з розумовою відсталістю, що поєднується зі стійкими патологічними або кримінальними нахилами, які потребують особливого догляду, нагляду та контролю з метою захисту оточуючих.

У першій половині 20-го століття 50 тисяч дітей, що мали фізичні вади і зазнавали труднощі в спілкуванні, і понад 500 тисяч дорослих людей були укладені в спецустанови (багато було звільнено в 80-тих роках). Діти, що зазнавали серйозні труднощі з навчанням, були визнані не піддаються навчанню, а діти з менш серйозними труднощами з навчанням аж до 1973 року направлялися в школи для недоумкуватих.

Третій рейх

У Німеччині, в період гітлерівського Третього рейху, був створений цілий ряд пропагандистських фільмів, що зображали інвалідів як «непотрібних нахлібників», тягар для держави, людей, які підлягали стерилізації або знищенню.

Художні фільми, такі як Ich klage an («Я звинувачую») (1941 рік, режисер Вольфгвнг Лібенейнер), який завоював приз на кінофестивалі у Венеції, грали вирішальну роль у виправданні концепції «вбивства з милосердя» в очах німецького суспільства. До 1945 року цей фільм подивилося 13500000 жителів Німеччини, і він справив великий вплив на суспільство (хоча відомо, що меншість не розділяло поглядів, пропагуватися в фільмі). Для отримання детальної інформації в розділі «Пропагандистські фільми».

У 1939-40-х роках 140 тисяч людей з фізичними та розумовими вадами загинули від рук лікарів Третього рейху. Кількість жертв було б набагато більшим, якби не повстання в Німеччині в 1940 році, очолені Галеном, Архієпископом Мюнхенським (проте, таємні вбивства тривали). Вбивства дітей-інвалідів тривали до 1945 року, і в цілому загинуло більше 100 тисяч дітей. Керівництво даними програмами знищення здійснювалося закладом, що розташований за адресою Тіергартен 4 в Берліні, тому ці програми отримали широку популярність як «програми Т4».

Рух за права людини в 20-му столітті

Починаючи з 1890-х років, інваліди борються за свої права, людська гідність і справедливість. У 20-х і 30-х роках 20-го століття сотні тисяч ветеранів Першої світової війни, не мали ніяких прав у Великобританії, провели кампанію «Право на працю» під егідою Національної ліги сліпих і людей з обмеженими можливостями. Вони створили перший рух інвалідів в цій країні, яке дозволило об'єднати людей з обмеженими можливостями для боротьби проти дискримінації.

У 1920-х роках на всій території Великобританії були створені об'єднання інвалідів-ветеранів війни. Вони проводили сидячі страйки, вимагаючи прийняття законодавства, яке забезпечило б їм право на прийом на роботу. У результаті, уряд встановив 3%-ную квоту, за якою роботодавці зобов'язані були приймати на роботу зареєстрованих інвалідів. У 1996 році ця міра була замінена прийнятим Законом про дискримінацію інвалідів.

У 1990-х роках активісти руху за права інвалідів у США провели кампанію проти евтаназії та сприяння суїциду під гаслом «Ні Т4!» (Див. вище розділ про Третьому рейху). За останні 30 років рух за права інвалідів істотно зміцнів. Активісти руху борються за припинення сегрегації, все більше батьків включаються в кампанію із захисту прав свіх дітей-інвалідів. Як правило, такі рухи, що борються за зміну ставлення суспільства до прав інвалідів, рідко показують у фільмах, що йдуть в широкому прокаті, і часто суспільству практично нічого про них не відомо.

21-е століття

Люди з обмеженими фізичними можливостями продовжують боротися за право користуватися громадським транспортом, отримувати доступ в будівлі, відвідувати школи та коледжі нарівні зі своїми друзями, а також право на отримання роботи. І, незважаючи на прийняті закони про цивільні права, такі як Закон про американців-інвалідів (1990 р.) і Закон про дискримінацію інвалідів (1995 р.), інваліди, як і раніше часто стикаються з тим, що в домінуючій культурі їх вважають відрізняються від всіх інших людей, в силу зберігаються в суспільстві стереотипів про людей з інвалідністю.

Будь-яка людина може в будь-який момент стати інвалідом або серйозно захворіти. Можливо, негативне ставлення до інвалідів та історичні стереотипи дозволяють людям відгородитися від цієї грубої реальності. Легше прийняти дані стереотипи, ніж визнавати індивідуальність, радість, біль, вигляд, поведінка та права людей з інвалідністю. Можливо, цим пояснюється те, чому боротьбу за рівноправність інвалідів називають «останнім рухом на захист громадянських прав».

Найбільше людям з інвалідністю хочеться того, щоб їх приймали такими, якими вони є, і щоб їх права гарантувалися законодавством і забезпечувалися на практиці.

Олімпійські ігри

Олімпійські ігри, що проводилися в Стародавній Греції, як і сучасні Олімпійські ігри, були торжеством фізичної доблесті і досконалості. Вважалося, що грецькі боги жили на горі Олімп, неподалік від Афін, і ігри проводилися в їх честь.

Сучасні Олімпійські ігри беруть свій початок в 1896 році.

Проводяться в наш час Паралімпійські ігри, на яких змагаються атлети-інваліди, як і раніше проходять окремо від традиційних Олімпійських ігор.

Відьми

У середні століття чаклунство стало асоціюватися з інвалідами. За часів «Великої полювання на відьом» в 1480-1680 рр.. Книга «Malleus Maleficarum», також відома як «Молот відьом», була перевидана 70 разів на 14 мовах. У цій книзі роз'яснювалося, як відрізнити відьом за їхніми фізичними або розумовими вадами, по «доказам» того, що вони «наводять порчу» на інших людей, або з того, що у них народжуються діти-інваліди. За всі Європі за чаклунство було страчено від восьми до двадцяти мільйонів людей, переважно жінок.

Серед цих людей було багато інвалідів.

Біблія

Біблія є однією з найважливіших книг в Західній культурі, і в ній міститься багато негативних згадок про людей з інвалідністю. Наприклад, у Розділі 21 «Третьої книги Мойсеєвої. Левит »говориться, що людина,« яка має на тілі є вада, не приступить, щоб приносити жертви Господу, вада на ньому, тому не приступить він, щоб приносити хліб свого Бога ». У Новому завіті говориться «відмовся від гріха» і ти зможеш «взяти ложе своє і йти до дому твого" (Від Луки, Глава 5). Інвалідність розглядається як послане Господом покарання: «зцілишся, якщо не будеш більше грішити» (Від Івана, Глава 9).

Фольклор

У фольклорі Великобританії та країн Європи інвалідність асоціюється зі злом. Брати Грімм збирали усні оповіді народів Північної Європи і перетворили їх на казки. Наприклад, відьма з казки «Гензель і Гретель» це потворна, сліпа і бридка стара з костуром. Образи, отримані нами в дитинстві, неминуче впливають на те, як ми сприймаємо інвалідів і як ставимося до них у більш дорослому віці. Цю історію як і раніше читають багато маленьких дітей. Такі казки лягають в основу багатьох дитячих фільмів, таких як «Принцеса-наречена» (1987 рік, Режисер Роб Рейнер, США). Див. Розділ про традиційні казках.

Розвага натовпу

У Стародавньому Римі проводилися в Колізеї гри включали в себе кидання дітей-інвалідів під копита коней, бої гладіаторів сліпих і битви карликів з жінками.

Люди з інвалідністю історично були об'єктом насмішок. Блазні при дворі, такі як блазень Генріха VIII Вільям Сомнера, часто були інвалідами, а на багатьох полотнах із зображенням королівського двору карлики виглядали виродками.

У 18 і 19 сторіччях «кораблі дурнів» з «божевільними» подорожували з порту в порт, і незмінно збирали натовпи роззяв, які сплачували гроші на те, щоб посміятися над нещасними. Після закінчення турне «дурнів» кидали напризволяще. У Лондоні в 18-му столітті люди відвідували «Бедлам» (лікарню Св. Марії з Віфлеєму) для того, щоб потішатися над душевнохворими.

Традицію продовжили цирки та шоу виродків. На Коні Айленді в США до цих пір проходить «Шоу виродків». Це цікавість і страх перед несхожим дає здоровим глядачам впевненість у своїй «нормальності». На цьому феномені побудований і вкрай успішний жанр фільмів жахів.

Пірати

Спочатку піратів визнавали, оскільки награбовані ними скарби сприяли створенню імперій. Однак до 19-го століття про піратів вкоренилася думка, як про огидні розбійників і грабіжників. У той час вони часто зображувалися злісними каліками, з пов'язками на очах, на дерев'яних ногах, з крюками. Згадаймо, наприклад, Джона Сільвера з твору Р.Л. Стівенсона або Капітана Крюка з книги Дж.М. Баррі. Насправді, у піратів задовго до всіх інших з'явилася проста система соціального забезпечення. Всі вони мали частку в доходах своєї зграї, і тому, якщо когось поранили і він ставав інвалідом, то йому давалися гроші на особисті потреби, і така людина навряд чи продовжував займатися мореплавством.

Прихильники євгеніки

Уїнстон Черчілль був прихильником Британського євгенічного суспільства, як і засновники Лейбористської партії Сідней і Беатріс Вебб і багато інших впливових інтелектуали лівого і правого спрямування. У 1913 році, коли був прийнятий Закон про розумову неповноцінність, і коли Черчілль був Міністром внутрішніх справ, в офіційному звіті про засідання парламенту згадується вислів Уїнстона Черчілля про те, що «безвідповідальні люди становлять загрозу для раси; суспільство слід позбавити від них ще до кінця наступного року ». Прихильниками євгеніки також були письменники Д.Х. Лоуренс, Г. Уеллс і Алдоус Хакслі, а також економіст Джон Майнарді.

Відповідно до Закону про розумову неповноцінність два родичі королеви-матері були поміщені в спецустанови, як і дядько Королеви - «втрачений принц» (історія принца розказана у фільмі «Загублений принц» виробництва ВВС, режисер Стівен Полякофф). Йому ще в дитинстві був поставлений діагноз «епілепсія», і до самої смерті він був ізольований від решти членів сім'ї.

Через подібних законів в Америці сестра Президента Кеннеді містилася в спецзакладі, і їй була зроблена лоботомія. Це підштовхнуло Кеннеді до проведення під час свого президентства реформи, в результаті якої люди, що зазнавали труднощі з навчанням, отримали можливість жити в суспільстві.

Карикатури

З винаходом друкарського верстата в 1480 році, коли більшість людей не вміли читати, карикатура стала популярним засобом для вираження своїх політичних і моральних поглядів. Протягом наступних 500 років для зображення зла, моральної слабкості і безпорадності створювалися карикатурні образи людей з інвалідністю.

Приниження особистості

У всі часи в історії, коли люди хотіли очорнити будь-кого, вони приписували такій людині якийсь фізичний недолік. Одним з ранніх прикладів є те, як монархи династії Тюдорів хотіли дискредитувати Річарда III, незаконно скинувши його з трону. Тюдори боялися того, що в результаті народного повстання спадкоємцям Річарда вдасться повернути собі трон. Історики династії Тюдорів зображували Річарда людиною з фізичними вадами, з помсти лишившим життя багатьох людей. Вчені досліджували за допомогою рентгенівських променів портрет Річарда, що висить у Національній галереї, і довели, що горб на картині був домалював через шістдесят років після його смерті.

Благодійність

Однією з основних заповідей в іудаїзмі, християнстві та мусульманстві з найдавніших часів було милосердя. Милосердя, як правило, вважається хорошою річчю, і в багатьох випадках це дійсно так. Однак, ставлення до милосердя, яке склалося в минулому, призвело до того, що люди з інвалідністю вважають деякі аспекти благодійності образливими. Ідея про те, що заняття благодійністю є одним із способів отримати прощення у Господа, призвела до того, що до людей з інвалідністю стали ставитися з жалем і заступництвом, а створення установ по догляду за «більш нещасними» у відриві від суспільства призвело до небажаної сегрегації . Сьогодні люди з інвалідністю потребують «прав, а не милосердя», хоча деякі з них як і раніше сподіваються на благодійників. Багато великих благодійні організації, створені не інвалідами, як і раніше продовжують випускати матеріали з поблажливим інтонаціями.

Пропагандистські фільми

У гітлерівській Німеччині для впливу на свідомість людей активно використовувався кінематограф. Крім художніх фільмів, в пропагандистських цілях часто використовувалося документальне кіно. Міністерством за расовими і політичних питань було випущено п'ять фільмів:

• Sunden der Vater

(«Гріхи батьків», 1935 рік)

• Abseits vom Wege

(«Зійшли зі шляху», 1935 рік)

• Alles Leben ist Kampf

(«Все життя боротьба», 1937 рік)

• Was du ererbt

(«Що ви успадкували", 1929 рік)

• Erbkrank

(«Спадковість», 1936 рік).

У цьому чорно-білому німому фільмі люди з фізичними та розумовими вадами були представлені як нелюдські, деградовані злочинці, в яких немає нічого людського. Герої фільму піддавалися всіляким маніпуляціям, виробляючи жахливе враження на глядача, а на екрані йшли титри про те, у скільки обходиться утримання таких людей. У фільмі були представлені грамотно поставлені і змонтовані інтерв'ю з інвалідами, яких знімали з нижнього ракурсу, з тим, щоб вони сильніше відрізнялися від звичайних робітників. Метою було домогтися згоди аудиторії з необхідністю обов'язкової стерилізації, а надалі, і з «вбивствами з милосердя». За наказом Гітлера цей фільм демонструвався у всіх кінотеатрах Німеччини.

• Opfer der Vergangehei

(«Жертви минулого», 1937 рік),

перероблений, більш відшліфований і професійний варіант фільму Erbkrank ("Спадковість").

Сучасна тематика

Більшість існуючих досі забобонів обумовлено багаторічним історичним впливом.

Велику стурбованість у співтовариства інвалідів викликають різні аспекти медичного обслуговування і надання медичної допомоги у Великій Британії, США і країнах Європи, наприклад:

• Скорочення обсягів державної підтримки, що призводить до обмежень у сфері охорони здоров'я;

• Політика «відмови в реанімації» (за рішенням медперсоналу) по відношенню до деяких інвалідам;

• Зростаюча потреба в добровільної евтаназії, яка в деяких випадках може бути використана для того, щоб позбутися від інваліда, «доставляє багато клопоту»;

• Перспектива генного втручання на пренатальної стадії з застосуванням знань, отриманих в ході роботи над розшифровкою генома людини, що спричинить за собою подальшу маргіналізацію людей з обмеженими можливостями.

Нижче наводиться список історичних особистостей, які навряд чи б існували, якщо подібна політика застосовувалася в минулому:

Бетховен (глухота)

Тулуз-Лотрек (деформація ніг)

Стівен Хоукінг (хвороба рухових нейронів)

Ейнштейн (дислексія)

Байрон (деформація стопи)

Ф.Д. Рузвельт (параліч обох ніг внаслідок поліомієліту з неможливістю самостійного пересування).

Рузвельт домігся досконалості в спробах приховати свій фізичний недолік, він ніколи не фотографувався в своїй інвалідній колясці, оскільки вважав: «Американський народ ніколи не проголосує за президента-каліку».

Уїнстон Черчилль (депресія)

Хелен Келлер (глухота, сліпота)

Танні Грей Томпсон, спортсмен (ущелина хребта)

... І багато інших

Рух по пропаганді творчості інвалідів

За останні 30 років силами цього руху була створена контр-культура, що надала інвалідам можливість самовираження. Представлений на цьому сайті DVD «Образи інвалідності?» (Disabling Imagery?) Включає в себе серію короткометражних фільмів, знятих кінематографістами-інвалідами, які вважають себе частиною цього руху. І все ж, поки ще не з'явилися художні фільми такого роду, які отримали б комерційне поширення.

Образ інваліда в російській пресі -

за даними моніторингу ЗМІ

Ольга Дроздова, «Перспектива»

У 2001 р. «Перспектива» проводила моніторинг ЗМІ, щоб з'ясувати, наскільки часто ця тема піднімається в ЗМІ і наскільки адекватно вона відображається. Джерелами інформації були центральні газети і телебачення.

Від перегляду телевізійних сюжетів у нас склалися такі враження. Багато телерепортажі, присвячені інвалідам, розповідають про їх творчих здібностях або спортивних досягненнях (або якихось над-здібностях). Передуючи сюжет, диктор говорить, що зараз піде мова «про дивовижний, сміливому людину», «який робить те, що не можуть і багато здорові люди». Проте вкрай рідко в сюжетах показана звичайне життя і умови (якщо вони не страхітливі), які необхідні для того, щоб людина не відчував себе інвалідом.

Аналізуючи публікації в друкованій пресі, ми перш за все, звертали увагу на зміст публікації та виділяли статті та інформаційні замітки. Більше половини - сухі повідомлення інформаційних агентств, статистика, коментарі до законодавчих актів, в основному, стосуються пенсій і пільг для інвалідів.

Решта - проблемні статті, нариси і репортажі, в яких, тим чи іншим чином, створюється образ людини з інвалідністю і формується ставлення до проблеми. Ми звертали увагу на такі показники. По-перше, інтонація. У більшості випадків інформація має нейтральний тон. Але це, в основному, стосується інформаційних повідомлень. У проблемних статтях і нарисах зберегти такий тон вдається не завжди. Найчастіше зустрічається пафос - приблизно в 20% («Тисячі людей зі здоровими руками і ногами ламаються від найменших ударів долі. Вона вистояла!"), Набагато рідше жалість - в 10%. Образлива або негативне забарвлення статті зустрічається вкрай рідко, але трапляється.

Слова, які надають статті ту чи іншу забарвлення.

Найбільш часто зустрічаються терміни, цілком коректні: слово «інвалід» використовується в 80% як основне. Рідше воно замінюється оборотом «людина (або люди) з обмеженими можливостями». Часто зустрічаються із зазначенням конкретного виду інвалідності людини: «інвалід-візочник», «сліпий», «незрячий», «глухий», «апмутант». Проте у ряді матеріалів ці визначення стають просторічні-буквальними: безрукий, безногий (майже в 10% випадках). Слово «безпорадний» вживаються приблизно в 7% статей і нарисів.

Коментар з приводу вживання слова «інвалід»:

В цілому, це визначення не викликає негативного ставлення з боку тих, стосовно кого воно вживається. Однак слід звернути увагу на ситуації, коли журналісти зловживають цим терміном. Наприклад, в одній зі статей - розповіді про одну подію, в якому брали участь двоє колясочників - з 2000 слів слово «інваліди» (без похідних) вживається 38 разів, хоча автор міг би називати їх по іменах, не побоюючись, що читачі не зрозуміють, про кого йде мова: імена обох героїв були названі тільки чотири рази. Хоча звичайно в матеріалах героїв часто називають по іменах, імені та по батькові і рідко, але вже зустрічається й таке, на прізвище, випереджаючи її словом «пан».

У рідкісних, практично поодиноких випадках у московської та центральній пресі вживаються терміни, які не можна не назвати образливими: «хворі», «ненормальні», «каліки» (іноді «безрукі і безногі каліки»), «тілесно каліки», «недолюдки», «фізично і розумово неповноцінні», «убогі», «виродки» і так далі. Причому, слова «каліка» або «хворий» іноді використовуються в матеріалах, які несуть, в цілому, позитивну інформацію. Наприклад, стаття про центр підготовки водіїв-інвалідів починається так: «Там вчать спортивного водіння і працевлаштовують безногих і безруких калік». Нарис про одну жінку: "Каліка не влізти на щаблі автобуса, не піднятися без пандуса по сходах». Цікава також стаття, в якій автор закликає використовувати політично коректний термін «людина з обмеженими можливостями», але тут же зауважує, що це дуже важливо «для хворого, для самого інваліда».

Буває, що журналіст після спілкування або інтерв'ю використовує в матеріалі «сленгові» вислови, які допустимі в середовищі «своїх» і навряд чи дуже доречні на газетній шпальті: «Зараз у них два" милиці "» - в сенсі два інваліди, "децепешкі" - ласкаве назву дітей, що мають ДЦП, «даунята» - дітей з синдромом Дауна.

Ще одне цікаве явище - вживання самоізобретенних конструкцій. Найцікавіші з них «наші непрацездатні товариші», «людина, що страждає інвалідністю», «хворий з обмеженими можливостями пересування». Ще час від часу використовуються штампи на кшталт «прикутий до візка», «приречений на нерухомість».

Наскільки часто журналісти використовують цитати і пряму мову, надаючи слово людям з інвалідністю? У нарисах і проблемних статтях, як правило, пряма мова використовується, але все одно не завжди (всього пряма мова використовувалася в 40 випадках).

Який образ людини з інвалідністю складається у читача після прочитання статей? Це, звичайно, дуже суб'єктивно, і ми віддавали собі в цьому звіт. Однак, в цілому, як звичайний, рядовий, просто має якийсь особливий досвід, людина, він представлений десь в 12-13% статей. Найчастіше людина з інвалідністю показаний як герой чи талант, рідше - як борець за свої права і страждалець. Гумор у статтях про людей з інвалідністю використовується вкрай рідко. Тільки одиниці поки вирішуються використовувати жарти та кумедні історії в своїх матеріалах, більшість сприймає гумор тут як блюзнірство.

Висновки

З усього переліченого можна зробити кілька висновків. Ця тематика залишається далеко не найпопулярнішою у ЗМІ, тобто суспільство поки що не вважає, що проблема інвалідів актуальною. Однак все-таки простежується тенденція до підвищення інтересу до неї (середнє щомісячне кількість публікацій в 2001 р - 21,5, у 2002 р. - 24,2, тобто їх кількість зросла, в цілому, на 12%). Це пов'язано, як нам здається, з кількома речами, знову-таки взаємопов'язаними. По-перше, влада стали приділяти цим проблемам більше уваги. Заява президента: «Одна з головних завдань держави - допомогти людям з обмеженими можливостями» було розтиражовано багатьма ЗМІ і дало привід для публікацій на цю тему у виданнях, які нечасто цікавляться цією тематикою. У Москві два роки тому прийнято закон про безбар'єрного середовища, і це теж привід до того, щоб час від часу звертатися до цієї проблеми. Щось у цій галузі відбувається, з'являються якісь дані, факти, офіційна статистика, які можуть використовуватися в створенні матеріалів.

Ілюстрації

Говорячи про образ, який складається в результаті тієї чи іншої публікації, не можна не сказати про ілюстрації. Ілюстрації звертають на себе увагу в першу чергу, привертають увагу до статті, тому «картинка» несе не менш важливу навантаження, ніж сам текст. Однак показати людину з інвалідністю - дорослого чи дитини - не так просто. Погодьтеся, що екологам або «дитячим» організаціям в цьому відношенні набагато простіше: зелений ліс, гарні рослини і граціозні рідкісні тварини або маленькі діти зазвичай викликають дуже позитивне до себе ставлення, тому вдале використання цих образів - справа техніки. Зовсім інша справа - показати людину з інвалідністю так, щоб формувати розуміння його проблем і змінити на краще ставлення до нього. Фотожурналісти і художники точно так же часто перебувають у владі стереотипів, тому з ними теж потрібно працювати, щоб домогтися бажаного. Ми знаємо, що ми маємо на увазі, коли говоримо про позитивний образ: людина показаний без акценту на його інвалідність, у вигідному ракурсі, «з усмішкою на обличчі» і т.д. Коли мова йде про дітей, краще показати дитину в товаристві інших дітей або в сім'ї. Однак все одно зробити це не так просто: якщо образ «людини на візку» вже більш-менш звичний, то намалювати "інші види інвалідності» складніше. Незрячої людини теж можна досить просто зобразити: тростину, темні окуляри або собака-поводир є деталями, які допомагають відразу здогадатися, хто мається на увазі. Але ось як показати на малюнку, фотографії або короткому ролику неслишашего людини або людини з ментальними проблемами? Все це поки що складно, і робота з художниками - довгий, болісний і цікавий процес.

(9) Заняття з дітьми за розуміння інвалідності

Ю. Симонова, М. Овчаренко, «Перспектива»

Діти - це наше майбутнє, тому важливо, щоб у них вже з раннього віку сформувалося правильне уявлення про людей з інвалідністю, щоб вони не боялися і не шкодували інвалідів. Молоді активісти в рамках проекту «Юридичний захист прав інвалідів в Росії: доступність освіти» проводять шкільні заняття в загальноосвітніх школах м. Москви зі спільного навчання, прийняттю іншого і толерантного ставлення до людей з обмеженими можливостями.

Заняття з розуміння інвалідності або так звані "Уроки доброти" - унікальні, вони сприяють формуванню позитивної громадської думки по відношенню до інвалідів та інтеграції їх у суспільство.

Навчальна базова програма складається з циклу інтерактивних занять з різноманітною тематикою: фізичні, соціальні та емоційні бар'єри, які стоять перед інвалідами, подібності та відмінності між людьми; усвідомлення і культура інвалідності; помилки в стереотипах по відношенню до інвалідів.

На уроках використовуються інтерактивні методи навчання: ігри, моделювання ситуації, характерних для різних форм інвалідності, показ відеофільмів, конкурси.

Основна мета занять - розповісти про труднощі та можливості інвалідів: які бувають інваліди, з якими труднощами і проблемами стикаються в сім'ї, в суспільстві, які пристосування необхідні для вирішення реалізації їхніх можливостей, де і ким можуть працювати, якими видами спорту та творчості можуть займатися, тобто показати людям без інвалідності, що інвалід така ж людина, як і все, і має такі ж права.

Тематичний план занять:

• стереотипи, що це таке, коріння забобонів;

• підходи до інвалідності (соціальний / традиційний);

• архітектурна доступність, для чого і для кого вона потрібна;

• чи можна вчитися разом і що для цього потрібно;

• етикет;

• адекватне ставлення до людини не такому, як ти.

Тематика занять однакова для всіх вікових груп учнів, але є відмінності в подачі матеріалу і в роботі з ним в різних вікових групах.

Молоді активісти мають великий досвід проведення шкільних занять, і їх результат видно наявності.

Ось думки вчителів і школярів:

«Мені сподобався результат. Заняття не були схожі на нудний класна година, вони торкнулися дітей. Це було видно по тих малюнків, плакатів, творів, які школярі зробили під враженням занять. Така форма роботи повинна бути постійна, вона потрібна і нам, і дітям, і самій школі в плані морального виховання ». Агеєва С.І. - Педагог школи № 672 м. Москви

«Проведення подібних занять у загальноосвітніх школах - необхідно. Ці уроки змінили ставлення дітей до людей з інвалідністю, зламали існуючі стереотипи ». Голомазова Г.В. - Директор школи № 783 м. Москви

«Ці уроки вселяють у нас віру в добро і розуміння один одного, віру в оточуючих нас людей. Такі уроки потрібно проводити у всіх школах, щоб якомога більше людей знали про проблеми інших і не обмежувалися своїми власними проблемами ». Лапіна К., 8 «А» клас.

(10) Матеріали для роботи з дітьми:

відомі люди з інвалідністю

Піфагор (569-475 рр.. До н. Е..)

Грецький філософ і математик.

Піфагору приписують твори з геометрії (теорема Піфагора), теорії чисел, астрономії, визначення основних музичних інтервалів (вважав, що небесні тіла підпорядковуються аналогічним законам гармонії - концепція "музики сфер"). Ми досі користуємося відкриттями Піфагора.

У Піфагора була епілепсія, через що у нього часто траплялися непритомність.

Юлій Цезар (102 або 100 до н. Е.. - 15 березня 44 до н. Е..)

Державний і політичний діяч, полководець, письменник.

Своїм завоюванням Галії Цезар розширив романський світ до берегів Атлантики і підпорядкував римському впливу сучасну Францію, а також почав вторгнення на Британські острови. Діяльність Цезаря докорінно змінила культурний і політичний вигляд Західної Європи і залишила незгладимий слід у житті наступних поколінь європейців.

Гай Юлій Цезар, володіючи блискучими здібностями військового стратега і тактика, отримав перемогу в битвах громадянської війни і став єдиновладним повелителем романського світу. Саме він почав реформування римського суспільства і держави, яка вже після його смерті призвело до встановлення Римської імперії. Ставши довічним диктатором, Гай Юлій Цезар централізував управління республікою. Його вбивство привело до відновлення громадянських воєн, занепаду Римської республіки і зародження Імперії, яке очолив усиновлений їм Октавіан Август.

У Цезаря також була епілепсія.

Людвіг Ван Бетховен (16.12.1770 року - 24.03.1827 року)

Німецький композитор, якого нерідко вважають найбільшим творцем усіх часів.

Його творчість відносять як до класицизму, так і до романтизму; насправді ж воно виходить за рамки подібних визначень: твору Бетховена - насамперед вираження його геніальної особистості.

Проблеми зі слухом у нього почалися ще в молодості, але незважаючи на прогресуючу глухоту він продовжував складати велику музику. З приводу своєї глухоти він одного разу сказав: «Я буду чути в раю».

Лорд Байрон (1788-1824)

Англійський поет-романтик; пер; з 1809 член палати лордів.

У своїх творах вивів розчарованого індивідуаліста-бунтаря, носія суспільних умонастроїв початку 19 століття. У 1816 покинув Англію. Учасник руху італійських карбонаріїв, національно-визвольної боротьби в Греції. Мотиви і образи поезії Байрона знайшли відображення в європейській літературі 19 століття.

У Байрона з народження була знівечена стопа, тому він сильно кульгав. У дитинстві через цю кульгавості його часто дражнили.

Луї Брайль (1809-1852)

Французький педагог, який розробив шрифт для сліпих.

У віці 3-х років втратив зір, а в 10 отримав першу стипендію Національного інституту для незрячої молоді в Парижі. Коли йому виповнилося 20, Брайль повідомив у пресі про свій винахід - системі писемності для сліпих, його букви представляли собою комбінації з шести точок, проколотих зі зворотного боку аркуша паперу.

Федір Михайлович Достоєвський (1821-1881)

Російський письменник, член-кореспондент Петербурзької Академії Наук.

Достоєвський в 1849 був заарештований і засуджений до страти, заміненої каторгою з наступною службою рядовим. У 1859 повернувся до Санкт-Петербурга. Творчість Достоєвського справила потужний вплив на російську і світову літературу.

Ще в молодості у Достоєвського почала розвиватися епілепсія. Достоєвський помер від епілептичного нападу.

Анрі Тулуз-Лотрек (1864-1901)

Французький живописець, художник, літограф.

Належав до однієї з найдавніших аристократичних сімей Франції. У підлітковому віці зламав обидві ноги і він залишився інвалідом. Позбавлений можливості вести традиційний для провінційного дворянина спосіб життя, вирішив присвятити себе живопису.

У 1884-1885 Лотрек переїхав на Монмартр, який був тоді центром паризького мистецького життя, де прожив практично до кінця днів. Тут він знаходив сюжети для більшості робіт. Він створив безліч кольорових малюнків, присвячених цирку і циркачам, малюнки і літографії з зображеннями велосипедистів, жокеїв та інших спортсменів, портрети видатних акторів і актрис, у тому числі Сари Бернар, і знамениту серію картин на теми, пов'язані з паризькими публічними будинками і життям їх мешканок. Тулуз-Лотрек одним з перших серйозно зайнявся створенням афіш, він підняв жанр рекламного плаката до рівня високого мистецтва.

Альберт Ейнштейн (1879-1955)

Фізик-теоретик, один з основоположників сучасної фізики.

Відомий насамперед як автор теорії відносності. Ейнштейн вніс також значний внесок у створення квантової механіки, розвиток статистичної фізики і космології. Лауреат Нобелівської премії з фізики 1921 («за пояснення фотоелектричного ефекту»).

У Ейнштейна була дизлексії, що означало, що він не міг вчитися так само, як більшість його товаришів по навчанню.

Франклін Рузвельт (1888 - 1945)

Президент США з 1932 р. по 1945 рр.. (Переобирався чотири рази і покинув свій пост тільки у зв'язку зі смертю).

Сучасники не тільки безмежно поважали його, а й різко критикували і навіть ненавиділи. Зараз з рідкісною одностайністю історики та політологи поділяють точку зору, що "Ф.Д.Р." є засновником сучасного американського інституту президентів. Крім того, у зовнішній політиці він з непохитною волею прийняв раніше, ніж більшість американців, виклик німецького націонал-соціалізму, японського імперіалізму та італійського фашизму.

У віці 38 років переніс поліомієліт, в результаті якого у нього паралізувало ноги. Він повинен був користуватися коляскою або милицями, але свою інвалідність приховував, оскільки був упевнений, що американський народ ніколи б не обрав інваліда в президенти.

Фріда Кало (1907-1954)

Художниця, інтерес до творчості якої не спадає і через 50 років від дня її смерті.

Фріда Кало, визнана сюрреалістка, почала малювати у 18 років під час одужання після страшної аварії, в яку вона потрапила. У 21 рік вона стала членом Мексиканської комуністичної партії. Незабаром вона вийшла заміж за Дієго Рівера (любов всього її життя).

Кало ампутують праву ногу, вона перенесла масу операцій на хребет. І незважаючи на це, вона активно працює, створюючи все нові й нові картини, що штовхають спостерігачів на більш інтенсивне інтерпретування своїх вражень. Стан її здоров'я остаточно погіршується, але на відкритті своєї першої в Мексиці виставки вона все ж таки присутня, щоправда лише в лежачому положенні.

Стівен Хокінг (нар. 1942 р.)

Астрофізик, Нобелівський лауреат.

С. Хокінг закінчив Оксфордський університет. Через три роки він першим у своїй групі здобув ступінь з фізики. Подальшим захопленням Стівена виявилася космологія - нею він зайнявся в Кембриджі. Під склепіннями цього університету подвижник науки став доктором космології зі ступенем професора математики.

У 21 рік Стівен почав спотикатися при ходьбі. А до 30 років молодий професор Кембриджського університету і один з провідних теоретиків-космологів міг пересуватися тільки за допомогою коляски.

Хокінг - видатний учений. Він фізик-теоретик, який нині працює на кафедрі фізики в Трініті-коледжі. Стівен Хокінг читає лекції, пише найцікавіші книги. Допомагає йому сучасна техніка. Інвалідний візок з електроприводом дозволяє пересуватися, а розташований під кріслом комп'ютер - говорити. Hа екрані дисплея швидко біжать слова і найбільш ходові фрази. Hажав кнопку (пальці однієї руки все-таки діють), Хокінг формує пропозицію, і електронний синтезатор вимовляє його вголос.

Професор Хокінг має 12 почесних ступенів, звання кавалера Ордена кавалерів шани і лауреата Нобелівської премії 1998 р. він отримав безліч нагород і є членом Королівського наукового товариства Великобританії, а також Національної Академії наук США.

Іцхак Перлман (нар. 1945 р.)

Скрипаль.

Один з найпопулярніших скрипалів кінця 20 століття. У віці чотирьох років хлопчик захворів на поліомієліт, після якого у нього віднялися ноги. І все ж, навіть не досягнувши десятирічного віку, почав виступати з концертами по ізраїльському радіо.

Дебют Перлмана відбувся в 1963 в Карнегі-холі; незадовго до цього він зробив перший запис для відомої фірми «Віктор». Перлман виконав і записав безліч скрипкових шедеврів, проте завжди тяжів до музики, що виходить за межі традиційного репертуару: зробив записи джазових композицій Андре Превіна, регтайм Скотта Джопліна, аранжувань з бродвейського мюзиклу "Скрипаль на даху", а в 1990-х роках вніс помітний вклад у відродження громадського інтересу до мистецтва єврейських народних музикантів.

Рей Чарльз, (1930-2004)

Музикант і співак.

Чарльз почав грати на фортепіано у дитинстві. У шість років втратив зір. З 1937 по 1945 роки навчався в музичній школі для сліпих, потім працював у різних оркестрах. У середині 1950-х рр.. він стає популярним, а його пісні очолювали хіт-паради. На концертах він грав не тільки на фортепіано, але і на саксофоні і показав себе досить вмілим керівником оркестру. У сімдесятих ім'я Рея Чарлза було занесено в "Зал слави" в категорії виконавців ритм-енд-блюз. Вклад Рея Чарльза в сучасну музику неможливо переоцінити.

Стіві Уандер (нар. 1950 р.)

Співак і музикант.

Стіві (Стівленд Морріс) осліп в дитинстві в результаті лікарської помилки. Незважаючи на це, у віці семи років Уандер почав вчитися грати на піаніно, у дев'ять років опанував грою на барабанах і губній гармошці. У 1961 він був помічений продюсером, і скоро добився популярності і комерційного успіху, який покриває його до цих пір. З приводу своєї сліпоти Уандер каже, що це - благословення, яке допомагає йому концентруватися на своїх почуттях і звуках.

Олексій Маресьєв (1916-2001)

Легендарний льотчик, Герой Радянського Союзу, прототип головного героя "Повісті про справжню людину" Б. Польового.

Свій перший бойовий виліт він скоїв 23 серпня 1941 року в районі Кривого Рогу. Бойовий рахунок льотчик 580-го винищувального авіаційного полку Північно-Західного фронту лейтенант Маресьєв А.П. відкрив на початку 1942 року - збив Ju-52. До кінця березня 1942 року довели рахунок збитих фашистських літаків до чотирьох. 4 квітня 1942 в повітряному бою над Демянском плацдармом (Новгородська область) літак А.П. Маресьєва був підбитий. Він спробував здійснити посадку на лід замерзлого озера, але рано випустив шасі. Літак став швидко втрачати висоту і впав на ліс. 18 діб Маресьєв добирався поповзом до своїх. Він обморозив ступні ніг і їх довелося ампутувати. Однак льотчик вирішив не здаватися. Коли йому зробили протези, він довго і наполегливо тренувався і домігся дозволу повернутися в лад. Заново вчився літати в 11-й запасний авіаційній бригаді в місті Іваново.

У червні 1943 року А.П. Маресьєв повернувся в стрій. Воював на Курській дузі в складі 63-го гвардійського винищувального авіаційного полку, був заступником командира ескадрильї. У серпні 1943 року Олексій Маресьєв під час одного бою збив відразу три ворожих винищувача FW-190.

Микола Островський (1904 - 1936)

Письменник.

В юності майбутній письменник брав участь у боротьбі за владу Рад. 20 липня 1919 вступив в комсомол, а 9 серпня пішов на фронт добровольцем. Воював у частинах кавалерійської бригади Г. Котовського та Першої Кінної армії.

Після важкого поранення в серпні 1920 Островський був демобілізований, і з цього часу перебуває на трудовому фронті. У 1922 брав участь в ударному будівництві залізничної гілки для підвезення дров. У 1927 тяжка хвороба прикувала до ліжка Островського, через рік він втратив зір. Сліпий, нерухомий, відчуває страшні болі, він створює книгу "Як гартувалася сталь" (1932-34), що мала великий успіх. Він зустрічався і листувався з читачами, виступав по радіо, опублікував ряд статей.

У 1934-36 Островський працював над новим романом - "Народжені бурею", перша книга якого вийшла в світ у день похорону письменника.

Діана Гурцкая

Співачка.

Спочатку маленька Діана радувала своїми піснями рідних і близьких.

Потім, вступивши в Тбіліськой школу-інтернат для незрячих дітей, співала для однокласників. Там же, в Тбілісі, з успіхом закінчила музичну школу по класу фортепіано. Коли їй було всього 10 років Діана вперше вийшла до широкого загалу. Її чуттєва манера виконання викликала справжній фурор у залі Тбіліської філармонії. Популярність прийшла одразу: вже наступного ранку Діану стали впізнавати на вулицях міста. У 1995 році на фестивалі "Ялта - Москва - Транзит" Діана здобула чергову перемогу.

Після закінчення училища ім. Гнєсіних Діана починає самостійне сценічну кар'єру. В даний час у Діани випущені два альбоми: "Ти тут" і "Ти знаєш, мама", пісні з яких залишаються незмінними хітами. Зараз Діана освоює основи акторської майстерності в ГІТІСі (РАТІ) і готує до виходу новий альбом.

(11) «Що трапилося з Тіммі? Марії Шрівер »(посібник для вчителів)

Консультанти посібники: Моніка Л. Фергюсон, MS; Майкл Л. Хардман, Ph. D. (Monica L. Ferguson, Michael L. Hardman)

Переклад А. Іванової

Про книгу

"Що сталося з Тіммі?" Розповідає історію про восьмирічної дівчинки Кейт, яка дізналася про те, що значить мати обмежені можливості, познайомившись з Тіммі, хлопчиком з затримкою розумового розвитку. Коли Кейт вперше зустріла Тіммі, їй було незатишно, тому що він виглядав, говорив і рухався по-іншому. Розмова з мамою допоміг Кейт дізнатися, що діти з інвалідністю дуже схожі на інших дітей, незважаючи на те, що вони інші. Так як Кейт дружить з Тіммі, вона росте, розуміючи, що дійсно і Тіммі, і вона отримують задоволення від одних і тих же речей - наприклад, вони обидва живлять любов баскетболу!

Завдяки цілком реалістичним героям книги Що сталося з Тіммі, діти починають розуміти важливі речі, які допомагають встановити відносини з іншими людьми.

Основні ідеї книги

У кожного з нас є те, чим ми можемо дати іншим, кожен з нас може змінити світ.

Ми всі з'являємося на цей світ різними. Одні діти артистичні, інші спортивні. Треті - не можуть добре бачити або чути. Деякі вчаться не так швидко, як інші. Зосередьтеся на тому, що люди можуть робити, а не на тому, чого вони не можуть.

• Всі діти хочуть одного й того ж - вони хочуть подобатися, бути прийнятими і мати друзів.

• Дружба вчить нас тому, що ми все багато в чому схожі: тим, що нам подобається чи не подобається.

• Важливо задавати питання і висловлювати свої почуття.

• Задаючи питання і висловлюючи свої відчуття, ми дізнаємося нове про себе і інших.

• Бути сильним і мати сміливість бути собою.

Учням необхідна мужність, щоб не помічати відмінності і стати уважними і дбайливими по відношенню до своїх друзів.

Цей посібник призначено вчителям для спільного обговорення книги з дітьми. У посібнику ви знайдете підказки для представлення книги, приклади питань для обговорення та занять, які допоможуть зрозуміти відмінності і створити в класі таку атмосферу, де всі учні відчувають себе прийнятими, а також дізнатися, яку підтримку можна надавати людям з інвалідністю, щоб вони змогли бути частиною спільноти.

Видавництво Літтл, Браун і Компанія

Більш повна інформація на сайті www.twbookmark.com / children

Вступ

За статистикою Департаменту освіти Сполучених Штатів, приблизно 10 відсотків учнів, які навчаються в загальноосвітніх школах США, мають інвалідність.

Як правило, ці види інвалідності можна класифікувати наступним чином:

• Розумова затримка або затримка в розвитку - Труднощі з пізнанням нових речей, таких як домашнє завдання, ігри, спілкування.

• Труднощі в навчанні - Труднощі з читанням, правописом, розумінням, сприйняттям інформації на слух, математичними обчисленнями.

• Фізична інвалідність - Складнощі з активною діяльністю, такий як ходьба, перенесення підручників, перевертання сторінок, використання олівців.

• Порушення слуху - Нездатність чути звуки різної ступені гучності, що відбивається на сприйнятті інформації, мови, участі в класній дискусії.

• Порушення зору - Нездатність бачити в різному ступені, що відбивається на рухливості, читанні, спостереженням за активністю класу, участі в спортивних іграх.

• Порушення в поведінці та емоційному стані - Труднощі з дотриманням правил, контролем за емоціями, такими як злість, пристосування поведінки до загальноприйнятого, що впливає на відносини з іншими дітьми.

Яким би не було це особливий стан, діти з інвалідністю частіше відчувають себе «відмінними» від їхніх здорових однокласників. У свою чергу, таке сприйняття може змусити школярів уникати контактів або навпаки дратувати своїх однокласників з обмеженими можливостями. Часто вчителі не в змозі допомогти дітям зрозуміти, прийняти і включити тих, хто відрізняється. Одна з цілей створення інклюзивного класу - сприяти розумінню і терпимості шляхом щоденного взаємодії дітей з інвалідністю та без. Оскільки діти мають навчатися разом, їм слід допомогти усвідомити значну подібність, навчитися цінувати таланти і здібності кожного однокласника з інвалідністю та без, приймати і навіть підкреслювати унікальні відмінності, які роблять кожної людини індивідуальністю.

Спільне обговорення історії

Книга "Що сталося з Тіммі?" - Хороший спосіб представлення і обговорення теми відносин між однокласниками з інвалідністю та без інвалідності. Ви могли б запропонувати дітям книгу, коли вас турбує поведінка по відношенню до дітей з інвалідністю, які навчаються у вашому класі чи школі. Ви можете читати і обговорювати книгу, щоб дати можливість і допомогти школярам краще зрозуміти і відчувати себе більш комфортно з хлопцями, у яких є обмеження, яких вони зустрічають поза школою або в іншому класі. Ця книга підходить для читання вголос і обговорення з усією групою. Уявіть книгу в будь-якій формі, яка найкраще підійде школярам за те час, що у вас є.

Основні цілі вивчення книги

Вивчення книги дозволяє школярам:

• Зрозуміти інвалідність і прийняти однокласників з обмеженнями.

• Навчитися поважати індивідуальні людські відмінності.

• Закласти основу для доброзичливих відносин з усіма однокласниками, як з інвалідністю, так і без.

• Усвідомити, що задавати питання важливо і що це вітається.

Попереднє подання книги

Покажіть учням обкладинку і прочитайте вголос назву "Що сталося з Тіммі?". Попросіть учнів за назвою припустити, про що може бути ця історія. Якщо діти спочатку зосередилися на хвороби, підкажіть їм і спробуйте підвести їх до поняття інвалідності як обмежених можливостей.

Розвивайте тему за допомогою таких питань, як:

• Як ви думаєте, хто міг би поставити це питання («Що трапилося з Тіммі»)?

• Чому ви думаєте, що саме він запитав це?

• Ви кому-небудь задавали подібне питання?

Нагадайте дітям, щоб вони слухали уважно, щоб дізнатися, хто запитав, Що сталося з Тіммі? і яку відповідь отримав.

Читання книги вголос

Заздалегідь поверхнево ознайомитися з книгою на наявність нових слів, щоб потім представити її і обговорити зі школярами. Встановіть час для читання (без зупинок), близько 15 хвилин. Це досить довга історія для маленьких дітей. При читанні книги в дитячому саду, можливо, вам доведеться перефразувати або пропустити щось, щоб утримати їхню увагу. Вчителі, за необхідності, повинні зробити додаткові поправки в поясненнях чи термінології.

Обговорення історії

Іноді потрібно перервати читання, щоб перевірити, чи розуміють вас діти, і обговорити сюжет. Після того, як ви прочитаєте книгу, підтвердіть або поправте зауваження дітей.

Зробіть огляд героїв і подій за допомогою питань:

• Хто така Кейт? Як би ви її описали?

• Хто такий Тіммі? Як би ви описали його?

• Що «не так» з Тіммі?

• У Тіммі є інвалідність - затримка розумового розвитку. Що означає мати інвалідність?

• Які види інвалідності ви знаєте?

• Чи є у вас питання про інвалідність?

• Які почуття можуть відчувати люди з інвалідністю?

• Спочатку Кейт некомфортно себе відчувала по відношенню до Тіммі. Як ви думаєте, чому вона так себе відчувала?

• Як змінилися почуття Кейт по відношенню до Тіммі?

• Що допомогло Кейт змінити її почуття по відношенню до Тіммі?

• Чим Тіммі схожий на будь-якого іншого дитини?

• Які у Тіммі проблеми через його інвалідності?

• ризиковано Кейт, коли запросила Тіммі пограти в баскетбол з її друзями? Чому?

• Як ще Кейт могла допомогти Тіммі, щоб його прийняли інші діти?

• Як би ви повелися з людиною, у якої є інвалідність? Чому?

• Що в цій історії допоможе нам всім стати краще, оскільки ми працюємо і граємо разом?

• Чому важливо ставити питання?

Далі ми пропонує завдання, які допоможуть зміцнити й розширити пізнавальні можливості з цієї історії. Адаптуйте завдання відповідно до віку і можливостям вашої групи.

Що в мені особливого?

Допоможіть дітям розпізнати і порадіти їх власним унікальним якостям і поділитися ними один з одним. Визначте формат або дайте дітям право вибору. Маленькі діти найкраще можуть виразити себе через творчість. Попросіть їх намалювати малюнок, який показує «що в мені особливого», а потім підпишіть заголовок, який пояснює намальоване. При виборі унікальних якостей, підштовхніть дітей на думку, що це не тільки зовнішність (руде волосся, темні очі), а й те, що вони можуть робити і чим можуть пишатися, наприклад, заняття спортом, хороша робота в школі, безліч друзів. Знайдіть час, щоб обговорити малюнки дітей з однокласниками, а потім ці малюнки можна вивісити на стенді.

Деякі діти старшого віку віддають перевагу також «намалювати» свої унікальні якості. Запропонуйте їм написати пісню або вірш на тему «що в мені особливого», написати автобіографію, створити відеоролик, що і продемонструє їх навички і таланти.

Впізнай мене

Ця гра допоможе дітям дізнатися, що найкращий шлях дізнатися інших - просто поговорити з ними. Заодно гра допоможе розвивати мовні навички.

Розділіть дітей на пари, посадивши поруч дітей, які не так добре знають один одного. Попросіть кожну пару повернутися обличчям один до одного і задати питання про те, що їм подобається, що не подобається, які в них улюблені заняття і т.д.

Заздалегідь попрацюйте з класом і складіть такі питання, як, наприклад:

• Коли у тебе день народження?

• Скільки у тебе братів / сестер / домашніх тварин?

• Які твої улюблені заняття / їжа / колір?

• Що тобі більше подобається в школі?

• Що тобі найбільше не подобається в школі?

• У чому ти маєш успіхи?

• У чому б тобі хотілося досягти успіху?

Попросіть учнів записати відповіді, а потім знайти те, чим вони схожі і чим відрізняються. Також попросіть кожну пару учнів попрацювати один з одним і написати пару абзаців, в яких описуються їх подібності і відмінності. Зберіть всіх разом, щоб обговорити те, що вони дізналися від своїх однокласників, задаючи їм питання.

Чудовий світ відмінностей

Запросіть невелику групу учнів або весь клас до участі над створенням плаката, в якому показані відмінності людей - за зовнішністю, здібностями, інтересами, і культурі. Дозвольте учням пофантазувати. Вони можуть малювати олівцями або фарбами на великих аркушах паперу, використовувати картинки зі старих журналів. Переконайтеся, що образи дітей-інвалідів на ілюстраціях мають позитивне забарвлення. Організуйте роботу у відповідності з віком групи. Готовий плакат можна розмістити у класі або коридорі.

Правила нашого класу

Сфокусуйте увагу учнів на їх ролі та відповідальності при створенні атмосфери в класі, де кожен відчуває себе прийнятим і частиною «загального цілого». Залучіть учнів до створення «правил класу», які допоможуть регулювати їх поведінку і навчитися з повагою ставитися один до одного. Щоб активізувати участь усіх, зробіть так, щоб учні спочатку обговорювали правила в маленьких групах. Потім зберіть групи разом, щоб обговорити їхні пропозиції і скласти загальні правила спільною згодою чи голосуванням. Остаточний список правил можна вивісити в класі як нагадування.

Розвідники талантів

Мета цього заняття - підтримати прагнення школярів краще пізнати однокласників для поліпшення спільної роботи, виявлення прихованих талантів. Складіть форму для «звіту розвідника талантів», який діти можуть заповнити, щоб обговорити в класі. Прослідкуйте, щоб переконатися, що всі учні отримують підтримку своїм талантам.

«включена» спільнота

Розширте обговорення, підвівши учнів до питання про те, як у вашому місті люди з обмеженими можливостями включені до його суспільне життя. Якщо це, можливо, прогуляйтеся з учнями, щоб подивитися чи є пандуси біля будівель, паркувальні місця для інвалідів, підйомники в автобусах для людей на візках. (Заздалегідь заплануйте маршрут, де клас зможе побачити такі приклади). Або відвідайте з учнями сім'ї людей з інвалідністю, щоб дізнатися чи є у них потрібні пристосування. Поговоривши з батьками, діти можуть дізнатися, як ставляться на роботі до працівників з обмеженими можливостями. Попросіть учнів зробити плакати, оголошення, або путівники, використовуючи інформацію, яку вони дізналися.

Марія Шрівер: «Що трапилося з Тіммі?»

Жила-була дівчинка, яку звали Кейт, і яка була дуже цікавою. Їй було цікаво все. З самого дитинства вона питала маму і тата про все, що її цікавило - починаючи з «Звідки беруться діти?» І закінчуючи «Що таке Рай?». Вона хотіла отримати відповідь на кожне питання, і коли вона його отримувала, то не могла дочекатися, коли можна буде розповісти про це своїм друзям.

Одного разу Кейт з мамою пішли в парк, і Кейт помітила хлопчика, якого ніколи не бачила раніше. Вона дивилася на нього. Їй було забавно дивитися на цього хлопчика. Як і у неї, у нього були каштанове волосся, ніс у веснянках, одягнений він був як її брати - у футболку і шорти, але чомусь він виглядав як усі. Його обличчя було більш плоским, ніж у інших дітей, і він носив окуляри, які криво сиділи на його обличчі. Його ноги були вивернуті всередину, і ходив він, злегка накульгуючи. Коли він карбував м'ячик, у нього виходило не так добре, як у інших дітей, яких вона знала.

Поруч на лавочці сиділа симпатична жінка і радісно спостерігала за ним. Кейт припустила, що це, мабуть, мама хлопчика, бо коли він закінчив грати, вона поплескала йому і міцно обняла.

Хлопчик засміявся і гордо і голосно сказав:

- У мене виходить, у мене виходить, мам!

А потім він знову продовжив грати.

Хвилювання хлопчика здивувало Кейт. Їй стало ще цікавіше, коли її мама підійшла поговорити з хлопчиком і його мамою. Здавалося, жінки будуть говорити годинами. Коли мама, нарешті, повернулася, Кейт змогла її розпитати.

- Мам, - запитала вона, - хто той хлопчик?

- Це моя подруга Енн Поттер і її син, Тіммі, - відповіла їй мама. - Ви з Тіммі народилися в одній лікарні з різницею в місяць. Після народження Тіммі Поттери поїхали і повернулися тільки минулого тижня.

Кейт не могла стриматися:

- Чому він так виглядає? Що сталося з Тіммі?

Мама Кейт розуміла, що це дуже важливе питання. Тому вона посадила Кейт на лавочку і почала говорити так, як вона зазвичай говорила, коли хотіла повідомити щось важливе - повільно, чітко, спокійно:

- Коли мама Тіммі була вагітна, всі були дуже щасливі. Але коли він народився, було багато сліз.

- Але чому? - Запитала Кейт.

- Тому що Тіммі народився іншим, не схожим на тебе. Лікар сказав його батькам, що їхній хлопчик буде інвалідом і не в змозі буде робити все те, що ти чи інші діти можуть робити. Спочатку мама Тіммі була дуже засмучена і пригнічена. Їй здавалося, що мрії, які вона покладала на свого малюка, ніколи не збудуться. Але, як тільки вона взяла його на руки, і подивилася в його очі, вона полюбила його, такого, яким він був! Вона зрозуміла, що якщо вона буде любити його, він буде самим чудовим дитиною на світі, а якщо вона буде займатися з ним, він зможе багато чого. Бачиш, Кейт, Тіммі - дитина з особливими потребами, йому треба більше часу, ніж тобі, щоб чогось навчитися. Він не може ходити або бігати так само добре, як ти, каже він повільніше. Але він любить і хоче все те ж, що й ти. Він любить свою сім'ю, хоче мати друзів, він ходить в школу, і мріє про те, ким він буде, коли виросте, ... так само як і ти. Насправді, дорога, Тіммі дуже схожий на тебе. Ось чому дуже важливо поводитися з ним, так само як і з будь-яким іншим дитиною.

- Але, - вперто продовжувала Кейт, - Тіммі не схожий ні на кого з мого класу. Він виглядає по-іншому. Він смішно говорить. Я взагалі злякалася, коли його побачила.

- Мила, спочатку ми все незатишно себе відчуваємо з людьми, які можуть виглядати, говорити або діяти по-іншому. Навіть дорослі відчувають себе подібним чином.

- І ти теж, мам?

- Звичайно. Давай я розповім тобі історію про те, як я була маленькою дівчинкою і жила в Меріленді. Моя найкраща подруга, Тіна, зазвичай приходила грати до мене додому. Вона ніколи не розповідала багато про свою сім'ю. Все, що я знала, це те, що її мама і тато багато працювали, що у неї була старша сестра Рози, от і все, що я знала. Але одного разу вона запросила мене до себе додому. Я дуже хвилювалася перед зустріччю з її сім'єю.

- І якими вони були? - Запитала Кейт.

- Мама і тато Тіни були добрими і турботливими, але її сестра, Рози, була ... ну ... коли я побачила її в перший раз, я нервувала і незатишно себе почувала.

- Чому, мам? Що вона зробила тобі? Вона була супротивною? Вона виглядала смішно? Що? Що ж?

- Ні, мила, вона нічого мені не зробила. Я і правда була здивована, ... навіть шокована, ... коли побачила її, бо вона була на інвалідній колясці, і раніше я нікого, подібного до неї, не бачила. Розумієш, у ті дні ми майже ніколи не бачили нікого схожого на Тіммі або Розі. Тоді люди, які були іншими, як би мали сидіти вдома або в притулках, щоб їх ніхто не бачив.

Кейт широко відкрила очі.

- І що ти зробила, мам?

- Насправді, я не знала, що мені робити. Пам'ятаю, що мені було дивно, і що я дивилася на неї. Я розгубилася і не думаю, що навіть поговорила з нею. Цього вечора я прийшла додому і розповіла бабусі про Розі, і про те, як незатишно я себе почувала. Бабуся пояснила мені, що Бог зробив різних дітей. Одні - спортивні, інші артистичні. Деякі погано бачать або чують. Хтось добре вчиться, хтось не дуже. Кожен з нас унікальний.

- Але що ж у точності сталося з Розі? - Запитала Кейт. - Чому вона в інвалідному візку?

- Бабуся сказала, що у Розі був поліомієліт, і тому їй було важко ходити. Бабуся сказала мені це як само собою зрозуміле.

Кейт зморщила лоб.

- Ти хочеш сказати, вона була безпорадна?

Мама Кейт похитала головою.

- Ні, для таких людей як Розі, дорога, краще підходить слово інвалід, тобто людина з обмеженими можливостями.

Потім Кейт знову уважно подивилася на Тіммі.

- Що значить інвалід? Тіммі теж інвалід? Він може сам є, а одягатися? Він ходить до школи?

- Ой, Кейт! Почекай, - зупинила її мама. - У Тіммі, як називають це лікарі, затримка розумового розвитку. Для своєї мами він просто дитина з особливими потребами. Це означає, що для нього щось нове, наприклад домашнє завдання або ігри або нові люди і нові слова - дається важче і може зайняти в нього набагато більше часу. Йому потрібна допомога, щоб зробити завдання з математики, письма та ...

- Він робить математику? - Запитала Кейт.

Вона ненавиділа математику. Іноді вона плакала, коли робила домашнє завдання з математики, тому що вона не розуміла її. Ось чому вона не могла повірити, що Тіммі теж займався математикою.

Мама Кейт піднялася з лавки і взяла доньку за руку.

- Давай познайомимося з Тіммі. Я хочу, щоб ти сама побачила, що Тіммі не той, кого треба боятися, - сказала вона.

Кейт хвилювалася, але її цікавість було сильніше, тому вона погодилася. Тримаючись за руки, Кейт і її мама попрямували до Тіммі і його мамі.

- Кейт, це Тіммі. Тіммі, це моя донька Кейт. Вона хотіла з тобою познайомитися. Їй, як і тобі вісім років.

Кейт сказала:

- Привіт, приємно познайомитися.

- Мені теж приємно познайомитися, - відповів Тіммі.

Він говорив дуже повільно, і спочатку Кейт насилу розуміла всі його слова. Вона зауважила, що, як і в неї, у нього були зелені очі, які блищали, коли він посміхався. У нього була широка усмішка, як у її друга Едуардо і великі білі зуби, як у її подруги Тані.

Потім Тіммі сказав:

- Ти перша людина, яка підійшов і сказав мені «привіт». Явідел, як ти граєш з друзями, ти дуже швидко бігаєш.

Кейт посміхнулася й прошепотіла:

- Дякую.

Вперше в житті вона не могла придумати, що сказати далі. Чи повинна вона задати питання? А що, якщо він буде неправильним? Мама їй завжди говорила, що немає нічого гіршого дурного питання, але будь-яке питання, який вона могла придумати, здавався їй дурним.

Вона випалила:

- Тобі подобається математика? - Вона не могла повірити, що задала питання про математику! Їй відразу захотілося зникнути.

- Ні, - відповів Тіммі, хитаючи головою. - Мені не подобається математика. Мені подобаються зміни.

Їх мами розсміялися. Потім почала сміятися і Кейт. Засміявся і Тіммі, і всі вони, сміючись, дивились один на одного.

- Мені теж подобаються зміни, - сказала Кейт. - На перерві я граю з друзями, і я не повинна щось вчити. А ти граєш з друзями на перерві? - Запитала вона його.

- Іноді, - несміливо відповів Тіммі, втупившись в землю.

Запала мовчанка, і ніхто нічого не сказав. Кейт могла бачити, що Тіммі вже не виглядав таким щасливим, як кілька хвилин тому. О, ні, подумала вона. Я щось не те сказала? Мама помітила, що Кейт була спантеличена, тому вона вступила в розмову:

- Ну, - сказала вона, - бачу, що в школі вам подобається одне і теж.

Знову настала тиша, і Тіммі продовжував дивитися в землю.

- Тобі подобається школа? - Продовжила Кейт.

Тіммі промовчав і знизав плечима:

- Школа - це добре, але діти дражнять мене. Вони називаю мене «гальмом».

У цей момент Кейт відчула, як її обличчя залилося фарбою. Вона спробувала придумати, що сказати. Вона човгав ногою і дивилася в землю. Але потім, слава Богу, Тіммі заговорив:

- Як би мені хотілося вчитися як всі, але мені важко. Я не можу швидко щось робити, тому діти мене прозвали «повільним» і «тупим».

- Ти хочеш сказати, що вони сміються над тобою в класі? - Запитала Кейт.

- Іноді вони називають мене «дебілом» або «гальмом», і це мене засмучує.

Кейт зрозуміла, про що говорив Тіммі. Вона чула, як діти з її школи називали когось «гальмом», якщо хотіли образити. Зараз же це слово здавалося таким жалюгідним.

- Жахливо! - Вигукнула Кейт. - Ті діти в твоїй школі - вони по справжньому невиховані, якщо дражнять тебе через те, що ти інший.

Тіммі знизав плечима:

- Так, але я терплю. Мама весь час говорить мені «Будь сильним. Не звертай на них уваги і продовжуй жити. Не озирайся назад ». Що я і роблю.

Мама взяла Тіммі за руку і міцно стиснула її.

Про себе ж Кейт подумала: «Ух ти! Тіммі сильний! »

- Знаєш, Тіммі, - почала Кейт, - у мене теж іноді бувають труднощі в школі. Я погано справляюся з математикою. Завжди останньої здаю контрольні і ніколи не доробляю домашнє завдання, якщо тільки мама не допоможе мені. Зате я спортивна. Тобі подобається спорт?

Широка усмішка з'явилася на обличчі Тіммі. Він вигукнув:

- Так, я обожнюю баскетбол. Я можу добре вести м'яч.

І він гордо підкинув перед Кейт м'ячик.

-Здорово, - сказала Кейт. - Коли-небудь ми пограємо разом, добре?

Тіммі посміхнувся і сказав:

- Дякую, це було б добре ... дуже добре.

Кейт кивнула й повернулася, щоб піти, але у неї з'явилася ідея. Вона повернулася до Тіммі і сказала:

- Хочеш прямо зараз пограти в баскетбол зі мною і моїми друзями?

Тіммі посміхнувся і промовив:

- Я хотів би, ... але ти не думаєш, що вони будуть сміятися з мене?

- У жодному разі, - відповіла Кейт, сподіваючись, що вона була права.

- А що, якщо ніхто не захоче, щоб я був у їхній команді? - Занепокоївся Тіммі.

- Не хвилюйся, - відповіла Кейт. - Ти будеш у моїй команді.

Широка усмішка перетворила особа Тіммі. Він глянув на маму, яка схвально кивнула. Тіммі пішов за Кейт на спортивний майданчик, де грали її друзі.

- Привіт, хлопці, - викрикнула Кейт. - Це Тіммі. Наші мами - подруги.

Вона збиралася ще щось сказати, але зауважила, що її друзі зупинилися і втупилися в Тіммі. Ніхто не ворушився, ... ніхто не нічого говорив. В голову Кейт полізли різні думки. Що з ними таке? Хіба вони не розуміють, що «дивляться»? Хіба вони не розуміють, що змушують Тіммі відчувати себе ніяково?

Кейт не знала, що ж їй робити далі, але розуміла, що повинна швидко щось придумати. Вона зробила глибокий вдих і набралася сміливості:

- Тіммі - мій новий друг, - заявила вона. - Він грає в баскетбол. Я попросила його бути в моїй команді, і кожен, хто хоче, може грати з нами.

Кейт затамувала подих, поки піднімала баскетбольний м'яч і віддавала його Тіммі.

- Ходімо, Тіммі, - сказала вона.

Разом, тільки вдвох, вирушили вони на баскетбольний майданчик. Кейт чула, як перешіптувались її друзі, але не наважилася обернутися, щоб подивитися, чи йшов хто за ними. Вона лише продовжувала йти вперед - її голова була високо піднята, і серце билося швидше, ніж будь-коли - знову і знову повторюючи про себе: «будь сильною».

Дійшовши до майданчика, вона обернулася. Один за іншим її друзі йшли за Тіммі. Її кращий друг Роджер дав «п'ять» і потім всі почали грати. Коли гра закінчилася, все вже говорили про друзях, домашнє завдання, телебаченні та школі. І коли було пора йти додому, Тіммі і Кейт домовилися зустрітися наступного дня.

Увечері, лежачи у ліжку, Кейт зрозуміла, що думає про свій новий одному, і про історію, яку розповіла їй мама. Чому Бог зробив життя такої важкої для дітей як Тіммі? А батьки Тіммі: що вони відчувають, маючи сина як Тіммі, з інвалідністю? Вони засмучені цим? Їх це турбує? Вона думала про те, як, напевно, важко для Тіммі заводити друзів, як його дражнять ті, хто не розуміє, що він насправді дуже схожий на них. Кейт лежала і думала, і сльоза скотилася по її обличчю. Вона витерла її, заплющила очі і заснула.

На наступний ранок Кейт швидко сіла снідати. Вони з Тіммі збиралися подивитися, як грає в баскетбол її брат, але спочатку їй необхідно запитати про дещо маму. Насипавши пластівці в чашку, вона почала запитувати:

- Мам, чому Бог зробив людей як Тіммі - із затримкою в розвитку?

Мама кинула свої справи, сіла за стіл і подивилася прямо в очі Кейт.

- Мила, на це питання дуже складно відповісти, ... але я думаю, Бог всіх нас зробив різними. Кожен з нас існує на Землі для чогось, і в кожного з нас своя місія, яку ми повинні виконати - в тому числі і у Тіммі. Бачиш, дорога, ніхто не ідеальний. Ми всі повинні розуміти, що Бог любить нас такими, якими ми є. Навіть якщо іноді може здатися, що в нас багато чого неправильно. Все, що ми повинні робити, це бути самими собою, і Бог допоможе нам змінитися в цьому світі.

Кейт обдумала слова мами

- Думаю, ти права. Зустріч з Тіммі вже змінила мене. Він дуже сміливий. Він навчив мене бути сильною і показав, що всі діти хочуть одного й того ж. Вони хочуть подобатися і бути прийнятими, і вони хочуть мати друзів. Тепер, коли я знаю Тіммі, думаю, було нерозумно боятися грати з ним.

- Люба, я рада, що ти так думаєш, - відповіла мама Кейт. - Знаєш, ти нагадала мені про те, що одного разу мені сказала моя подруга Тіна. Вона сказала, що, ставши старше, вона перестала думати, як було б здорово, якби її сестра могла б ходити, вона перестала турбуватися про те, що скажуть чи подумають інші діти. Вона усвідомила, що любить Розі такою, яка вона є. А потім вона сказала, що Розі була люблячою, доброю, чесною, забавною і дуже відданою. Рози була першою, хто підтримував її і хто сердився на неї. Яка сестра могла просити більшого?

- А ти, мам? Ти подружилася з Розі?

- Звичайно, малятко, і завдяки цьому дізналася багато нового про дружбу та сім'ю. Ми з Тіною і Рози майже все робили разом, наприклад, ходили в кіно і за покупками. І знаєш що? Проблеми зі здоров'ям не завадили Розі стати чудовою студенткою. Дуже часто вона допомагала нам з Тіною робити домашнє завдання. Зараз Розі - успішний адвокат, вона живе у власному будинку.

- Коли Тіммі виросте, він теж зможе працювати і мати власний дім? - Запитала Кейт.

Її мама посміхнулася:

- Якщо Тіммі захоче, впевнена, що він все зробить чудово, так само, як і ти. Розумієш, Кейт, коли ми дивимося на таких дітей, як Тіммі, ми повинні бачити те, що він може, ... а не те, що він не може. Я вірю, що ви подружитеся, тому спільного у вас більше, ніж відмінностей.

Кейт доїла пластівці і на прощання поцілувала маму.

- Мам, я теж думаю, що ми з Тіммі будемо друзями. Я відчуваю це. І знаєш що ще? Якщо хто-небудь коли-небудь запитає мене «Що трапилося з Тіммі?» ... Я посміхнусь і відповім, «Та нічого ... зовсім нічого!»

«Звичайна» освіта