Фізіологічні основи переливання крові

 

Загальні принципи переливання крові

В медичній практиці використовують переливання донорської крові і кровозамісників. На сучасному етапі в клініці, коли рекомендації до переливання крові обмежені, потрібно переливати лише одногрупну кров, застаріло поняття універсальний донор і реципієнт.

При переливанні неодногрупної крові може відбуватися зустріч однойменних аглютиногенів та аглютинінів, що приводить до реакція аглютинації еритроцитів - закупорка судин та виділення біологічно активних речовин, що приводить до порушення функції нирок та інших органів. Такий стан має назву гемотрансфузійного шоку. В результаті такого шоку люди нерідко гинуть.

Антигени А неоднорідні. Кров більшості людей другої та четвертої груп містять сильний антиген А. В крові приблизно 12 % людей другої та четвертої груп наявний менш сильний антиген А₁. Є також інші різновидності антигенів А: А₂, А₃, А₄, А₅, А₆...А_х. Пам’ятати про це необхідно тому, що при наявності в еритроцитах різновидностей аглютиногена А, в плазмі крові можуть бути так звані екстрааглютиніни (α₁, α₂ і т. д.). При цьому люди можуть мати однакову групу крові за системою АВ0, але їх кров буде несумісна при переливанні.

Проби, що проводять перед переливанням крові:

1. Визначення групової належності донора та реципієнта за системою АВ0. Дозволяється переливання тільки одногрупної крові за системою АВ0.

2. Визначення резус-належності крові донора та реципієнта. Дозволяється переливання лише одногрупної крові за системою резус.

3. Проба на індивідуальну групову належність крові донора та реципієнта. Проводять шляхом змішування плазми реципієнта з кров’ю донора на чистій, сухій поверхні при кімнатній температурі без додавання колоїдів. При таких умовах реагують повні антитіла (холодова аглютинація). Облік реакції проводять за відсутністю чи наявністю аглютинації. Її наявність свідчить про несумісність крові донора та реципієнта – переливання проводити неможна.

4. Проба на резус-сумісність крові донора та реципієнта. Проводять шляхом змішування плазми реципієнта з кров’ю донора, додають колоїд (желатин, альбумін) та ставлять на водяну баню (48-49 градусів). При таких умовах реагують неповні антитіла; часто такими антитілами є антитіла до резус-фактора (звідси назва проби). Облік реакції проводять за відсутністю чи наявністю реакції аглютинації. Її наявність свідчить про несумісність крові донора та реципієнта – переливання крові проводити неможна.

5. Біологічна проба – реципієнту тричі вводять кров внтрішньовенно струйно по 5 мл з інтервалами 5-10 хв. В інтервалах між вливанням порцій крові цікавляться станом реципієнта (головна біль, озноб, біль у кістках, особливо в попереку – нирки!). Якщо ці скарги не з’являються, переливають всю дозу крові.

Кровозамісники, види, характеристика

Розчини, які мають однаковий із кров’ю осмотичний тиск, називаються ізотонічні, або фізіологічні

Для людини це:

• 0,9 % р-н NaCl

• 5 % глюкози

Гіпертонічні розчини мають Ро см >7,6

Гіпотонічні розчини мають Ро см <7,6

При складанні кровозмісних розчинів враховують осмотичний і онкотичний тиск плазми. Розчини повинні бути ізотонічні (однакові Ро см);ізоонкотичні.

95.5% загального Росм доводиться на неорганічні речовини, серед яких 60-80% належить NaCl.

Тому найпростішим замісником є:

• 0,9%розчин NaCl (це фізіологічний розчин).

• Розчин Рінгера, містить NaCl, CaCl_2, КCl, NaНCО_3.

• _{Розчин Рингера – Локка, крім електролітів має 15% глюкози.}