Тема 6. Планування експерименту

У цілому в експериментах із одним досліджуваним використову­ють кілька експериментальних схем.

А) Схема випадкової послідовності використовується, де самі досліди досить короткі, але їх багато. Тоді стани незалежної змінної пред’яв-ляються у випадковому порядку. Тут досліджуваний не знає, який стан незалежної змінної йому пред’являють. Збільшення надійності відбувається за рахунок збільшення кількості дослідів.

Б) Схема регулярного чергування використовується, коли є досить не­велика кількість дослідів. Ця схема ґрунтується на розглянутій стратегії А — В — А — В, за якою експериментальний ефект відтворюєть­ся хоча б двічі. Якщо при другому переході від А до В буде відтворена динаміка функціональної залежності відповідей досліджуваного в часі, можна вважати, що незалежна змінна з рівнями А і В впливає на залежну. При цьому проблемою може стати систематичність певних подій, яка може віддати перевагу певній позиції, коли, скажімо, в час, що досліджуваний перебуває в умовах В, відбувається певна подія (грошова винагорода чи ін.), яка змінює його мотивацію.

В) Схема позиційно вирівняної послідовності застосовується у разі, коли позиції змінюються, тобто досліджуваний перебуває в умовах за стратегією А—В — В — А Проблемою тут є різний вплив А на В залежно від порядку пред’явлення.

Зазначені експериментальні схеми контролюють фактори задачі:

• у разі випадкової послідовності це може відбуватися за рахунок збільшення кількості спроб і подання їх у випадковому порядку.

• У разі регулярного чергування слід використовувати не просто випадковий розподіл експериментальних завдань, а з їхнім попереднім розподілом по парах еквівалентних завдань, при цьому кожне з еквівалентних завдань призначається для відповідної умови з тим, щоб жодна з них не мала переваги (що може бути, коли одне із завдань виявиться, наприклад, легше, ніж інше).

• У разі неможливості підбору повністю еквівалентних завдань, як правило, збіль-шують кількість дослідів.

• За позиційного вирівнювання всі завдання розбивають на пари таким чином, щоб у парі були еквівалентні завдання з метою запобігання систематичного змішування незалежної змінної і факторів завдання .

№	План	Тип	Возможность применения «слепого метода»
1	А- A1	Квазиэксперимент	Нет
2	А-В	Квазиэксперимент	Нет
3	A1-В	Квазиэксперимент	Один или двойной
4	А- A1-А	Эксперимент	Нет
5	А-В-А	Эксперимент	Нет
6	A1-В- A1	Эксперимент	Один или двойной
7	A1- А - A1	Эксперимент	Один или двойной
8	В-А-В	Эксперимент	Нет
9	В- A1-В	Эксперимент	Один или двойной
10	A-A1-A-A1	Эксперимент	Один или двойной
11	А-В-А-В	Эксперимент	Нет
12	А1-В-А1 - В	Эксперимент	Один или двойной
13	A- А1 - B- А1 - B	Эксперимент	Один или двойной
14	А- А1 - А - А1- В - А1 -В	Эксперимент	Один или двойной
15	А1-В- А1-С- А1- С	Эксперимент	Один или двойной

Приме чание:

А — нет воздействия;

В — воздействие 1;

С — воздей­ствие 2;

А₁— плацебо.

ЗАГРОЗА:

• є виникнення ефектів послідовності, які можуть бути неоднорідними, (викли­каними адаптацією до режиму експерименту або втомою досліджува-ного, а також його здатністю передбачити наступний вплив) і асимет­ричними, коли вплив умови А на В і В на А залежно від порядку пред’явлення є різним (наприклад, якщо А пред’являється першою, вона позитивно впливає на дії досліджуваного в умовах В, а якщо В пред’являється першою, вона негативно впливає на наступні дії дослі-джуваного в умовах А). У цьому випадку можна спостерігати ефект змішування незалежної змінної і послідовності дослідів.

• є проблема перенесення результатів експерименту на популяцію, кожний член якої має свої індивідуальні відмінності. Прикладом роз-в’язання цієї проблеми є дослідження Б. Теплова і В. Небиліцина, в яких вивчалася залежність часу реакції від інтенсивності подразника. Коли було виявлено, що для кожного досліджуваного графіки такої залежності є різними, В. Небиліцин запропонував подавати досліджу-ваним сигнал, який змінювався не в одиницях фізичної інтенсивності подразника, а в одиницях абсолютного індивідуального порога, що був попередньо виміряний (“один поріг”, “два пороги”, і т. ін.). У цьо­му випадку криві залежності часу реакції від інтенсивності подразника виявилися однаковими для всіх досліджуваних [6].

• особливо гостро актуалізується проблема упередженості експериментатора і загалом проблема комунікативних артефактів.

Засобами уникнення артефактів: у цьому випадку є насамперед “подвійний сліпий метод” або “плацебо наосліп”

При проведении длительной серии последовательных воздействий эксперимента­тор может неосознанно или осознанно действовать так, чтобы у испытуемого актуа­лизировалось поведение, подтверждающее экспериментальную гипотезу. Вот поче­му в подобного рода исследованиях рекомендуют применять «слепые опыты» и «двойной слепой опыт». При первом варианте экспериментатор знает, а испытуе­мый не знает, когда последний получает плацебо, а когда — воздействие. «Двойной слепой опыт» состоит в том, что эксперимент проводит исследователь, незнакомый с гипотезой и не знающий, когда испытуемый получает плацебо или воздействие.

29