Геопсихічні чинники

Аналізуючи геопсихічні чинники, тобто географічні чинники, що можуть формувати психіку людини, ми розрізняємо, за сучасною структурною психологією (Е. Ротгакер, О. Лерш), в межах загальної психічної структури шари нижчих, пєрвісніших, менш складних (напр., змислові відчуття, гонові намагання), і вищих, складніших і розвитково пізніших психічних явищ, як мислення і воля, які здійснюють контроль над нижчою психічною сферою. Так, напр., Тіле визначає в людській психіці три шари: соматопсихічний (змислові відчуття, гонові намагання), тимопсихічний (почуття та зв'язані з ними намагання) і пойопсихічний (мислення і свідома воля). З-поміж географічних умов на соматопсихічний шар діє підсоння, на тимопсихічний — сприймання краєвиду, в розумінні «пейзажу», а на пойопсихічний — якісна й кількісна суцільність природних даностей географічного середовища в його відношенні до потреб, схильностей і настанов людини, впливаючи на її світосприймання, отже на її ставлення до світу.

Найменш проблематичним є вплив підсоння, що діє на соматопсихічний шар органічних відчуттів, явищ самопочуття, життєрадісного або пригніченого настрою через ендокринну систему (систему докрівного виділення). Відомо, що гарячий і вогкий клімат ослаблює «біотонус», життьову енерґію, з усіма характерологічними наслідками такого ослаблення, а також, що гарячий і вітряний клімат подразнює нервову систему. Відомо, що більше чи менше соняшне освітлення викликає або життєрадісність, або пригніченість настрою.

У вищому, тимопсихічному, шарі виявляється вплив сприймання т. зв. «краєвидного мотиву» географічного середовища за посередництвом процесів вчування. «Вчування» (Ліппе) є складний психічний процес нашої внутрішньої психічної активности, насамперед уяви, що супроводить сприймання всіх форм, отже і форм географічного рельєфу. В остаточному висліді форми, в «фізіономічному підході» до зовнішнього світу стають немов «виразами» життьово-психічних сил, які їх формують і таким чином набирають фізіономії (Вернер). Переривана лінія, напр., схоплюється в процесах вчування як вираз чогось «розшматованого», «внутрішньо розламаного», стрілка — як вираз ворожости чи аґресії. Існує також вчування в форми географічного рельєфу. Прикладом перенесення, «проєкції» в форми рельєфу немов би життьово-психічних, формуючих сил і тенденцій є такі часто вживані мовні звороти, як «гора піднімається», «долина розлягасться», «струмок в'ється» тощо. В складну структуру вчування входять далі, м. ін., також наші реакції на перенесені нашою проєкцією в об'єкти психічні стани і тенденції. Побіч вчування в статичні форми діє ще вчування в динамічні процеси природи, як буря, повінь, біг потоків і т. д. Переживання психічних станів і тенденцій вчування в об'єкти та реакцій на них не може залишитися без сліду на нашій психіці. В наслідок сублімальности (підсвідомого характеру), а з другого боку — постійности цих геопсихічних процесів треба за ними, як і за всім, що відбувається постійно під порогом свідомости, визнати особливу силу переформування, перебудови психіки.

На третій, найвищий, пойопсихічний шар волі і мислення діє «якісна і кількісна суцільність природних даностей геогр. середовища в його відношенні до потреб, схильностей і настанов людини, впливаючи на світосприймання, отже, й на її ставлення до світу». Світосприймання залежить само собою не тільки від своєрідности сприймання, але й від характеру світу. Вибір »світосприймальної настанови« виникає, хоча б частково, з суцільности даних геогр. середовища. Не випадково містичну настанову так часто знаходимо на «даху світу» в Тібеті, а країни з гарним пейзажем, як Греція або Італія, дали багато індивідуальностей з естетичною настановою (І. Тен). Поряд цього й поодинокі світосприймальні категорії: причиновість, час, простір, сила, взаємодія, розвиток (еволюція), якість і кількість, ціле й частина і т. д. — виповнюються, залежно від геогр. середовища, різною кількістю конкретних зображень »субстратних змістів«, що має свій вплив на ставлення до світу.

Геопсихічний вплив півн. низовини. Геогр. середовище укр. півн. низовини впливає на сомато-психічний шар психіки особливостями свого підсоння: розмірно меншою в лісовій смузі дією соняшного світла, більшою хмарністю й кількістю опадів — у напрямі зменшення життєрадісности, якщо не до рівня сумовитости, то хоча 6 до рівня настрою поваги.

В тимопсихічному шарі сполучення лісової гущі із трясовиною концентрується у вчуванні людини до краєвидного мотиву «загрозливої обмежености». Вчування в темну зелень лісу та його шум викликає настрій, якщо не суму, то принаймні поваги. Вчування в статичну форму лісу, в його «вкоріненість» і непорушність, що стримує око гущавиною й таємничою похмурістю прогалин, створює в своїх процесах переживання типу «стриманої рухової форми», почуття обачности, обережности й підозрілости, стриманого вичікування, терпеливости. Як реакція на вчування в загрозливу таємність лісу можуть інколи постати почуття «панічної» (Пан — божок лісу) лякливости. Вчування в гущавину лісу як в життьовий процес — це вчування в нещадне змагання за життьовий простір, у постійну жорстоку боротьбу за існування без виразного завершення в остаточній перемозі, із схильністю до лінії «пристосування» (особливо виразного в формі таких дерев, як сосна, береза, верба), інколи «резиґнації».

Якщо йдеться про оцінку впливу півн.укр. лісового середовища на психіку через пойопсихічний шар, то лісове довкілля суцільністю своїх даностей безумовно вимагає від людини активної світосприймальної настанови. Для категорій причиновости воно дає багато прикладів, що підкреслюють повільність, але й тяглість кавзальної дії (органічний її характер). Для підкреслення значення і широкого вживання категорії якости й індивідуальности, наскільки остання знаходить свій відповідник у різноманітності рослинних організмів, не бракує тут належного досвідного матеріялу. З другого боку, нерозчленованість вкритого лісом низинного середовища не сприяє наголошенню категорії цілости. Властиві лісові як театрові боротьби форми співіснування надають кінець-кінцем світоглядові мешканця низової лісової смуги, напр., поліщука як «лісової людини», радше песимістично-позитивістичного забарвлення в сенсі враховування виразної мови фактів.

Геопсихічний вплив лісостепу. Геогр. середовище смуги лісостепових височин своїм теплішим і сухішим підсонням, своєю розмірно значною силою соняшного світла впливає в соматопсихічному прошарку психіки на самопочуття й життьовий настрій в напрямі життєрадісности й оптимізму. Досить велика амплітуда найвищих і найнижчих температур не досягає на Правобережжі таких ступенів і меж тривкости, що можуть періодично порушувати систему людської психічної енерґетики та постійности її виявів (як це може мати місце на Лівобережжі в наслідок різкого континентального клімату). Характеристичний аспект краєвиду цієї смуги, що найкраще й найповніше може викликати процеси вчування і ними найповніше пройнятий, — це аспект «хвилястости» та «м'якости», податливої на ерозійні дії сонця, вітру й води. Тому «краєвидний мотив», що опановує вчування в статичні форми лісостепового укр. рельєфу, в далекі обрії, виповнені м'якими плоскими хвилями чорнозему, які пливуть до виднокола кучерявістю першої ніжної зелені або лагідним хитанням золотистих неозорих ланів, розмежованих подекуди в'юнкими ріками й потоками, найкраще передати визначенням «хвилястої м'якости». Вчування в хвилясту лінію може схиляти людину своєю руховою постаттю до станів неохоти до зусилля, або обачности, обережности й компромісів, що зрікаються «прямої дії». З другого боку, хвиляста лінія інколи е відповідником станів безтурботности, ігрової естетичної чи споглядальної настанови, як і м'якої поступливости й згідливости супроти чужого опору й чужих впливів, аж до самозречення, толерантности й схильности щось зносити, чомусь піддаватися.

Вчування в процеси природи для хліборобської людности чорнозему є вчуванням у плодючість землі, в її лагідність, щедрість і добрість у подвійному значенні «доброї землі»: в розумінні хліборобської видайности і морально-містичному розумінні «обдаровуючої любови» «αγαπη», що з нею немов співдіють інші прояви природи: сонце, дощі, вітри. Таким станам відповідають як людські реакції — почуття довірливости, рел. вдячности. Споглядання м'яких форм рельєфу як вислідів і виразів формотворчих сил, що діють на землю, — це вчування в м'якість та лагідність, але і в постійність діяння сил води, вітру, сонця, що разом становлять «дію ерозії».

В пойопсихічному шарі геопсихічне середовище укр. лісостепової височинної смуги — як поле вияву в основному сприятливих людині сил — не викликає суцільністю своїх даностей активної настанови в світовідчуванні. Пливкість ліній хвилястої м'якости не відповідає також настанові раціональній і естетичній, що її спільною передумовою (за К. Ясперсом) є виразне відмежування й ізоляція об'єктів. Зате вона »милуе око« своєю м'якістю, щоб викликати настанову, в якій «бачать, вбирають в себе, переживають щасливе почуття певности й безмежности, поглядають з відданістю, переживають глядіння як творче почуття росту», тобто «інтуїтивну настанову» (за Ясперсом).

Категорії причиновости і сили спираються в цьому середовищі на досвід і збагнення повільних і постійних дій, що не виявляють стрибкового характеру. Для категорії якости є багато субстратних змістів, що поглиблюють розуміння індивідуального. Для категорії кількости і «величини» в її простірному аспекті цей вільний, але не безмежний лісостеповий простір дає до міри людини пристосовані субстратні змісти, посередні між обмеженістю лісового і необмеженістю степового краєвиду. Категорія цілости та її розчленування часто досить виразна і зазначена, але оку не накидається, і її іноді треба »відкривати« лише як краєвидну цілість.

Світосприймання, що виникає з цих передумов, накладає свій відбиток «harmonia praestabilita» (передуставленої гармонії) людини й землі, землі, для якої можна вжити, парафразуючи Спінозу, означення «substantia sive Dea», що ні в чім однак не порушує віри в її великого Господаря — персонального Бога.

Геопсихічний вплив степової смуги. В тимопсихічному шарі вчування в безмежну степову рівнинність кристалізується навколо краєвидного аспекту «безкрайої далечини».

Як схема чуттєвих, рухових можливостей цей краєвидний мотив означає для вчування нічим не стриманий «рух у безконечність». Йому з психічного боку могло б відповідати почуття любови, що шукає свого об'єкта, «безпредметної туги», яка (за Ясперсом) сповнена ентузіязму від шукання недосяжного. З другого боку, цей «рух в безкрає», бувши «рухом в нікуди», заперечує сам себе і саму потребу руху і в такій формі переживання відповідає психічним станам від деякої байдужости інколи до повної «апатії» через низку почуттів, споріднених із резиґнацією, безнадією та розчаруванням, включно до розпачу.

Степ не має рельєфу, і тому місце вчування в форму рельєфу тут заступає вчування в неоформлену безмежність, що кінець-кінцем веде до переживання квантитативного, кількісного, «величного».

Величність ми сприймаємо чи, радше, відтворюємо в собі нелегко (Ліпс), тому що почуття величного — це водночас «почуття піднесення й поширення і почуття звуження», — оскільки наша душа почуває свою неспроможність охопити величне. Внутрішня протилежність переживання величности степу зазначається тут у протилежності піднесеного почуття самооцінки, зміцненого честолюбства й почуттів недостатности з усіма їх характерологічними наслідками.

Вчування в процеси природи, властиві степовому середовищу, наскільки вони нерідко відзначаються стрибковістю й зламним характером переходів, схиляє до непостійности й контрастовости чуттєвого життя. Такі прояви степової природи, як степові буревії, або «чорні бурі», пов'язані з «руховою постаттю» актів нищення, властивих почуттям ворожнечі, гніву і люті. Якщо далі розглядати вчування в формуючі сили природи, що їх остаточним виразом є майже абсолютна рівнинність степу, можна в його майже цілковитій плоскості вбачати або дію нівеляційної, вирівнювальної сили, яка не переносить існування вищого і якій з психологічного боку відповідає рухова постать почуттів ресентименту, або вираз непричетности формуючих сил, які не здобуваються на жадні зусилля, що відповідає характерові цілком стриманої руховости в стані байдужости і апатії.

Пізнання і переживання степу — це часто переживання не тільки «плодючої Деметри», але й нищівних сил джинів і демонів, хуртовин і періодичних посух, що можуть перетворювати океан степового життя на мертве море смерти.

Вже для тимопсихічного шару вчування важлива протилежність іще виразніше виявляється в пойопсихічному шарі мислі і волі; це — протилежність двох можливих світовідчувань людини, яка, з одного боку, в степовому середовищі, нічим не стримується, не перевищується і під омофором благословення землі досягає верхів почуття своєї вищости та незайманости, і яка, з другого боку, під ударами її прокляття сягає дна почуття безсилля і марности.

Таким чином світонастанова людини укр. степу — це найскорше т. зв. ентузіястична настанова, коли панує стан душі, що його філософи (Ясперс) і поети описують як сп'янілість, розмріяність, любов і шал. Побіч ентузіястичної настанови можлива однак інколи і в деякій мірі — згідно із схарактеризованою полярністю степового світовідчування — і протилежна, нігілістична настанова (за Ясперсом) «радикального заперечення всякої цінности й бажаности».

Степове середовище не дає досить «субстратних змістів» ні для категорії якости, ні для категорій цілости й частин. Розуміння «індивідуального» мусить тут терпіти. Поняття сили, взаємодії, причиновости набирають характеру зламности й стрибковости, що має від'ємний вплив на розуміння органічного розвитку повільної еволюції. Якщо не протидіють ін. чинники, степове середовище може також творити сприятливі умови для виникнення геометрично-механічного підходу в світоглядових справах.

Гірський краєвид має значення тільки на периферіях України, тим то він більше позначився психологічно на племінних особливостях , ніж на загальнонац. Вплив моря також не був постійний і ніколи не охоплював переважної частини нації.