Відмінності в iq

Дискусії науковців про природу та етіологія інтелекту актуалізувалися наприкінці ХХ ст.., коли А. Йенсеном, Р. Гернштейном та Ч. Мюрреєм було проведено низку дослідження, результати яких свідчили про генетичну зумовленість різниці в IQ, який вже, в свою чергу, сприяє виникненню індивідуальних, етнічних та соціально-економічних відмінностей*. Станом на кінець 2000 року в США встановлено, що існують статистично значимі відмінності у IQ афроамериканців, світлошкірих, латиноамериканців та американців азіатського походження в межах 15 балів, різниця між якими, проте, має тенденцію до скорочення. Однак відмінності в СЕС теж показали значимі зв’язки із IQ в межах 9 балів, а оскільки етнічні переселенці часто мають нестабільну соціально-економічну ситуацію, то вчені вважають ці факти пов’язаними. Загалом вплив СЕС на IQ пояснюють гіпотезою кумулятивного дефіциту середовища, яка полягає в припущенні, що негативні впливи виховання в несприятливих умовах посилюються прямо пропорційно тривалості перебування в цих умовах, в результаті чого рання когнітивна недостатність призводить до незворотних порушень. СЕС включає і освіченість респондентів, яка, за результати досліджень Кантоністової Н.С., пов’язана з IQ дітей, зокрема високий рівень освіти у батьків є одним з найбільш прогностичних показників розвитку інтелекту дитини, і знижується відповідно до зниження рівня освіти батьків. Також рівень освіти батьків позитивно корелює зі шкалою піклування про дітей, формуючи в них індивідуальність та оригінальний тип поведінки, що впливає на вибір майбутньої освіти та професії дитиною та СЕС родини в цілому. Однак, при зрівнянні СЕС представників різних етнічних груп, було виявлено скорочення відмінностей лише на 1/3, що свідчить про існування інших факторів впливу на інтелект, окрім генетичного та соціально-економічного, останні ж пояснюють відмінності IQ лише у чверті випадків досліджень.

Генетики визначають роль спадкових чинників, проводячи родинні дослідження, в яких порівнюють індивідів, які знаходяться в різних ступенях генетичних зв’язків. За даними міжнародного дослідження 1997 року щодо кореляції IQ у родичів, виявлно, що найбільш сильний зв’язок між рівнями IQ властивий одно яйцевим близнюкам, які росли разом (0,86) та окремо (0,76), різнояйцевим близнюкам які росли разом та окремо (0,55 та 0,35 відповідно), та сиблінгам, які росли разом (0,47) та батьками і дітьми, які жили разом (0,42). Менш значимий зв'язок між IQ у сиблінгів, які росли окремо (0,24), батьками і дітьми, які жили окремо (0,22), нерідними сиблінгами (0,29) та батьками і їх прийомними дітьми (0,19). Найбільш значимими результатами на користь впливу генетичного фактору на IQ свідчать кореляція між рівнями IQ у одно яйцевих близнюків, що росли разом, яка значно вища, ніж для різнояйцевих (0,76 і 0,55 відповідно).

*Множину факторів, які визначають соціальне положення та економічну забезпеченість родини визначають соціально-економічним статусом (СЕС), який об’єднує в собі три компоненти: тривалість освіти, престижність місця роботи та необхідні для неї навички, та прибутки, що визначають економічний статус.

Щодо зовнішніх чинників, зокрема впливу біологічного середовища, то результати проведених досліджень свідчать, що особливості перебігу вагітності, пологів та неонатальні особливості дитини значимо не пов’язані з її IQ (без урахування випадків патологій плода). Частково це пояснюється і підвищеною увагою та впливом лікарів, батьків та педагогів до дітей, які мали певні особливості вищезгаданих факторів, тож до 4-х річного віку їх відмінності вирівнюється і не відрізняються від однолітків. Відмінності в IQ чоловіків і жінок теж статистично значимо не відрізняються, хоч і мають певні особливості, зокрема до 7-ми річного віку дівчатка у інтелектуальному розвитку випереджають хлопчиків, однак пізніше ці відмінності зникають. Також дослідження свідчать, що у жінок краще розвинений вербальний інтелект, а у чоловіків зорово-просторовий. Більша частка чоловіків володіють вищими та нижчими від середнього показниками IQ, тоді як серед жінок переважають серединні показники.

Дослідники Айзенк та Шоенталер (Eysenck, Schoenthaler, 1997) виявили, що існує зв'язок між харчуванням та IQ дітей та підлітків, зокрема відмічається приріст невербального інтелекту за умови нормалізації вітамінів та мінералів у раціоні, зокрема у дітей молодшого віку, тоді як їх зниження рівня вітамінів та мінералів у крові призводить до зниження IQ нижче оптимального рівня. Однак виявлені зміни стосуються лише рухливого інтелекту, тоді як кристалізований лишається незмінним. Варто також враховувати, що вищезазначені особливості харчування і, відповідно, IQ можуть бути пов’язані із СЕС, про вплив якого вже йшлося вище.

Відмінності IQ залежно від кількості дітей у сім’ї та черговості їх народження були помічені Ф. Гальтоном, який встановив що видатні науковці Англії були, зазвичай, первістками у своїх сім’ях. Це питання активно досліджували, і, зокрема, А.Адлер пояснював таку закономірність положенням «про збереження традицій», згідно з яким первонароджена дитина в сім’ї більш готова перейняти традиційні сімейні орієнтації, ніж діти, народжені пізніше. Цей погляд був підтриманий Ф.Саловеєм (Sulloway, 1996), який вважав що первонароджені діти мають перевагу в побудові та підтримці батьківських та сімейних устроїв, тоді як діти, народжені пізніше, більш успішні у бунтарських тенденціях та схильні до радикалізму. Ще однією виявленою закономірністю є те, що у дітей з багатодітних родин відмічають більш низькі показники за тестами інтелекту ніж в малочисельних. Дослідники чисельності та порядку народжуваності, К. Зайонц та О. Маркус, провівши аналіз результатів чисельного дослідження 380000 респондентів, дійшли висновків, що рівень IQ дітей (за тестом Равена) знижується по мірі збільшення чисельності сім’ї, а в сім’ях з однаковою чисельністю дітей старші діти мають вищий рівень інтелекту в порівнянні з молодшими. Дослідники пояснювали ці закономірності в теорії «сімейного ресурсу», запропонувавши так звану модель сумісної взаємодії, яка полягає в припущенні, що інтелектуальний рівень дитини визначається інтелектуальним рівнем сім’ї, всіх її членів і вимірявши IQ кожного члена можна його встановити, як «середній показник інтелектуального рівня сім’ї». На сьогодні найбільш задовільним пояснення феномену зниження інтелекту у молодших дітей з багатодітних сімей вважають припущення, що в таких сім’ях утворюється несприятливе середовище для інтелектуального розвитку дитини, зокрема виявлено існування обернено пропорційної залежності між чисельністю сімей та СЕС родини. Крім того, припускають що в багатодітних сім’ях має місце так званий «близнюків ефект», тобто переважаючи спілкування дітей один з одним а не з дорослими, адже батьки, зазвичай, позбавлені можливості докласти рівних зусиль у вихованні кожної наступної дитини. Проте дослідники відмічають, що останніми десятиліттями засобами дошкільної освіти та виховання та впливом соціальних програм підтримки ситуація відмінності інтелектуального розвитку в багатодітних та не багатодітних сім’ях вирівнюється. Що ж до феномену «розумнішої старшої дитини», встановлено що перші народжені діти мають вищий рівень моторної активності, порівняно з молодшими братами і сестрами, які сплять довше, менше часу проводять з батьками та менш активні від старших, відповідно. Однак факт первенства народження не може бути вирішальним і виявлені відмінності, на сьогодні, пояснюють детермінованістю соціально-психологічними факторами, як то наявність культурально сформованих батьківських установок на перевагу старшої дитини в сім’ї, СЕС родини, індивідуалізація у вихованні та навчанні, яка не завжди поширюється на молодших дітей. Однак, варто зауважити, що результати більш пізніх досліджень, проведених Роджерсом (2001), свідчать про відсутність виявленого раніше зв’язку між рівнем IQ та порядком народження і кількістю дітей в родині, адже виявляють, що різниця у взаємодії батьків із сиблінгами більшою мірою пов’язана із особистісними особливостями дітей, їх інтересами та поведінкою, ніж віком чи порядком народження.

Загалом, такі фактори описують як вплив домашнього середовища, в якому проживає дитина. Дослідники поділяють такий вплив на два типи: загальний вплив оточуючого середовища, що пов'язаний з факторами, які визначають загальну атмосферу в родині, і, відповідно, стосуються всіх дітей сім’ї (наявність розвиваючих іграшок та книг, батьківське моделювання тощо); та нероздільний вплив оточуючого середовища, пов'язаний з факторами, які визначаються відмінність сиблінгів (як то особливе батьківське ставлення, по черговість народження та різниця у віці, а також особливі події, які стосуються одного сиблінга більше ніж інших). Дослідження впливу домашнього середовища, здійснені Бетті Колдуел та Робертом Бредлі (Caldwell & Bradley, 1994) шляхом застосування опитувальника «Щоденник спостережень для оцінки домашньої обстановки», відомого як HOME¹. Результати проведених опитувань свідчать, що незалежно від СЕС та етнічної приналежності респондентів позитивний вплив на розвиток інтелектуальних здібностей дітей мають організоване, стимулююче фізичне середовище, а також батьківське заохочення, зацікавленість та вияви любові до дитини, зокрема у віці від 1 до 3 років. При чому, особливе значення для подальшого інтелектуального розвитку мають вербальні взаємини між батьками та дитиною, адже розмови батьків з дитиною сприяють ранньому мовленнєвому прогресу, який, в сою чергу, передбачає інтелектуальні та учбові успіхи. В середньому шкільному віці кореляційні зв’язки слабшають, адже діти спілкуються в переважно в шкільному середовищі та з однолітками, однак залишаються сильними предикаторами академічної успішності такі шкали, як забезпечення активної стимуляції (відвідування гуртків, підтримання хобі дитини), та участь сім’ї у розвиваючих подіях (відвідування вистав, зустріч з друзями тощо). Однак таку силу зв’язку помічено у сім’ях з рідними біологічними дітьми, на відміну від зв’язків IQ та HOME усиновлених дітей, тож очевидно, що зв’язок посилюється під дією генетичного фактору. Ще одним фактором, що позитивно корелює з академічною успішністю та набутим інтелектом дитини є ставлення родини до академічної успішності, зокрема звичаї виховання, як то сердечність в поєднанні з вимогами зрілої поведінки.

Однак, результати родинних досліджень свідчать, що нероздільні фактори оточуючого середовища здійснюють більш значимий вплив на інтелектуальний розвиток дитини, ніж загальні. При цьому загальні впливи здійснюють переважно в дитинстві, а у підлітковому віці на перший план виходять особистісні відмінності між сиблінгами (власне, можна бачити що дані IQ у підлітковому віці вже у близнюків починаються значимо різнитися). Однак дослідження нерозділеного впливу середовища проведено недостатньо, найбільше з яких досліджені, власне, черговість народження та вікова різниця. Деякі дослідники ж вважають, що найбільший нероздільний вплив мають непередбачувані, разові події, які глибоко повпливали на подальший інтелектуальний розвиток дитини.

¹ Абревіатура від англ.. Home Observation for Measurement of the Environment

Натомість, генетичні та вроджені фактори розглядаються на сьогодні більше як передумови розвитку інтелекту, а успадкованість інтелекту не означає його абсолютної даності як високого чи низького, натомість є готовністю структур мозку та нервової системи до особливого типу функціонування, як унікально людського потенціалу.