Четверте питання

4. Міжнародно-правові принципи побудови судової системи держави.

(питання винесене для самостійного опрацювання студентами (слухачами))

Після проголошення незалежності України, ставши членом міжнародної спільноти, наша держава зазнала значного позитивного впливу загальновизнаних принципів організації судової влади, які відбиваються також і в побудові судової системи. Положення Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (зокрема статті 7, 8, 10, 11), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 9) містять низку положень, які прямо чи опосередковано формулюють систему вимог до побудови судової системи демократичної держави.

Значну роль у вирішенні нових підходів до побудови судової системи відіграли вступ України до Ради Європи, ратифікація Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та Протоколу № 7 до неї, що містять такі принципові положення:

— кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону;

— кожна людина, визнана судом винною у вчиненні кримінального злочину, має право на перегляд вищою судовою інстанцією винесеного їй вироку і призначення міри покарання. Здійснення цього права, включаючи обставини, за яких воно може бути реалізованим, регулюється законом.

Але визнання зазначених у Конвенції положень є недостатнім для застосування їх у державах учасницях без відповідних рішень Європейського суду з прав людини, наділеного правом тлумачення положень Конвенції і Протоколів до неї. За десятки років Суд розглянув справи і дав тлумачення майже кожному з положень названих статей, які в сукупності сформували доктрину «права на суд».

У своїй сукупності положення Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції та сформовані Європейським судом принципи є всеохоплюючими для організації судової влади та здійснення правосуддя, але серед них виокремлюються і такі, що безпосередньо впливають на побудову судової системи. Вони пов’язані з необхідністю:

— забезпечення кожному, хто намагається в судовому порядку захистити свої права й інтереси, реалізації цього права шляхом утворення розвинутої мережі судів, наближених до населення і наділених повноваженнями розгляду справ у повному обсязі, тобто за суттю (суди першої інстанції);

— забезпечення реалізації права особи на перегляд її справи вищим судом шляхом утворення мережі судів, наділених повноваженнями перегляду справи в апеляційному або касаційному порядку;

— відповідного процесуального порядку розгляду й вирішення спору, що визначається особливістю його предмету.

4.1. Міжнародні та міждержавні установи Юстиції.

(питання винесене для самостійного опрацювання студентами (слухачами))

Слід відзначити унікальний вплив Європейський суд з прав людини ( далі – ЄСПЛ) на українську систему правосуддя. Він виробляє загальні стандарти захисту прав людини, які впливають на правову систему України і практично всіх країн Європи, на національне законодавство, практику кримінального, адміністративного та цивільного судочинства, статус іноземних громадян тощо.

Європейський суд з прав людини — судовий орган у системі контролю за виконанням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року державами — учасницями Конвенції.

Юрисдикція ЄСПЛ не превалює над національною судовою системою. Тільки у випадках, коли національний судовий захист виявиться неефективним, громадянин або юридична особа може подати скаргу до ЄСПЛ, що знаходиться у м. Страсбург (Франція). Діяльність ЄСПЛ побудована на принципі субсидіарності, коли головна роль захисту прав та свобод людини, закріплених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, належить національній системі — судовим органам України.

До складу ЄСПЛ входить 41 суддя — по одному від кожної країни-учасниці Конвенції. Судді обираються на 6 років з можливістю переобрання. Судді, які засідають у ЄСПЛ, повинні відповідати наступним критеріям: мати високі моральні якості, кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду чи бути юристом з визнаним авторитетом. Упродовж строку своїх повноважень судді не можуть займатися жодною діяльністю, що є несумісною з їх незалежністю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов'язків на постійній основі. Суддя може бути звільнений з посади, якщо рішення про його невідповідність встановленим вимогам буде ухвалено іншими суддями більшістю у дві третини голосів.

Більша частина роботи Суду здійснюється на другому рівні його організаційної структури — у палатах. До складу палат входить 7 суддів, в тому числі й член палати за посадою — суддя, якого було обрано від зацікавленої держави-учасниці, або особа, що призначається для участі в разі відсутності такого судді. Палата виносить ухвали щодо прийнятності та суті міждержавних і індивідуальних заяв, які не були визнані неприйнятними у комісіях. Третій рівень — це діяльність Великої палати, до складу якої входять 17 суддів. Окрім члена Великої палати за посадою, який засідає на тих же умовах, що визначаються щодо члена палати за посадою, до складу Великої палати входить Голова Суду, заступники Голови, голови палат та інших суддів, які визначаються відповідно до регламенту Суду. Велика палата уповноважена розглядати тільки ті справи, які були передані до неї. Відповідно до ст. ЗО Конвенції палата може відмовитись від своєї юрисдикції на користь Великої палати за таких обставин:

• якщо справа, яку розглядає палата, порушує серйозне питання щодо тлумачення Конвенції чи протоколів до неї;

• якщо вирішення питання, яке вона розглядає, може привести до результату, несумісного з рішенням, постановленим Судом раніше;

—якщо жодна зі сторін у справі не заперечує проти цього. ЄСПЛ розглядає спір по суті і виносить рішення, яке є обов'язковим для сторін. За виконанням державою рішення ЄСПЛ спостерігає Комітет міністрів Ради Європи (РЄ), до складу якого входять міністри закордонних справ усіх держав—членів РЄ. Нагляд полягає в забезпеченні виплати урядом будь-якої сатисфакції, яка призначається Судом. У виняткових випадках, коли проста грошова виплата не може адекватно виправити становище, в якому опинився заявник, контроль включає також інші заходи, яких має вжити уряд (наприклад, помилування, перегляд справи, зняття кримінального обвинувачення, надання права постійного проживання на території держави тощо. Якщо уряд не вживає адекватних заходів, то заявник може звернутися із скаргою до Комітету міністрів. Досі жодна держава не відмовилася виконувати ухвалу у справі ЄСПЛ або рішення Комітету міністрів.

Практикою ЄСПЛ вироблені мінімальні стандарти доступу до правосуддя, які зафіксовані в його рішеннях. Серед цих стандартів пріоритетним є положення, яке полягає у можливості пред'явлення до суду будь-яких вимог, що стосуються захисту громадянських прав та обов'язків. Якщо зацікавлена особа не має коштів на оплату послуг представника, держава зобов'язана надати їй безкоштовну юридичну допомогу. Судовий розгляд справи повинен здійснюватися у розумний термін.

Міжнародний кримінальний суд

12 березня 2003 р. у парламентському комплексі Біненхоф (Гаага) пройшла урочиста церемонія відкриття МКС. Перше його засідання відкрила королева Нідерландів Беатрікс. Суд почав діяти після другої підсумкової сесії, яка відбулася 12 вересня 2003 року. Діяльність МКС ґрунтується на Конвенції про покарання за злочини, пов'язані з геноцидом 1948 року. Міжнародний судовий орган утворено для доповнення національних органів кримінальної юстиції, якщо вони не зможуть виконувати свої функції відносно вчинених злочинів. Відповідно до статуту МКС, жодна особа не має імунітету проти його юрисдикції. Тому навіть обговорювалось питання про притягнення до відповідальності прем'єр-міністра Тоні Блера за його участь у Іракській кампанії.

МКС не пов'язаний мандатами, на відміну від існуючих міжнародних трибуналів з питань Югославії, Руанди та ін., які могли б обмежити його юрисдикцію у часі або просторі. Крім того, статутом передбачено повну незалежність установи, у тому числі від рішень Ради Безпеки ООН.

На момент створення МКС його статут було підписано 139 державами. Однак США, яка підписала документи за часи президентства Біла Клінтона, відізвала свій підпис. Україна 20 січня 2002 р. підписала статут МКС. Але КСУ своїм Рішенням від 11 липня 2001 р. визнав ст. 1 Статуту МКС, яка проголошує, що Суд доповнює національні органи юстиції, такою, що не відповідає Конституції. Крім того ст. 25 Конституції передбачає, що громадянин України не може бути виданий іншій державі, тобто Україна на вимогу МКС не має права видати обвинуваченого.

Координаційна рада юстиції

20 червня 2003 р. в Одесі під час першої зустрічі керівників вищих органів судової влади Російської Федерації та України було підписано Протокол про співробітництво органів судової палати (далі — Протокол).

Представники органів судової влади Російської Федерації та України, враховуючи необхідність вдосконалення координації діяльності у сфері судового захисту прав і свобод фізичних, юридичних осіб та держави, з метою розвитку наукових та інших видів співробітництва у галузі відправлення правосуддя, а також найбільш ефективного використання національних інформаційних ресурсів, створили Координаційну раду юстиції (Раду). Рада є органом, що забезпечує взаємодію та співробітництво вищих органів судової влади Російської Федерації та України, а також інших країн Співдружності Незалежних Держав.

Відповідно до ст. 2 Протоколу до складу Ради як учасники входять Голова Конституційного Суду Російської Федерації, Голова КСУ, Голова Верховного Суду Російської Федерації, Голова ВСУ, Голова Вищого Арбітражного суду Російської Федерації, Голова Вищого господарського суду України, голови Вищої ради юстиції Російської Федерації і України. Поряд із зазначеними особами, учасниками Ради можуть бути керівники вищих органів судової влади усіх держав Співдружності, а також інших держав, які будуть зацікавлені у співробітництві на основі Протоколу.

Враховуючи повну незалежність у питаннях формування та реалізації державної політики у сфері судового контролю та здійснення правосуддя, Рада надає допомогу у питаннях:

—співробітництва у розробці і здійсненні міждержавних інформаційних проектів,координації і розвитку інформаційної бази відправлення правосуддя;

• розвитку прямих зв'язків між судами усіх юрисдикцій з урахуванням існуючих міжрегіональних та інших робочих зв'язків;

• вироблення рекомендацій щодо зближення законодавства та судової практики у галузі відправлення правосуддя, захисту прав і свобод громадян;

• проведення міждержавних узагальнень судової практики;

• організації наукових досліджень з питань підвищення ефективності і якості правосуддя;

• розробки системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації професійних суддів, працівників органів судової влади.

Рада проводить свої засідання не рідше одного разу на рік на базі Одеської національної юридичної академії. Одночасно із засіданням можуть проводитись науково-практичні семінари, зустрічі, конференції представників органів судової влади, вчених та інших спеціалістів держав-учасників. До участі у роботі Ради, крім Академії, залучається широке коло навчальних та наукових установ держав-учасників, юридична громадськість, професійні асоціації і об'єднання, державні і громадські організації.