Особливості світового ринку послуг
Світовий ринок послуг – це система пересічення інтересів покупців та продавців послуг, функціонування якої регулюється ринковими законами.
До основних особливостей світового ринку послуг слід віднести наступні:
системність розвитку, яка означає, що ринок послуг розглядається як цілісна система з багатьма складовими, пов’язаними між собою;
чутливість до ринкових змін, причиною якої є постійні коливання в попиті та пропозиції послуг на ринку;
висока швидкість обороту капіталу, пов’язана з коротшим виробничим циклом в сфері послуг;
постійне зростання асортименту послуг.
Світовий ринок послуг як категорія міжнародної економіки функціонує відповідно до основних законів ринкового господарства, а саме: закону вартості, закону попиту та пропозиції, закону росту продуктивності праці, закону нагромадження, закону пропорційного розвитку. Закономірності розвитку сфери послуг слід вбачати в поступовому залученні окремих країн до світового ринку послуг, переплетенні їх економічних інтересів в цій галузі, динамізмі розвитку національних ринків послуг, що проявляється у зростанні об’ємів надання послуг.
На світовому ринку послуг домінують вісім країн: США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Бельгія, Нідерланди, Італія, на які припадає 2/3 світового експорту послуг і більше 50% імпорту. Частка першої п’ятірки складає відповідно більше 50% експорту, при набагато нижчій частці імпорту. При цьому на чотири країни (США, Великобританію,Німеччину, Францію) припадає 44% усього світового експорту послуг. Експортна квота США і Великобританії на світовому ринку дорівнює 30%, імпортна — значно нижча [3].
Особливості розвитку сфери послуг в сучасних умовах полягають в наступному:
1. Міжнародна торгівля послугами не є винятковою прерогативою промислово розвинених країн. У ряді країн, що розвиваються, послуги також складають значну частину їхнього експорту. Тому для оцінки участі країни у світовій торгівлі послугами доцільно також використовувати показник її частки у світовій торгівлі, що, як правило, має максимальне значення в провідних промислово розвинутих країнах.
2. Спеціалізація країни на тих чи інших видах послуг залежить від рівня економічного розвитку. Так, у промислово розвинутих країнах перевага надається фінансовим, телекомунікаційним, інформаційним і більшості галузей ділових послуг, а для країн, що розвиваються, характерною є спеціалізація на транспортних, туристичних і фінансових послугах.
3. Розвиток торгівлі послугами сприяє наданню супутніх послуг. Як правило, країни, що надають портові послуги, спеціалізуються і на судноремонті; країни-виробники комп’ютерів поставляють на світовий ринок комп’ютерні послуги; у країнах-експортерах нафти переважає фрахт з обслуговуванням нафтоперевезень [4].
Регулювання світового ринку послуг
Інструменти торгової політики, які використовуються для обмеження торгівлі послугами здебільшого ті ж, що й у торгівлі товарами. Подібність заснована на тому, що торгівля більшістю послуг супроводжує торгівлю товарами і, отже, підпадає під обмеження, що накладаються на торгівлю товарами. Розходження виникають через те, що торгівля деякими послугами пов’язана не з рухом товарів, а з рухом капіталів, засоби регулювання якого дещо інші, ніж у регулюванні торгівлі товарами. Проте, як і у випадку обмеження імпорту товарів, внутрішня субсидія національним виробникам, яка вводиться країною, що імпортує, вважається кращим методом обмеження імпорту послуг, ніж імпортний тариф. А імпортний тариф, як засіб обмеження імпорту послуг, за своїм впливом на національну економіку кращий або дорівнює імпортній квоті в тому випадку, коли ліцензії на одержання імпортної квоти продаються на аукціоні.
Взагалі, заходи регулювання доступу на ринок — це інструменти торгової політики, що обмежують або забороняють іноземним фірмам-виробникам послуг оперувати на місцевому ринку, які у більшості випадків мають форму кількісних обмежень. Найважливіша сфера міжнародної економіки, міжнародна торгівля товарами і послугами, регулюється кількома міжнародними організаціями, серед числа яких головною є Світова організація торгівлі (СОТ). Світова торгівля товарами була предметом регулювання з боку світового співтовариства з перших повоєнних років, коли 1948 р. набрала сили Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Із 1948 по 1995 р. вона залишалася єдиною міжнародною-правовою угодою, що регулює світову торгівлю. ГАТТ було головним форумом переговорів про зниження митних тарифів і дещо пізніше — про скорочення нетарифних обмежень. Переговори в ГАТТ здійснювалися в рамках раундів торгових переговорів, останній із яких — Уругвайський — увінчався створенням СОТ [5].
Світова організація торгівлі (World Trade Organization) —законодавча й інституційна основа міжнародної торгової системи, механізм багатостороннього узгодження і регулювання політики країн-членів у сфері торгівлі товарами і послугами, врегулювання торгових суперечок і розробки стандартної зовнішньоторгівельної документації. СОТ була створена в 1995 р. на основі Маракешської угоди, підписаної в квітні 1994 р. у м. Маракеш у Марокко в результаті закінчення Уругвайського раунду багатосторонніх торгових переговорів. Угода про створення СОТ містить 29 правових документів і 25 міністерських декларацій, що визначають права і обов’язки країн у рамках багатосторонньої торгової системи та ввібрала в себе всі кращі досягнення в рамках ГАТТ і додала багато нового.
Нині СОТ є головною міжнародною організацією, що регулює торгівлю товарами, послугами й інтелектуальною власністю. Це регулювання полягає в реалізації узгоджених принципів поведінки країн у міжнародній торгівлі і комплексі заходів, проведених під егідою СОТ за участю більшості країн світу. Новим напрямком діяльності СОТ є дослідження, Що стосується торгівлі послугами, то підписана в результаті Уругвайського раунду Генеральна угода торгівлі послугами — ГАТС (General Agreement on Trade in Services — GATS), що входить на правах додатку в угоду про СОТ, є головним міжнародним документом, що регулює міжнародну торгівлю послугами в цілому [5].
Документ визначає торгівлю послугами як надання послуги з території однієї країни на територію іншої країни і розглядає всі види послуг, крім наданих урядом.
Серед основних положень угоди можна виділити наступні:
міжнародна торгівля послугами має ґрунтуватися на принципі режиму найбільшого сприяння (РНС);
ставлення до послуг, наданих нерезидентами, на внутрішньому ринку закордонних країн повинно виходити з національного режиму, тобто бути недискримінаційним транспарентним (країни зобов’язані публікувати нове регулювання, що стосується торгівлі послугами, і сповіщати інші країни про нього);
забезпечення активної участі країн, що розвиваються, у міжнародній торгівлі послугами.
Тим самим ГАТС поширює принципи ГАТТ на новий сегмент міжнародної торгівлі, що складає 20-25% її обсягу. Особливістю ГАТС є те, що на першому етапі воно закріпило існуюче статус-кво в галузі торгівлі послугами, тобто країни домовилися почати переговори про лібералізацію торгівлі послугами з існуючого стану речей, по можливості не ускладнювати поточне регулювання. Так само як і ГАТТ, ГАТС передбачає можливість відступу від узгодженого РНС у випадку утворення інтеграційної спілки і з погляду національної безпеки. Кожна країна під час підписання ГАТС мала подати список вилучень із РНС, який буде проаналізований учасниками через п’ять років і в принципі повинен бути анульований через 10 років. Більше 70 країн зареєстрували вилучення з РНС [3].
Національний режим іноземним послугам відповідно до ГАТС надається не автоматично, а на основі переговорів. Країна, що приймає ГАТС, може обговорити обмеження доступу послуг на свій ринок шляхом накладання обмежень на засіб їхньої доставки, на торгівлю, споживання послуг за кордоном, комерційну присутність у країні, що приймає, на пересування особи, що надає послуги та ін.
Рух послуг може також обмежуватися на основі угоди між країною, що надає послуги і країною, що їх приймає, на основі критеріїв фахової кваліфікації осіб, що надають їх, відповідності послуг національним стандартам або шляхам ліцензування. До ГАТС включені зобов’язання сторін не накладати обмеження на міжнародну торгівлю послугами в таких формах: квоти на обсяг наданих послуг; обмеження на вартість послуг; обмеження загального числа організацій, що надають послуги; обмеження числа фізичних осіб, що надають послуги; обмеження юридичних форм, у яких можуть бути зареєстровані організації, що надають послуги; обмеження участі іноземного капіталу в організаціях, що надають послуги [5].