3. Види відповідальності при порушенні трудової дисципліни.

Відповідно до статті 49 Закону України „Про охорону праці” за порушення законодавчих та нормативних актів про охорону праці винні працівники притягаються до відповідальності.

Види відповідальності:

Дисциплінарна відповідальність – полягає у накладанні дисциплінарних стягнень (догана, звільнення з роботи). Накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника.

При обранні дисциплінарного стягнення слід враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяну ним шкоду, обставини за яких було вчинено проступок.

Адміністративна відповідальність – накладається на посадових осіб, винних в порушеннях законодавства про охорону праці, у вигляді грошового штрафу. Право накладати стягнення мають службові особи Державного нагляду охорони праці.

Матеріальна відповідальність – розповсюджується на працівників і власника установи. Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну установі, порушення правил охорони праці. Дана відповідальність встановлюється за пряму дійсну шкоду і коли шкода заподіяна бездіяльністю працівника.

Матеріальна відповідальність обмежується певною частиною заробітку працівника.

Збитки у зв’язку з порушенням законодавства про охорону праці можуть включати :

• відшкодування потерпілому втраченого заробітку;

• одноразова допомога;

• витрати на лікування, протезування.

А також витрати на поховання потерпілого у разі смерті, одноразова допомога на сім’ю та на утримання.

Кримінальна відповідальність – настає, якщо порушення вимог законодавства та нормативних актів про охорону праці, створення небезпеки для життя і здоров’я громадян.

Суб’єктом кримінальної відповідальності може бути – службова особа підприємства, установи, незалежно від форм власності, а також власник підприємства.

Кримінальна відповідальність визначається в судовому порядку.

4. Поняття заробітної платні, принципи диференціації.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку власник виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить:

• від складності та умов виконуваної роботи

• професійно – ділових якостей працівника

• результатів його праці

Питання, щодо регулювання оплати праці визначається Законом України „Про оплату праці”.

Державне регулювання заробітної плати охоплює такі питання:

1. Встановлення розміру мінімальної заробітної платні обов’язково для підприємств всіх форм власності.

2. Встановлення норм і гарантій, обов’язкових для підприємств всіх форм власності. Ці норми і гарантії є мінімальними державними гарантіями.

Мінімальні гарантії працівників:

Згідно Закону України „Про оплату праці”

1. Оплата щорічних відпусток.

2. Оплата часу, протягом якого працівники були направлені на підвищення кваліфікації.

3. Оплата часу, протягом якого працівник був направлений на обстеження в медичну установу.

4. Доплата до середнього заробітку, при переведенні на нижче оплачувану роботу за станом здоров’я.

5. Доплата до середнього заробітку при тимчасовому переведенні на іншу роботу. У зв’язку з виробничою потребою.

6. Гарантійні виплати при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації чи навчання з метою набуття нової спеціальності.

7. Гарантійні виплати працівникам у разі службових відряджень, роботи у польових умовах.

Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці – яка включає тарифні ставки, схеми посадових окладів, згідно кваліфікації.

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації за тарифною сіткою.

Формування посадових окладів проводиться і встановлюється розміром вищим мінімальної заробітної плати в залежності від кваліфікації (медики, педагоги).

Посадові оклади службовцям встановлює власник відповідно до посади і кваліфікації працівника .за результатами атестації власник має право змінювати посадові оклади у межах максимальних розмірів окладів на відповідній посаді.