5.Теоретичні основи системної організації валютних відносин

Кожний етап розвитку світової валютної системи — це "правила гри" держав у сфері міжнародних валютно-фі­нансових відносин.

Класифікація валютних систем за рівнями

Функціональною формою правової та інституціональної організації валютних відносин є валютна система.

У вивченні організації міжнародних валютних відносин ключовими питаннями є:

• Яким є механізм відновлення рівноваги платіжних балансів?

• На який фінансовий актив покладено функції резервного активу?

• У який спосіб досягається вирішення зазначених питань — силовими методами чи на основі добровільної угоди?

У цьому контексті виокремлюють чотири основні типи валютних систем:

1. Системи з механізмом автоматичного коригування платіжних балансів.

2. Системи (N - 1).

3. Системи з багатостороннім механізмом коригування платіжних балансів.

4. Валютні союзи.

Розглянемо зазначені типи валютних систем докладніше.

Системи з механізмом автоматичного коригування платіжних балансів

До них належать:

• система вільного плавання валют;

• система фіксованого стандарту.

Система вільного плавання валют.

За цієї системи теоретично ніколи не може бути проблем з платіжним балансом. Нерівновага ліквідується через автоматичне врегулювання обмінних курсів (рис. 1).

Валютний курс

Пропозиція

S0

S1

Попит

0

Кількість іноземної валюти

Рис.1 Механізм автоматичного коригування зовнішніх платежів за системи вільного плавання валют

На рис. зображено попит та пропозицію валютного обмі­ну в будь-якій країні. Крива попиту відповідає намірам резиден­тів щодо придбання іноземних товарів, послуг або фінансових активів.

Попит і обмінний курс пов'язані обенено пропорційно. Обмінний курс котирується як внутрішня ціна одиниці іноземної валюти, тому зростання обмінного курсу означає знецінення національної валюти, а зниження курсу відповідає її подорожчанню. Зростання внутрішньої ціни іноземної валюти приводить до того, що іноземні товари стають дорожчими для резидентів такої країні, іпопит на них знижується.

Крива пропозиції відповідає попиту нерезидентів щодо внутрішніх товарів, послуг, фінансових активів. Знецінення внутрішньої валюти робить товари цієї країн відносно дешевшими на зовнішніх ринках. Тому попит на них збільшується, як і обмін валют.

Нехай обмінний курс – це S1, та існує деяке перевищень попиту на іноземну валюту порівняно з пропозицією. Еквівалентом у цьому випадку буде дефіцит платіжного балансу, оскільки резиденти бажають придбати товарів за кордоном більше, ніж нерезиденти всередині країни. Тому внутрішня ціна іноземної валюти зростає. Таке знецінення національної валюти може сприяти поліпшенню конкурентної позиції країни: попит резидентів щодо іноземних товарів знизиться, тоді як попит на товари даної країни за кордоном підвищиться. Результатом буде автоматичне коригування платіжного балансу.

Отже, якщо валютний курс плаваючий, то він повернеться до рівноважного значення, і платіжний баланс буде врівноважено. Будь-який зовнішній шок, який викликає зміни попиту і пропозиції, спричинює зміни валютного курсу, і рівновага зовнішн платежів відновлюється.

Система фіксованого стандарту.

Специфічна особливість цієї системи полягає у тому, що гроші — банкноти та монети, які циркулюють у будь-якій економіці, є оборотними в певний товар (наприклад, золото чи срібло). Співвідношення грошей і резервів цього товару є фіксованим, а уряд гарантує вільний обмін циркулюючих грошей на такий товар. За цієї системи країни встановлюють фіксовану ціну товару у своїх валютах, тому всі національні валюти пов'язані між собою, а обмінні курси валют є фіксованими. Це створює можливості для валютного арбітражу.

Розглянемо приклад.

Існують дві країни з валютами X та У. Припустимо, що одиниця валюти X вільно обмінюється на одиницю умовного товару; дві одиниці валюти У вільно обмінюються на одиницю товару. Обмінний курс валют X та У становить 1:2. Якими будуть наслідки зміни оі мінного курсу до 1:1?

У разі зміни обмінного курсу з'являється можливість прибуткового арбітражу. Резиденти країни з валютою А зможуть конвертувати одиницю своєї валюти в одиницюумовного товару; транспортувати товар до країни з валютою У та обміняти його на дві одиниці ва­люти У, яку потім за обмінного курсу 1:1 конвертувати у дві одиниці валюти X. Таким чином, вони отримають прибуток у розмірі одиниці валюти X (зрозуміло, що у цьому прикладі не враховуються транспортні витрати). Продаж валюти У та купів­ля валюти X спричинять зміну обмінного курсу: ціна валюти X в одиницях валюти У зростатиме до співвідношення 1:2. При відновленні цього курсу обміну можливості для арбітражу буде втрачено.

У такій системі умовний товар є основою міжнародних розрахунків, а національні валюти стають потенційними міжнародними засо­бами платежу, тому що кожну національну валюту можна віль­но та ефективно конвертувати в товар. Отже, за даної валютної системи переваги єдиних міжнародних грошей реалізуються фактично.

Яким же чином врівноважується дисбаланс зовнішніх платежів за системи фіксованих валютних курсів? Припустимо, зовнішній попит країни X знижується щодо її експорту. Утворюється дефі­цит поточного рахунку. Уповноважені грошові органи в країні X повинні ліквідувати дефіцит шляхом транспортування товару до країни У. Резерви товару в країні X автоматично зменшуються, що зумовлює необхідність відповідного зниження пропозиції гро­шей. За абсолютно гнучких цін зниження грошової пропозиції приводить до падіння цін, що поліпшує конкурентну позицію країни X та сприяє ліквідації нерівноваги платіжного балансу. У країні У щодо активу платіжного балансу спостерігається зворот­ний процес. Через приплив товару збільшується грошова пропо­зиція. Отже, теоретично врегулювання є двостороннім і у цьому відношенні система є симетричною.

Необхідно зазначити, що підтримка фіксованого курсу ва­люти в системі такого типу вимагає використання офіційних резервів умовного товару. Якщо цей процес є тривалим, то можливе ви­черпання резервів означатиме фінансову кризу для дефіцитних країн.

Система (N- 1)

Така валютна система багато в чому може вважатися "роз­винутим" товарним стандартом, який розглянуто вище. У світі, де налічується N країн, стрижнем системи є N -країна. Валюта N -країни є конвертованою у золото за фіксованою ціною, решта валют прив'язані до N -валюти. Тому в цій системі існує (N - 1) обмінних курсів. Прив'язка кожної валюти до N - валюти забезпечує фіксацію між ними.

За даної системи не існує автоматичного зв'язку між пропозицією грошей у будь-якій країні та їх обо­ротністю в N -валюту. Тому країни із зовнішніми дисбалансами повинні вдаватися до певних коригувальних заходів.

Країни дефіцитами зовнішніх платежів мусять проводити дефляційу політику. Якщо ціни і заробітна плата тверді, то ціною дефляційної політики буде зростання безробіття (що є цілком можливим за системи золотого стандарту). Відповідно країни з активним платіжними балансами повинні здійснювати політику протилежного напряму. Таким чином, країни з надлишками балансу зовнішніх платежів відчувають значно менший тиск, намагаючись урівноважити платіжний баланс, ніж країни з пасивними платіжними балансами.

Країни з дефіцитами зовнішніх платежів вдаються до стерилізацій ефекту від зниження своїх резерв іноземної валюти. Зниження резервних активів приводить до автоматичного падіння внутрішньої грошової пропозиції, оскільки грошова база країни має як національну, так і іноземну складові. Купівля облігацій уповноваженими грошово-кредитними установами сприяє зростанню національної складової грошової бази, що компенсує зменшення іноземної складової. Зрозумілі що для країн з дефіцитами зовнішніх розрахунків стерилізації не можуть тривати нескінченно: їхні резерви виснажуються, якщо вони тривалий час фінансують дефіцит зовнішніх платежів, водночас дотримуючись фіксованого співвідношення курсів своїх валют до N -валюти. Країни з активом зовнішніх платежів, навпакі можуть значно легше нагромадити необхідні резерви та здійснити стерилізацію через продаж національних облігацій.

Отже, система (N - 1) здатна продукувати деяку асиметрію коригування. Для країн з пасивними платіжними балансами врегулювання зовнішніх платежів є диспропорційним. Цим систем (N - 1) суттєво відрізняється від золотого стандарту, за якого теоретично врегулювання є автоматичним завдяки фіксованому співвідношенню пропозиції грошей та резервів товару. У систе (N - 1) цього фіксованого співвідношення не існує, а методи дефляції чи рефляції не є однозначними.

Країна N займає особливу позицію, і це створює другу асиметрію в системі даного типу. Оскільки зовнішні платежі в масштабах світової економіки мають бути збалансованими, то це справляє специфічний вплив на платіжний баланс країни N. Якщо решта країн дістала актив зовнішніх розрахунків, то країна мусить погодитись з дефіцитом свого платіжного балансу. Звнішній платіжний дефіцит країни N фінансується N -валютою нагромадженою центральними банками решти світу. Це є результатом інтервенцій інших країн, які здійснюються для запобігання знеціненню національних валют проти N -валюти. Ця так звана асиметрія резервного центру дає змогу країні N фінансувати дефіцит свого платіжного балансу шляхом випуску власни зобов'язань.

Отже, система (N - 1) є заснованою на гегемонії. Ослаблення економічної могутності країни-лідера неминуче призводить до колапсу такої валютної системи.

Система з багатостороннім механізмом коригування платіжних балансів

Розглянуті вище системи є або надто зв'язаними — система товарного стандарту та система (N -- 1), або надто вільними, як система вільного плавання валют. Третій тип організації міжна­родних валютно-фінансових відносин займає проміжну позицію між зазначеними двома типами. До цієї категорії систем нале­жать різні спроби координації політики та управління валютни­ми курсами на міжнародному рівні. Наприклад, після 1973 р. бу­ло запроваджено різні рівні координації міжнародної валютної політики.

Для системи, яку можна назвати керованою міжнародною ва­лютною системою, визначальним є вибір режиму валютних кур­сів, який зумовлює необхідний ступінь координації політики та механізм урегулювання зовнішніх платежів.

Розглянемо взаємозв'язок режиму обмінних курсів, урегулю­вання та координації політики на прикладі порушення рівноваги платіжного балансу.

Головними чинниками порушення рівноваги платіжного ба­лансу є зовнішні шоки або неадекватна політика країни. Зовніш­ні шоки можуть не спричинити дисбалансу платежів, якщо їхній вплив є симетричним щодо всіх країн. Але найчастіше екзогенні шоки справляють асиметричний вплив, тобто різний щодо різних країн. Наприклад, підвищення цін на нафту привело до надлиш­ків поточних розрахунків країн-нафтоекспортерів і поточних де­фіцитів країн, що імпортують нафту. Отже, вплив асиметричних зовнішніх шоків набуває форми платіжних дисбалансів, які пот­ребують урегулювання.

Щодо політики окремих країн, то механізм дисбалансів є та­ким. Якщо деякі країни запроваджують дефляцію з метою зни­ження інфляції, то в країнах, які з різних причин не вживають обмежувальних заходів, відбудеться погіршення торговельних ба­лансів через зростання попиту щодо імпорту. Це означає, що кра­їни не можуть здійснювати незалежну валютну політику.

Теоретично країна легше пристосовується до асиметричних шоків і має більше можливостей щодо проведення незалежної ва­лютної політики, якщо запроваджує режим гнучких обмінних курсів. У цьому разі зовнішні платіжні дисбаланси елімінуються через зміни обмінних курсів. Як зазначалося вище, врегулювання за системи гнучких обмінних курсів має свою ціну, тому уряди прагнуть керувати курсами валют. А це, у свою чергу, вимагає певного рівня координації економічної політики, яка набуває форми узгодження пріоритетів економічної політики або скоор­динованої реакції на різні асиметричні шоки у світовій економі­ці. Потоки міжнародної ліквідності призначені допомогти краї­нам у врівноваженні платіжних балансів.

Валютний союз.

Головна особливість даного типу організації міжнародних ва лютних відносин — це запровадження єдиної валюти і ліквідації національних валют країн — членів валютного союзу. Приклад такої системи — Європейський валютний союз. Обіг єдиної валюти розв'язує проблему "міжнародних грошей" і таким чином дає можливість реалізувати переваги використання єдиних грошей. Проблеми врегулювання зовнішніх платіжних дисбалансів у валютному союзі немає, принаймні у традиційній формі. Порушення балансу зовнішніх платежів стає однією з регіональ них проблем.