2.Рушійні сили розвитку підприємництва.

Рушійними силами розвитку підприємництва є:

• суперечності;

• потреби;

• економічний інтерес;

• конкуренція;

• ділова творчість людини;

• ризик.

Суперечності - рушійна сила будь-якого розвитку, в тому числі й підприємництва. Суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами - найбільш загальна суперечність економічної системи суспільства і підприємництва, що містять у собі цілу систему суперечностей, які виникають між різними їх елементами (між виробництвом і споживанням, зростанням потреб і можливістю задоволення їх, між різними формами власності, інтересами, попитом і пропозицією, технікою і технологією, робочою силою і засобами виробництва). Як рушійна сила підприємництва, суперечності водночас самі потребують розв'язання, оскільки, нагромаджуючись до "критичної маси", вони можуть виплеснутися у вигляді різних криз.

Потреби мають здатність випереджати рівень виробництва. Це пояснюється тим, що розвиток суспільства, а отже, і підприємництва, породжує такі потреби, які не можуть бути задоволеними наявними продуктивними силами. Зростання цих потреб наштовхується на вузькі рамки можливостей задоволення їх, шо зумовлює потребу в нових продуктивних силах (технології, техніці, впровадженні нових професій і т. ін.). Отже, потреби виступають рушійною силою як суспільства в цілому, так і підприємництва зокрема. 

Економічний інтерес - це форма реалізації потреби, а також користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Якщо економічні відносини не реалізують економічних інтересів, суб'єкти господарювання намагаються досягти своєї вигоди поза діючими економічними відносинами (порушують закони, розвивають тіньову економіку тощо).

Економічна конкуренція - це суперництво, змагання за досягнення найкращих результатів, економічна боротьба між фірмами (підприємцями) за найбільш вигідні умови виробництва та збуту товарів. Економічна конкуренція - це суперництво між підприємцями щодо задоволення власних інтересів, пов'язаних із продажем виробленої продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам. 

1.Приватне, колективне та державне підприємництво.

Підприємництво може набувати різноманітних форм залежно від того, діє підприємець самостійно чи в партнерстві з іншими підприємцями, користується лише своїм майном чи водночас і майном інших осіб, використовує власну працю чи залучає найманих працівників.

Найпростіша форма підприємництва - це провадження підприємницької діяльності без створення юридичної особи, за умови державної реєстрації як громадянина-підприємця.

Кожен громадянин може, наприклад, вирощувати овочі в своєму городі та продавати їх тим, хто бажає купити. Така діяльність має назву індивідуальна трудова діяльність.

Наприклад у 2000 р. в Україні було зареєстровано понад І млн. 200 тисяч громадян-підприємців, а в 2013 понад 3млн.

Громадянин-підприємець має право на власний розсуд користуватися майном, що належить йому. До роботи він може залучати до десяти осіб, які перебувають у трудових відносинах з ним, включаючи членів своєї сім'ї. Треба мати на увазі, що відповідно до Цивільного кодексу України громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями всім майном, що належить йому. Він може розпочати та припинити свою діяльність у будь-який час за власним бажанням.

Приватне підприємництво не обмежується діяльністю фізичних осіб (громадян-підприємців). Будь-який дієздатний громадянин, який бажає створити власну господарську організацію, має право оформити свою справу як діяльність юридичної особи, визначивши організаційно-правову форму підприємства та зареєструвавши його як приватне підприємство (приватну фірму).

Приватне підприємство - це підприємство, яке засноване на власності фізичної особи і набуває статусу юридичної особи.

Власником приватного підприємства, підприємцем є єдина особа, єдиний громадянин - суб'єкт підприємницької діяльності, який має право наймання будь-якої кількості працівників, що не є власниками (господарями) підприємства, а є найманими працівниками.

До приватного підприємництва тісно приєднуються селянські (фермерські) господарства та сімейні підприємства, які формально відносяться до колективних форм підприємництва, але в дійсності є різновидом приватного підприємництва.

Підприємець як власник приватного підприємства має великий простір свободи дій та прийняття рішень. Однак така "незалежність" передбачає цілковиту персональну відповідальність. Проте один підприємець - "слабкий воїн" у великому полі бізнесу. Тому підприємці схильні до об'єднання коштів і зусиль, до переходу від індивідуального до колективного підприємництва..

Колективне підприємництво має властивість поєднуватися з приватною власністю на всі фактори виробництва. У товаристві, кооперативі кожен учасник (засновник) може об'єднувати з іншими власні засоби виробництва, кошти, майно, свою інтелектуальну власність.

Подальше об'єднання коштів, капіталів, зусиль, управління приводить до великих інтегративних форм колективного підприємництва у вигляді синдикатів, корпорацій тощо.

Якщо ж до підприємництва приєднуються державні структури, то в ньому беруть участь підприємства та організації, засновані на державній формі власності, і тоді існують всі підстави говорити про державне підприємництво.

Державне і, особливо, комунальне підприємництво (як різновид державного підприємництва) може здійснюватися у формі оренди власності відповідної територіальної громади (адміністративно-територіальної одиниці) та державної власності підприємцями.