3.2.Зміст теми:

Термін «синдром професійного вигорання» був введений у 1974 році і означає довготривалу стресову реакцію, що виникає внаслідок тривалих професійних стресів.

Синдром вигорання включає в себе три основні складові:

• емоційну виснаженість;

• деперсоналізацію;

• редукцію професійних досягнень.

Емоційна виснаженість – це відчуття спустошеності і втоми, викликане роботою.

Деперсоналізація (дегуманізація) – цинічне відношення до роботи та пацієнтів.

Редукція професійних досягнень – виникнення у медичних працівників почуття некомпетентності в професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній.

«Синдром професійного вигорання» являє собою вироблений особистістю механізм психологічного захисту у відповідь на систематичні психотравмуючі дії. Отже, під поняттям «синдром професійного вигорання» слід розуміти процес, при якому щоденний вплив факторів стресу, пов'язаний із наданням допомоги вмираючій людині, поступово призводить до проблем зі здоров’ям. Саме через це збереження і зміцнення здоров’я медичних працівників відділень паліативної допомоги є надзвичайно актуальним завданням галузі психології, психотерапії, медицини.

Тривалий професійний стрес веде до захворювань і психологічних проблем у медичних працівників, розвивається професійне вигорання. Вчені розрізняють психофізичні, соціально-психологічні та поведінкові симптоми професійного вигорання.

Психофізичні симптоми:

• симптом хронічної втоми;

• відчуття емоційного і фізичного виснаження;

• зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища;

• слабкість, зниження активності і енергії;

• часті безпричинні головні болі, розлади шлунково-кишкового тракту;

• різка втрата чи збільшення ваги;

• повне чи часткове безсоння;

• помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості (погіршення зору, слуху, нюху, дотику).

Соціально-психологічні симптоми:

• знижений емоційний тон, почуття пригніченості;

• підвищена дратівливість на незначні події;

• переживання негативних емоцій (почуття провини, невпевненість, образа, підозра);

• почуття підвищеної тривожності;

• почуття гіпервідповідальності.

Поведінкові симптоми:

• відчуття, що робота стає все тяжчою, а виконувати її все складніше;

• незалежно від об’єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить;

• відчуття, що все марно, зневіра, байдужість до результатів роботи;

• дистанціювання від співробітників, підвищення неадекватної критичності.

Профілактикою синдрому професійного вигорання медичних працівників відділення паліативної допомоги може бути:

• організація злагодженої роботи персоналу та створення здорового соціально-психологічного клімату в трудовому колективі;

• надання психологічної допомоги молодим фахівцям з питань адаптації до умов роботи у відділенні паліативної допомоги;

• проведення тренінгів, спрямованих на формування психологічної стійкості медичних працівників до роботи із вмираючими пацієнтами.

Важливим аспектом взаємодії працівників відділення паліативної допомоги є наставництво молодих спеціалістів, навчання їх специфіці роботи з урахуванням контингенту пацієнтів. Надзвичайно ефективним може бути міжособистісний рівень профілактики синдрому професійного вигорання. В цьому напрямку доречним є проведення бесід з молодими співробітниками, під час яких наголошується на реальних труднощах і типових ситуаціях, що виникають при спілкуванні пацієнтів з їх родичами. Позитивне значення має регулярне проведення колективних зібрань з медперсоналом та конференцій з їх участю, де обговорюються питання специфіки роботи з невиліковними хворими та шляхи вирішення проблем і складних ситуацій, які виникають в результаті надання медичної допомоги. Вкрай необхідним для персоналу відділення паліативної допомоги є оволодіння комунікативними навичками. З метою вчасного виявлення симптомів професійного вигорання у медичних працівників хоспісу, доречно проводити систематичне медико-психологічне обстеження. Для співробітників групи ризику необхідна організація індивідуальних консультацій, участь в психокорекційних групах.

Великого значення набуває особистісний рівень профілактики синдрому професійного вигорання, який спрямований на зняття стресових станів медичних працівників, що виникають у зв’язку із напруженою діяльністю, на формування навичок саморегуляції, навчання методики розслаблення і контролю власного фізичного і психічного стану, підвищення стресостійкості.

Одним із методів профілактики синдрому професійного вигорання є психологічне консультування медичних працівників та при необхідності психокорекція їх стану.

Медичний персонал необхідно навчати прийомам самодопомоги, для чого слід знати методи гармонізації психофізичного стану.

Умовно всі методи можна об’єднати у три групи:

І – фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло);

ІІ – емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан);

ІІІ – цілісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, зміна світогляду).

Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло):

• тривалий і якісний сон;

• збалансоване харчування;

• достатнє фізичне навантаження;

• фітотерапія, аромотерапія.

Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан):

• заняття улюбленою справою;

• спілкування з природою;

• аутотренінг;

• музика.

Цілісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, зміна світогляду).

Психологи стверджують, що має значення не те, що з вами відбувається, а те, як ви це сприймаєте. Образа, злість, невдоволення, критика себе та інших – це найшкідливіші для нашого організму емоції. Важливо навчитись контролювати свої думки та емоційні стани.

Слід пам’ятати, що подібне притягує подібне: чим ми цей світ наповнюємо через думки, емоції і вчинки, те до нас і повертається.