Причинами поганої комунікації можуть бути:

а) стереотипи - спрощені думки щодо окремих осіб або ситуації, в результаті немає об'єктивного аналізу і розуміння людей, ситуацій, проблем;

б) «упереджені уявлення» - схильність відкидати все, що суперечить власним поглядам, що нове, незвичайно («Ми віримо тому, чому хочемо вірити»). Ми рідко усвідомлюємо, що тлумачення подій іншою людиною так само законно, як і наше власне;

в) погані відносини між людьми, бо якщо ставлення людини вороже, що важко переконати в справедливості вашого погляду;

г) відсутність уваги і інтересу співрозмовника, а виникає, коли людина усвідомлює значення ін для себе: за допомогою цієї інформації можна отримати бажане чи попередити небажаний розвиток подій;

д) зневага фактами, тобто звичка робити висновку за відсутності достатнього числа;

е) помилки у побудові висловлювань: неправильний слів, складність повідомлення, слабка переконливість, нелогічність і т. п.

ж) невірний вибір стратегії і тактики спілкування. Стратегії спілкування:

1) відкрите - закрите спілкування;

2) монологічне-діалогічне;

3) рольове (виходячи із соціальної ролі) - особистісний (спілкування «по душах»). Відкрите спілкування - бажання й уміння висловити повно свою точку зору і готовність врахувати позиції інших. Закрите спілкування - небажання або невміння виразити зрозуміло свою точку зору, своє ставлення, наявну інформацію.

Використання закритих комунікацій виправдано у випадках:

1) якщо є значна різниця в ступені предметної компетентності і безглуздо витрачати час і сили на підняття компетентності «низької сторони»;

2) у конфліктних ситуаціях відкриття своїх почуттів, планів супротивнику недоцільно. Відкриті комунікації ефективні, якщо є порівнянність, але не тотожність предметних позицій (обмін думками, задумами). «Одностороннє виспрашіваніе» - напівзакрита комунікація, вякій людина намагається з'ясувати позиції іншої людини, і в той же час не розкриває своєї позиції. «Істерична пред'явлення проблеми» - людина відкрито висловлює свої почуття, проблеми, обставини, не цікавлячись тим, чи бажає інша людина «увійти в чужі обставини», слухати «виливу».

Виділяють такі види спілкування:

1) «Контакт масок» - формальне спілкування, коли відсутнє прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника, використовуються звичні маски (ввічливості, строгості, байдужості, скромності, співчутливості і т. п.) - набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати справжні емоції, ставлення до співрозмовника. У місті контакт масок навіть необхідний в деяких ситуаціях, щоб люди «не зачіпали» одне одного без потреби, щоб «відгородитися» від співрозмовника.

2. Примітивне спілкування, коли оцінюють іншу людину як потрібний або заважає об'єкт: якщо потрібен, щось активно вступають вконтакт, якщо заважає - відштовхнуть або підуть агресивні грубі репліки. Якщо отримали від співрозмовника бажане, то втрачають подальший інтересу до нього і не приховують цього.

3. Формально-рольове спілкування, коли регламентовані і зміст, і засоби спілкування і замість знання особи співбесідника обходятьсязнанням його соціальної ролі.

4. Ділове спілкування, коли враховують особливості особи, характеру, віку, настрою співрозмовника, але інтереси справи більш значущі, ніж можливі особисті розбіжності.

5. Духовне, міжособистісне спілкування друзів, коли можна торкнутися будь-яку тему і не обов'язково вдаватися до допомоги слів, один зрозуміє вас і по виразу обличчя, рухам, інтонації. Таке спілкування можливе тоді, коли кожен учасник має образ співбесідника, знає його особистість, може передбачати його реакції, інтереси, переконання, ставлення.

6. Маніпулятивні спілкування спрямоване на отримання вигоди від співрозмовника, використовуючи різні прийоми (лестощі, залякування, «пускання пилу в очі», обман, де доброти і т. п.) в залежності від особливостей особистості співрозмовника.

7. Світське спілкування. Суть світського спілкування у його безпредметності, тобто люди кажуть не те, що думають, а те, що належить говорити в подібних випадках; це спілкування закрите, тому що точки зору людей на той чи інше питання не мають ніякого значення і не визначають характеру комунікацій.

Кодекс світського спілкування: 1) ввічливість, такт - «дотримуйся інтереси іншого», 2) схвалення, згода - «не засуджував іншого», «уникай заперечень»; 3) симпатії - "будь доброзичливий, привітний».

Кодекс ділового спілкування іншою: 1) принцип кооперативності - «твій внесок повинен бути таким, якого вимагає спільно прийняте напрямок розмови»; 2) принцип достатності інформації - «говори не більше й не менше, ніж потрібно в даний момент»; 3) принцип якості інформації - «не бреши»; 4) принцип доцільності - «не відхиляйся від теми, зумій знайти рішення»; 5) «виражай думку ясно і переконливо для співрозмовника 6) «умій слухати і зрозуміти потрібну думку 7) «вмій врахувати індивідуальні особливості співрозмовника заради інтересів справи».

Якщо один співрозмовник орієнтується на принцип «ввічливості», а інший - на принцип кооперативне ™, вони можуть потрапити в безглузду, неефективну комунікацію. Отже, правила спілкування повинні бути узгоджені і дотримуватися обома учасниками. Тактика спілкування - реалізація в конкретній ситуації комунікативної стратегії на основі володіння технікою і знання правил спілкування. Техніка спілкування - сукупність конкретних комунікативних умінь говорити і умінь слухати.

Закріплення вивченого матеріалу

• Назвіть стилі спілкування

• Види спілкування

д/з вивчити параграф 23