3. Міжнародний поділ праці

Міжнародний поділ праці (МПП) — це спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції або наданні певних послу для задоволення потреб світового ринку.

МПП є складовою системи суспільного поділу праці (СПП).

МПП обумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних країн і територій, їх економіко-географічним положенням.

МПП став початком формування міжнародного ринку, світової системи господарства та інтеграційних процесів в світі.

Кожна країна на світовому ринку має свою спеціалізацію.

Спеціалізація господарства (з лат. — особливий) — це переважаючий розвиток тих галузей господарства, для яких на даній території існують найкращі умови, а більша частина продукції яких іде на обмін.

Спеціалізація країни залежить від:

• її географічного положення;

• природних умов та ресурсів;

• соціально-економічних умов: рівня розвитку держави, структури економіки, кваліфікованості трудових ресурсів, історичних традицій тощо.

Країни мають різні природні умови і неоднаково забезпечені природними ресурсами, населення має різну кваліфікацію. Тому держави спеціалізуються на виробництві лише певних видів продукції та наданні тих чи інших послуг.

Умови формування галузей спеціалізації країни:

1. Країна повинна мати переваги у виробництві певної продукції чи наданні послуг перед іншими (хоча б кількома) країнами. Ці переваги можуть полягати у якості товару чи послуги або ж у їх низькій собівартості. Це, у свою чергу, визначається багатством природних ресурсів, сприятливими природними умовами, прогресивними технологіями виробництва. Ці чинники в часі змінюються досить повільно. Тому й галузі, якими відома у світі певна держава, майже незмінні. Так, галуззю міжнародної спеціалізації країн Перської затоки є нафтова промисловість, Канади — лісове та зернове господарство, Японії — автомобілебудування, суднобудування, електроніка та робототехніка, країн-«далекосхідних тигрів» — електроніка, України — металургія, суднобудування, літакобудування, цукрова промисловість, Швейцарії — банківська справа та виробництво годинників тощо.

2. Має бути попит на продукцію або послуги певної держави. Це означає, що інші країни відчувають потребу в даному товарі чи послузі, оскільки самі не мають передумов для їх ефективного розвитку. Так, більшість європейських країн потребують нафтопродуктів та лісу, країни Перської затоки мають потребу в устаткуванні для нафтодобування та нафтопереробки, Велика Британія потребує продовольчих товарів тощо. Тож поки існує попит на певні товари чи послуги, розвиваються й певні галузі міжнародної спеціалізації країн.

3. Витрати на транспортування продукції до місця призначення або надання послуги мають бути економічно вигідними. Інакше собівартість товару або послуги стане занадто високою і попит на неї падатиме. Хоча галузі міжнародної спеціалізації країн досить стабільні, проте й вони з часом можуть змінюватися. Так сталося з «новими індустріальними країнами».

У результаті МПП виникають галузі міжнародної спеціалізації, тобто ті види діяльності у виробничій сфері чи сфері послуг, що переважно зорієнтовані на експорт продукції або обслуговування іноземних громадян і передусім визначають «обличчя» країни у світі. Так, наприклад, Австралія спеціалізується на тваринницькій галузі, Німеччина – на машинобудуванні тощо.

Елементи МПП проявилися ще в період формування колоніальних імперій (ХVІ-ХVІІІ ст.) – британської, іспанської, португальської, французької, коли на захоплених землях для потреб метрополій виробляли такі товари як бавовна, цукор, прянощі, каву тощо. Однак цей поділ ґрунтувався не на взаємовигідній основі, а на підневільній праці, яка не сприяла встановленню МПП в цей період.

У звʼязку з розвитком товарного виробництва почався перехід до спеціалізації підприємств, які вже орієнтувалися на багатьох партнерів – постачальників сировини, деталей тощо; на розширення районів збуту напівфабрикатів та готових виробів. В цей час вузька спеціалізація національних економік перетворювалася на фактор міжнародного масштабу і на зламі ХІХ-ХХ ст.. поступово утверджувався всесвітній поділ праці, який у середині ХХ ст.. викликав розвиток міждержавних інтеграційних процесів.

МПП сприяв формуванню світового ринку, зародки якого сягають найдавніших етапів розвитку людського суспільства (наприклад, торгівельні держави – Фінікія, Венеція тощо). Але як економічна категорія світовий ринок сформувався у першій чверті ХІХ ст., коли провідні галузі промисловості розвинутих на той час країн (в першу чергу Великобританії) не могли вже існувати без імпортної сировини. Світовий ринок втягував у міжнародну торгівлю колонії та держави, які вступали на шляхи індустріалізації (Росія, Австро-Угорщина тощо). На межі ХІХ-ХХ ст.. світове господарство вже не могла існувати без світового ринку.

Світовий ринок – це складова світового господарства, яка являє собою сукупність національних ринків окремих країн, між якими відбувається обмін товарами, послугами, працею на основі фінансово-кредитних звʼязків та інших відносин, що диктуються МПП.

Є декілька організаційних форм участі країн у МПП:

1. Політика автаркії (економічна ізоляція) – країна відмовляється від будь-яких видів економічних звʼязків з іншими державами. В свій час такого курсу міжнародних відносин дотримувалися Китай, Японія. В ХХ ст. певною мірою така ж політика була характерна соціалістичній Албанії, КНДР, Мьянмі (Бірмі) тощо.

2. Політика вільної торгівлі – повністю відкриває внутрішній ринок для міжнародної торгівлі. В наш час принцип вільної торгівлі прагнуть впровадити в міжнародну практику за допомогою механізмів Всесвітньої торгівельної організації (ВТО) високорозвинені країни.

3. Політика протекціонізму (меркантилізму). Зараз є найбільш розповсюдженою. Кожна країна захищає в міру потреби свій внутрішіній ринок від іноземної конкуренції за допомогою митних тарифів і квот. Такий напрям у зовнішньоекономічних звʼязках отримав назву «помірної торгівельної політики», в якій поєднуються в розумних пропорціях елементи вільної торгівлі та протекціонізм.