Екологічне виховання

Екологічна криза, що виникла через непродумане гос­подарювання людини, змушує змінити своє ставлення до довкілля. Цій меті покликана служити система екологіч­ного виховання, яка є окремим напрямом педагогічної тео­рії та практики.

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури, взаємодії з природою.

Завдання екологічного виховання полягає в нагрома­дженні, систематизації, використанні екологічних знань, виховання любові до природи, бажання берегти і примножувати її у формуванні вмінь і навичок діяльності в при­роді. 3міст його полягає в усвідомленні того, що світ при­роди є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармо­нії. Екологічне виховання неможливе без уміння осмислю­вати екологічні явища, робити висновки щодо стану при­роди, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Ці уміння учні набувають на уроках та в позаурочній діяльності. Вод­ночас естетична краса природи сприяє формуванню почут­тів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання нанесенню збитків природі.

Метою екологічного виховання є формування в осо­бистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього — екологічні знання, наслідок — екологічний світогляд. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства.

На основі екологічного мислення і свідомості форму­ється екологічна культура, яка передбачає глибокі знан­ня про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпо­середню участь у природоохоронній діяльності.

Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:

• національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;

• гуманістичну спрямованість і зростаючу роль еколо­гічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпе­чення населення екологічно чистими продуктами харчу­вання, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

• збереження фізичного і духовного здоров'я людини;

• об'єктивності у розкритті основних екологічних за­конів та понять, що дають підстави вважати екологію на­укою, яка розвивається, намагаючись вирішувати пробле­ми довкілля;

• зв'язку між набутими екологічними знаннями і жит­тям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.

Практична реалізація завдань і мети екологічної освіти в сучасній школі будується на засадах: комплексного роз­криття проблем охорони природи; взаємозв'язку теоретич­них знань з практичною діяльністю учнів у цій сфері; вклю­чення екологічних аспектів у структуру предметних, спе­ціальних узагальнюючих тем та інтегрованих курсів, які розкривають взаємодію суспільства і природи; поєднання аудиторних занять з безпосереднім спілкуванням з приро­дою (екскурсії, трудові екологічні практикуми, польові та­бори тощо); використання проблемних методів навчання (рольові ігри, екологічні клуби та ін.); поєднання класної, позакласної і позашкільної природоохоронної роботи.

Особлива роль щодо цього відводиться предметам при­родничого і географічного циклів, які відкривають перед дітьми світ рослин, тварин, усього довкілля. Фізика і хі­мія уводять учнів у світ політехнічних знань, наукових основ і принципів сучасного виробництва. Історія, право­знавство переконують у недопустимості варварського став­лення до природи. Естетичний цикл предметів розкриває гармонію, неповторну красу природи, вплив її на вихо­вання людини.