Короткий словник термінів

Альтруїзм (лат. alter – інший) – моральний принцип, що проголошує співчуття до інших людей, безкорисне служіння їм і готовність до самозречення в ім’я їх блага і щастя.

Аскетизм (грец. asketes – навчений, борець) – зречення радощів життя, відлюдництво, умертвіння плоті задля досягнення моральної досконалості.

Благо – все, що має для людини позитивне значення.

Гедонізм (грец. hedone – насолода) – спосіб обґрунтування моралі, тлумачення її природи і призначення, який зводить зміст моральних вимог до однієї мети – отримання насолод.

Герменевтика (грец. hermeneutikos – пояснюю) – теорія, мистецтво інтерпретації змісту основних моральних понять, суджень, відповідного тексту загалом.

Гетерономна (грец. heteros – інший і nomos – закон) етика – етика, що ґрунтується не на власних принципах, а на запозичених з інших наук.

Гідність – особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні своєї самоцінності й моральної рівності з іншими людьми; ставлення до людини інших людей, у якому визнається її безумовна цінність.

Гуманізм (лат. humanus – людяний) – принцип етики (і моралі), основою якого є переконання в безмежних можливостях, здатності до вдосконалення людини, вимога свободи і захисту її гідності, визнання права людини на щастя.

Добро – найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, яка стає самоцінною, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв’язку з ідеалом суспільства і особистості.

Евдемонізм (грец. eudaimonia – блаженство) – спосіб обґрунтування моралі, тлумачення її природи і призначення, відповідно до якого досягнення щастя вважається головною метою життя і основою моральних вчинків.

Евтимія – благий стан душі, який не зводиться лише до задоволення, хоч і містить його.

Екзистенціалізм (лат. existentia – існування) – суб’єктивістське вчення, основним завданням якого є встановлення змісту людського існування, безпосередньо даного індивіду як його переживання свого «буття-у-світі», через яке відкривається буття світу.

Екологічна (грец. oikos – оселя, середовище і logos – слово, вчення) етика – галузь етичних знань, предметом якої є моральне ставлення людини до живої і неживої природи.

Емпатія (грец. empatheia – співпереживання) – позараціональне пізнання людиною внутрішнього духовного світу інших людей, що ґрунтується на співпереживанні.

Етика (лат.ethika, від грец. ethos – звичай) – філософська наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, її прояви у різноманітних сферах діяльності.

Етика бізнесу – складова етики ділових відносин, яка досліджує особливості функціонування і розвитку моралі у сфері підприємницької, комерційної діяльності і формулює для цієї сфери відповідні рекомендації.

Етика медпрацівників – галузь етичної науки, яка досліджує об’єктивні основи, сутність, специфіку, структуру й основні функції моралі працівників медичної сфери.

Етична освіта – процес інтеріоризації людиною етичної теорії в особистісні знання і переконання.

Євгеніка (грец. eugenes – породистий) – наука, що вивчає, розробляє шляхи і методи активного впливу на еволюцію людства, вдосконалення його природи.

Йога (санскр. йодж, юдж – зв’язок, з’єднання, зосередження, зусилля) – вчення і метод управління психікою і фізіологією людини, що має на меті досягнення стану «звільнення» свідомості від зовнішніх впливів, неспокою, страждань і досягнення нірвани, «блаженства самопізнання».

Заповідь – повеління, що належить авторитетній особі або приписується їй.

Звичай – вид суспільної дисципліни, яка історично склалася і поширилася в суспільстві чи колективі; загальний, звичний стиль дій і вчинків, якого повинні дотримуватися індивіди, групи, суспільство загалом.

Ідеалізм – напрям філософії, який визнає первинність ідей, духу.

Інтеріоризація (лат. interior) – формування внутрішніх структур людської психіки через засвоєння зовнішньої соціальної поведінки.

Каяття – зумовлений роботою совісті акт глибокого перегляду особистістю засад власної поведінки й свідомості.

Конформізм (лат. conformis – подібний, відповідний) – пасивне, пристосовницьке прийняття готових стандартів поведінки, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетом.

Конфуціанство (кит. – школа вчених–книжників) – етико-політичне вчення, у якому центральне місце посідали питання моральної природи людини, життя сім’ї й управління державою.

Легізм (лат. lex – закон) – давньокитайське етико-політичне вчення, згідно з яким управління людиною, суспільством і державою необхідно здійснювати на основі суворих законів, а не норм моралі.

Локаята – давньоіндійська система матеріалізму, що пояснювала світ взаємодією чотирьох елементів (землі, води, вогню і повітря), проголошувала матеріальний світ єдиною реальністю, а метою людського існування – насолоду.

Магія (грец. mageia – ворожба) – сукупність уявлень та обрядів, заснованих на вірі у можливість впливу на навколишній світ через надприродне (фетишів, духів) завдяки чаклунським дійствам.

Матеріалізм (лат. materialis – речовинний) – напрям у філософії, який виходить з того, що буття є первинним, а свідомість, мислення – вторинним, похідним, що світ є матеріальним і пізнаваним.

Матерія – об’єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості.

Метаетика (грец. meta – після, через і ethos – звичай) – наука про об’єктивні підстави існування різних моральних і етичних систем.

Міліцейська (поліцейська) деонтологія(грец.deon(dеontos) – потрібне, необхідне і logos – слово, вчення) – розділ етики, що розглядає проблему обов’язку працівників органів внутрішніх справ, сферу моральних вимог до них.

Мова етики – дискурсивний (логічний, розсудковий) засіб інтерпретації мови моралі, завдяки якому у процесі з’ясування змісту термінів і висловлювань моралі відбувається осягнення природи, сутності і проявів уяви.

Мова моралі – засіб передавання людьми своєї моральної позиції, вираженої в оцінjxyj-нормативних висловлюваннях, які мають не дискурсивний, тобто інтуїтивний характер.

Модальність (лат.modus – міра, спосіб) – характеристика або висловлювання, що відповідає тій чи іншій точці зору; певний спосіб ставлення людини до власного висловлювання.

Моїзм – філософське вчення, яке проповідувало загальну любов як неодмінну умову подолання суперечностей між людьми.

Мораль (лат.moralis – моральний, від mos (moris) – звичай, воля, закон, властивість) – система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості.

Моральна вимога – найпростіший елемент моральних відносин індивідів, які підпорядковуються різним формам повинності.

Моральна відповідальність – характеристика особистості з точки зору виконання нею моральних вимог.

Моральна діяльність – особлива сфера діяльності, що має предметно-змістову визначеність і специфіку, подібно до виробничої, наукової, художньої.

Моральна норма – однаковою мірою адресоване всім людям повеління, яке слід неухильно виконувати за будь-якої ситуації; вияв моралі як форми суспільної свідомості.

Моральна практика – сфера індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на найвищі, універсальні вселюдські цінності.

Моральна самооцінка – результат морального оцінювання людиною своїх вчинків, їх мотивів і моральних якостей.

Моральна свідомість – вираження ідеально належного, на яке слід орієнтуватись.

Моральна спонука – чуттєва форма, у якій виявляються мотив і намір до здійснення відповідного вчинку.

Моральна справедливість – співвідношення кількох явищ з точки зору розподілу блага і зла між людьми.

Моральна якість – відносно стійкі ознаки поведінки людини, які виявляються в однотипних вчинках, що відповідають критеріям добра (чесноти, доброчесності) чи суперечать їм (моральні вади, пороки).

Моральне правило – імперативне положення, яким керуються у співжитті, праці, поведінці.

Моральний вчинок – добровільна дія, що об’єктивно відповідає моральній вимозі.

Моральний ідеал (франц. ideal, від грец. idea – ідея) – найдосконаліший, безумовний, універсальний зразок високоморальної особистості, яка володіє всіма відомими чеснотами, кожна з яких максимально досконала.

Моральний кодекс (лат. codex – книга) – зведення моральних норм і правил, які необхідно виконувати.

Моральний мотив (лат. moveo – приводити в рух, штовхати) – внутрішня, суб’єктивно-особистісна спонука до дії, зацікавленість в її реалізації і орієнтація на моральні чинники.

Моральний намір – рішення людини виконати відповідну моральну дію і досягти очікуваного результату.

Моральний самоконтроль – сутність і механізм самостійного регулювання особистістю своєї поведінки, її мотивів і спонук.

Моральний сором – збентеження, ніяковіння внаслідок недостойної поведінки.

Моральні відносини – ціннісні смислові аспекти всіх суспільних відносин, орієнтовані на найвищі вселюдські цінності.

Нірвана (санскр. – заспокоєння, згасання) – найвище блаженство.

Неопозитивізм – сучасний філософський напрям, у центрі уваги якого перебувають породжені розвитком сучасної науки актуальні філософсько-методологічні проблеми: роль знаково-симво-лічних засобів наукового мислення; відношення теоретичного апарату й емпіричного базису науки; природа і функції математизації і формалізації знання тощо.

Оптимізм (лат. optimus – найкращий) – світосприйняття, пройняте життєрадісністю, вірою у майбутнє.

Паралогізм (грец. paralogismos – хибний умовивід) – ненавмисно неправильно побудоване міркування.

Патерналізм (лат. paternus – батьківський) – система моральних норм, яка передбачає покровительство, опікунство, відповідні очікування щодо поведінки людей різних соціальних станів.

Песимізм (лат. pessimus – найгірший) – пройняте зневірою, відчаєм світовідчуття; погляд, згідно з яким у світі переважає зло, а тому людина приречена на страждання нині і в майбутньому.

Прагматизм (лат. pragma – справа, дія) – філософська течія, яка, ігноруючи об’єктивну основу понять, ідей, теорій, норм, оцінює їх, беручи до уваги лише їх практичну ефективність.

Презумпція (лат. praesumptio – передбачаю, вгадую) невинуватості – правовий принцип судочинства, згідно з яким підозрювана чи обвинувачувана у вчиненні злочину особа вважається невинуватою доти, доки її винність не доведена у передбаченому законом порядку.

Принцип (лат. principium – начало, основа) – основоположна істина, закон або рушійна сила, яка лежить в основі інших істин, законів або рушійних сил.

Провіденціалізм (лат. providentia – передбачення, провидіння) – розуміння причин суспільних подій як вияву волі Бога.

Психоаналіз – теорія, зосереджена на дослідженні психічного несвідомого (несвідомих психічних процесів і мотивацій).

Редукціонізм (лат. reductio – повернення, відновлення) в етиці – зведення вищого (моральних стосунків між людьми) до нижчого (поведінки тварин).

Рефлексія (лат. reflexio – відображення) – осмислення людиною власних дій та їх закономірностей, самопізнання, що розкриває духовний світ людини; у психології – самоаналіз, роздуми людини (часом надмірні) про власний душевний стан.

Самовладання – один із виявів самоконтролю, що полягає у здатності людини, контролюючи свої почуття, спрямувати діяльність на розв’язання свідомо поставлених моральних завдань.

Свобода – здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, враховуючи знання законів об’єктивної необхідності.

Скептицизм (грец. skeptikos) – античне філософське вчення, яке заперечувало можливість достовірного знання і раціональне обґрунтування норм поведінки.

Смисл (сенс) життя – морально-світоглядне уявлення людини, за яким вона порівнює себе і свої вчинки з найвищими цінностями, ідеалом, виправдовується перед собою та іншими.

Совість (сумління) – вияв моральної самосвідомості особистості, її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов’язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати оцінку власних вчинків.

Софізм (грец. sophisma – судження, придумане хитро, розумно) – міркування, що здається правильним, проте в ньому навмисно допущена логічна помилка для надання видимості правильності хибному твердженню.

Справедливість – загальне співвідношення цінностей, благ між собою і конкретний розподіл їх між індивідами, належний порядок людського співжиття, який відповідає уявленням про сутність людини і її невід’ємні права.

Судова етика – галузь юридичної етики, яка досліджує комплекс моральних заборон і дозволів, зумовлених специфікою розгляду і вирішення в судових засіданнях кримінальних, цивільних, адміністративних справ.

Теологія (грец. theologia, від theos – бог і logos – слово, вчення) – сукупність релігійних доктрин про сутність і діяння Бога, що ґрунтується на текстах, які вважаються божественним одкровенням.

Томізм (лат. Тhomas – Фома [Аквінський]) – напрям у схоластичній філософії й теології католицизму, для якого характерне прагнення поєднати християнське вчення з акцентованою увагою до прав розуму і здорового глузду.

Фаталізм (лат. fatalis – наперед визначений долею) – визнання панування над суспільством і людиною невідворотних сил, які наперед визначають їх долю.

Фетишизм (португ. fetiso – амулет) – віра в існування надприродних властивостей матеріальних об’єктів.

Фройдизм – сукупність шкіл, представники яких витлумачували різноманітні процеси і явища, що стосуються людини і суспільства, на основі психоаналізу.

Футурологія (лат. futurum – майбутнє і грец. logos – слово, вчення) – наука про майбутнє людства.

Чесноти (доброчесності) – окремі позитивні моральні якості людей; загальна моральна характеристика особистості.

Честь – особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні нею свого соціального статусу, роду діяльності й моральних заслуг, і відповідне ставлення до неї суспільства, яке рахується з її репутацією.

Щастя – стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення.

Юридична (лат. juridicus – судовий) етика – різновид теорії професійної моралі, у якому принципи й категорії загальної і професійної етики застосовуються для аналізу моралі, що діє чи повинна діяти в юридичній сфері.

Додаток 2