Поетичне мовлення
Поетичне мовлення — мовлення художньої літератури, позначене підвищеною емоційністю та образністю, насичене тропами, стилістичними фігурами, перейняте шляхетною фонікою. Найбільш притаманне П.м. ліриці з її яскравими естетико-виражальними можливостями, витонченою мелодійністю. П.м. живиться невичерпними джерелами національної мови, її активним та пасивним словником, щоразу набуваючи неповторного колориту у доробку автора, стаючи визначальною рисою його стилю. П.м. характеризує своєрідність певного літературного напряму. Так, бароко виповнюється яскравими тропами та стилістичними фігурами, романтизм — експресивно-виражальними елементами, реалізм схильний до мінімального використання засобів П.м., тяжіє до автологічного письма.
Про́за (лат. prosa, від prosa oratio — пряма мова, що вільно розвивається й рухається) — мовлення не організоване ритмічно, не вритмоване; літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою мовою. Проза — один із двох основних типів літературної творчості. Поезія і проза — глибоко своєрідні сфери мистецтва, які розрізняються і формою, і змістом, і своїм місцем в історії літератури.Іноді термін про́за вживається як протиставлення художньої літератури взагалі (поезія) літературі наукової чи публіцистичній, тобто література, яка не належить до мистецтва.
Літературні жанри в прозі. Попри те, що поняття жанру визначає зміст твору, а не його форму, більшість жанрів тяжіє або до поетичного написання (поеми, п'єси), або до прози (романи, повісті). Такий поділ, тим не менше, не можна сприймати буквально, тому що існує безліч прикладів, коли твори різних жанрів писалися в незвичайних для них формі. Прикладами цього можуть служити романи і новели, написані у віршованій формі. Крім того, існують жанри, які однаково часто пишуться як у прозі, так і у віршах (казка).
До числа літературних жанрів, які традиційно відносяться до прози, входять:
Роман — великий за обсягом оповідний твір зі складним та розвиненим сюжетом.
Повість — рід епічної поезії, близький до роману, зображує якийсь епізод з життя; від роману відрізняється меншою повнотою і широтою картин побуту, звичаїв.
Новела — літературний малий оповідний жанр, який можна порівняти за обсягом з оповіданням (що дає іноді привід для їх ототожнення), але відрізняється від нього генезисом, історією та структурою.
Епопея — монументальний за формою епічний твір, що відрізняється загальнонародною проблематикою.
Оповідання — мала епічна жанрова форма художньої літератури — невелика за обсягом зображених явищ життя, а звідси і за обсягом свого тексту.
Есе — прозовий твір невеликого об'єму і вільної композиції, що виражає індивідуальні враження та міркування з конкретного приводу чи питання і точно не претендує на визначальне або вичерпне трактування предмета.
Біографія — твір, у якому викладається історія життя і діяльності будь-якої особи.
3. Специфіка аналізу художнього тексту
Так, „Тлумачний словник української мови” дає таке визначення: „Аніліз – дослідження шляхом розгляду окремих сторін, властивосте, складових частин чого-небудь”. Однак, як зазначає науковець Б. Шалагінов таке визначення не розкриває тлумачення тексту і не дає його глибинного розуміння. При такому визначенні увага зверталася лише на зміст художнього твору. Поза увагою залишалася форма: як автор зображує героя, які художні засоби використовує.
Аналіз літературного твору опосередковується розумінням специфіки художнього твору, його структури і безпосереднім естетичним сприйманням. Мета, дидактична спрямованість, педагогічні методи й аспекти (емоційний – специфіка сприймання матеріалу учнями; пізнавальний – міра науковості; пізнавальний – виховне значення) визначають види літературознавчого аналізу.