2. Валовий внутрішній продукт як основний показник обсягу національного виробництва

Як виміряти сумарний обсяг продукції, яка вироблена у вітчизняній економіці? Для цього обчислюють валовий внутрішній продукт.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній країні протягом певного періоду часу, як правило, року.

ВВП – грошовий показник.

ВВП – є центральним показником СНР.

Розрізняють: номінальний, реальний та потенційний (природний) ВВП, дефлятор ВВП.

• Валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним ВВП.

ВВП н = Q*Pпот.

• Валовий внутрішній продукт, обчислений у постійних цінах, називається реальним ВВП Збільшення реального ВВП в макроекономіці називають економічним зростанням.

ВВП р = Q*Pбаз.

• Валовий внутрішній продукт, який характеризує бажаний для економіки обсяг виробництва товарів та послуг за певний проміжок часу називається потенційним ВВП.

Україна: ном. ВВП: 2008 – 949,9 млрд.грн.,

2009 – 914,7 млрд.грн.,

прогноз – 2010 – 1070, 8 млрд.грн.

Приріст реального ВВП: 2008 – 2,1%;

2009 - -15,1%;

1 кв. 2010 - 4,9%

• Дефлятор ВВП = номінальний ВВП / Реальний ВВП

Дефлятор ВВП використовують для визначення відмінності між номінальним та реальним ВВП. Рівень та динаміка макроекономічних показників залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Аналіз динаміки фізичних обсягів виробництва дає змогу визначити, як змінюється рівень задоволення потреб суспільства. Зіставлення цих показників протягом різних періодів можливе за умови, якщо ціни будуть незмінними. Насправді, ціни з кожним роком змінюються, тому на ВВП впливають не лише зміни фізичного обсягу виробництва, а й ціни. З метою нівелювання цінового фактору обчислюють два види цін: поточні та постійні.

Реальний ВВП обчислюється за допомогою коригування номінального ВВП на індекс цін.

Інфлювання – це збільшення показників ВНП для років, що передують року, прийнятому за базу.

Дефлювання – це зменшення показників ВНП для років, що слідують за роком, прийнятим за базовий (якщо ціни в ці роки зростали) тому, що показники номінального ВНП завищують реальний обсяг продукції цих років.

От­же, ва­ло­вий внутрішній про­дукт — це рин­ко­ва вартість усіх кінце­вих то­варів і по­слуг, ви­роб­ле­них у ме­жах еко­номічної те­ри­торії країни про­тя­гом пев­но­го періоду ча­су, як пра­ви­ло, ро­ку.

При вимірюванні випуску ВВП важливо уникнути подвійного рахунку – ситуації, коли одна й та ж операція може бути врахована двічі.

З цією метою у СНР вирізняють такі поняття:

кінцева продукція – товари і послуги, які купуються з метою кінцевого споживання, а не для подальшої переробки чи перепродажу.

проміжна продукція – це товари і послуги, що купуються з метою подальшої переробки, обробки або для перепродажу.

3. Три методи обчислення ввп

Правила обчислення ВВП:

1) під час обчислення ВВП не враховують продаж уживаних речей.

2) у ВВП не враховують невиробничі фінансові операції, що здійснюються в економіці. До невиробничих фінансових операцій належать:

• державні трансферні платежі, які охоплюють видатки держави на соціальне страхування, допомогу з безробіття, пенсії.

• приватні трансферні платежі (наприклад, щомісячні суми, які студенти отримують із дому, операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій та облігацій тощо).

3) для правильного визначення обсягу національного виробництва треба, щоб усі продукти й послуги, вироблені протягом року, були враховані лише один раз.

4) у багатьох країнах для повнішого обчислення ВВП визначають так звану приписану вартість. У ВВП товари і послуги враховують за їх ринковою ціною. Проте певні послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Тому їм доводиться приписувати вартість.

5) важливе значення при обчисленні ВВП та інших національних рахунків мають поняття “резиденти”, “нерезиденти” та “економічна територія”.

До резидентів країни відносять усіх тих фізичних осіб, хто проживає на її території більше року, незалежно від громадянства. Щодо юридичних осіб, то всі підприємства, що створені відповідно до законодавства даної країни і здійснюють свою виробничу діяльність на території цієї країни, належать до її резидентів, навіть якщо вони частково або повністю перебувають у власності іноземців.

Під економічною територією розуміють територію, на яку поширюються повноваження уряду країни і в межах якої люди та інші фактори виробництва, товари і гроші можуть вільно переміщуватися. На відміну від географічної території економічна територія не охоплює територіальні анклави інших країн (посольства, військові бази тощо). Проте в економічну територію входять анклави даної країни, розміщені на території інших країн.

6) у ВВП не враховують фінансові операції.

Валовий внутрішній продукт, як уже зазначалося, обчислюють трьома методами:

1. як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг (за видатками – метод кінцевого використання);

2. як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції у цьому році (за доходами – розподільний метод);

3. як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями – виробничий метод).

1) Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видатків на кінцеві товари і послуги – споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.

Особисті споживчі видатки охоплюють:

• видатки домашніх господарств на товари тривалого користування (холодильники, телевізори, легкові автомобілі),

• видатки на предмети поточного вжитку (хліб, олівці, сорочки, зубну пасту, ліки тощо)

• видатки споживачів на послуги (юристів, перукарів, сантехніків, стоматологів та ін.).

Інвестиційні видатки ділових фірм країни — це:

1) видатки на закупівлю машин, устаткування, верстатів підприємствами;

2) усе будівництво (виробничі будівлі й житлові будинки);

3) зміни в запасах.

Запаси — це вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні, а також споживчі товари. Якщо на складах підприємств наприкінці року нагромадилося більше товарів, ніж їх було на початку року, то це означає, що в національній економіці впродовж року вироблено більше товарів, ніж продано. Цей приріст запасів додають до ВВП. А якщо запаси зменшуються, то величину зменшення вираховують із ВВП.

У макроекономіці інвестиції поділяють на валові й чисті. Валові інвестиції охоплюють усі вироблені інвестиційні блага, призначені для заміщення машин, верстатів, устаткування, споруд, що спожиті у процесі виробництва у цьому році плюс ті, що становлять приріст капіталу в національній економіці. Отже, до валових інвестицій належать як заміщувальні інвестиції, так і приросткові інвестиції. Чисті інвестиції — це додаткові інвестиції, тобто їх приріст понад зношення капіталу у цьому році. Різниця між валовими і чистими інвестиціями становить амортизацію. Тому валові інвестиції дорівнюють сумі амортизації та чистих інвестицій. У ВВП ураховують валові інвестиції.

Державні закупівлі товарів і послуг охоплюють усі державні видатки (уряду, місцевих органів влади) на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор працівників. Закупівля державою лікарств для державних лікарень, зарплата лікарів які працюють в державному секторі.

Чистий експорт – це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги (експорт) перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги (імпорт). Проте чистий експорт може бути і від’ємною величиною.

Підсумувавши чотири групи видатків, отримуємо ринкову вартість річного обсягу вітчизняного виробництва, тобто ВВП:

ВВП = С + І + У + (К – М),

де: С – особисті видатки на споживання;

І – інвестиційні видатки;

У – урядові закупівлі товарів і послуг;

К – вартість експорту;

М – вартість імпорту.

2) За другим методом ВВП обчислюють за доходами, отриманими від виробництва продукції. Такими доходами є:

1. заробітна плата найманих працівників, яку фірми й уряд виплачують тим, хто пропонує працю; враховують також низку доповнень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди (до ВВП додають ЗП ту що отримує працівник «на руки», а не ту що нарахована)

2. рента, тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми, від нерухомого майна, включаючи приписану ренту за проживання у власному житлі;

3. процент, що являє собою виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу (виплата процентів домогосподарствам за вклади, за облігації підприємств);

4. прибуток. Він має два різновиди – доходи некорпоративного сектора (доходи підприємства, що перебувають в одноосібній власності (ферма)) та прибуток акціонерних підприємств чи корпорацій (сплачені дивіденди, нерозподілений прибуток, податок з прибутку корпорацій).

Прибуток = виторг - витрати

Витрати:

• заробітна плата найманим працівникам

• рента

• прямі податки

• %

• Амортизаційні відрахування м

• ПДВ…

ВВП як сума доходів містить іще два види виплат, що не є доходом:

5) непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизний збір, ліцензійні платежі, мито та ін.);

6) амортизаційні відрахування (показують обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року).

Отже, ВВП = ((Пр + ЗП + Р+ %) + НП + Ам)

3) До­да­на вартість — це різни­ця між ви­тор­гом фірми та вартістю си­ро­ви­ни і ма­теріалів, які во­на при­дба­ла в по­ста­чаль­ників.

Таблиця 1

Виторг і додана вартість(копійок за хлібину)

Стадії виробництва	Виторг	Вартість проміжних сировини і матеріалів	Додана вартість
Пшениця (фермер)	30	0	30
Борошно (мірошник)	55	30	25
Випечений хліб (пекар)	90	55	35
Хліб, доставлений до місця продажу (бакалійник)	100	90	10

Підсу­му­вав­ши до­да­ну вартість усіх чо­тирь­ох підприємств (від ви­ро­щу­ван­ня пше­ниці й аж до до­с­тав­ки хліба), мож­на точ­но ви­зна­чи­ти вартість хліби­ни. Так са­мо, підсу­му­вав­ши до­дані вар­тості, ство­рені всіма фірма­ми в еко­номіці, мож­на ви­зна­чи­ти ВВП, тоб­то рин­ко­ву вартість за­галь­но­го об­ся­гу про­дукції. От­же, існує ще третій ме­тод об­чис­лен­ня ВВП — підсу­мо­ву­ван­ня до­да­ної вар­тості, ство­ре­ної в національній еко­номіці. Цей спосіб об­чис­лен­ня ВВП ча­с­то на­зи­ва­ють ви­роб­ни­чим ме­то­дом.