- •Матеріали підготовки до практичного заняття «Радіологічна діагностика захворювань опорно-рухової системи»
- •2. Травматичні пошкодження:
- •1. Зміщення або переміщення уламків кістки або кісткових фрагментів
- •V. Синдром зміни інтенсивності тіні кістки
- •VII. Синдром зміни контурів кістки.
- •V. Синдром зміни структури тіні суглоба та його елементів
- •Vі. Синдром зміни контура елементів суглоба
- •V. Синдром зміни контурів м’яких тканин
2. Травматичні пошкодження:
а) рани;
б) забій;
в) сторонні тіла
3. Гострі та хронічні запальні процеси
а) неспецифічні: абсцес, флегмона і т.і.;
б) специфічні: туберкульоз, сифіліс і т.і.
4. Дегенеративно-дистрофічні процеси
5. Пухлини м’яких тканин
а) доброякісні: фіброма, ліпома, міома, гемангіома, лімфангіома, невринома, синовіома,
б) злоякісні первинні: фібросаркома, ліпосаркома, міосаркома, гемангіосаркома, лімфангіосаркома, нейросаркома, синовіальна саркома;
в) злоякісні вторинні або метастази злоякісних пухлин.
Роль і місце променевих методів дослідження у загальному комплексі досліджень опорно-рухової системи.
Провідна роль при променевому дослідженні кісток та суглобів належить рентгенодіагностиці, а саме методикам традиційної або, як її ще називають, конвенційної рентгенодіагностики.
Вони за своєю інформативністю переважають інші методики променевої діагностики.
Правда, слід зауважити, що при дослідженні хребта, черепа, великих суглобів унікальну діагностичну інформацію дають рентгенівська комп’ютерна та магнітно-резонансна томографії.
Але, зважаючи на високу вартість КТ та МРТ та високу інформативність традиційних технологій, їх питома вага в діагностиці патології кісток і суглобів невелика.
Для дослідження метаболічних процесів в кістках і суглобах, для діагностики та диференціальної діагностики пухлин кісток, а особливо для виявлення метастазів злоякісних пухлин у скелет, методикою вибору є радіонуклідна остеосцинтіграфія або однофотонна емісійна комп’ютерна томографія із застосуванням туморотропних радіфармпепаратів: фосфатних сполук, мічених 99м-технецієм та 85-стронцію хлориду. Діагностичним критерієм злоякісності пухлини є рівень поглинання нею радіфармпепарату, який у два і більше разів перевищує рівень поглинання його симетричною або суміжною здоровою ділянкою.
При дослідженні м’яких тканин навпаки, роль традиційної рентгенодіагностики невелика. Тут на перший план виходить ультразвукова сонографія, комп’ютерна та магнітно-резонансна томографії, радіонуклідна сцинтіграфія.
На сонограмах у м’яких тканинах добре візуалізуються рентгенонеконтрастні сторонні тіла, суглобові хрящі, зв’язки, м’язи, сухожилля, скупчення крові, ексудату, гною, суглобах, навколосуглобові кісти .
При комп’ютерній, а особливо при магнітно-резонансній томографіях також добре візуалізуються всі м’якотканинні структури.
Для діагностики та диференціальної діагностики пухлин м’яких тканин та запальних процесів методом вибору є радіонуклідна сцинтіграфія (сканування) або однофотонна емісійна комп’ютерна томографія із застосуванням туморотропних радіфармпепаратів: 99м технецію пертехнетату та 67-галію цитрату. Діагностичним критерієм злоякісності пухлини є рівень поглинання нею радіфармпепарату, який у два і більше разів перевищує рівень поглинання його симетричною або суміжною здоровою ділянкою.
У комплексній діагностиці захворювань опорно-рухової системи може використовуватись і дистанційна інфрачервона термографія.
І все ж, провідна роль при променевому дослідженні опорно-рухової системи належить рентгенівському методу, а тому у сьогоднішній лекції основна увага буде надана йому.
Роль українських вчених у розвитку променевих методів дослідження опорно-рухової системи.
Історично, рентгенівський метод суттєво збагатив наші знання з анатомії та фізіології. Значний внесок у вивчення патології опорно-рухової системи зробили російські вчені В.С. Майкова-Строганова, С.А. Рейнберг, І.Г. Лагунова та інші, про що свідчать солідні монографії, які і сьогодні є настольними керівництвами для лікарів та науковців. Про них буде сказано нижче в списку рекомендованої літератури.
З українських вчених найбільший доробок в області рентгеностеології має професор Галина Коваль, її монографія "Клиническая рентгеноанатомия" і сьогодні залишається основною книгою лікарів-рентгенологів (рентгенодіагностів).
В розвиток дитячої рентгенодіагностики вагомий внесок зробив професор Михайло Спузяк.
В області радіонуклідної діагностики пухлин опорно-рухової системи найбільний доробок мають професори Валентина Шишкіна, Дмитро Мечов, Борис Синюта.
Методики рентгенівського дослідження опорно-рухової системи
Головна роль у діагностиці захворювань кісток та суглобів належить методикам традиційного рентгенівського дослідження.
Оглядова рентгенографія у прямій та боковій проекціях, є основною методикою рентгенівського дослідження. Інші методики традиційного рентгенівського дослідження опорно-рухової системи, які є модифікацією плівкової рентгенографії (їх ще називають додатковими та спеціальними), застосовуються рідше і лише за певними показаннями.
Так прицільна рентгенографія, застосовується при необхідності акцентувати виявлені зміни у ділянці, що цікавить дослідника.
Рентгенографія з прямим збільшенням рентгенівського зображення показана для дослідження ранніх змін в замикальних пластинках епіфізів дрібних трубчастих кісток та в субхондральному шарові кістки.
Лінійна томографія є важливою методикою дослідження складних в анатомічному відношенні відділів скелета (череп, хребет, великі суглоби).
Із так званих, спеціальних методик рентгенівського дослідження опорно-рухової системи, що супроводжуються введенням рентгеноконтрастних речовин, застосовуються:
ангіографія – методика рентгенівського дослідження судинної системи опорно-рухового апарата після введення рентгеноконтрастної речовини;
фістулографія – спосіб рентгенівського дослідження норичних ходів при хронічному остеомієліті після їх попереднього контрастування рентгеноконтрастними речовинами (йодоліпол);
пневмоартрографія – методика рентгенівського дослідження суглоба після внутрішньосуглобового введення газу, як рентгеноконтрастного засобу;
пневмоміографія – спосіб рентгенівського дослідження м’язів тулуба та кінцівок після введення газу у міжфасціальні простори.
Інші методики традиційного рентгенівського дослідження загального призначення, які базуються на інших типах сприймаючих пристроїв, також застосовуються порівняно рідко.
Так електрорентгенографія, яка завдяки так званому "крайовому ефекту" або "симптому підкресленості контура", має деякі переваги перед плівковою рентгенографією, не знайшла широкого застосування в клінічній практиці у зв’язку з недосконалістю апаратури для дослідження.
Рентгеноскопія, яка має меншу роздільну здатність, дає значно вище променеве навантаження на пацієнта і не залишає після себе документальної діагностичної інформації, застосовується в рентгеноостеології лише при політравмі, для пошуку сторонніх тіл та у військово-польових умовах.
Дигітальна рентгеноскопія, дигітальна рентгенографія та комп’ютерна томографія, є високоінформативними методиками рентгенівського дослідження, але вони застосовуються лише у випадках неефективності плівкової рентгенографії, скажімо, при дослідженні хребта, черепа, великих суглобів. Про це вже було сказано вище.
Рентгеноанатомія опорно-рухової системи
Слід зауважити, що у дитячому віці кістки відрізняються від кісток дорослої людини. Вам відомо, що після народження скелет людини проходить процес розвитку, який завершується у різні строки у різних відділах скелету, в основному до віку 14-15 років. Ми розглянемо нормальну рентгеноанатомію на прикладі довгих трубчастих кісток. У рентгенівському зображенні кістка, яка інтенсивно поглинає рентгенівські промені, дає тінь. Окремо диференціюються кортикальний шар, замикальні пластинки трубчастих кісток, які інтенсивніше поглинають промені, просвіт кістково-мозкового каналу, суглобові щілини, які називаються рентгенівськими. В молодому віці епіфізи відокремлені від метафізів зоною росту епіфізарного хряща і дають смужку просвітлення, у дорослому віці там знаходиться епіфізарний шов. Добре видно структуру кістки, її контури, періост в нормі не візуалізується.
Професор Л.Д.Лінденбратен запропонував описувати тіньове зображення кістки за таким алгоритмом: положення(локалізація), число, форма, розміри, інтенсивність, структура (рисунок), контури. Для кращого запам’ятовування він рекомендує застосовувати мнемонічну схему за першими буквами цього алгоритму: по-чи-фо-ро-ін-ст(ри)-ко.
РЕНТГЕНОСЕМІОТИКА ЗАХВОРЮВАНЬ ОПОРНО-РУХОВОЇ СИСТЕМИ
Як правило, при захворюваннях опорно-рухового апарата симптоми рідко зустрічаються поодинці, частіше є група симптомів. Вся рентгеносеміотика поділяється на рентгеноморфологічну та рентгенофункціональну.
Рентгеноморфологічна семіотика захворювань кісток
Вся рентгеноморфологічна семіотика укладається у схему описання тіньового зображення кістки, запропоновану Л.Д. Лінденбратеном.
І. Синдром зміни положення(локалізації) кістки або її частини.
