Збирачі інформації у Давньому Римі

Збирання і розповсюдження інформації було викликане різними причинами: воєнними, політичними, комерційними і просто особистими. Не завжди професія журналіста користувалася повагою. Збором інформації спочатку займалися люди у своїх власних інтересах, їх не наймали, але годувалися вони саме за рахунок чуток, які потім використовували у комерційних цілях. Сикофанти давньогрецьких полісів уважно прислуховувались до всього, що можна було почути в громадських місцях, особливо на агорі, на якій вирувало торговельне, політичне — узагалі публічне життя афінян і коринфян, фіванців і мілетців. Почувши щось корисне для себе, вони могли використати отриману інформацію або порушивши судову справу, або спробувавши шантажувати людину, якій, можливо, було дешевше відкупитися. Інформація у даному випадку існувала в усній формі, у такій же спосіб і розповсюджувалася. У Давньому Римі за послугами зі збору інформації зверталися політичні діячі та поважні особи з метою бути в курсі того, що відбувається у політичному, соціальному і культурному житті міста і країни. Люди, що за плату збирали різноманітну інформацію і повідомляли про все, що відбувалося, свого замовника, називалися operarii — «ремісники», «трудящі». Цицерон називав їх compilations — компіляторами. Багато хто з них був греками, що шукали заробітку. Разом із тим, таких operarii'в не допускали до світських новин, оскільки соціальний статус їх був низьким. Але там, де йшлося про різноманітні міські чутки: скандали, театральні вистави, бої гладіаторів і просто плітки, послуги operarii'в були незамінними. Іншу групу античних «репортерів» складали друзі і клієнти. Будучи римськими громадянами, у тому числі й високого рангу, — тут все залежало від кола, в якому обертався замовник інформації, — вони мали доступ до новин, що циркулювали в кулуарах влади. У Римі І ст. до н. е. збір інформації за плату вже став професією, хоча цим могли займатися і раби, і вільновідпущеники, і клієнти.

Ознаки журналістики Давнього Риму

Переслідувань за розповсюдження недостовірної інформації на той час не існувало, або слід було б вважати, що вся інформація була відповідною дійсності. Важливим напрямом збирання інформації були чутки про родовід людини, її моральні якості, наприклад, про любовні походеньки, особливо з нетрадиційною забарвленістю, про статки та джерела їх походження тощо. Зазвичай таку інформацію людина приховувала, тож і здобути її багато чого було варте. Про використання подібної інформації свідчать промови грецьких і римських ораторів: Лісія, Демосфена, Есхіна, Цицерона, Саллюстія. У цьому плані їм було що сказати про Аристогітона (Лісій), Катиліну, Верреса, Антонія та інших політичних діячів (Цицерон), і одне про одного (крім Лісія, який сам не судився і політичною діяльністю не займався).

La Repubblica

La Repubblica ( «Республіка» ) - італійська газета, яка сповідує помірно ліві погляди і змагається за звання найпопулярнішої в країні з Corriere della Sera . Заснована в 1976 році видавцем тижневика L'Espresso Карло Караччоло . В даний час в медіа- групу Gruppo Editoriale L'Espresso також входить телеканал Repubblica Radio TV . Головним редактором видання є Вітторіо Цукконе , який раніше працював московським кореспондентом Corriere della Sera . Станом на грудень 2008 р тираж газети перевищує 556 000 прим.

LaRepubblica

За останні два десятиліття стала в один ряд з «Corriere della Sera» і «La Stampa». «La Repubblica» - третя газета, фактично стала загальнонаціональною, що досягла тиражу більш 587 268 екземплярів. Засновник цієї газети Еудженіо Скальфаро в 1976 р обіцяв зробити зі свого видання газету «для мислячих людей». «Мене цікавить, - заявляв він, - що відбувається у В'єтнамі, але великий інтерес викликає і те, що трапилося в моєму кварталі. Італійські газети занадто мало і занадто загально інформують про безпосередні проблеми мешканців. Демократія починається на порозі будинку ». Більш того, по п'ятницях Скальфаро став давати до своєї газети два додатки - журнал «Венерді» («П'ятниця») та економічний додаток. Причина успіху «La Repubblica» в тому, що редакція знайшла «новий стиль і новий тон», активно використовуючи «помітні заголовки, короткі статті, проста мова». Запорукою видатної популярності газети вважає високий професіоналізм видання, сучасна елегантна оформлення, популярність її провідних співробітників. І хоча її автори «часто вибирають найскладніші і несподівані теми, пишуть для еліти, і середній читач, можливо, і не завжди зрозуміє парадокси, натяки, метафори, якими насичені статті, але йому імпонує підпис, що стоїть під статтею. Редакція знає це, переманює найкращих авторів, платить їм нечувані гонорари, але все це окупається. Має загальнонаціональний випуск і дев'ять регіональних програм. Видається в

Римі. Власник газети - Gruppo Editoriale L'Espresso SpA.