1.3. Поняття правової роботи і роль юридичної служби в її здійсненні

У преамбулі Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.1995 р. № 690 «Про затвердження Загального поло­ження про юридичну службу міністерства, іншого центрально­го органу виконавчої влади, державного підприємства, органі­зації і установи» зазначено, що основними завданнями юридич­ної служби є: організація правової роботи, спрямованої на пра­вильне застосування, додержання та запобігання невиконанню вимог законодавчих та інших нормативних актів міністерст­вами, підприємствами, а також їх керівниками та працівника­ми під час виконання покладених на них завдань і функціональ­них обов'язків.

Зазначені обставини дозволяють окреслити межі правової роботи як виду юридичної діяльності, яка охоплює різні сфери діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного вироб­ництва, а саме: виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; дають можливість визначити основні завдання пра­вової роботи. Ці завдання полягають у такому:

• дотримання законності в діяльності суб'єктів господа­рювання;

• активне використання правових засобів для зміцнення господарського розрахунку та поліпшення економічних показників;

• забезпечення зберігання майна підприємства;

• захист прав і законних інтересів підприємств.

Виконання зазначених завдань вимагає не тільки знання законодавства, але й уміння організувати його реалізацію на практиці. Для цього необхідні розуміння суті правової роботи, її місця та значення в управлінні виробництвом, правильний підхід до самої правової роботи. Правова робота в народному господарстві як вид юридичної діяльності характеризується універсалізмом.

Універсалізм правової роботи полягає в тому, що вона охоп­лює різні сторони діяльності суб'єктів господарювання.

З'ясовуючи роль і значення правової роботи, важливо враху­вати, що норми господарського та іншого законодавства адресо­вані всім керівникам, спеціалістам та працівникам у галузі гос­подарювання, адже саме вони забезпечують реалізацію відповід­них норм у своїй повсякденній діяльності. Тому не секрет, що глибокі знання цими працівниками відповідних норм різних га­лузей права з питань, що входять до їх компетенції, й сприяти­муть ефективній діяльності конкретного суб'єкта господарюван­ня. Керівники суб'єктів господарювання і працівники апарату управління мають розуміти, що законодавство, у тому числі гос­подарське, є засобом, за допомогою якого досягається виробнича й господарська мета господарських органів та їх підрозділів. Та­кий правовий інструмент є обов'язковим до виконання і викори­стання, що випливає з вимог Конституції України та інших нор­мативно-правових актів України.

Розглядаючи проблему правової роботи, Г.Л. Знаменський підкреслює, що при цьому виникає питання щодо її ефектив­ності, зокрема з боку юридичної служби. За змістом правова робота полягає не в реалізації правових норм, а в забезпеченні реалізації правових норм як процесу, у його впорядкуванні й організації. Саме така постійна робота має бути організована в кожному суб'єкті господарювання, щоб норми господарського, цивільного, підприємницького, фінансового та інших галузей за­конодавства виконувалися і застосовувалися своєчасно і повністю на відповідному рівні. Правову роботу стосовно господарського законодавства Г.Л. Знаменський визначає як господарсько-пра­вову. На його думку, вона є однією з функцій управління вироб­ництвом.

Разом з тим не можна повністю погодитися з Г.Л. Знаменським. Так, Загальне положення про юридичну службу міністер­ства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації, затверджене Постановою Ка­бінету Міністрів України від 27.08.1995 р. № 690 визначає не лише права та обов'язки підприємства, а й права та обов'язки юридичної служби міністерства, яке є не завжди органом управ­ління виробництвом.

Слід, однак, зазначити, що згадане положення не поширюєть­ся на приватні, спільні та інші підприємства, товариства, коопе­ративи, хоча вони можуть використовувати його при затвердженні посадових обов'язків працівників юридичних служб зазначених та інших суб'єктів господарювання. На сьогодні працівники юри­дичних служб є найбільш освіченими в чинному законодавстві особами. Тому юридична служба є основним структурним підроз­ділом, який організовує діяльність у виконанні норм чинного законодавства не лише суб'єктами господарювання як юридич­ними особами, а й керівниками їх структурних підрозділів, пра­цівниками.

Як зазначає С.Ф. Домбровський, у процесі організації правової роботи відбуваються не матеріально-правові, а організаційні від­носини. Як і інша організаційна діяльність, правова робота має процесуальні та процедурні форми здійснення. Правова робота має плануватися, забезпечуватися відповідними кваліфікованими кад­рами юрисконсультів і необхідним правовим «інструментом», тоб­то нормативно-правовими актами. А тому необхідні належний облік і звітність про хід виконання правової роботи.

Оскільки однією з функцій правової роботи є організація й забезпечення реалізації правових норм, її метою є підвищення рівня реалізації норм чинного законодавства. Способи і засоби правової роботи різні: профілактична робота, пропаганда право­вих знань, конкретний правовий інструктаж, матеріальне заохо­чення учасників здійснення правової роботи, дисциплінарні стяг­нення за неналежну організацію, оформлення матеріалів для передачі в суд або слідчі органи. Від ефективності правової ро­боти залежить підвищення рівня реалізації законодавства у фі­нансовій та іншій діяльності суб'єкта господарювання. Оціню­ючи діяльність працівників, які виконують ту чи іншу правову роботу, слід враховувати не лише правовий, а й економічний ефект.

Правова робота - особливий, багатоплановий вид діяль­ності суб'єктів господарювання, спрямований на забезпечення підвищення їхньої ділової активності, розвиток підприємництва та на цій основі підвищення ефективності суспільного вироб­ництва, його соціальну спрямованість, підвищення продуктив­ності праці та якості роботи за дотримання планової, договір­ної, трудової дисципліни.

Із зазначеного випливає, що коли ми говоримо про універсаль­ний характер правової роботи, то перш за все маємо на увазі всебічний вплив права на розвиток господарської та соціальної діяльності колективів, адже в цій роботі беруть участь не лише органи управління, а й профспілки, трудові колективи.

Так, відповідно до Закону України «Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності», професійні спілки здійснюють свою діяльність у сфері праці у двох основних напрямках. Перший напрямок передбачає захист інтересів працівників, у другому напрямку профспілкові органи діють як роботодавці. Основними функціями діяльності профспілок є захисна і пред­ставницька, які доповнюються контрольними повноваження­ми з дотримання законодавства про працю.

Повноваження трудових колективів регулюються главами II «Колективний договір», ХVІ-А «Трудовий колектив» Кодексу за­конів про працю України, Законами України «Про колективні договори і угоди», «Про порядок вирішення колективних трудо­вих спорів» та ін.

Зазначені вище та інші нормативно-правові акти вказу­ють на те, що трудові колективи підприємств беруть безпосе­редню участь у визначенні умов праці, укладанні колективно­го договору, встановленні робочого часу, забезпеченні трудової дисципліни, затвердженні правил внутрішнього трудового роз­порядку та ін.

Універсальний характер правової роботи полягає також у тому, що це діяльність не лише з правового регулювання існуючих суспільних відносин за допомогою правових приписів органів дер­жавної влади та управління, але також нормотворча діяльність, спрямована на оптимальний вплив на суспільні відносини всере­дині конкретного підприємства.

Як зазначає професор О.Ф. Скакун, нормотворчість комерцій­них корпорацій полягає у виданні корпоративних норм, спрямо­ваних на регулювання питань життя колективу (як використо­вувати отриманий прибуток, у якому порядку провадити розра­хунки з контрагентами та ін.) і на деталізацію, конкретизацію законодавчих розпоряджень (наприклад, інструкція про порядок провадження претензійної та позовної роботи - корпоративний акт, який регулює порядок пред'явлення претензій на конкрет­ному підприємстві та який деталізує й конкретизує законодавчі положення). Нормотворчість корпорацій виражається в стату­тах підприємств, які є актами фундаторського характеру, а та­кож у положеннях, правилах, посадових інструкціях та ін.

Нормотворчість трудових колективів (державних і комерцій­них підприємств, установ, організацій) спрямована на розвиток норм трудового права, які поширюють свою дію лише на відноси­ни одного підприємства, де їх прийнято. Правотворчість трудо­вих колективів здійснюється, як правило, у вигляді нормативних угод, що містять обов'язкові до виконання правові розпоряджен­ня. Такою нормативною угодою є колективний договір - консо­лідований акт у галузі праці.

Локальні нормативні акти підприємств розробляються і при­ймаються на виконання приписів централізованого законодавст­ва або за вказівками чи з ініціативи керівних органів підприємс­тва, або з ініціативи структурних підрозділів.

Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації і підзаконний нормативний акт комерційної організації - це локальні нормативні акти (нормативний наказ, інструкція адміністрації, статут, положення, правила внутрішнього розпорядку та ін.), що діють лише в межах даного підприємства, комерційної організації. Основне призначення локальних норма­тивних актів - конкретизувати розпорядження закону стосовно умов діяльності відповідного колективу, не виходячи за рамки закону і не обмежуючи ініціативу виконавців, які діють у межах закону. Ці документи також називають корпоративними норма­тивними актами.

Корпоративний нормативний акт - це акт-документ ор­гану управління комерційної та некомерційної корпорації (під­приємства), який містить корпоративні норми, спрямовані на са­морегулювання відносин, що складаються в ній, шляхом конкре­тизації розпоряджень нормативно-правових актів, виданих зако­нодавцем, а також вищими правотворчими органами, з якими він знаходиться у відносинах службового підпорядкування.

Кожна установа, підприємство або організація мають свій статут, положення або інший фундаторський документ, правила внутрішнього розпорядку для працівників даної організації в

управлінні її діяльністю, правила обліку господарської та фі­нансової діяльності, правила взаємовідносин із клієнтами та ін. Це і є корпоративний нормативний акт, який видається органа­ми управління підприємства, компетентними у вирішенні тих чи інших питань виробничого й соціального життя колективу, тобто питань локальних - лише в межах корпорації. У ньому тією чи іншою мірою має виражатися інтерес (воля) колективу. Звідси виникає владність, офіційність, обов'язковість корпора­тивного нормативного акта.

Корпоративний нормативний акт характеризується такими ознаками:

1. має правотворчий характер, тому що в ньому корпоратив­ні норми встановлюються, змінюються і припиняються;

2. видається органом (посадовою особою) управління корпо­рації лише в межах його компетенції;

3. видається з дотриманням передбаченого законом порядку, якщо такий установлено (наприклад, разом або за пого­дженням із профспілковим комітетом);

4. відповідає Конституції України, законодавству, а також нормативним актам, які мають вищу юридичну силу;

5. має форму письмового акта-документа (рішення загаль­них зборів, ради директорів, наказ керівника і т. ін.) із певними реквізитами (найменування акта, дата ухвален­ня, номер, підписи посадових осіб та ін.).

Крім нормативних актів, на підприємстві видаються інші корпоративні акти, які не мають нормативного характеру (на­приклад, наказ керівника видати цінний подарунок працівникові або наказ про звільнення його за прогул).

Корпоративні нормативні акти різняться за галузевою ознакою:

1. фінансові корпоративні акти - акти, що регулюють фінан­сову діяльність корпорації;

2. адміністративні корпоративні акти — акти, що регулюють сферу управління;

3. трудові корпоративні акти - акти, що регулюють сферу застосування праці;

4. цивільно-правові нормативні акти — акти, що регулюють майнову сферу в межах корпорації, та ін.

Слід зазначити, що серед корпоративних нормативних актів є багато актів процедурного характеру, тобто актів, що регулю­ють порядок застосування матеріальної правової норми (напри­клад, Положення про порядок накладення дисциплінарного стя­гнення, Положення про порядок нарахування заробітної плати,

Положення про порядок розподілу прибутку, Положення про порядок укладення договорів тощо). За наявності типових ак­тів локальні акти розробляються відповідно до них, а за їх відсутності - самостійно.

До системи правової роботи належать суб'єкти господарю­вання, об'єкти, юридичні (правові) дії, засоби і способи їх здійс­нення, результати юридичних (правових) дій.

Суб'єктами правової роботи є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, ко­мунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК Украї­ни, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Суб'єктами правової роботи є також громадяни України, іно­земці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці, а також філії, представництва, інші відокремлені підрозділи госпо­дарських організацій (структурні одиниці), структурні підрозділи підприємств (юридична служба, бухгалтерія, відділ кадрів та ін.).

Об'єктами правової роботи є дії суб'єктів правової роботи, правові процеси (розгляд господарських спорів у господарських судах, трудових спорів - у місцевих), правові документи (догово­ри, акти, претензії, позовні заяви, положення, інструкції та ін.).

Юридичні (правові) дії - це зовнішні акти поведінки суб'єк­тів правової діяльності, які вдосконалюють правові явища.

Засоби правової діяльності - це явища, предмети явищ і дій, які забезпечують досягнення необхідного результату правової ді­яльності, нормативно-правові акти централізованого і локально­го регулювання, докази.

Способи правової діяльності - це конкретні шляхи досяг­нення наміченого результату за допомогою конкретних засобів, обумовлених юридичною справою.

Результати правових дій - це підсумок відповідних опера­цій і дій, досягнутий за допомогою певних способів і засобів суб'єктами правової роботи.

Таким чином, правова робота, будучи сукупністю нормотворчої та правореалізуючої діяльності, пронизує всі сфери право­вої дійсності і спрямована на досягнення подвійної мети: за­безпечує законність у діяльності суб'єктів господарювання і посилення впливу на суспільне виробництво. Попри таку об­межену єдність нормотворчій та правореалізуючій діяльності відводиться значне місце в усій правовій діяльності. Це не випадково, оскільки, здійснюючи свою статутну діяльність під­приємства різних форм власності та організаційно-правових форм реалізують правові норми як централізованого, так і локального характеру.

Відомо, що реалізація права здійснюється в таких формах: дотримання, виконання, використання. Через ці форми втілю­ються вимоги та можливості права. Тому суб'єкти господарю­вання при дотриманні та виконанні вимог правових принципів повинні максимально широко використовувати передбачені пра­вом засоби для ефективного господарювання. Це актуально в наш час - у період переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки.

До числа важливих правових засобів належать господарські й трудові договори. З їх допомогою встановлюються, змінюються або припиняються господарські зобов'язання (поставка продук­ції (товарів), підряд, оренда майна, купівля-продаж та ін.).

Трудовий договір посідає особливе місце. Він є підставою ви­никнення трудових правовідносин працівника з роботодавцем, що обумовлює цілу систему відносин, які регулюються трудовим правом, а саме: робочий час, час відпочинку, оплата праці та ін.

Важливим фактором у дотриманні законності та підвищенні ефективності виробництва є претензійна та позовна робота на підприємстві, яка посідає важливе місце в правовій роботі і спря­мована на виконання договірних зобов'язань як власних, так і обов'язків контрагентів.

Успішній організації правової роботи на підприємстві сприяє аналіз і узагальнення практики застосування та реалізації пра­вових норм, які містяться в різних галузях права: цивільному, господарському, трудовому, фінансовому, аграрному та ін. Власне, цю роботу доцільно проводити за окремими напрямками: виконання договірних зобов'язань, зберігання майна, дотриман­ня законодавства про працю, про охорону навколишнього природ­ного середовища тощо.

Така діяльність у межах правової роботи здійснюється на під­приємствах з метою встановлення причин правопорушень у тій чи іншій галузі господарської діяльності та виявлення винних осіб. За допомогою аналізу результатів, узагальнень створюється мож­ливість активізувати правову роботу на підприємстві не лише з наслідками правопорушень, а й з причинами їх виникнення, які можуть бути різними: недостатнє знання чинного законодавства, недостатній рівень правового регулювання, винні дії посадових осіб, організаційно-технічні недоліки та ін. Результати такого аналізу оформлюються у вигляді довідки чи службової записки і дово­дяться до відома органів управління підприємством.

Одним із напрямків дотримання законності є вдосконалення правової пропаганди на підприємстві. На жаль, в останні роки, особливо в приватних підприємствах, така робота майже не про­водиться, у той час як вона є важливим засобом попередження правопорушень і має здійснюватись у вигляді лекцій, інформацій у місцевих газетах, радіо та ін.

Таким чином, правова робота за своїм змістом має універсаль­ний характер, тому що вона, охоплюючи всі сторони діяльності підприємств, одночасно пронизує всі сфери правової дійсності: нормотворчість і правореалізацію; аналіз практики застосування законодавства і правове виховання.

Правова робота є невід'ємною частиною діяльності всіх струк­турних підрозділів підприємства, серед яких важливе місце нале­жить юридичній службі як спеціалізованому правовому підрозді­лу підприємства. Але слід також мати на увазі, що проведення та організація правової роботи покладається на керівництво під­приємств.

У п. 4 ст. 65 ГК України зазначено, що в разі наймання керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), у якому визначається строк найму, права, обов'язки та відповідаль­ність керівника. Разом з тим слід підкреслити, що одне з найва­жливіших місць у здійсненні правової роботи на підприємстві відводиться юридичній службі, що більш детально розглядати­меться в наступному розділі.

Як зазначає С.Ф. Домбровський, не належить до правової роботи в економіці і діяльність органів правопорядку. Зокрема, це стосується господарського, третейського судів, Міжнародного комерційного арбітражного суду. Адже ці органи лише вирішу­ють господарські спори між окремими суб'єктами господарюван­ня у формі актів судочинства й арбітрування. Також не нале­жить до правової роботи діяльність правоохоронних органів: прокуратури, МВС, бо їх робота спрямована на попередження пра­вопорушень.

Правову роботу в економіці України здійснюють і такі органи управління та влади: Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет України, Державний митний комітет України, органи місцевого самоврядування та ін. Тобто правову роботу здій­снюють ті органи, які дозволяють займатися певною господар­ською діяльністю, здійснюють реєстрацію підприємств, установ і організацій, та органи, що мають право видавати ліцензії на веден­ня окремих видів господарської діяльності, інші владні структури, які уповноважені виступати від імені держави з актами органі­зації та підтримання правопорядку в різних галузях господар­ської діяльності.

Таким чином, основний зміст правової роботи полягає не лише в організації, а й в активному використанні суб'єктами господарювання, органами державної влади та органа­ми місцевого самоврядування, їх посадовими особами в процесі виконання своїх функцій норм чинного законодавства.