Розділ 4 групова дискусія як метод групової роботи

Дискусія від латинського «discussion» (розгляд, дослідження);

1. спосіб організації спільної діяльності з метою інтенсифікації процесу прийняття рішення в групі;

2. метод навчання, що підвищує інтенсивність і ефективність процесу сприйняття за рахунок активного включення тих, що навчаються, в колективний пошук істини.

Групова дискусія відноситься до методів групової психокорекції. Разом з терміном «групова дискусія» уживаються такі поняття, як «вільна дискусія», «неструктурована дискусія», і ін. Традиційно групову дискусію відносять до вербальних методів, оскільки основним засобом взаємодії тут є вербальна комунікація, а в центрі аналізу перебуває переважно вербальний матеріал. Подібний розподіл дещо умовний, оскільки аналіз невербальної поведінки узгодженості або суперечності вербальної і невербальної комунікації складає істотний аспект групової дискусії.

Дискусія — це один з ефективних способів активізації групи для вирішення багатьох інших завдань, досягнення інших афектів і результатів. Звичайно дискусія протікає години за півтора. (С425)

Застосовується цей метод в цілях навчання, розвитку, встановлення взаємостосунків в групі, а також в психотерапевтичних цілях.

За процедурою групова дискусія є колективним обговоренням якої-небудь проблеми, кінцевою метою якого є досягнення певної загальної думки. В ході дискусії відбувається колективне зіставлення думок, оцінок, інформації з обговорюваної проблеми. Психологічна цінність дискусії полягає в тому, що завдяки принципу зворотного зв'язку і майстерності керівника кожен учасник дістає можливість побачити, як по-різному можна підійти до вирішення однієї і тієї ж проблеми, як великі індивідуальні відмінності людей в сприйнятті і інтерпретації одних і тих же ситуацій.

Використовується групова дискусія в цілях корекції міжособистісних стосунків або особистісних проблем. У залежності від цього розрізняють: біографічну, тематичну або інтеракційну дискусію.

Звичайно як ведучу виділяють інтеракційну орієнтацію дискусії, оскільки вона визначає специфіку групової психокорекції як методу, заснованого на використанні групової динаміки, забезпечуючи реалізацію одного з найважливіших чинників цього методу — зворотного зв'язку. Інтеракційна орієнтація дискусії спрямована на аналіз особливостей міжособистісної взаємодії в групі і ситуацій, що виникають в ході групового процесу.

Біографічна дискусія передбачає обговорення історії життя клієнта, окремих епізодів і подій його біографії, його проблем, конфліктів, стосунків, установок, особливостей поведінки і т.ін.

Тематична орієнтація дискусії концентрує увагу групи на актуальних для більшості учасників спільних темах. Наприклад, «Як управляти собою в складних ситуаціях?»; «Конфлікт — зло або благо?» і т.ін.

У дискусії виробляється загальне комунікативне уміння відстоювати в дискусіях свої позиції. Наприклад, П.Б. Гурвіч і Е.В. Шантарін виділили наступні основні специфічні дискусійні уміння;

— дати визначення явищу (дефініціювати), а в плані контраргументування зажадати дефініцію від супротивника і заперечувати її правильність; (С426)

— привести яскраві приклади в цілях аргументування або контраргументування і заперечувати значення прикладів, приведених супротивником;

— наводити як докази порівняння аналогічно або по контрасту і заперечувати правомірність аналогій і контрасту супротивника;

— побудувати правдоподібні «гіпотетичні випадки» для обгрунтування своєї думки і довести неправдоподібність таких випадків, приведених супротивником;

— препарувати факти і явища, абстрагуючись від окремих їх сторін, умов і т.ін.;

— оперувати аксіомами і загальноприйнятими істинами, доводячи недоречність їх використання супротивником;

— класифікувати — розчленовувати, об'єднувати, групувати явища і факти;

— зважати на специфіку умов (чинник часу, місця, спрямованості, характеру і ін.) і спростовувати супротивника з посиланням на ігнорування цієї специфіки;

— розглядати обговорююче питання як єдність суперечностей, тобто всесторонньо, і довести вузькість, однобічність розгляду його супротивником;

— бачити перспективу розвитку явищ і викрити супротивника в ігноруванні перспективи;

— підтверджувати свої вислови посиланням| на джерела, доводити їх достовірність, вимагати вказівки джерел супротивником і заперечувати їх достовірність;

— відштовхуватися у своїх виступах від суперечностей у виступі супротивника;

— передбачати невисловлені аргументи супротивника (уміння антиципірувати).

Дискусія організовується як процес діалогічного спілкування учасників, в ході якого відбувається формування практичного досвіду сумісної участі в обговоренні і вирішенні теоретичних і теоретико-практичних проблем. Особливістю дискусії як колективної форми роботи є можливість рівноправної і активної участі кожного клієнта в обговоренні теоретичних позицій, пропонованих вирішень, в оцінці їх правильності і обгрунтованості. Специфічно психологічним чинником виступає спілкування з рівно інформованими партнерами — членами групи, на відміну від спілкування з різно інформованим партнером — ведучим дискусії, викладачем, тренером. Це розкріпачує інтелектуальні можливості учасників (С427) групи, знижує бар'єри спілкування, підвищує продуктивність спілкування.

У дискусії, моделлю предметних і соціальних стосунків членів групи, що є, клієнт може навчитися точно висловлювати свої думки у виступі, активно відстоювати свою точку зору, аргументовано заперечувати, спростовувати помилкову позицію супротивника. У такій роботі людина дістає можливість для побудови власної діяльності, що обумовлює високий рівень його інтелектуальної і особової активності.

В процесі дискусії зростає зацікавленість в предметі спілкування, формується повага до особистості супротивника. Необхідною умовою розгортання продуктивної дискусії є особисті знання учасників дискусії, які отримуються ними в процесі самостійної роботи з проблемним матеріалом, а також із спеціальною літературою. Успішність дискусій багато в чому залежить від уміння її організувати і від уміння дискутувати.

Необхідно розрізняти діалогоподібне спілкування, коли кожний з тих, що дискутують веде «свою партію» лише по зовнішніх зв'язках, словах, що перекликаються з позицією партнера, що монологічно розвивається, і власне діалог, при якому йде спільний розвиток точки зору, а результат дискусії виступає продуктом спільних зусиль і може бути одержаний тільки таким шляхом.

У дискусії виділяють наступні основні фази: 1) орієнтування, 2) оцінка, 3) завершуюча фаза. Цим фазам відповідають наступні кроки:

Визначення мети і теми дискусії (орієнтування).

Збір інформації (знань, думок, думок, нових ідей, пропозицій всіх учасників дискусії) з обговорюваної проблеми — збір альтернатив (варіантів вирішення проблем).

Впорядкування, обгрунтування і сумісна оцінка одержаної в ході обговорення інформації — з'ясування, аналіз і вибір вирішення з набору наявних альтернатив, що з'явилися в ході обговорення.

Підбиття підсумків дискусії: зіставлення цілей дискусії з отриманими результатами (завершуюча фаза, фаза власне вирішення проблеми). Г.Е. Філатова описує наступні форми організації дискусії: (С428)

Перший варіант. Для непідготовлених учасників, для груп, що розпочинають, або для груп з низьким рівнем дискусійних навиків найпростішим способом ведення непідготовленої дискусії є наступною.

Учасники групи розташовуються за круглим столом. Дискусію починає ведучий. Він висловлює суть проблеми (замість усного виступу ведучого може бути використана полемічна журнальна або газетна стаття, проблемне повідомлення і т.ін.). Потім учасникам дискусії пропонується по черзі висловити свою думку по суті проблеми. Перед початком дискусії регламентується час виступу, хоча деякі дискусії можуть проводитися і без обмеження часу висловів. Право висловитися може одержати учасник групи, якому передається ігровий предмет (пісочний годинник, іграшка і т.ін.). Пісочний годинник, поставлений перед виступаючим, несе додаткове психологічне навантаження. Володар ігрового предмету не лише має право висловити свою думку, але і зобов'язаний відповідати на всі питання, звернені до нього. Ігровий предмет може передаватися як у певній послідовності по колу, так і тому, чию думку в даний момент дискусії хоче почути група, ним може опинитися і ведучий. На закінчення дискусії ведучий підводить підсумки, оцінює викладені точки зору.

Згідно другому способу ведення дискусії, тема повідомляється учасникам заздалегідь. Вибирається вона так, щоб проблема дискусії мала декілька варіантів вирішень. Наприклад, «Покарання у вихованні: якщо карати, то як, якщо ні, то чому». Ведучий пропонує учасникам дискусії розділитися на групи по 2 людини, протягом 10—15 мін підготувати свій варіант вирішення проблеми. Після того, як робота завершена., ведучий пропонує об'єднати дві групи по 2 людини в групу з 4 чоловік і знову виробити свій варіант вирішення. Потім четвірки об'єднуються в групи по 8 чоловік і знову намагаються дійти єдиної думки. Наступним етапом дискусії є виступ представників від кожної групи з 8 чоловік і захисту свого варіанту вирішення. В кінці спільного обговорення ведучий підводить підсумки дискусії, дає оцінку спільно знайденого варіанту вирішення.

Третій варіант ведення дискусії зручний при обговоренні проблем, вирішення яких для членів групи достатньо знайоме або може бути здійснено на рівні здорового глузду. (С429)

Щоб надати обговоренню матеріалу полемічну загостреність, учасникам дискусії роздаються зафіксовані на картках позиції, установки (сумнів, здивування, згода, незгода, згода-підтвердження і т.ін.). Ведучий дискусії освітлює істоту проблеми, а учасники, згідно заданим позиціям, спростовують, висловлюють сумнів, сміналення і т.ін., використовуючи різні приклади, аргументи і т.ін. На закінчення ведучий підводить підсумки, оцінює досягнуте групою рішеннявирішення проблеми.

Четверта форма дискусії є своєрідним способом осмислення процесу і результату рішення якої-небудь задачі.

На самому початку заняття ведучий ділить групу на дві підгрупи, формулює два завдання по одній і тій самій темі (наприклад, підготувати і провести два фрагменти уроку) і підкреслює, що кожна група не тільки колективно вирішує свою задачу і силами свого представника обгрунтовує своє рішення задачі, але і виступає в ролі експерта, тобто члени підгрупи ставлять уточнюючі питання, з'ясовують процедурні подробиці, вказують на помилки і неточності, оцінюють результати рішення задачі протилежною групою. Ведучий, підводячи підсумки дискусії, оцінює роботу обох підгруп, а також активність і конструктивність подальшого обговорення.

П'ята форма групової дискусії обов'язково вимагає попередньої підготовки. У структурі такої форми групової дискусії виділяють наступні компоненти:

• експозиція,

• переддискусія,

• етап уточнення понять,

• повідомлення і пошук додаткової інформації,

• аргументування і контраргументування висунутих тез або власне дискусія,

• висновок.

Перші п'ять етапів є періодом колективної і індивідуальної підготовки групової дискусії.

Експозиція передбачає ознайомлення учасників групи з темою і проблемою дискусії, включає повідомлення, тези, запропоновані ведучим або сформульовані самими учасниками групи. Дискусійні тези розташовуються в певній послідовності, яка складає кістяк плану дискусії. На цьому етапі повинна бути запроваджена основна інформація з обговорюваної проблеми. (С430)

На етапі переддискусії з'ясовуються точки зору учасників і уточнюється їх обізнаність з даної проблеми, що дозволяє за допомогою зміцнення тих або інших точок зору встановити баланс суперечності. Тут же учасникам групи дається завдання зміцнити свою точку зору, уточнити свою позицію і засвоїти необхідний матеріал для обгрунтування своєї точки зору.

Наступним етапом є уточнення змісту і об'єму понять, що забезпечує перехід від суперечки про слова до суперечки по суті самої проблеми. У плані самостійної роботи членам групи пропонується, відштовхуючись від уточнених понять, продовжити збір необхідної інформації для обгрунтування своєї позиції, підсилити аргументування, користуючись своєю точкою зору.

На наступному етапі підготовки дискусії здійснюється введення додаткової інформації з проблеми. Ведучий повідомляє учасників про наявність такої інформації, представленої, наприклад, в теці із статтями і замітками з газет, журналів, наукових джерел. При виконанні домашнього завдання учасник самостійно знайомиться з додатковою інформацією і витягує з неї додаткові аргументи і факти на користь своєї точки зору.

Для успішного проведення групової дискусії необхідно не лише вільно оперувати фактичним матеріалом, але і здійснювати чутливу співпрацю учасників і тренера на підготовчих етапах. Наприклад, ведучий звичайно прагне сформувати у кожного члена групи загальну установку на аргументування і контраргументування. Для цього він дає загальні рекомендації, конкретні поради, пред'являючи окремим учасникам або підгрупам спеціальні завдання.

Можна виділити блоки методичних умінь, необхідних ведучому дискусії.

У перший блок входить уміння вирішити поставлену проблему, завдання. Не допустити відхилення обговорення від теми, підбиття часткових підсумків по ходу роботи і т.ін.

У другий блок входять уміння побудувати і розвинути стосунківи з групою учасників дискусії, познайомити їх один з одним, якщо є в цьому необхідність, підтримувати доброзичливу ділову атмосферу, не допускати особистих конфронтації.

Третій блок складає уміння входити в продуктивний контакт з кожним окремим учасником дискусії, (С431) вислуховувати кожного, активізувати пасивних, відзначати внесок кожного в загальний результат.