2. Розвиток сестринської справи в хіх ст.

Але ми без перебільшення можемо сказати, що в ХІХ ст. сестра милосердя була головною постаттю в світі.

В Росії у ХІХ ст. відбулося відродження жіночої праці з догляду за хворими, забороненої в часи царювання Катерини ІІ. Без належної сестринської допомоги зусилля навіть найкращого лікаря важили мало, тому становлення професійної медсестринської справи зробилося предметом уваги можновладців.

На початку сторіччя дружина імператора Павла І заснувала так звані вдові будинки. Доглядати за хворими вдовами, які залишилися без родини і коштів до існування, погоджувалися жінки, що теж втратили чоловіків, але такі, що мали досвід роботи сиділками не менше, ніж 15 років. Персонал цих закладів називали сердобольними вдовами. Дуже швидко організатори зрозуміли, що працю сердобольних удовиць можна з успіхом використовувати не тільки при догляді за старими мешканками притулків, але й у лікарнях. В 1806 році при Московському будинку була відкрита лікарня для бідних, і сердобольні вдови з того часу поєднували основні обов’язки з догляду за старенькими з роботою в лікарні і на дому, отримуючи за це окрему плату.

З 1 січня 1814 р. жіночий персонал петербурзьких лікарень і притулків почали навчати на річних курсах. Заняття проходили у вигляді чергувань у терапевтичному і хірургічному відділеннях клінік. Під спостереженням лікарів сердобольні вдови засвоювали деякі навички медичної допомоги.. Опісля закінчення навчання випускниці здавали іспити. Кожна з них отримувала золотий хрестик на зеленій смужці, який вона мала носити все життя, навіть, якщо залишала роботу.

В 1818 р. сердобольні вдови увійшли у штатний розклад усіх столичних лікарень, отже була створена державна служба сиділок. В 1819 р. в Росії був заснований інститут сердобольних удовиць, який існував 73 роки.

Перше керівництво з медичного догляду було складено у 1822 р. Христофором фон Оппелем, головним лікарем московської лікарні для бідних. Воно, в традиціях того часу, мало довгу назву (Наводиться мовою оригіналу) «Наставления и правила, как ходить за больными, в пользу каждого, сим делом занимающегося, а наипаче для сердобольных вдов, занятию сему себя особенно посвятивших». Оппеля вважають засновником наукової бази медсестринства на теренах Російської імперії.

9 березня 1844 р. у Санкт-Петербурзі була відкрита перша Свято-Троїцька община сестер милосердя.

Перші общини сестер милосердя були своєрідними жіночими монастирями, зі своїм статутом, затвердженим архієпископом. Престарілі сестри перебували під піклуванням общини, їм забезпечувався довічний догляд.

Сестрою милосердя називали жінку 18 – 40 років з медичною освітою або без неї, обов’язково грамотну, що доглядає поранених і хворих. Термін «милосердя» означав готовність допомогти будь-кому із співчуття, любові до людини. Згідно зі Статутом до общини приймали вдовиць і незаміжніх жінок віком від 20 до 40 років, з 1855 р. тільки православних. Після однорічного випробувального строку відбувалася урочиста церемонія посвяти – після літургії, що її служив митрополит Санкт-Петербурзький, на кожну сестру надягали золотий хрест з зображенням Богородиці і надписом «Всех скорбящих радость» на одній стороні і словом «Милосердие» - на іншій. За Статутом сестри не повинні були мати власних одягу, грошей, меблів, а всі гроші і подарунки, що вони отримували за свої послуги, належали общині. За порушення сестрам загрожувало виключення з общини, але таких випадків за всю історію її існування не було.

З березня 1844 р. сестер милосердя почав консультувати видатний хірург Микола Іванович Пирогов. Він писав, що ніхто краще жінок не може співчувати стражданням хворого і оточити його піклуванням незмінним і, так би мовити, непритаманним чоловікам.

У 1848 р. в Москві почала діяти Никольська община сестер милосердя. Її медичною частиною керував відомий лікар-філантроп Фрідріх Гааз.

Отримавши освіту у Відні, він, прибувши до Росії, зайняв посаду головного лікаря Павловської лікарні. Будинок на Кузнецькому мості, село з сотнею кріпаків, суконна фабрика давали лікарю чималі прибутки, але наприкінці життя у нього не залишилося майже нічого. Чому ж так сталося? У 1828 р. Ф. Гааза призначили головним лікарем московських в’язниць. Керуючись принципом «Поспішайте творити добро», він усе життя присвятив своїм нещасним підопічним, добився покращення умов їх утримання, організував на свої кошти тюремну лікарню і школу для дітей арештантів. Жінкам і дітям лікар посилав у камери корзини з помаранчами і цукерками, кажучи, що хлібом їх має забезпечувати держава.

Протягом 20 років він особисто супроводжував кожну партію каторжан, домагаючись полегшення долі хворих та калік. Ним були розроблені кайдани поліпшеної конструкції. Дійсно, таке нововведення може здаватися дивним.. Але, якщо згадати, що арештанти у важких залізних кайданах шли пішки аж до Сибіру, можна зрозуміти, яким благом був для них цей винахід.

У суспільстві не завжди розуміли високий сенс діяльності тюремного лікаря. Одного разу якийсь священик просто запитав Ф. Гааза, чому він порається з усяким непотребом: «Засуджений, отже винний!» «Ви ж про Христа забули, отче!» - обурено вигукнув у відповідь лікар.

Сестри Никольської общини здійснювали сестринський догляд у тюремній лікарні, а їх керівниця княгиня Шаховська організувала свою сестринську общину «Утоли мои печали». Ф. Гааза називали святим лікарем, а слова «Поспішайте творити добро» написані на його могилі, куди люди й досі, більше ніж через 150 років, несуть квіти.

У 1854 р. М. І. Пирогов створив Хресто-Воздвиженську общину сестер піклування про поранених і хворих. Згідно з його задумом, підготовка сестер мала проводитися у трьох напрямках – сестри-господарки, аптекарки, перев’язувальні сестри, при тому вони мали в разі необхідності замінювати одна одну.

Датою народження спеціальності «медична сестра» вважається 1863 р., коли вийшов наказ військового міністра про введення постійного сестринського догляду за хворими у шпиталях. Згідно цьому документу, сестрам, що прослужили в общині 25 років, призначалася державна пенсія у розмірі 100 карбованців.

Після закінчення Кримської війни у багатьох містах – Москві, Кронштадті, Харкові, Тифлісі - почали створюватися общини сестер милосердя

У 1858 р. Великою княгинею Олександрою Петрівною була створена Покровська община сестер милосердя у Петербурзі. З 1881 р. Олександра Петрівна відбула до Києва, де заснувала Покровський жіночий монастир. При монастирі працювала зразкова хірургічна лікарня. Колишня Велика княгиня, а нині матушка Анастасія, керуючи лікарнею, була водночас і першою сиділкою, її благородна діяльність тривала 20 років.

У багатьох містах України були створені будинки сестер милосердя, де здійснювали догляд за хворими монашки - шарітки, які попередньо отримали спеціальну підготовку.

Війни та епідемії засвідчили перевагу жіночого догляду за хворими, тому невдовзі були відкриті школи-общини у Києві, Одесі, Варшаві, Нижньому Новгороді та ін.

Великий внесок у справу забезпечення медичної освіти жінок вніс видатний лікар С. П. Боткін. Він був безпосереднім засновником Георгіївської общини сестер милосердя у 1868 р. Нею керувала Катерина Бакуніна. Разом з М. А. Сеченовою, першою російською жінкою-хірургом, Боткін заснував у 1872 р. Комітет піклування про сестер милосердя. Того ж року в Петербурзі було розпочато будівництво лікарні, на базі якої виникла община св. Євгенії. У період російсько-японської війни нею були сформовані і відправлені на фронт 2 госпіталі і декілька загонів медичних сестер.

Дуже цікавою стороною діяльності общини св. Євгенії було видавництво художніх листівок, кошти від продажу яких йшли на допомогу колишнім сестрам милосердя, що опинилися у скрутному становищі. З общиною святої Євгенії співпрацювали майже всі видатні російські і українські художники того часу. Видавницькою діяльністю общини керував О. Бенуа, що зумовило дуже високий художній рівень продукції. Сучасники і нащадки високо оцінили плідну просвітянську діяльність общини, яка внесла суттєвий вклад у розвиток вітчизняної культури. Листівки общини св. Євгенії дуже різноманітні, але є щось одне, що їх поєднує. Це знак Червоного Хреста, символу добра і милосердя, символу прекрасної сестринської професії на їх зворотній стороні.

Рис. Листівка Общини св. Євгенії.

На кінець Х1Х ст. в Російській Імперії нараховувалося понад 65 общин, а кількість сестер становила понад 46 тис.

Рис. Групова фотографія

Отже, в дореволюційній системі середньої медичної освіти в Росії переважаючим типом навчальних закладів були фельдшерські, фельдшерсько-акушерські курси, школи бабок-повитух, общини сестер милосердя та школи підготовки сестер милосердя при товариствах Червоного Хреста. Також існували військово-фельдшерські школи при військовому відомстві.

В Західній Україні, яка входила на той час до Австро-Угорської імперії, перша школа медичних сестер була створена лише в 1895 р. на кошти крайового відділу здоров’я і товариства Червоного Хреста. Навчання в ній тривало від 2 до 6-7 місяців. З початком першої світової війни школа припинила своє існування.