3. Медична освіта й організація медичної допомоги в хvii-хviii ст. У Західній Європі

У ХVII-ХVIII ст. стан лікарів значно покращився. Лікарі, що отримали своє звання від університетів законним шляхом і мали назву medici puri, користувалися особливою пошаною. Вимоги до лікарів були дуже високими – в багатьох місцях існували лікарські колегії, які контролювали поведінку медиків і займалися усуненням ненадійних елементів.

Як і раніше, важливим питанням залишався гонорар. У сільській місцевості, де лікарів було дуже мало, він виплачувався, звичайно, натурою. У великих містах була затверджена такса, якою керувалися при виникненні суперечок між приватними лікарями і пацієнтами. Але більшість медиків, в якості міських або двірських лікарів, отримували постійну заробітну плату. Вони мали титул Physicі, одержували крім грошей достаток натурою – дрова, зерно, безкоштовне житло і т. ін. Кількість двірських лікарів при існуванні маси государів, які правили або жили на дозвіллі у вигнанні, була дуже великою. Майже такою ж пошаною користувалися лікарі – спеціалісти по лікуванню ран, серед них також були забезпечені зарплатнею міські хірурги, лейб-хірурги.

Але поруч зі справжніми представниками медицини розвивали бурхливу діяльність шарлатани, що володіли лише одним лікувальним заходом – видаленням каменів, гриж, зніманням катаракт. Ці майстри, займаючись своїм ремеслом, їздили по країні, до того ж рекламою для них був дозвіл від будь-якої установи або навіть від відомої приватної персони.

У ХVІІІ ст. почав створюватися інститут сімейних лікарів. Це нововведення було дуже вигідним для багатьох лікарів, але мало і негативну сторону. В той час, як забезпечені практикою досвідчені лікарі були позбавлені матеріальних труднощів, для молодих початківців отримати практику було вельми складно.

Надання акушерської допомоги цілком перебувало в руках баб-повитух, втручання чоловіків у цю справу вважалося неприпустимим, тому велика роль у розвитку мистецтва надання допомоги при пологах належить жінкам. Велике значення мало також заснування при Готель-Дьє зразкового пологового будинку, де повивальні бабки отримували підготовку, що базувалася на дійсних знаннях і досвіді. Першою викладачкою акушерства вважають Маргариту Тертр, яка працювала в Готель-Дьє протягом багатьох років як старша повивальна бабка. Забобони щодо участі чоловіків у допомозі при пологах лікарі подолали лише наприкінці ХVІІІ ст.

Значно покращилося викладання медицини. До цього часу зразковими вважалися університети Італії, але поступово першість перейшла до університетів Франції і Нідерландів. Надзвичайним був приплив бажаючих вивчати медицину до факультетів Монпельє, Парижа, Лейдена.

Як ми же згадували, в Лейденському університеті кілька дисциплін викладав великий педагог і лікар Г. Бурхааве. Завдяки професорам Н,Тульпу і Ф.Рюйшу був дуже високим і рівень викладання анатомії. Їх лекції відвідував російський цар Петро І. Николас Тульп прославився також тим, що запропонував як символ медицини палаючу свічку і девіз «Згораю, щоб світити».

При багатьох медичних факультетах було відкрито з навчальною метою великі клініки. У 1725 р. спочатку у Пруссії, а потім і в інших країнах були введені державні іспити для випускників медичних навчальних закладів.

Прогрес медичної науки і освіти дуже затримувався незадовільним станом лікарень. На той час вони були ще не лікувальними закладами, а скоріше притулками для бездомних калік та інвалідів війн. Переважна більшість їх утримувалась не коштами держави, а благодійними внесками. У міських лікарнях платних посад лікарів було дуже мало, в благодійних закладах при монастирях лікувальною справою часто займалися недипломовані лікарі. Що являла собою лікарня того часу, можна побачити на прикладі Готеля – Дьє (оселя Бога), найстарішого лікувального закладу Франції, який вважався зразковим. За штатом у лікарні було 1220 ліжок на три – чотири особи, до того ж заразні пацієнти часто лежали разом з незаразними. Ліжок на одну особу було 486, 800 хворих лежали на підлозі на солом’яних килимцях, брудних до неможливості. Сморід, таргани, пацюки були в палатах звичайним явищем. Спроби змінити існуючий стан залишалися безуспішними. Коли в 1785 році уряд доручив Академії наук скласти звіт про паризькі лікарні, адміністрація Готель-Дьє заборонила доступ комісії.

Особливо жахливим було становище психічнохворих, фактично позбавлених медичної допомоги. Неспокійних хворих заковували в кайдани та кидали у в’язниці разом з карними злочинцями

Велика Французька революція 1789 р. була епохальною подією не тільки для Франції, але і для всієї Європи. У своєму впливі на всі сторони суспільного життя вона торкнулася і медицини. Медичні заходи, що здійснювала держава, отримали назву «політичної медицини», а медики, які займалися нею – «лікарів-політиків». Серед них найбільш видатною особистістю був П’єр Кабаніс (1757-1808).

Реорганізуючи медичну освіту і роботу лікарень у Парижі, П. Кабаніс так визначив головні задачі політичної медицини: «От що буде істотно відрізняти віднині підготовку лікарів від того, що застосовувалось до революції: учні вивчатимуть анатомію на секції, хімію – роблячи досліди, фармацію – готуючи ліки, практичну медицину – здійснюючи догляд за хворими. Правила і закони медицини можуть бути вироблені тільки біля ліжка хворого». В 1793 р. декретом Революційного Конвенту була закрита, як «вогнище реакції і марнослів’я», Академія наук, натомість був організований Національний інститут науки і мистецтва, в якому викладали видатні представники французької науки. Програми викладання в медичних школах – школах здоров’я були змінені, належна увага приділялася вивченню анатомії і хірургії.

Реорганізація роботи лікарень, що її здійснював П. Кабаніс, дозволила почати реформи у справі надання допомоги психічно хворим. Революційний Конвент призначив головним лікарем Бисетра – психіатричної лікарні в передмісті Парижа Філіпа Пінеля (1745-1826) Пацієнти оновленого Бисетра отримали повноцінне харчування, лікувальні процедури, палати, обладнані звичайними меблями, назавжди забули про тортури і биття. Тим, хто не були буйними, дозволяли прогулянки містом або відпускали додому. Ф. Пінель першим запропонував трудотерапію. Ці нововведення стали прообразом майбутньої психіатрії й основою діяльності прогресивних медиків, що цікавилися лікуванням психічних захворювань.

ХVІІІ ст. ознаменувалося розвитком суспільної санітарної служби.

Військово-медична справа розвивалася паралельно успіхам хірургії, найбільш досконалою вона виявилася в армії Пруссії. Тут була побудована чітка ієрархія – над простими фельдшерами стояли ротні фельдшери, а ті в свою чергу підпорядковувалися полковим фельдшерам. Обов’язки цих трьох груп були суворо регламентовані. Перші були скоріш санітарами і носіями, другі, опріч гоління, доглядали поранених і хворих. Лікуванням займалися виключно полкові фельдшери. Оскільки цього персоналу було мало, до них приєднувалися полкові лікарі, які здебільшого виконували функції консультантів. Ними керував генерал-штабс-медик. В інших державах розвиток військово-медичної служби значно поступався Пруссії.